Постанова

від 02.12.2020 по справі 910/390/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2020 р. Справа№ 910/390/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,

за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 02.12.2020

у закритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 (повне рішення складено 26.06.2020)

у справі № 910/390/20 (суддя - Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Адамант Ойл

про визнання недійсним договору поруки,

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс (далі - ТОВ Пром Гарант Плюс ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк (далі - АТ КБ Приватбанк ) про визнання недійсним договору поруки № 4А15106И/П від 25.10.2016.

Позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки обґрунтовані тим, що договір поруки був укладений заявником під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 було залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Адамант Ойл (далі - ТОВ Адамант Ойл ).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману; не доведено самого факту обману; наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

У липні 2020 року ТОВ Пром Гарант Плюс звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 та ухвалити нове, яким позовну заяву ТОВ Пром Гарант Плюс задовольнити повністю. Також скаржник просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 17.03.2020, винесену судом без виходу до нарадчої кімнати про відмову в задоволенні клопотань позивача про поновлення процесуальних строків та витребування доказів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Пром Гарант Плюс , встановлено учасникам справи строк для подачі відзивів та заяв. Справу призначено до розгляду на 30.09.2020.

Розгляд справи здійснювався різними складами суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 було витребувано у АТ КБ Приватбанк належним чином засвідчену копію рішення правління Національного Банку України від 05.10.2016 № 323/БТ та відкладено розгляд справи до 09.11.2020.

09.11.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 02.12.2020 та повторно витребувано у АТ КБ Приватбанк копію рішення правління Національного Банку України від 05.10.2016 № 323/БТ.

02.12.2020, до початку судового засідання, на адресу суду апеляційної інстанції від АТ КБ Приватбанк надійшло клопотання про долучення копії рішення правління Національного Банку України №323 від 05.10.2016 (2 аркуша) та розгляд справи в закритому судовому засіданні. Клопотання мотивовано тим, що рішення правління Національного Банку України №323 від 05.10.2016 містить гриф Банківська таємниця , а тому з метою нерозголошення банківської таємниці справу слід розглядати в закритому судовому засіданні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 задоволено клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про розгляд справи в закритому судовому засіданні. Розгляд апеляційної скарги ТОВ Пром Гарант Плюс вирішено проводити у закритому судовому засіданні.

02.12.2020 у судове засідання з`явився представник сторін - позивача та відповідача. Представник третьої особи у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином в порядку, передбаченому ст. 120, 242 ГПК України. Однак, поштова кореспонденція повернулася до суду з відміткою: адресат відсутній за вказаною адресою . При цьому судова кореспонденція надсилалася за адресою, яка міститься в ЄДРПОУ.

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , вноситься до відомостей про цю юридичну особу. Зі змісту ч. 4 ст. 17 вказаного Закону вбачається, що державній реєстрації підлягають і зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачити або свідомо допускати можливість настання певних негативних наслідків (зокрема неотримання поштової кореспонденції). Жодних заяв після відкриття апеляційного провадження від скаржника про зміну адреси, направлення кореспонденції за іншою адресою, до суду апеляційної інстанції не надходило. Згідно зі ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи. (Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі 911/3309/17).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, враховуючи, що справа більше трьох місяців знаходиться в провадженні апеляційного суду, розумний строк , процесуальне обмеження строку перегляду рішення суду, та надсилання третій особі кореспонденції за адресою, яка відповідає адресі в ЄДРПОУ, дійшов висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 02.12.2020 представник скаржника надав пояснення стосовно заявлених ним вимог в апеляційній скарзі, а судом апеляційної інстанції було з`ясовано, що судом першої інстанції було постановлено усну ухвалу про поновлення строку для подання клопотання про витребування доказів. Однак, відмовлено саме у задоволенні клопотання про витребування доказів. І саме з останнім не погоджується сторона, про що зазначив її представник у судовому засіданні щодо оскарження усної ухвали

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Перелік ухвали суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції закріплено в ст. 255 ГПК України. До таких ухвал не віднесено ухвали про відмову у витребуванні доказів. А тому, враховуючи пояснення скаржника та приписи ч. 3 ст. 255 ГПК України, заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, розглядається судом разом з іншими доводами апеляційної скарги. При цьому судом апеляційної інстанції було частково задоволено клопотання скаржника стосовно витребування доказів. На виконання указаної ухвали відповідачем було надано відповідний доказ.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив відмовити в її задоволенні.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

ТОВ Пром Гарант Плюс в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з огляду на таке.

Скаржник зазначає, що відповідно до рішення правління Національного Банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, АТ КБ Приватбанк зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

На переконання скаржника, АТ КБ Приватбанк , як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним Банком України, ввело в оману ТОВ Пром Гарант Плюс про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників - ТОВ Капітал Трейд , ТОВ Адамант Ойл , ТОВ Зебріна , ТОВ Сайвена у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало ТОВ Пром Гарант Плюс до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору № 4П16095Г від 25.10.2016 та договорів поруки. Відсутність указаних документів, на переконання сторони, має істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджують факт обману заявника.

Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у клопотанні про витребування доказів, що позбавило позивача можливості довести ті обставини, на які він посилався у позові.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та пояснень

23.09.2020 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання іншим учасниками та в строк, встановлений судом. відзив прийнято до розгляду в порядку ст. 263 ГПК України.

Відповідач зазначає, що скаржником не доведено належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання договору недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, а судом першої інстанції було ухвалено законне рішення.

Також відповідач зазначає про безпідставність доводів скаржника щодо пропозиції з боку АТ КБ Приватбанк стосовно участі у процедурі трансформації кредитного портфелю банку, оскільки ТОВ Пром Гарант Плюс не надано доказів відповідної пропозиції щодо укладення таких договорів. Наявність ж докази свідчать про те, що кредитні кошти залучалися скаржником для фінансування поточної діяльності товариства.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вірно з`ясовано судом першої інстанції, 25.10.2016 між ТОВ Пром Гарант Плюс (позичальник) та АТ КБ Приватбанк (банк) укладено кредитний договір №4П16095Г (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 550 000 000, 00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

Відповідно до п. А.2.1 та п. А.3 кредитного договору термін повернення кредиту - 15.10.2025.

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3).

Згідно з п. 6.1 кредитного договору останній в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах -з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого центру сертифікації ключів АТ КБ Приватбанк у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.01.2016, укладеної сторонами (п. 7.9 кредитного договору).

Сторонами укладалася додаткова угода щодо строків повернення кредиту.

Крім того, 25.10.2016 між ТОВ Пром Гарант Плюс (поручитель) та АТ КБ Приватбанк (кредитор) укладено договір поруки № 4А15106И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Адамант Ойл своїх зобов`язань за кредитним договором від 13.12.2013 №4Р13800Д, за кредитним договором від 16.12.2015 № 4А15106И.

Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Пунктом 5 договору поруки сторони узгодили, що у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

Відповідно до п. 7 договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого центру сертифікації ключів АТ КБ Приватбанк у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.01.2016, укладеної сторонами (п. 17 договору поруки).

У матеріалах справи наявне платіжні доручення, за якими здійснювалося погашення заборгованості за договором поруки, а саме: платіжне доручення № 891 від 25.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по кредитному договору № 4А15106И від 16.12.2015 відповідно до договору поруки № 4А15106И/П від 24.10.2016; сума грошових коштів - 886 499 230, 50 грн.

Так, звертаючись з даним позовом, скаржник вказував на наявність підстав для визнання недійсним договору поруки з огляду на таке.

На переконання сторони, дії ТОВ Пром Гарант Плюс з отримання кредитних коштів по кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю банку ініційованого Національним банком України. Така діяльність позивача (укладення кредитного договору та договору поруки) була направлена на отримання прибутку від реалізації таких активів, або набуття права власності на них. Скаржник вказував, що ним як поручителем виконано зобов`язання боржника шляхом сплати коштів за кредитними договорами. Проте, зобов`язання банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечення зобов`язання боржника не виконано. За твердженням позивача така поведінка свідчить про відсутність намірів банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки як і в момент його укладення так і протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що банк свідомо ввів в оману позивача.

Враховуючи наведене, скаржник звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору поруки на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Між сторонами склалися договірні правовідносини щодо кредитування та забезпечення виконання зобов`язання шляхом укладення договору поруки. Спір у справі стосується наявності підстав для визнання недійсним договору поруки укладеного на забезпечення зобов`язання третьої особи.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом ст. 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу № 20/10-2016 від 20.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ Пром гарант Плюс , а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ Приватбанк на суму 4.550.000.000,00 грн в зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності позивача.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим скаржником зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі № 4П16095Г від 25.10.2016, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями ст. 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Отже, скаржник помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4П16095Г від 25.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, оскільки наявні в матеріалах справи докази підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 Цивільного кодексу України. а тому відповідні посилання скаржника відхиляються як необґрунтовані.

Таким чином, твердження скаржника про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 - 233 Цивільного кодексу України слід мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 Цивільного кодексу України.

При цьому обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Однак, скаржником не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. А тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Інших обставин, які б підтверджували факт введення скаржника в оману під час укладення договору поруки, останнім не наведено.

Враховуючи, що для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману саме на позивача покладається обов`язок з доведення наявності трьох складових: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про те, що позивачем вказаних обставин (складових) не доведено та правомірно відмовив у задоволенні позову.

Посилання скаржника на необхідність скасування усної ухвали про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (ч. 2 ст. 81 ГПК України).

Однак, як вбачається з поданих заявником клопотаннях про витребування доказів від 10.02.2020 та 20.02.2020 (вхідна дата) до суду першої інстанції, стороною взагалі не зазначено обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати, а міститься загальне посилання на те, що такі докази підтверджують доводи сторони (які саме, яку обставину, тощо не зазначено). Заявник просив витребувати кредитні договори та операції по ним, яким забезпечувалася порука. Про цьому, яку саме обставину підтвердять такі докази в контексті заявлених підстав позову (введення сторони в оману) стороною не зазначено. Відповідно, суд першої інстанції, поновивши строк на подання клопотання про витребування доказів, дійшов правомірного висновку про відмову позивачу в задоволенні клопотання про витребування доказів. До того ж, судом апеляційної інстанції було витребувано рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ. Однак, такий доказ не спростував наведених вище висновків суду.

Крім того, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Отже, дії скаржника, який уклав спірний договір поруки, та в подальшому заявив позов про визнання вказаного правочину недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поруки з огляду на недоведеність відповідних обставин.

Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 126, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 у справі №910/390/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 у справі №910/390/20 - залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.12.2020

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім