Постанова

від 23.02.2021 по справі 910/390/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/390/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явились,

відповідача - Яковенка О. О.,

третьої особи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 2 грудня 2020 року (головуючий - Коротун О. М., судді: Майданевич А. Г., Сулім В. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 25 червня 2020 року (суддя Ващенко Т. М.)

у справі № 910/390/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант Ойл",

про визнання недійсним договору поруки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" (далі - ТОВ "Пром Гарант Плюс") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ "КБ "Приватбанк", Банк), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант Ойл" (далі - ТОВ "Адамант Ойл"), про визнання недійсним договору поруки від 25 жовтня 2016 року № 4А15106И/П.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки він вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

1.3. Позивач зазначив, що для погашення зобов`язань старих боржників Банку в рамках реалізації Плану трансформації кредитного портфеля Банку, ініційованого Національним банком України (далі - НБУ), було відкрито відновлювальну кредитну лінію шляхом укладення кредитного договору від 25 жовтня 2016 року № 4П16095Г (далі - кредитний договір), а також укладено договори поруки, зокрема спірний договір поруки.

1.4. Як указав позивач, укладення вказаних правочинів було спрямовано ним на отримання прибутку від реалізації активів третіх осіб старих боржників або набуття права власності на них.

1.5. За твердженням позивача, ТОВ "Пром Гарант Плюс" як поручитель виконало зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків, проте відповідач на порушення умов договорів поруки не передав позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання старих боржників, та які б надали змогу позивачу звернути стягнення на ці активи.

1.6. Позивач зазначив, що Банк як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), ініційованої НБУ, ввів ТОВ "Пром Гарант Плюс" в оману стосовно існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями старих боржників , у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, що призвело до укладення кредитного та договорів поруки, зокрема спірного договору поруки.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Відповідно до протоколу від 20 жовтня 2016 року № 20/10-2016 загальних зборів учасників ТОВ "Пром Гарант Плюс" товариством було вирішено укласти з відповідачем кредитний договір на суму 4550000000,00 в зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності позивача.

2.2. Жодних посилань/згадувань/рішень щодо необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого в якості забезпечення за "старими" кредитами, в зазначеному вище протоколі немає, так само як і відсутні будь-які згадки і дані щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.), та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку. Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

2.3. Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21 жовтня 2016 року та заявки на отримання кредиту від 21 жовтня 2016 року, метою кредитування ТОВ "Пром Гарант Плюс" зазначено фінансування поточної діяльності.

2.4. 25 жовтня 2016 року між ТОВ "Пром Гарант Плюс" (позичальник) та АТ "КБ "Приватбанк" (Банк) укладено кредитний договір № 4П16095Г (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4550000000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни. У пункті А.2 кредитного договору визначено, що ціллю кредитування є фінансування поточної діяльності.

2.5. 25 жовтня 2016 року між ТОВ "Пром Гарант Плюс" (поручитель) та АТ "КБ "Приватбанк" (кредитор) укладено договір поруки № 4А15106И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Адамант Ойл" своїх зобов`язань за кредитним договором від 16 грудня 2015 року № 4А15106И. За змістом пункту 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Згідно з пунктом 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Пунктом 5 договору поруки сторони узгодили, що у випадку невиконання боржником обов`язку, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору (пункт 6 договору поруки). Відповідно до пункту 7 договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору. Згідно з пунктом 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання. Відповідно до пункту 10 договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

2.6. Договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого центру сертифікації ключів АТ "КБ Приватбанк у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 6 січня 2016 року, укладеної сторонами (пункт 17 договору поруки).

2.7. На переконання позивача, дії ТОВ "Пром Гарант Плюс" з отримання кредитних коштів по кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України. Така діяльність позивача (укладення кредитного договору та договору поруки) була направлена на отримання прибутку від реалізації таких активів, або набуття права власності на них. Позивач вказував, що ним як поручителем виконано зобов`язання боржника шляхом сплати коштів за кредитними договорами. Проте, зобов`язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржника, не виконано. За твердженням позивача така поведінка свідчить про відсутність намірів Банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки як і в момент його укладення, так і протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що банк свідомо ввів в оману позивача.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 25 червня 2020 року у справі № 910/390/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 2 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовив.

3.2. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у протоколі від 20 жовтня 2016 року № 20/10-2016 не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку. Тобто кредитний договір укладений виключно для фінансування поточної діяльності позивача;

- жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами оцінені судом в якості доказів документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку;

- позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4П16095Г від 25.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, оскільки наявні в матеріалах справи докази підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 ЦК України;

- твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності;

- позивачем не доведено обставин, які свідчили б про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин щодо яких позивач стверджує про введення його в оману, а, відтак, вимоги позивача про визнання недійсним Договору поруки на підставі статей 215, 230 ЦК України задоволенню не підлягають.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2020 року у цій справі скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.2. Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суди попередніх інстанції необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи і які позивач не міг отримати самостійно;

- на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах.

4.3. Скаржник також посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: частини першої статті 512, частини першої статті 514, статті 517, частини першої та другої статті 556, статті 651 ЦК України, статті 55 Конституції України, та на порушення норм процесуального права, а саме: частини першої та другої статті 74 ГПК України.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. Банк та ТОВ "Адамант Ойл" не скористалися своїм правом відповідно до статті 295 ГПК України та не подали до Верховного Суду письмового відзиву на касаційну скаргу.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

6.2. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 3, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.3. Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, унормованих у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.

6.4. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судові рішення у цій справі прийнято з порушенням положень статті 230 ЦК України, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми у подібних правовідносинах відсутній.

6.5. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

6.6. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

6.7. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.

6.8. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц).

6.9. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду встановила, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/60/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (далі - ТОВ "Лайк-Сіті") до АТ КБ "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенак" (далі - ТОВ "Тенак"), про визнання недійсним договору поруки № 4Т13585И/П, укладеного 8 листопада 2016 року між ТОВ "Лайк-Сіті" і АТ КБ "Приватбанк".

6.10. Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору поруки від 8 листопада 2016 року № 4Т13585И/П у справі № 910/60/20, ТОВ "Лайк-Сіті" стверджувало, що оспорюваний договір поруки укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно зі статтею 230 ЦК України. Також ТОВ "Лайк-Сіті" посилалось на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю ПАТ КБ "ПриватБанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману ТОВ "Лайк-Сіті" про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників (зокрема ТОВ "Тенак"), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договору поруки. Позивач, окрім того, зазначав, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

6.11. У ході розгляду справи № 910/60/20 судами було установлено, що: рішенням загальних зборів ТОВ "Лайк-Сіті", оформленим протоколом від 30 жовтня 2016 року №30/10/2016-1, вирішено укласти з АТ КБ "Приватбанк" кредитний договір; з техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24 жовтня 2016 року, заявки на отримання кредиту від 24 жовтня 2016 року вбачається, що метою кредитування та цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому, заявка на отримання кредиту від 24 жовтня 2016 року не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами, на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором); жоден пункт кредитного договору від 31 жовтня 2016 року № 4Л16028Г не містить умов про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки від 8 листопада 2016 року № 4Т13585И/П; позивачем не доведено, що представниками АТ КБ "Приватбанк" повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за відповідними кредитними договорами); недоведення позивачем вчинення відповідачем винних, навмисних дій, які свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі наслідки договору поруки від 8 листопада 2016 року № 4Т13585И/П, які насправді наступити не можуть.

6.12. Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 ЦК України, суди у справі № 910/60/20 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 2 грудня 2020 року.

6.13. З викладеного вище вбачається, що правовідносини у справі № 910/390/20 та у справі № 910/60/20 є подібними, у розумінні критеріїв подібності.

6.14. Переглядаючи судові рішення у справі № 910/60/20 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 ЦК України, Верховний Суд вказав, що: "У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.".

6.15. Подібні висновки щодо застосування статті 230 ЦК України містяться і в постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 910/9879/18.

6.16. Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі № 910/390/20 правозастосування повністю відповідає такому висновку, а тому колегія суддів не вбачає підстав для подальшого розгляду касаційної скарги у цій частині і доходить висновку про закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

6.17. Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, унормованих у пункті 4 частини другої статті 287 ГПК України, з посиланням на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, то колегія суддів зазначає, що посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що судами необґрунтовано відхилено клопотання позивача про витребування доказів, є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій оцінили у сукупності доводи ТОВ "Пром Гарант Плюс" та дійшли висновку, що документи, які просить витребувати товариство, не можуть підтвердити його твердження про введення останнього в оману при укладанні договору поруки, встановивши при цьому, що у матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування у цій справі.

6.18. З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає порушення судами першої та апеляційної інстанцій приписів статті 236 ГПК України, тому доводи скаржника з посиланням на частину третю статті 310 ГПК України про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не підтвердилися.

6.19. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами положень статей 512, 514, 517, 556, 651 ЦК України, то такі доводи касаційної скарги є безпідставними, адже вказані норми матеріального права регулюють договірні правовідносини поручителя, кредитора та боржника щодо переходу прав кредитора у виконаному зобов`язанні до поручителя та оплату послуг останнього за рахунок боржника, за умови погодження таких додаткових зобов`язань боржника у відповідному договорі, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин про визнання договору поруки недійсним, оскільки невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань стороною договору не має наслідком його недійсність.

6.20. Верховний Суд також зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 300 ГПК України.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку) (пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України).

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.3. Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.4. З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Пром Гарант Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 25 червня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 2 грудня 2020 року у справі № 910/390/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишення касаційної скарги ТОВ "Пром Гарант Плюс" у цій справі, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення, та залишення без змін рішення Господарського суду міста Києва від 25 червня 2020 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 2 грудня 2020 року у справі № 910/390/20.

8. Судові витрати

8.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 2 грудня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 25 червня 2020 року у справі № 910/390/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 2 грудня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 25 червня 2020 року у справі № 910/390/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 2 грудня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 25 червня 2020 року у справі № 910/390/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. В. Бакуліна

Судді Н. М. Губенко

О. А. Кролевець