Ухвала

від 03.12.2020 по справі 914/23/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/23/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В.- головуючий, Мачульський Г. М., Пільков К. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 і рішення Господарського суду Львівської області від 23.07.2020 у справі

за позовом ОСОБА_1 до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 07.11.2020 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020, повний текст якої підписаний 23.10.2020 (колегія суддів: Якімець Г. Г., Бойко С. М. Бонк Т. Б.) і рішення Господарського суду Львівської області від 23.07.2020 (суддя Петрашко М. М.)

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2020 справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Пільков К. М.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині 1 статті 17 ГПК України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Положеннями частини 5 статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2 102,00 грн.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Враховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини 5 статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Так, предметом позову у даній справі є стягнення коштів у розмірі 174 746,74 грн, що становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною, а отже судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню.

За загальним правилом судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, а тому відмова Верховного Суду у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою є очевидною та передбачуваною процесуальною дією, яка має бути вчинена Судом.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ГПК України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.07.2020 у справі №914/23/20 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що в укладеному між сторонами договорі відсутні умови щодо якості об`єкта продажу, а доказів того, що придбане позивачем напівпідвальне приміщення є непридатним для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується, відсутні. Поряд з цим, суд зазначив, що площа об`єкта продажу не відноситься до якісних показників товару, а тому в даному випадку суд дійшов висновку про відсутність підстав для пропорційного зменшення ціни у зв`язку з переданням покупцю неякісного товару. Судом у рішенні також вказано, що позивач став переможцем електронного аукціону, предметом торгів яких був лот, а не конкретно визначена площа об`єкта нерухомості; ціна встановлювалась за лот (об`єкт нерухомості), а не за метр квадратний цього об`єкта нерухомості, при цьому, позивач 4 рази встановлював різну цінову пропозицію саме за лот, а не за конкретну площу об`єкта нерухомості, відтак, суд дійшов висновку, що позивач придбав товар в кількості 1 шт. (лот) - один об`єкт нерухомості за ціною 1 500 000 грн, а не в кількості 138,2 м 2 чи 122,1 м 2 за ціною 1 500 000 грн.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 рішення Господарського суду Львівської області від 23.07.2020 залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В якості підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на підпункти "а", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, а також на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Скаржник зазначає, що вирішення питання захисту покупця від недобросовісності продавця (продажу товарів із заниженими характеристиками) та визначення ефективного способу захисту такого порушеного права, а також вирішення питання чи є площа нерухомого майна, вказана у договорі купівлі-продажу якісною характеристикою такого майна, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. За твердженням скаржника дана справа має для нього виняткове значення, оскільки предметом спору є сума коштів, яка є значною для його сім`ї.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 673, статті 678 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах. В зв`язку з чим залишається невирішеним питання, чи є в договорі купівлі-продажу нерухомого майна площа приміщення саме умовою щодо якості нерухомого майна та чи підлягає пропорційному зменшенню ціна нерухомого майна, якщо реальна площа такого майна є меншою, ніж та, що вказана у договорі.

Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі № 1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.

Разом з цим, вказуючи на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення, скаржник не навів обґрунтованих доводів на підтвердження вищевказаних критеріїв існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності, а також обґрунтування винятковості значення цієї справи.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики або має виняткове значення для скаржника, зокрема, що результат вирішення цього спору судами виходить за межі звичайних наслідків вирішення такого роду спорів, що свідчить про відсутність підстав, передбачених пунктом 2 статті 287 ГПК України, за яких судові рішення у справах з ціною позову менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.

Касаційна скарга також не містить посилань на обставини, які б вказували, що справа має виняткове значення для її заявника та для учасників справи. При цьому саме лише посилання скаржника на наявність такої обставини, що не обґрунтована іншими доводами, автоматично не презюмує її існування.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст судових рішень, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність судового рішення попередньої інстанції тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконними.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Саме власне твердження скаржника про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики або має виняткове значення для її заявника, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положень підпунктів "а", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

В частині 4 статті 11 ГПК України зазначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналогічні положення містить і стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" За змістом частини 1 статті 18 зазначеного Закону, для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою, але у разі відсутності перекладу Рішення та ухвали ЄСПЛ чи ухвали Європейської комісії з прав людини, Суд користується оригінальним текстом.

ЄСПЛ у своєму рішенні від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine) , заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010 дійшов висновку про те, що право на

суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг.

Враховуючи викладене, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці ЄСПЛ, та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 і рішення Господарського суду Львівської області від 23.07.2020.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, підстав для розгляду клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження немає.

Відповідно до положень частини 6 статті 293 ГПК України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 12, 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 і рішення Господарського суду Львівської області від 23.07.2020 у справі № 914/23/20.

2. Касаційну скаргу та додані до неї документи повернути скаржнику (в тому числі квитанцію № 53 від 06.11.2020 на суму 5 242, 40 грн).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя К. Пільков