Постанова

від 03.12.2020 по справі 120/53/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/53/20-а Головуючий у І інстанції: Слободонюк М.В.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

03 грудня 2020 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Антарес" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства "Антарес" до Державного нотаріусу Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області Гуменюк Наталії Петрівни про визнання незаконною відмову у скасуванні запису та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в січні 2020 року ЗАТ Антарес звернулось до суду з позовом до Державного нотаріуса Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області Гуменюк Наталії Петрівни про визнання незаконною відмови у скасуванні запису з реєстраційним номером 679504 від 17.03.2008 року та зобов`язання відповідача внести зміни до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна шляхом вилучення запису з реєстраційним номером 679504 від 17.03.2008 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.08.2020 у задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема, в обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує на незаконну відмову державного нотаріуса у скасуванні запису з реєстраційним номером 679504 від 17.03.2008, про те, що комплекс готелю та котельні, який розташований за адресою: смт. Літин, вул. Фабриціуса, буд.22, власником якого вказаний позивач ЗАТ Антарес , перебуває під забороною на підставі ухвали б/н Літинського районного суду від 13.06.2007, оскільки такої ухвали суду не існує в природі.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як встановлено судом першої інстанції, ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 12.06.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ЗАТ "Антарес" про визнання недійсними позачергових зборів та скасування рішення, задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт на комплекс готелю та котельні по АДРЕСА_1 , зареєстровані за ЗАТ "Антарес" у Вінницькому ООБТІ 08.11.2004 року на підставі свідоцтва про право власності від 21.08.2004 року.

Надалі, відповідна ухвала Літинським районним судом Вінницької області згідно супровідного листа від 14.06.2007 року направлена для виконання в Літинську державну нотаріальну контору, якою 14.06.2007 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено реєстраційний запис за реєстраційним номером 5131523 про арешт нерухомого майна, підставою якого вказана ухвала Літинського районного суду б/н від 13.06.2007 року.

В подальшому, на підставі ухвали Літинського районного суду Вінницької області від 04.03.2008 року про скасування накладеного арешту за ухвалою суду від 12.06.2007 року, державним нотаріусом Літинської державної нотаріальної контори Гуменюк Н.П. 11.03.2008 року з Єдиного реєстру заборон та відчужень об`єктів нерухомого майна вилучено запис щодо попередньо накладеного арешту.

Втім, як виявилося ухвала Літинського районного суду Вінницької області від 04.03.2008 року станом на 11.03.2008 року законної сили не набула, у зв`язку з її оскарженням сторонами спору в апеляційному порядку, що спонукало Літинський районний суд Вінницької області листом від 14.03.2008 за № 932 відкликати таке судове рішення та клопотати державного нотаріуса про поновлення існуючого арешту у випадку його зняття.

На підставі вказаного повідомлення суду 17.03.2008 року державним нотаріусом Гуменюк Н.П. в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна поновлено обтяження на комплекс готелю " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та котельні, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яке первинно було накладено на підставі ухвали Літинського районного суду б/н від 13.06.2007 , про що внесено реєстраційний запис за номером 679504 від 17.03.2008 року.

Вважаючи вказані реєстраційні дії державного нотаріуса протиправними, такими, що порушують права позивача та прийняті з порушенням діючого законодавства, ЗАТ Антарес звернулося до суду з відповідним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги про визнання незаконною відмову відповідача у скасуванні запису за реєстраційним номером 6793504 від 17.03.2008 року та зобов`язання останнього вилучити відповідний запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єків нерухомого майна не ґрунтуються на положеннях Закону № 1952-IV, є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів дійшла висновку, що, розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції не надав належної оцінки характеру спірних правовідносин.

Так, до компетенції адміністративних судів, на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, належали публічно-правові спори, в яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні врахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і мету пред`явлення позову.

Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив:

- визнати незаконною відмову Державного нотаріуса Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області Гуменюк Наталії Петрівни у скасуванні запису з реєстраційним номером 679504 від 17.03.2008 року;

- зобов`язати Державного нотаріуса Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області Гуменюк Наталію Петрівну внести зміни до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна шляхом вилучення запису з реєстраційним номером 679504 від 17.03.2008 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №187100423 від 31.10.2019 року, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є запис з реєстраційним номером 679504 від 17.03.2008 року, зроблений відповідачем про те, що комплекс готелю та котельні, який розташований за адресою: смт. Літин, вул. Фабриціуса, будинок 22, власником якого вказаний позивач ЗАТ Антарес , перебуває під забороною на підстави ухвали б/н Літинського районного суду від 13.06.2007 року. Позивач зауважує, що відповідний запис про обтяження був здійснений відповідачем помилково, оскільки ухвали Літинським районним судом від 13.06.2007 року не виносилось і такий документ у реєстраційній справі відсутній.

Тобто, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою з протиправними, на думку позивача, діями відповідача щодо внесення до Єдиного реєстру заборон та відчужень об`єктів нерухомого майна, а саме комплекс готелю та котельні, який розташований за адресою: смт. Літин, вул. Фабриціуса, будинок 22, власником якого вказаний позивач ЗАТ Антарес , та намаганням відновити порушене право на таке майно.

Таким чином, позивач фактично оскаржує не стільки дії та рішення державного нотаріуса, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, як заявляє вимоги щодо поновлення майнових права на нерухоме майно, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Засади захисту права власності, які поширюються і на правовідносини щодо права користування, регулюються ст. 386 ЦК України; право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, - ст. 387, 391 цього Кодексу.

Як слідує із долучених до позовної заяви доказів, оскаржуваний реєстраційний запис вчинений відповідачем саме в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ЗАТ Антарес про визнання недійсними позачергових загальних зборів і рішення зборів, по якій Літинським районним судом винесено ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно.

В матеріалах справи містяться заяви вказаних осіб про залучення їх до участі у справі №120/53/20-а в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. В обгрунтування цих заяв, заявники посилаються на те, що правовий режим нерухомого майна - це корпоративні права товариства покупцій членів трудового колективу Літинського державного готельного господарства Антарес , що набуті згідно договору купівлі-продажу №4 від 17.12.1993 за власні кошти членів товариства покупців та кошти з приватизаційних депозитних рахунків. Правовстановлюючим документом у даному випадку є Свідоцтво про власність від 31.12.1993. (т.1 а.с.91). Як вбачається із підписаного листа членів товариства покупців членів трудового колективу Літинського державного готельного товариства Антарес кожен із членів володіє певною частковою у спільній власності. Отже, вважають, що рішення суду у цій справі може вплинути на їх права та обовязки, як членів товариства покупців, які є дійсними власниками спірного нерухомого майна.

Як зазначалось вище, оскаржувані реєстраційні дії та запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17.03.2008 року №679504 внесений реєстратором саме в межах розгляду цивільного спору між фізичними особами та ЗАТ Антарес і такі заходи були спрямовані саме задля забезпечення відповідного спору.

Таким чином, вирішення спору щодо підстав та порядку вчинення державним нотаріусом, як реєстратором, спірного запису за реєстраційним номером 679504 від 17.03.2008 року є наслідком реалізації сторонами у справі чи іншими особами прав на нерухоме майно, яке було предметом іншого (цивільного спору), в межах якого була вчинена оскаржувана реєстраційна дія.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що внесення змін до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна шляхом вилучення запису за реєстраційним № 679504 від 17.03.2008 року чи скасування такого запису безпосередньо буде мати вплив на зміст і стан речового права позивача чи інших осіб (третіх осіб) на користь яких таке забезпечення позову існувало.

Як слідує з матеріалів справи, порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Таким чином, характер спірних правовідносин та зміст встановлених судом обставин справи свідчать про те, що необхідність звернення позивача до суду з цим позовом обумовлена необхідністю захисту його саме майнових прав, а тому цей спір не має ознак публічно-правового спору та не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується права цивільного і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. В даному випадку, враховуючи предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності, а також суб`єктний склад сторін спору, вказаний спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін встановлений законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом . У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття суд, встановлений законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.

З огляду на наведене та враховуючи правову природу спірних правовідносин, а саме наявність спору про право власності на спірне майно, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково.

Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених ст. 238 КАС України (ст. 319 КАС України).

За змістом п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.08.2020 підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Антарес" задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року скасувати, а провадження у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Антарес" до Державного нотаріусу Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області Гуменюк Наталії Петрівни про визнання незаконною відмову у скасуванні запису та зобов`язання вчинити дії закрити.

Роз`яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Ватаманюк Р.В. Драчук Т. О.