Постанова

від 01.12.2020 по справі 915/1784/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 915/1784/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Пільков К. М.,

секретар судового засідання - Шпорт О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.07.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2019 у справі

за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області

до 1) Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області,

2) Київської міської профспілкової організації працівників малого та середнього бізнесу "Єднання",

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Коблево Ресорт Маріне",

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Єднання"

про визнання незаконним та скасування розпорядження, договору, державних актів на право власності та витребування земельних ділянок

(у судовому засіданні взяли участь: представники: прокуратури - Костюк О. В., Київської міської профспілкової організації працівників малого та середнього бізнесу "Єднання" - Кобилецький В. В. (адвокат), Товариства з обмеженою відповідальністю "Єднання"- Кожевіна Н. Д. (керівник), Бессчастна А. В.).

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2018 року Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави (далі - прокурор) в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, Київської міської профспілкової організації працівників малого та середнього бізнесу "Єднання" (далі - Профспілкова організація "Єднання"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Коблево Ресорт Маріне" (далі - ТОВ "Коблево Ресорт Маріне") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Єднання" (далі - ТОВ "Єднання"), в якій просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 30.12.2009 № 1258 (далі - спірне розпорядження) про продаж Профспілковій організації "Єднання" земельних ділянок для рекреаційного призначення під обслуговування бази відпочинку прощею 1,3819 га, які знаходяться в її користуванні та розміщені за адресою: зона відпочинку "Коблеве" за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09.12.2010 № 2466 земельних ділянок загальною площею 1,3819 га, в тому числі ділянки площею 0,6228 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0207 та площею 0,7591 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0080 за адресою: с. Коблеве, вул. Кишинівська, 1-В, 2-А, 2-Б, за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, що посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О. Б., про що в Державному реєстрі правочинів 09.12.2010 зроблено запис № 2466 (далі - спірний договір);

- визнати недійсними видані 25.12.2012 Профспілковій організації "Єднання" державний акт серії ЯК № 959809 на право власності на земельну ділянку площею 0,7591 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0080 та державний акт серії ЯК № 959810 на право власності на земельну ділянку площею 0,6228 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0207;

- витребувати від ТОВ "Коблево Ресорт Маріне" у власність Коблівської об`єднаної територіальної громади в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0,7591 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0080 нормативною грошовою оцінкою 4 294 759,76 грн;

- витребувати від ТОВ "Єднання" у власність Коблівської об`єднаної територіальної громади в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0,6228 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0207 нормативною грошовою оцінкою 587 654,03 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі розпорядження Миколаївської облдержадміністрації від 06.12.1995 № 194-р та державного акта І-МК №000021 від 18.02.1996 у Профспілковій організації "Єднання" на праві постійного користування перебували земельні ділянки загальною площею 1,4 га, на яких знаходилось нерухоме майно організації.

Згідно розпорядження від 30.12.2009 № 1258 Березанська райдержадміністрація продала Профспілковій організації "Єднання" земельні ділянки рекреаційного призначення площею 1,3819 га під обслуговування бази відпочинку "Коблеве" за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради.

На підставі зазначеного розпорядження між Березанською райдержадміністрацією та Профспілковою організацією "Єднання" 09.12.2010 укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок рекреаційного призначення загальною площею 1,3819 га, в тому числі площею 0,6228 га (4820982200:09:000:0207) та 0, 7591 га (4820982200:09:000:0080), під обслуговування бази відпочинку по вул. Кишинівській, 1-В, 2-А, 2-Б в с. Коблеве, за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району.

Профспілкова організація "Єднання" 25.12.2012 отримала державні акти на право власності серії ЯК № 959809 на ділянку площею 0,7591 га та серії ЯК № 959810 на ділянку площею 0,6228 га. У липні 2013 року ТОВ "Єднання" стало власником земельної ділянки площею 0,6228 га, а ТОВ "Коблево Ресорт Маріне" - земельної ділянки площею 0,7591 га.

Проте, на думку прокуратури спірне розпорядження видане з порушеннями закону, оскільки спірні земельні ділянки на час продажу перебували у державній власності, знаходилися поза межами населеного пункту с. Коблеве та надавалися для потреб, не передбачених частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). У зв`язку з цим повноваження щодо розпорядження ними належало Миколаївській облдержадміністрації. Згідно інформації останньої Березанська райдержадміністрація не уповноважувалася на розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 4820982200:09:000:0207, 4820982200:09:000:0080.

Також, прокуратур зазначає, що відповідно до пункту 1.4 договору купівлі-продажу від 09.12.2010 № 2466 на земельні ділянки встановлені та безстроково діють обмеження та обтяження прибережних захисних смуг вздовж морів, що свідчить про те, що при прийнятті розпорядження від 30.12.2009 № 1258 райдержадміністрацією порушено положення статей 85, 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), статей 59, 84 ЗК України, якими визначено, що землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Прокуратура вважає, що оскільки на підставі незаконного розпорядження від 30.12.2009 № 1258 між райдержадміністрацією і Профспілковою організацією "Єднання" укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок від 09.12.2010 № 2466, то останній згідно положень статі 21, частин 1, 2 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 152 ЗК України підлягає визнанню недійсним, у зв`язку з чим і державні акти на спірні земельні ділянки також підлягають визнанню недійсними, а спірні земельні ділянки відповідно до положень частини 3 статті 388 ЦК України повинні бути повернуті у власність Коблівської об`єднаної територіальної громади в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

1.3. 08.01.2019 від відповідачів ТОВ "Єднання", ТОВ "Коблево Ресорт Маріне" та Профспілкової організації "Єднання" до місцевого господарського суду надійшов спільний відзив на позов, в якому останні просять суд застосувати до позовних вимог позовну давність та у задоволені позову відмовити в повному обсязі посилаючись, зокрема на таке:

- право власності відповідачів на земельні ділянки зареєстроване належним чином, вони відкрито здійснювали повноваження власників щодо зазначених земельних ділянок, інформація про зазначені земельні ділянки (у тому числі, що вони перебувають у приватній власності) внесена до карти Держгеокадастру, яка знаходиться у публічному доступі;

- спірні земельні ділянки були віднесені до меж с. Коблеве рішеннями Миколаївської обласної ради від 23.09.2011 № 2 та Коблівської сільської ради від 16.12.2011 № 6, тобто 7 років тому. Також про обізнаність Коблівської сільської ради про ту обставину, що спірні земельні ділянки, знаходяться у приватній власності свідчить рішення Коблівської сільської ради від 17.10.2014 № 6 "Про зміну та привласнення юридичної адреси об`єктам нерухомого майна". Відповідачі зауважили, що по зазначеним категоріям справ не встановлено спеціальні строки позовної давності, отже застосовується загальний строк позовної давності у 3 роки. Таким чином, на дату звернення з позовом до суду строк позовної давності сплив. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Відповідно до положень частин 3, 4 статті 267 ЦК України до заявлених у позовній заяві позовних вимог необхідно застосувати строк позовної давності та відмовити у позові.

1.4. 17.01.2019 від прокурора надійшли відповідь на відзив, а також заява про визнання поважними причин пропуску позовної давності на звернення до суду з позовом, які обґрунтовані, зокрема таким:

- початок перебігу строку позовної давності пов`язано з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушено стало відомо про таке порушення. Про вказані в позові порушення Коблівській сільській раді стало відомо лише з повідомлення Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про пред`явлення цього позову №(15-31)16252вих-18 від 05.12.2018 до суду, та, у свою чергу, органи прокуратури Миколаївської області дізнались про них у липні 2018 року зі звернення ОСОБА_1 ;

- Коблівська сільська рада є належним позивачем у цій справі, оскільки, на даний час є власником спірних земель. Відновлення її права власності передбачає витребування земельних ділянок від ТОВ "Коблево Ресорт Маріне" і ТОВ "Єднання", що є можливим тільки після визнання незаконним і скасування спірного розпорядження та визнання недійсними правових титулів відповідачів на володіння ділянками;

- оскільки вибуття спірних земельних ділянок відбулося без волі власника - держави в особі Миколаївської ОДА, тому належним способом захисту порушеного права власності є витребування земельних ділянок від їх нинішніх власників ТОВ "Коблево Ресорт Маріне" та ТОВ "Єднання" відповідно;

- стосовно землі прибережної захисної смуги закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати таку землю в приватну власність;

- однією з причин порушення інтересів держави стала умисна протиправна поведінка КМПОПМСБ "Єднання", яка в подальшому передала спірні земельні ділянки у власність ТОВ "Єднання", оскільки КМПОПМСБ "Єднання" достеменно знала, що користується спірними земельними ділянками на підставі розпорядження, яке видане належним розпорядником - Миколаївською ОДА. Водночас для їх викупу свідомо порушила вимоги закону та звернулася до неналежного суб`єкта Березанської РДА. Правові наслідки, які настануть для ТОВ "Єднання" за умови задоволення позову прокурора, не перешкоджатимуть отримати відповідну земельну ділянку в користування;

- прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають продажу для обслуговування бази відпочинку.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.07.2019 у справі № 915/1784/18 (суддя Мавродієва М. В.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2020 (Разюк Г. П. - головуючий, судді Діброва Г. І., Колоколов С. І.), у задоволенні позову відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено сторонами у справі.

2.2. Надаючи оцінку позовним вимогам, з урахуванням установлених обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у цьому разі дійсно мало місце порушення Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області чинного законодавства при прийнятті спірного розпорядження, оскільки, зокрема положення статей 85, 88 ВК України, статей 59, 84 ЗК України визначають, що землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей. Суд апеляційної інстанції установив, що зі змісту листів Відділу Головного управління Держгеокадастру у Березанському районі № 496/105-18 від 17.07.2018 та № 667/105-18 від 17.10.2018 убачається, що приблизна відстань від урізу води Чорного моря до північної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0080 складає 268 м, до південної - 163 м, а ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0207 - 207 м та 293 м відповідно. При цьому, згідно з планами-схемами земельних ділянок з кадастровими номерами 4820982200:09:000:0080, 4820982200:09:000:0207, на момент відчуження вони входили у двох кілометрову зону від урізу води Чорного моря, отже спірним розпорядженням Березанська районна державна адміністрація відчужила земельні ділянки Профспілковій організації "Єднання" для рекреаційного призначення під обслуговування бази відпочинку, що суперечило положенням статей 85,88 ВК України та статей 59, 84 ЗК України.

Отже місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приймаючи спірне розпорядження та укладаючи на його підставі спірний договір купівлі-продажу земельних ділянок Березанська районна державна адміністрація діяла з перевищенням наданих їй ЗК України повноважень та порушила положення статей 85, 88 ВК України, статті 60, частин 3, 4 статті 122 ЗК України.

Водночас суди відмовили у задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено сторонами у справі, а саме усіма відповідачами.

Крім цього, приймаючи рішення у справі, місцевим господарським судом враховано положення, зокрема статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема рішень ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), "Кривенький проти України", "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі", "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії" "Стретч проти Сполученого Королівства" та зауважено, що позбавлення відповідачів ТОВ "Єднання" та ТОВ "Коблево Ресорт Маріне" права власності на земельні ділянки через можливі порушення, яких в минулому припустився орган державної влади, є непропорційним втручанням у права відповідачів на мирне володіння своїм майном, а отже грубо порушує вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.07.2019 і постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2019 у справі № 915/1784/18, заступника прокурора Одеської області звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

3.2. Скаржник наголошує на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме положень статей 257, 261, 267 ЦК України, статей 75-79, 80, 236 ГПК України.

3.3. Прокурор зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо пропуску Коблівською сільською радою та прокурором строків позовної давності для звернення до суду із позовом у цій справі суперечать положенням статті 261 ЦК України та здійснені на підставі доказів, наданих суду із порушенням встановленого ГПК України порядку, що унеможливлювало їх використання при прийнятті рішення у справі.

3.4. На думку скаржника, обізнаність Коблівської сільської ради з певним юридичним фактом (набуття відповідачами права на спірні земельні ділянки) не може говорити про достатні підстави для висновку про порушення строку позовної давності без поважних причин. Прокурор не погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що прийняття Коблівською сільською радою розпорядження від 30.08.2012 № 254, спроможне у відповідності з вимогами статей 76-79 ГПК України довести факт пропуску сільською радою строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

3.5. Прокурор наголошує, що Коблівській сільській раді стало відомо про порушення її прав саме з листа Миколаївської місцевої прокуратури № 1 від 05.12.2018 про повідомлення про пред`явлення цього позову та який містив всі обставини відчуження на користь відповідачів державних земель, що мали б належати до комунальної власності.

3.6. Також прокурор акцентує, що як убачається з поданої до матеріалів справи разом із заявою прокурора про визнання поважними причин пропуску позовної давності від 16.01.2019 копії заяви ОСОБА_1 , яка надійшла до прокуратури 03.07.2018, саме із цієї дати прокурор був повідомлений про можливі порушення інтересів держави при відведенні спірних земельних ділянок. Отже, на думку скаржника, лише з 03.07.2018 прокурор отримав змогу вирішити питання щодо наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру у спірних правовідносинах.

3.7. Посилаючись на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у справі № 469/1203/15-ц (постанова від 22.05.2018) та у справі № 504/2864/13-ц (постанова від 28.11.2018) скаржник зауважує, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 ЗК України.

Крім цього, посилаючись на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у справі № 487/10128/14-ц (постанова від 12.06.2019) прокурор наголошує, що зайняття спірних земельних ділянок з порушенням положень ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

3.8. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Єднання" просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, адже спірні земельні ділянки не знаходяться в межах прибережної смуги, а заявлення позовних вимог у цій справі (про витребування земельних ділянок) без надання компенсації або відшкодування порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

3.9. Від інших учасників справі відзивів не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України від 15.01.2020 № 460-IX).

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційну скаргу подано до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, касаційний розгляд здійснюється відповідно до положень ГПК України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області від 06.12.1995 № 194-р вирішено надати Профспілковій організації "Єднання" 1,4 га землі в постійне користування для бази відпочинку.

28.02.1996 Профспілкова організація "Єднання" отримала Державний акт серії І-МК № 000021 на право постійного користування землею.

30.12.2009 Березанською райдержадміністрацією розпорядженням № 1258 "Про продаж земельної ділянки для несільськогосподарського призначення" зі змінами від 10.11.2010, внесеними до нього розпорядженням № 848, продано Профспілковій організації "Єднання" земельні ділянки для рекреаційного призначення під обслуговування бази відпочинку прощею 1,3819 га, які знаходяться в її користуванні, що розміщені за адресою: с. Коблеве, вул. Кушинівська, 2 А, вул. Кушинівська, 2 Б та по вул. Кушинівська, 1 В, за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

09.12.2010 на підставі зазначених розпоряджень між Березанською районною державною адміністрацією (продавець) та Профспілковою організацією "Єднання" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований у реєстрі за № 2644, за умовами якого продавець продав, а покупець купив земельні ділянки загальною площею 1,3819 га, розміщені за адресою: с. Коблеве, вул. Кушинівська, №1-В, вул. Кушинівська, № 2-А, вул. Кушинівська, № 2-Б, за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, на яких знаходиться нерухоме майно (нежитлові будівлі, складське приміщення, санітарно-технічні вузли), які належать покупцеві на праві власності. Цільове призначення земельні ділянки, надані для рекреаційного призначення під обслуговування бази відпочинку. Кадастрові номери земельних ділянок - 4820982200:09:000:0207 (площею 0,6228 га), 4820982200:09:000:0080 (площею 0,7591 га).

Згідно з пунктом 1.4 спірного договору на підставі довідки, виданої відділом Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області 19.10.2010 № 01-6-1584, на земельну ділянку встановлені та безстроково діють обмеження та обтяження типу: 01.05.03 - прибережні захисні смуги вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах; 01.06.05 - заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки; 01.06.10 - заборона на провадження окремих видів діяльності. Сервітути відсутні. На земельну ділянку не розповсюджується мораторій встановлений пунктом 15 Перехідних положень ЗК України. Земельна ділянка не була розпайована і не підлягає розпаюванню, заборони до продажу немає.

23.09.2011 на підставі рішення Миколаївської обласної ради № 2 "Про встановлення та зміну межі населеного пункту Коблеве Березанського району Миколаївської області" та рішення Коблівської сільської ради за № 6 від 16.12.2011 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів по встановленню та зміні межі населеного пункту Коблеве" спірні земельні ділянки увійшли в межі с. Коблеве.

25.12.2012 на підставі спірного договору Профспілковій організації "Єднання" видано державні акти на право власності серії ЯК № 959809 на ділянку площею 0,7591 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0080 (с. Коблеве, вул. Кушинівська, 1-В) та серії ЯК № 959810 на ділянку площею 0,6228 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0207 (с. Коблеве, вул. Кушинівська, 2-А, 2-Б).

23.07.2013 Профспілкова організація "Єднання" передало земельні ділянки до статутного капіталу, наступним юридичним особам:

- ТОВ "Єднання" земельну ділянку площею 0,6228 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0207, що підтверджується протоколом № 42 пленуму ради Профспілкової організації "Єднання";

- ТОВ "Коблево Ресорт Маріне" земельну ділянку площею 0,7591 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0080, що підтверджується протоколом № 1 установчих (загальних) зборів засновників (учасників) ТОВ "Коблево Ресорт Маріне".

17.10.2014 рішенням Коблівської сільської ради № 6 змінено юридичні адреси:

- земельної ділянки площею 0,6228 га, кадастровий номер 4820982200:09:000:0207, яка розташована в с. Коблеве, вул. Кишинівська, 2А, 2Б на 1;

- земельної ділянки площею 0,7591 га, кадастровий номер 4820982200:09:000:0080, яка та розташована в с. Коблеве, вул. Кишинівська, 1В на 2/1.

04.12.2014 за ТОВ "Єднання" зареєстровано право власності за № 30496753 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0207, адреса: с. Коблеве, вул. Кишинівська, 1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.

10.03.2015 за ТОВ "Коблево Ресорт Маріне" було зареєстровано право власності за № 34678090 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0080, адреса: с. Коблеве, вул. Кишинівська, 2/1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.

14.11.2018 Миколаївська обласна державна адміністрація листом № 5717/0/05-47/3-18 повідомила прокуратуру про те, що Березанською районною державною адміністрацією питання стосовно розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 4820982200:09:000:0207 та 4820982200:09:000:0080 не погоджувалося, облдержадміністрації не було відомо про порушення головою Березанської районної державної адміністрації вимог земельного законодавства при виданні розпорядження від 30.12.2009 № 1258.

10.12.2018 листом № 1915 Коблівська сільська рада повідомила, що земельні ділянки з кадастровими номерами 4820982200:09:000:0080 та 4820982200:09:000:0207 входять у межі села Коблево та Коблівською сільською радою не вживались та не заплановані до вжиття заходи з метою пред`явлення будь-яких позовів щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 4820982200:09:000:0080 та 4820982200:09:000:0207.

Прокурор у позові стверджує, що спірне розпорядження видане з порушенням визначеної законом компетенції та правового режиму земель прибережної захисної смуги, що суперечить положенням статей 59, 60, 84 ЗК України та статей 85, 88 ВК України, оскільки спірні земельні ділянки повністю входять у прибережну захисну смугу Чорного моря, а укладений на його підставі договір купівлі-продажу земельних ділянок, відповідно до положень статті 21, частин 1, 2 статті 203, статті 215 ЦК України, статті 152 ЗК України підлягає визнанню недійсним. Також підлягають визнанню недійсними видані 25.12.2012 КМПОПМСБ "Єднання" державні акти на право власності на спірні земельні ділянки.

Крім того, прокурор вказує, що оскільки ТОВ "Коблево Ресорт Маріне" та ТОВ "Єднання" отримали право власності на спірні земельні ділянки, як вклади до статутних капіталів, що прирівнюється до відплатних правочинів, а тому, у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України, належним способом захисту порушеного права власності є витребування земельних ділянок від їх нинішніх власників ТОВ "Коблево Ресорт Маріне" та ТОВ "Єднання" відповідно.

Зазначені обставини й стали підставою для звернення прокурора до суду з позовом у цій справі.

4.4. Щодо цільового призначення спірної земельної ділянки.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт "є" частини 1 статті 19 ЗК України). До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт "ґ" частини 3 статті 83 цього Кодексу). А частина 2 статті 59 ЗК України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у ЗК України немає. З огляду на вказане висновки судів попередніх інстанцій про повну неможливість передання у приватну власність земель водного фонду є помилковими.

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду єдиним випадком. Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у частині 2 статті 59, пункті "ґ" частини 3 статті 83 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 гектарів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина 1 статті 60 ЗК України, частина 1 статті 88 ВК України).

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина 9 статті 88 ВК України, абзац 4 пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів)).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац 2 пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних , спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплювала частина 3 статті 85 ВК України у редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження). З 13.06.2013 визначений у частині 4 статті 59 ЗК України перелік цілей передання в оренду прибережних захисних смуг доповнений метою догляду, розміщення й обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд, а з 01.07.2013 після слів "рибогосподарських потреб" частина 4 доповнена словами "(у тому числі рибництва (аквакультури)". Таким чином, для туристичних і рекреаційних цілей земельну ділянку у прибережній захисній смузі фізична особа могла отримати в оренду, але не у приватну власність.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд (частина 1 статті 90 ВК України). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина 2 статті 113 ЗК України).

Як свідчать матеріали справи та установлено судом апеляційної інстанції, спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги. Так, зі змісту листів Відділу Головного управління Держгеокадастру у Березанському районі від 17.07.2018 № 496/105-18 та від 17.10.2018 № 667/105-18 убачається, що приблизна відстань від урізу води Чорного моря до північної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0080 складає 268 м, до південної - 163 м, а ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0207 - 207 м та 293 м відповідно.

Згідно з планами-схемами земельних ділянок з кадастровими номерами 4820982200:09:000:0080, 4820982200:09:000:0207, на момент відчуження вони входили у двох кілометрову зону від урізу води Чорного моря. З огляду на положення статті 300 ГПК України Верховний Суд не переоцінює докази та не встановлює інші факти, зокрема інший режим та цільове призначення земельної ділянки, ніж ті, що встановив суд апеляційної інстанції.

Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на момент відчуження спірних земельних ділянок не означає відсутність самої прибережної захисної смуги.

Зазначене узгоджуються із правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14 і від 24.12.2014 у справі № 6-206цс14, а також Великою Палаою Верховного Суду у постановах від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 41)).

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, встановивши належність спірної земельної ділянки до земель, на які поширювалася чітка заборона на передання їх у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині 2 статті 59 ЗК України, правильно застосував положення ЗК України та ВК України щодо цільового призначення земельної ділянки.

4.5. Щодо визнання незаконним та скасувати спірного розпорядження та визнання недійсним спірного договору.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 183/1617/16 (постанова від 14.11.2018).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у справі № 6-140цс14 (постанова від 17.12.2014), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 183/1617/16 (постанова від 14.11.2018), у справі № 911/3681/17 (постанова від 21.08.2019), у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17 (постанови від 01.10.2019 та 15.10.2019), у справі № 911/3680/17 (постанова від 19.11.2019) та у справі № 19/028-10-13 (постанова від 30.06.2020).

Отже, у справі, що переглядається, ураховуючи підстави звернення прокурора із позовом, задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасувати спірного розпорядження та визнання недійсним спірного договору не призвело б до відновлення володіння Коблівської об`єднаної територіальної громади спірними земельними ділянками, а отже, зазначені вимоги не є ефективним засобом захисту позивача у цій справі. Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від наведених вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387, 388 ЦК України, що й повинно бути доведено в суді.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що суди мали відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині.

4.6. Щодо визнання недійсними виданих 25.12.2012 Профспілковій організації "Єднання" державних актів серії ЯК № 959809 на право власності на земельну ділянку площею 0,7591 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0080 та серії ЯК № 959810 на право власності на земельну ділянку площею 0,6228 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0207.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 ЗК України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (частина 1 статті 125 ЗК України).

Відповідно до частини 1 статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час видання державних актів та до 01.01.2013, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті; а у редакції, чинній з цієї дати, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05. 1999 № 43 у редакції, чинній на час видання державного акта).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення. Ураховуючи зазначене, а також те, що зміна власника земельної ділянки водного фонду можлива лише у випадку, визначеному у частині 2 статті 59 ЗК України і який незастосовний у цій справі, Верховний Суд вважає, що для вирішення питання про належність права власності на земельні ділянки та для повернення цих ділянок власнику визнання недійсними державних актів не є необхідним. Такі вимоги не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками водного фонду. А тому в їх задоволенні суди попередніх інстанцій мали відмовити.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 487/10132/14-ц (постанова від 11.09.2019) та у справі № 469/1044/17 (постанові від 15.09.2020).

4.7. Щодо витребування спірних земельних ділянок.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 331/6927/16-ц (постанова від 13.03.2019).

Як свідчать матеріали справи, для відновлення порушеного права власності на земельні ділянки водного фонду прокурор заявив вимогу про їх витребування від кінцевого набувача, тобто віндикаційний позов. Суди попередніх інстанцій теж вважали, що до спірних правовідносин слід застосовувати інститут витребування майна з чужого незаконного володіння. Проте зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Тому Верховний Суд з наведеним висновком судів не погоджується.

Верховний Суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловлювала правову позицію про те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71); від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97); від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (абзац 5 пункту 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Отже, з викладеного слідує, що у разі, якщо власник земельної ділянки залишається її володільцем, для захисту його права застосовується інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 (пункт 114)).

Оскільки у цій справі вимога прокурора про витребування земельних ділянок не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду, враховуючи принцип диспозитивності господарського судочинства, суди мали відмовити у задоволенні цих вимог. Така відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає власнику заявити негаторний позов на захист свого порушеного права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.28) та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

4.8. Щодо позовної давності.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції відповідачами подано заяви про застосування позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що з позовом у цій справи прокурор звернувся зі спливом строку позовної давності, оскільки перебіг позовної давності розпочався з моменту, коли Коблівській сільській раді Березанського району Миколаївської області та Прокуратурі Березанського району стало відомо або могло бути відомо про прийняття спірного розпоряджання, укладення спірного договору та про те, що спірні земельні ділянки перейшли у власність відповідачів.

З аналізу змісту наявних в матеріалах цієї справи, зокрема, розпорядження Коблівської сільської ради від 30.08.2012 № 254, довідки № 751 виданої Коблівською сільською радою, рішення Коблівської сільської ради від 17.10.2014 № 6 суди попередніх інстанцій установили, що Коблівська сільська рада, визначена прокурором позивачем у цій справі, була обізнана у 2012 році (при видачі розпорядження від 30.08.2012 № 254) про відчуження Березанською РДА спірних земельних ділянок Профспілковій організації "Єднання", і мала можливість оскаржити розпорядження та договір до суду у межах визначених законодавством строків позовної давності, але з відповідними вимогами до відповідачів не зверталася.

Щодо обізнаності прокурора суди зауважили, що прокуратура мала дізнатися про прийняття спірного розпорядження своєчасно, оскільки Березанська РДА на виконання вимоги прокуратури Березанського району від 09.06.2010 № 1109 щомісячно надавала на адресу органу прокуратури Березанського району, а також Миколаївської обласної державної адміністрації починаючи з 2010 року і по теперішній час копії всіх прийнятих розпоряджень голови Березанської райдержадміністрації (у тому числі розпорядження від 10.11.2010 № 848), що підтверджується листами від 04.03.2019 №851/344-01-2-30-19.

Крім цього, у наданій прокуратурі Березанського району заяві голови Профспілкової організації "Єднання" від 26.06.2014 № 06/01-25 зазначено про належність земельних ділянок Профспілковій організації "Єднання" на підставі оскаржуваних державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯК № 959809 від 25.12.2012 та серії ЯК № 959810 від 25.12.2012 та про те, що вказані земельні ділянки були викуплені.

Отже суди дійшли правильного висновку, що прокурор також мав усі належні можливості та повноваження для своєчасного реагування на спірне розпорядження та здійснені відповідачами правочини протягом встановленої законом позовної давності від дати їх прийняття та укладання, проте це не може бути підставою для відмовив у позові, оскільки у даному випадку обґрунтована відмова у задоволенні позовних вимог прокурора полягає у обранні неналежного способу захисту, позовна давність у цьому разі не підлягає застосуванню, адже вона застосовується лише при доведеності позовних вимог та у разі якщо суд дійде висновку про їх обґрунтованість.

4.9. Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, щодо того, що поданий позов слід розглядати як негаторний, Верховним Судом відхиляються, з огляду на те, що у цій справі, прокурором заявлено вимоги про витребовування земельних ділянок в порядку віндикації з посиланням як на правову підставу такої вимоги на статтю 388 ЦК України.

Віндикація та негаторний позов є різними речово-правовими засобами захисту права власності, якими учасник правовідносин чи будь-яка інша заінтересована особа, відповідно до положень статті 20 ЦК України користується на свій розсуд. При цьому, суб`єктивне право на захист включає і захист процесуально-правого порядку, які у свою чергу здійснюються за принципами, зокрема рівності перед законом і судом, змагальності, диспозитивності та пропорційності.

4.10. Висновки судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин позовної давності є помилковими, проте, такі висновки не призвели до прийняття судами неправильного рішення по суті спору та не можуть бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Оскільки встановлена під час касаційного провадження невідповідність висновків судів попередніх інстанцій не призвела до прийняття неправильного по суті рішення, колегія суддів, користуючись повноваженнями, наданими процесуальним законом, вважає за необхідне рішення та постанову залишити без змін з мотивів, викладених у цій постанові.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.07.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2019 у справі № 915/1784/18 залишити без змін, з мотивів, викладених у цій постанові.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

К. М. Пільков