Постанова

від 03.12.2020 по справі 909/703/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 909/703/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-Груп"

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області

(суддя - Кобецька С.М.)

від 24.10.2019

та постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Скрипчук О.С.; судді: Желік М.Б., Мирутенко О.Л.)

від 13.10.2020

у справі № 909/703/19

за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби та Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській

до Відділу культури та релігії Снятинської районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-Груп",

про визнання недійсною додаткової угоди до договору постачання природного газу і припинення її дії на майбутнє,

за участю представників учасників справи:

позивачів - не з`явилися;

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - Макаров С.О.;

прокурора - Янківський С.В.;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Відділу культури та релігії Снятинської районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-Груп" про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 30.01.2019 до договору постачання природного газу №19-326 від 28.01.2019, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-Груп" та Відділом культури та релігії Снятинської районної державної адміністрації і припинення її дії на майбутнє.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні 30.01.2019 додаткової угоди №2 до договору постачання природного газу №19-326 від 28.01.2019 відповідачами порушено приписи пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме необґрунтовано збільшено ціну за 1 тис.м3 природного газу з 10 116, 00 грн з ПДВ (пункт 4.1. договору) до 11 125, 00 грн з ПДВ (додаткова угода №1) та до 12 235, 00 грн з ПДВ (додаткова угода №2), за відсутності документального підтвердження коливання ціни такого товару на ринку на момент укладення додаткової угоди №2, внаслідок чого перевищено гранично допустимі межі такого збільшення. При цьому безпідставно зменшено обсяги закупівлі з 55 00000 тис.м3 (пункт 2.1. договору) до 50, 01168 тис.м3 (додаткова угода №1) та до 45,47446 тис.м3 (додаткова угода №2).

Матеріально-правовою підставою позову прокурором визначено статтю 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 1, 2, 3, 36, 37 Закону України "Про здійснення державних закупівель", статті 16, 203, 215, 216, 626, 628 Цивільного кодексу України, статті 179, 180, 207 Господарського кодексу України.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2019 позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області задоволено частково. Суд визнав недійсною додаткову угоду №2 від 30.01.2019 до договору постачання природного газу №19-326 від 28.01.2019, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-Груп" та Відділом культури та релігії Снятинської районної державної адміністрації.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2019 залишено без змін.

2.3. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтоване тим, що додаткова угода №2 від 30.01.2019 до договору постачання природного газу №19-326 від 28.01.2019 укладена між сторонами з порушенням пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме без документального обґрунтування збільшення ціни за 1000м3 природного газу з 10 116, 00 грн до 12 235, 00 грн та одночасного зменшення обсягу закупівлі газу з 55,00000 тис. куб.м. до 45,47446 тис. куб. м.

Щодо вимоги прокурора про припинення на майбутнє дії додаткової угоди №2 від 30.01.2019 до договору постачання природного газу №19-326 від 28.01.2019, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вона не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до частини 2 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

2.4. Також суди попередніх інстанцій встановили, що органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області. Проте, господарські суди дійшли висновку, що прокурором доведено бездіяльність Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, яка полягає у невжитті належних заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства про публічні закупівлі.

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прокурором належним чином обґрунтовано правові підстави звернення до суду з цим позовом - необхідність захисту порушених інтересів держави, що полягають у недотриманні відповідачами пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" при укладенні додаткової угоди №2 від 30.01.2019 до договору постачання природного газу №19-326 від 28.01.2019, в т.ч. без врахування фактичного обсягу видатків; доведено невжиття Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, до компетенції якого віднесені повноваження щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства, під час процедури закупівлі №UA-2018-12-05-001572-с відповідних заходів та незвернення до суду з відповідним позовом; внесено в ЄРДР 27.06.2019 повідомлення про вчинення кримінального правопорушення; повідомлено Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області про необхідність звернення до суду з цим позовом на підставі частини 4 статті 23 Закон України "Про прокуратуру".

2.5. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та дійшов висновку, що прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". В свою чергу, як свідчать матеріали справи, компетентні органи протягом розумного строку після отримання повідомлення прокурора самостійно не зверталися до суду з позовом в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2019 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.10.2020, ТОВ "Укртранссервіс-Груп" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

3.2. Як на підставу касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-Груп" посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №804/8443/16 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (щодо того, що на момент подання позову у належного позивача не виникло право на звернення до суду, отже прокурором пред`явлено позов передчасно); у постановах Верховного Суду від 09.07.2019 у справі №910/17258/17, від 18.06.2019 у справі №916/3156/17 (що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав); у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі №924/1237/17, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 23.01.2019 у справі № 920/331/18, від 05.12.2018 у справі №923/129/17 (щодо недоведеності прокурором виключності випадку, що зумовлює втручання органів прокуратури); у постанові Верховного Суду у справі №826/6926/17 (щодо правової оцінки поняття "коливання ціни"). Крім того, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме: статті 19, 131-1 Конституції України, статті 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 53, 73, 77, 236 Господарського процесуального кодексу України, статтю 37 Закони України "Про публічні закупівлі", статтю 23 Закону України "Про прокуратуру".

3.3. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

На веб-сайті "Prozorro - публічні закупівлі" 05.12.2018 Відділом культури та релігії Снятинської районної державної адміністрації оприлюднено оголошення №UA-2018-12-05-001572-с про проведення відкритих торгів щодо закупівлі "газове паливо" ДК 021:2015:09120000-6 в кількості 55 000 м.куб.

На засіданні тендерного комітету Відділу культури та релігії Снятинської районної державної адміністрації ухвалено визнати тендерну пропозицію учасника ТОВ "Укртранссервіс-Груп" за ціною 556 380, 00 грн з ПДВ такою, що відповідає вимогам тендерної документації замовника та є найбільш економічно вигідною; прийнято рішення про намір укласти договір щодо закупівлі природного газу з учасником ТОВ "Укртранссервіс-Груп" за ціною 556 380, 00 грн з ПДВ. Такі рішення оформлено протоколом №4 від 09.01.2019.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-Груп" (постачальник) та Відділом культури та релігії Снятинської районної державної адміністрації (споживач) укладено договір постачання природного газу №19-326 від 28.01.2019, за умовами якого постачальник зобов`язався постачати споживачу природний газ в необхідних для споживача об`ємах - 55 000 м.куб., а споживач взяв на себе обов`язок своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Ціна за 1000м3 природного газу складає 10 116, 00 грн з ПДВ. Загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачу і на день укладення договору становить 556 380, 00 грн (пункти 2.1., 4.1.договору).

Про результати проведеної процедури закупівлі №UA-2018-12-05-001572-с Відділом культури та релігії Снятинської районної державної адміністрації 29.01.2019 на веб-порталі електронної системи публічних закупівель "Ргоzоrrо" оприлюднено звіт.

Водночас, 29.01.2019 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору постачання природного газу №19-326 від 28.01.2019, відповідно до якої постачальником та споживачем зменшено річний плановий обсяг постачання газу до 50, 01168 тис.м3 та збільшено ціну за 1000м3 газу - 11 125, 00грн з ПДВ (пункти 1,2 додаткової угоди).

Додатковою угодою №2 до договору постачання природного газу №19-326 від 28.01.2019, укладеною 30.01.2019 між ТОВ "Укртранссервіс-Груп" та Відділом культури та релігії Снятинської РДА, сторони зменшили річний плановий обсяг постачання газу до 45, 47446 тис.м3 одночасно збільшивши ціну за 1000м3 газу - 12 235, 00 грн з ПДВ (пункти 1, 2 додаткової угоди).

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про припинення на майбутнє дії додаткової угоди №2 від 30.01.2019 до договору постачання природного газу №19-326 від 28.01.2019, Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-Груп" не оскаржуються, а отже в цій частині правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права судом касаційної інстанції не перевіряється.

5.3. Як на підставу касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-Груп" посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

5.4. Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

5.5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-Груп" вказує на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №804/8443/16 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (щодо того, що на момент подання позову у належного позивача не виникло право на звернення до суду, отже прокурором пред`явлено позов передчасно).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 804/8443/16 зазначено, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його права вимоги, передбачені ст. 10 Закону № 2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

При цьому, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували, що фінансовим органом не було встановлено відповідного порушення. Фінансовим моніторингом (лист Управління Західного офісу Держаудитслужби від 15.04.2019 № 13-09-17-17/1571-2019) виявлено невідповідність процедури укладення основного договору та повідомлено прокуратуру про встановлення ознак його нікчемності. Порушень під час укладення спірної додаткової угоди, про які прокурор заначив у позові, належний орган державного фінансового контролю не виявляв.

Разом з тим колегія суддів враховує, що на вирішення Великої Палати Верховного Суду в цій справі було поставлене питання щодо дотримання правил предметної юрисдикції та наведений вище правовий висновок зроблений в контексті розгляду саме цього питання.

Отже, правовідносини у справі №804/8443/16 та цій справі, що переглядається, не є подібними, оскільки відрізняються за матеріально-правовим регулюванням.

У пунктах 76-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

У пунктах 79-81 згаданої постанови зазначено, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З урахуванням наведеного, скаржник зазначає, що по-перше, прокурор, подаючи позов в інтересах інших органів, фактично підміняє функцію контролюючого органу - Держаудитслужби, зазначаючи себе альтернативним позивачем, що суперечить статті 131-1 Конституції України, статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; по-друге, суди не врахували, що лист до Держаудитслужби направлено прокурором 13.06.2019, а позов подано 03.07.2019, не зважаючи на те, що статтею 11 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначено мінімальну тривалість заходів державного фінансового контролю, яка становить 15 робочих днів, що узгоджується також зі статтею 7 1 Закону України "Про публічні закупівлі". З огляду на наведене, скаржник зазначає, що на момент подання позову, у належного позивача не виникло право на звернення до суду, отже прокурором пред`явлено позов передчасно.

Щодо наведених аргументів скаржника, колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у вже згаданій постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, відповідно до якої захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Велика Палата Верховного Суду також погодилась з висновком суду апеляційної інстанції у згаданій справі, що Східний офіс Держаудитслужби, зокрема, є компетентним органом, уповноваженим державою на здійснення функцій контролю за використанням коштів державного бюджету.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, встановив такі обставини.

Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області звернулось до прокуратури Івано-Франківської області з листом від 15.04.2019 № 13-09-17-17/1571-2019, в якому зазначило про виявлені порушення при укладенні договору постачання природного газу від 28.01.2019 № 19-326.

В подальшому, 13.06.2019 перший заступник прокурора Івано-Франківської області листом № 05/1-392вих19 звернувся до начальника Західного офісу Держаудитслужби та начальника Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, в якому зазначено про виявлені порушення встановленого законом порядку, зміни істотних умов договору постачання природного газу від 28.01.2019 № 19-326 (додаткова угода № 2 від 30.01.2019) та про бездіяльність Західного офісу Держаудитслужби, яка полягає у невжитті заходів на усунення порушень. Крім того, у даному листі прокурор зазначив, що відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" він повідомляє, що прокуратурою Івано-Франківської області буде заявлено позов в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області до відділу культури та релігії Снятинської районної державної адміністрації, ТОВ "Укртрансервіс- груп" про визнання недійсною та припинення на майбутнє додаткової угоди № 2 від 30.01.2019 до договору про постачання природного газу від 28.01.2019 № 19-326. Однак, Західний офіс Держаудитслужби та Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області не відреагували на лист прокурора від 13.06.2019 № 05/1-392 вих 19.

Доводи скаржника про те, що Держаудитслужба навіть не встигла б провести заходи державного контролю з метою підтвердження чи спростування фактів, встановлених прокурором у ході перевірки, оскільки з листом перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до начальника Західного офісу Держаудитслужби та начальника Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області 13.06.2019, позовна заява складена - 03.07.2019, а мінімальна тривалість заходів державного фінансового контролю складає 15 робочих днів відповідно до статті 11 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та частини 4 статті 7 1 Закону України "Про публічні закупівлі", колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Статтею 11 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" врегульовано порядок проведення ревізій органами державного фінансового контролю, зокрема їх тривалість: для планової виїзної ревізії - не більше 30 робочих днів, для позапланової виїзної ревізії - не більше 15 робочих днів.

Проте, ревізія є формою інспектування, яке, в свою чергу, є різновидом державного фінансового контролю, поряд з фінансовим аудитом і перевіркою закупівель та моніторингу закупівлі.

У спірних правовідносинах мав місце контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель, який здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

Статтею 7 1 Закону України "Про публічні закупівлі" врегульовано порядок здійснення моніторингу публічних закупівель. Строк здійснення моніторингу закупівлі не може перевищувати 15 робочих днів з дати оприлюднення рішення про початок моніторингу закупівлі в електронній системі закупівель.

Отже, доводи скаржника про те, що мінімальна тривалість заходів державного фінансового контролю складає 15 робочих днів, не ґрунтуються на наведених нормах чинного законодавства, оскільки 15 робочих днів - це максимальний строк здійснення моніторингу закупівлі, який отже може бути і меншим.

Крім того, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в пункті 79 згаданої вже постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, звернувшись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надав йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором. Тобто Держаудитслужбі достатньо було призначити перевірку відповідних фактів, про що повідомити прокурора, а не власне провести її. Проте, як встановили суди попередніх інстанцій Західний офіс Держаудитслужби та Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області не відреагували на лист прокурора від 13.06.2019 № 05/1-392 вих 19.

Також колегія суддів враховує, що суб`єктом владних повноважень підстави для представництва не оскаржувались, навпаки позивач підтримував вимоги позовної заяви та просив їх задовольнити, про що зазначено в рішенні суду. Наведеним спростовуються як необґрунтовані доводи скаржника, що позивач об`єктивно не визнає позовні вимоги.

При цьому колегія суддів враховує і правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в пункті 80 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, згідно з якою невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Так, про порушення, про які зазначає у позовній заяві прокурор, Держаудитслужбі повинно було стати відомо ще у березні 2019 року, під час здійснення моніторингу Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області спірної закупівлі природного газу відповідно до статті 7 1 Закону України "Про публічні закупівлі". Адже, порушення, яке виявлено Держаудитслужбою під час здійснення моніторингу, а саме: невідповідність вимогам частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" змісту пункту 4.3. договору щодо права сторін за взаємною згодою змінювати його ціну, фактично стало передумовою укладення сторонами протягом двох днів після укладення договору двох додаткових угод, зокрема й оспорюваної додаткової угоди № 2 про збільшення ціни за 1 тис.м3 природного газу з 10 116, 00 грн з ПДВ (пункт 4.1. договору) до 11 125, 00 грн з ПДВ (додаткова угода №1) та до 12 235, 00 грн з ПДВ (додаткова угода №2).

З огляду на викладене, доводи ТОВ "Укртрансервіс- груп" про те, що на момент подання позову, у належного позивача не виникло право на звернення до суду, а тому прокурором пред`явлено позов передчасно, колегією суддів відхиляються.

Отже, підстава касаційного оскарження з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 03.10.2018 у справі №804/8443/16 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (щодо того, що на момент подання позову у належного позивача не виникло право на звернення до суду, тобто прокурором пред`явлено позов передчасно), не знайшла свого підтвердження, оскільки правовідносини у цій справі та справі №804/8443/16 не є подібними, а правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, суд апеляційної інстанції врахував.

5.6. Скаржник вказує також на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі №924/1237/17, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 23.01.2019 у справі № 920/331/18, від 05.12.2018 у справі №923/129/17 (щодо недоведеності прокурором виключності випадку, що зумовлює втручання органів прокуратури).

Щодо наведених доводів, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Як встановили суди попередніх інстанцій на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Західним офісом Держаудитслужби та Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, які не вжили заходів до оспорювання у судовому порядку договору, укладеного з порушенням законодавства, та додаткових угод до нього (тобто навів підставу для представництва інтересів держави); зазначив, що порушення процедури державних закупівель та укладення відповідних додаткових угод унеможливило раціональне та ефективне використання бюджетних коштів, чим обґрунтував порушення інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом).

Отже, підстава касаційного оскарження з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі №924/1237/17, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 23.01.2019 у справі № 920/331/18, від 05.12.2018 у справі №923/129/17 (щодо недоведеності прокурором виключності випадку, що зумовлює втручання органів прокуратури), не знайшла свого підтвердження, оскільки висновки суду апеляційної інстанції також не свідчать про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст відповідних правовідносин, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

5.7. З врахуванням викладеного, доводи скаржника про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме: статті 19, 131-1 Конституції України, статті 53, 73, 77, 236 Господарського процесуального кодексу України, статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", колегією суддів відхиляються.

5.8. ТОВ "Укртрансервіс- груп" зазначає про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у справі №826/6926/17 (щодо правової оцінки поняття "коливання ціни").

Предмети спорів у справі № 826/6926/17 та в цій справі, що переглядається, є різними, оскільки справа № 826/6926/17 розглядалася в порядку адміністративного судочинства і стосувалася визнання протиправною і скасування вимоги Держаудитслужби України, а тому правовідносини у цих справах не є подібними. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 913/166/19.

5.9. Також ТОВ "Укртрансервіс- груп" вказує на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 та Верховного Суду від 09.07.2019 у справі №910/17258/17 (що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав).

Так, у згаданих постановах викладено правову позицію, згідно з якою, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

При цьому скаржник звертає увагу на те, що підставою визнання недійсною додаткової угоди № 2 до договору постачання природного газу від 28.01.2019 № 19-326 прокурор визначив частину 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", а відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлі є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 30.01.2019 до договору постачання природного газу №19-326 від 28.01.2019, виходив з того, що вона укладена з порушенням пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме без документального обґрунтування збільшення ціни за 1000м3 природного газу.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку , за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Суди попередніх інстанцій встановили, що внесення відповідних змін до договору постачання природного газу №19-326 від 28.01.2019 ТОВ "Укртранссервіс-Груп" та Відділ культури та релігії Снятинської РДА обґрунтували інформацією, зазначеною у листі асоціації "Газові трейди України" №2 від 21.01.2019, згідно з якою середня ринкова ціна природного газу станом на 21.01.2019 складала 11 200, 00 грн; та в експертному висновку Житомирської торгово-промислової палати №В-125 від 25.01.2019, відповідно до якого коливання ціни на природний газ станом на січень 2019 становило 12 819, 00 грн - 12 950, 00 грн.

При цьому господарські суди дійшли висновку, що інформація викладена у листі асоціації "Газові трейди України" №2 від 21.01.2019 є неналежним, в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України, документальним підтвердженням необхідності збільшення ціни за 1000м3 природного газу, позаяк у вказаному листі зазначено середню ринкову ціну природного газу станом на 21.01.2019; як і інформація, викладена у експертному висновку Житомирської торгово-промислової палати №В-125, стосовно коливання ціни природного газу є дійсною станом на дату експертизи - 25.01.2019 та може змінюватись (зазначено у експертному висновку); в той час як договір постачання природного газу та додаткові угоди до договору укладено в період 28-30 січня 2019

Разом з тим суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.

Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 2 статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту наведено у частині 2 статті 20 Господарського кодексу України.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Згідно з частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки наведено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним застосовується до оспорюваних правочинів.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19)).

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, а також правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16 і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанови від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц і від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц).

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 30.01.2019 до договору постачання природного газу №19-326 від 28.01.2019, оскільки така є нікчемною відповідно до закону у зв`язку з її укладенням з порушенням вимог частини четвертої статті 36 Закону України "Про державні закупівлі" (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин).

Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення в цій справі про відмову в задоволенні позовних вимог.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №804/8443/16 (щодо того, що на момент подання позову у належного позивача не виникло право на звернення до суду, отже прокурором пред`явлено позов передчасно); постанові Верховного Суду у справі №826/6926/17 (щодо правової оцінки поняття "коливання ціни"), у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі №924/1237/17, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 23.01.2019 у справі № 920/331/18, від 05.12.2018 у справі №923/129/17 (щодо недоведеності прокурором виключності випадку, що зумовлює втручання органів прокуратури), не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Укртранссервіс-Груп" в цій частині.

6.2. Пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (щодо того, що на момент подання позову у належного позивача не виникло право на звернення до суду, отже прокурором пред`явлено позов передчасно), також не знайшла свого підтвердження, оскільки колегією суддів встановлено, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, отже суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Укртранссервіс-Груп" в цій частині.

6.3. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Однією з підстав касаційного оскарження ТОВ "Укртранссервіс-Груп" було визначено те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 та Верховного Суду від 09.07.2019 у справі №910/17258/17 (що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав).

Така підстава знайшла своє підтвердження та визнана колегією суддів обґрунтованою, оскільки суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права і є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 129, 236, 238, 240, 296, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Закрити касаційне провадження у справі № 909/703/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-Груп" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо правової оцінки поняття "коливання ціни"; щодо того, що на момент подання позову у належного позивача не виникло право на звернення до суду; та щодо недоведеності прокурором виключності випадку, що зумовлює втручання органів прокуратури.

2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-Груп" задовольнити.

3. Скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2019 у справі № 909/703/19.

4. У позові відмовити.

5. Стягнути з Прокуратури Івано-Франківської області (вул. Грюнвальдсьвка, 11 м. Івано-Франківськ, 76000, ЄДРПОУ 03530483) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-Груп" (вул. Космічна, буд. 21, оф. 1002, м. Харків, 61145, ЄДРПОУ 39869593) 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну) грн 50 коп. за подання апеляційної скарги та 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн за подання касаційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Івано-Франківської області видати наказ на виконання цієї постанови суду.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй