Постанова

від 24.11.2020 по справі 912/2369/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 912/2369/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Чередніченко і К"

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.01.2020 (суддя Бестаченко О. Л.)

і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2020 (головуючий суддя Березкіна О. В., судді Антонік С. Г., Іванов О. Г.)

у справі № 912/2369/19

за позовом Фермерського господарства "Чередніченко і К"

до Новоукраїнської районної державної адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 і 7) ОСОБА_7

про визнання незаконним і скасування рішення

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Дуковська Т. М. , ОСОБА_10., третьої особи 5 - Березовська І. А. )

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Фермерське господарство "Чередніченко і К" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Новоукраїнської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження Голови Новоукраїнської районної державної адміністрації від 29.09.2009 № 1056-р "Про припинення права користування земельною ділянкою державної власності, наданої в постійне користування гр. ОСОБА_10 (Шишкінська сільська рада)".

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі розпорядження Новоукраїнської РДА № 496 від 20.12.1995 ОСОБА_10 для ведення селянського (фермерського) господарства була надана в постійне користування земельна ділянка площею 50,0 га, яка розташована на території Шишкінської сільської ради. 09.01.1996 на вказану земельну ділянку був виданий Державний акт на право постійного користування серія КР № 60.

3. 3 1996 року та по теперішній час фермерське господарство використовує земельну ділянку за призначенням та сплачує податки. У 2013 році між членами фермерською господарства та головою фермерського господарства виникла конфліктна ситуація, яка не вирішена і дотепер. При збиранні документів для врегулювання конфлікту голова фермерського господарства ОСОБА_10 дізнався, що 29.09.2009 відповідачем - Новоукраїнською РДА було прийняте розпорядження № 1056-р, яким припинено право постійною користування земелькою ділянкою площею 50,0 га ріллі, що була надана ОСОБА_10 для ведення селянською (фермерською) господарства, у зв`язку з поданням громадянином ОСОБА_10 заяви про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою, наданою йому в постійне користування. Також визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею серії КР № 60, виданий 09.01.1996.

4. У зв`язку з вище викладеними обставинами, позивач у лютому 2014 року звертався з відповідним позовом Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області.

5. Постановою Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 396/2613/15-ц, прийнятою за касаційною скаргою ОСОБА_10 , рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 28.04.2016 та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 26.12.2016 скасовані, а провадження у даній справі закрите з огляду на те, що подібні справи підвідомчі господарським судам.

6. Після зазначеного позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Короткий зміст рішення судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 10.01.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2020 у задоволенні позову відмовлено.

8. Ухвалюючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що розпорядження Новоукраїнської районної державної адміністрації від 29.09.2009 № 1056-р не відповідає нормам статей 141, 142 141 Земельного кодексу України в редакції на день винесення оскаржуваного розпорядження, оскільки відсутня заява позивача про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою, а тому право позивача є порушеним.

9. Разом з цим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив заяву відповідача та застосував до спірних правовідносин позовну давність і відмовив у позові з цих підстав, зазначивши, що про порушення свого права позивач - Фермерське господарство "Чередніченко і К" - знало або повинно було знати з 05.02.2010, оскільки земельна ділянка площею 5,7582 га була передана голові господарства за рахунок земельної ділянки площею 50 га, наданої у постійне користування ОСОБА_10 , тому останній, отримуючи земельну ділянку площею 5,7582 га за рахунок своєї земельної ділянки площею 50 га, усвідомлював підстави такої передачі земельної ділянки, й у разі незгоди із цим (навіть за умови його необізнаності із змістом оспорюваного розпорядження) міг довідатися про підстави такої передачі в разі добросовісного виконання своїх обов`язків щодо фермерського господарства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.01.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2020 у справі № 912/2369/19 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

11. У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1 і 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

12. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норми права (статтю 261 ЦК України та статтю 91 ГПК України) без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та постанові Верховного Суду від 11.08.2018 у справі № 904/8549/17.

13. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статті 13 ГПК України, щодо здійснення судочинства на підставах змагальності.

Позиція інших учасників справи

14. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані постанову і рішення залишити без змін.

15. Відповідач зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судами повно та всебічно встановлені всі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору та об`єктивно досліджено та встановлено сплив позовної давності.

16. Третя особа 5 - ОСОБА_5 подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані постанову і рішення залишити без змін.

17. ОСОБА_5 зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо наявності підстав для застосування позовної даності у даній справі та відмови у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_10 , як головою ФГ "Чередніченко і К", у 2007 році було особисто подано заяву про надання йому у власність земельної ділянки в розмірі частки (паю) за рахунок земельної ділянки, що була надана йому в користування для ведення фермерського господарства, чим фактично реалізував своє волевиявлення щодо припинення права постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. 20.12.1995 розпорядженням Новоукраїнської районної державної адміністрації № 496 надано ОСОБА_10 в постійне користування земельну ділянку площею 50 га на території Шишкинської сільської ради Новоукраїнського району для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 09.01.1996 № 60.

19. 13.03.1996 відбулась державна реєстрація Фермерського господарства "Чередніченко і К".

20. Згідно пунктів 5.1-5.2 Статуту Фермерського господарства "Чередніченко і К" керівником фермерського господарства є ОСОБА_10 , членами - члени сім`ї керівника господарства і їхньої родини.

21. Пунктом 1.6 Статуту Фермерського господарства "Чередніченко і К" в редакції від 19.09.2006 встановлено, що члени фермерського господарства: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

22. У статуті Фермерського господарства "Чередніченко і К" в редакції від 05.05.2008 членами фермерського господарства зазначено: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 .

23. Як зазначив суд першої інстанції, з досліджених у судовому засіданні матеріалів першого тому цивільної справи № 396/576/14-ц, витяг з яких долучено до матеріалів справи № 912/2369/19, вбачається, що у 2007-2008 роках членами господарства, в тому числі ОСОБА_10 , були подані письмові заяви до Новоукраїнської районної державної адміністрації про безоплатну передачу їм у приватну власність для ведення фермерського господарства земельних ділянок у розмірі земельних часток (паїв) за рахунок земель державної власності, наданих для ведення фермерського господарства загальною площею 50 га.

24. На підставі поданих головою і членами Фермерського господарства "Чередніченко і К" зазначених заяв розпорядженнями голови Новоукраїнської районної державної адміністрації від 22.05.2007 № 554-р та від 13.08.2008 № 876-р надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності у власність в розмірі земельних часток (паїв) голові та членам господарства.

25. 31.10.2007 Фермерське господарство "Чередніченко і К" звернулось до Державного підприємства "Кіровоградський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" із заявою щодо виконання робіт по відведенню земельних ділянок у власність із земель постійного користування фермерського господарства.

26. Фермерським господарством "Чередніченко і К" затверджено завдання на виконання робіт щодо відведення земельних ділянок від 31.10.2007, підписано календарний план виконання робіт, кошторис і договір з інститутом землеустрою.

27. 27.02.2009 Шишкинським сільським головою складено розрахункову відомість визначення збитків, пов`язаних з відведенням земельних ділянок у власність в розмірі земельної частки (паю) голові та членам ФГ для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, наданих в постійне користування громадянину ОСОБА_10 на території Шишкинської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, в якій містяться підписи голови та всіх членів фермерського господарства.

28. Оскаржуваним розпорядженням голови Новоукраїнської районної державної адміністрації від 29.09.2009 № 1056-р припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 50 га ріллі, що була надана гр. ОСОБА_10 для ведення селянського (фермерського) господарства.

29. Розпорядженням голови Новоукраїнської районної державної адміністрації від 11.12.2009 № 1336-р затверджено акт визначення збитків власника землі та землекористувачів та проекти землеустрою відведення земель, передано у власність для ведення фермерського господарства земельні ділянки голові та членам Фермерського господарства "Чередніченко і К" із земель, наданих голові фермерського господарства ОСОБА_10 у постійне користування для ведення (селянського) фермерського господарства на території Шишкинської сільської ради згідно додатку.

30. 05.02.2010 складено акт про передачу та погодження меж земельної ділянки в натурі, яким засвідчено передачу земельної ділянки у розмірі 5.7582 га громадянину ОСОБА_10 .

31. У лютому 2014 року ОСОБА_10 звернувся до Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області з позовом до Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - Новоукраїнська РДА Кіровоградської області) про визнання розпорядження органу влади недійсним.

32. Позовна заява мотивована тим, що він є головою фермерського господарства Чередніченко і К . У 1996 році йому була надана в постійне користування земельна ділянка площею 50 га, для ведення селянського (фермерського) господарства на території Шишкинської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, що підтверджується державним актом від 09.01.1996. Розпорядженням голови Новоукраїнської РДА Кіровоградської області від 29.09.2009 припинено право ОСОБА_10 на постійне користування вказаною земельною ділянкою, яку було надано йому Шишкинською сільською радою у зв`язку із поданою заявою про добровільну відмову від такого права. При цьому, згідно з пунктом 2 та пунктом 3 оскаржуваного розпорядження земельну ділянку площею 0,2115 га, зайняту польовими дорогами, переведено до земель запасу державної власності Шишкінської сільської ради та визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею виданий ОСОБА_10 для ведення селянського (фермерського) господарства на території Шишкінської сільської ради від 09.01.1996.

33. Про наявність такого розпорядження до 2013 року він не знав, оскільки будь-яких заяв до Новоукраїнської РДА Кіровоградської області щодо добровільної відмови від свого права постійного користування земельною ділянкою не писав та повноважень на подання такої заяви нікому не надавав.

34. Посилаючись на викладене, ОСОБА_10 просив суд визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Новоукраїнської РДА Кіровоградської області від 29.09.2009, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га із цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, переданій ОСОБА_10 .

35. Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 28.08.2014 у справі 396/576/14-ц позов ОСОБА_10 задоволено.

36. Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.02.2015 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_10 відмовлено.

37. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.07.2015 рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

38. Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 28.04.2016 у справі 396/2613/15-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 відмовлено.

39. Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 26.12.2016 рішення суду першої інстанції змінено, виключено з мотивувальної частини обґрунтування про застосування строків позовної давності як підставу для відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення залишено без змін.

40. Постановою Верховного Суду від 27.02.2019 рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 28.04.2016 в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 26.12.2016 скасовано; провадження у справі за позовом ОСОБА_10 до Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , про визнання розпорядження органу влади недійсним закрито.

41. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами у тому числі з центральним органом виконавчої влади який реалізує політику у сфері земельних відносин щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

42. Також місцевий господарський суд зазначив, що в межах справи № 396/576/14-ц проведено судово-почеркознавчу експертизу за висновками якої, підпис і рукописний текст від імені ОСОБА_10 у заяві від 07.09.2009 до Новоукраїнської РДА з приводу вилучення земельної ділянки під проектною дорогою 0,2115 га, виконаний не самим позивачем ОСОБА_10 , а іншою особою.

43. Під час огляду в судовому засіданні суду першої інстанції матеріалів справи № 396/576/14-ц, господарський суд зазначив, що заява голови Фермерського господарства "Чередніченко і К" ОСОБА_10 від 16.02.2007, не містить згоди на припинення права постійного користування, як на частину земельної ділянки, що підлягає передачі членам фермерського господарства у власність, так і на земельну ділянку загальною площею 0,2115 га, зайняту польовими дорогами до земель запасу державної власності Шишкинської сільської ради.

44. В матеріалах справи відсутня заява землекористувача про добровільну відмову від права постійного користування, посвідченого державним актом від 09.01.1996 № 60. Проаналізувавши заяву голови Фермерського господарства "Чередніченко і К" ОСОБА_10 від 16.02.2007, яка міститься в матеріалах справи № 396/576/14-ц, господарські суди дійшли висновку, що в ній не міститься згоди на припинення права постійного користування, як на частину земельної ділянки, що підлягає передачі членам фермерського господарства у власність, так і на земельну ділянку загальною площею 0,2115 га, зайняту польовими дорогами до земель запасу державної власності Шишкинської сільської ради.

45. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що розпорядження Новоукраїнської районної державної адміністрації від 29.09.2009 № 1056-р не відповідає нормам ст. 141, 142 141 Земельного кодексу України в редакції на день винесення оскаржуваного розпорядження.

46. Разом з цим, суд першої інстанції розглянувши заяву відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, дійшов висновку про її обґрунтованість та відмовив у позові у зв`язку із пропуском позовної давності.

47. Суд першої інстанції зазначив, що Фермерське господарство "Чередніченко і К" знало або повинно було знати про порушення свого права або про особу, яка його порушила, принаймні з 05.02.2010, оскільки земельна ділянка площею 5,7582 га була передана голові господарства за рахунок земельної ділянки площею 50 га, наданої у постійне користування ОСОБА_10 , тому останній, отримуючи земельну ділянку площею 5,7582 га за рахунок земельної ділянки площею 50 га, наданої у постійне користування, усвідомлював підстави такої передачі земельної ділянки, й у разі незгоди із цим, навіть припускаючи той факт, що він не був обізнаний із змістом оспорюваного розпорядження міг довідатися про підстави такої передачі в разі добросовісного виконання своїх обов`язків щодо фермерського господарства.

48. До такого висновку суд дійшов з посиланням на акти про передачу та погодження меж земельної ділянки у натурі та передачу межових знаків від 05.02.2010 року, якими голові господарства ОСОБА_10 було передано та погоджено межі земельної ділянки площею 5,7582 га в натурі із земель сільськогосподарського призначення, наданих в постійне користування громадянину ОСОБА_10 , а також передано межові знаки в кількості 10 шт.

РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ

49. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.11.2020 у зв`язку з перебуванням судді Могила С.К. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 912/2369/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Случ О. В. (головуючий), судді: Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

50. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

51. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судами попередніх інстанцій під час ухвалення рішення і постанови, що оскаржуються, висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 12 цієї Постанови).

52. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій частині з огляду на таке.

53. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

54. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 по справі № 372/4583/14-ц).

55. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

56. Так предметом позову у цій справі є визнання незаконним та скасування розпорядження Голови Новоукраїнської районної державної адміністрації від 29.09.2009 № 1056-р "Про припинення права користування земельною ділянкою державної власності, наданої в постійне користування гр. ОСОБА_10 (Шишкінська сільська рада)" яким припинено право постійною користування земелькою ділянкою площею 50,0 га ріллі, що була надана ОСОБА_10 для ведення селянською (фермерською) господарства, у зв`язку з поданням громадянином ОСОБА_10 заяви про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою, наданою йому в постійне користування. Також визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею серії КР № 60, виданий 09.01.1996.

57. Натомість, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на яку посилається скаржник, ухвалена у спорі, в якому позивачем виступає міська рада, предметом спору у даній справі є витребування земельної ділянки, яка вибула з комунальної власності поза волею міської ради.

58. У самій цій постанові (пункт 6.3) зазначено, що обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про те, що виключною правовою проблемою, яка має важливе значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, є питання щодо застосування судами положень статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, а саме з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про порушення її права, тобто з моменту вибуття майна із власності або користування, чи з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про порушення свого права шляхом набуття майна особою, у якої це майно знаходиться на час подачі позову.

59. За таких обставин, очевидним є те, що правовідносини, з яких виникли спори у справах № 912/2369/19 і 914/3224/16, не є подібними.

60. Більше того, зазначеною постановою Великої Палати Верховного Суду залишено без змін судові рішення, якими також відмовлено в позові у зв`язку з пропуском позовної давності. При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 наведено такі загальні правові висновки щодо застосування позовної давності:

" 7.8. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

7.9. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

7.10. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

7.11. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

7.12. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

7.13. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України)".

61. Так, з огляду на встановлені у цій справі обставини (пункти 47-48 цієї Постанови), місцевий господарський суд з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновків стосовно того, що ОСОБА_10 , вчиняючи дії щодо отримання земельної ділянки у власність за рахунок земельної ділянки, яка була надана у постійне користування Позивачу (навіть за умови його необізнаності із змістом оспорюваного розпорядження) міг довідатися про підстави такої передачі в разі добросовісного виконання своїх обов`язків щодо фермерського господарства.

62. При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не доведено, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права в момент підписання актів про передачу та погодження меж земельної ділянки в натурі та передачу межових знаків від 05.02.2010, якими голові господарства ОСОБА_10 було передано та погоджено межі земельної ділянки площею 5,7582 га в натурі із земель сільськогосподарського призначення, наданих в постійне користування громадянину ОСОБА_10 .

63. За таких обставин (навіть якщо не брати до уваги зазначене у пункті 59 цієї Постанови), Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях жодним чином не суперечать зазначеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

64. Постанова Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17, на яку посилається скаржник, стосується спорів, у яких позивачем виступає прокуратура із вимогами про визнання недійсним договору про спільну діяльність та зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку державної форми власності.

65. При цьому, висловлений у зазначеній постанові висновок щодо належності та допустимості доказів, здійснений Верховним Судом за інших фактичних обставин справи, зокрема, у наведеній справі відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції були надані письмові заперечення щодо належності наданих учасником справи доказів.

66. Натомість у справі, яка переглядається, позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не надавалось жодних заперечень стосовно достовірності наявних в матеріалах справи доказів, що вбачається з наявних в матеріалах справи протоколів судових засідань та оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 10.01.2020.

67. Враховуючи викладене, відсутні підстави стверджувати про подібність правовідносин у зазначених справах та у справі, яка переглядається, оскільки висновки Верховного Суду у зазначених постановах надані у справах, в яких предмет, підстави позову, склад учасників, зміст позовних вимог та фактичні обставини (зокрема, в частині наявності / відсутності заперечень щодо наолежноситі наданих до справи копій документів) є іншими, ніж у цій справі

68. Крім того, Верховний Суд зазначає, що відповідні доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, оскільки акти про передачу та погодження меж земельної ділянки у натурі та передачу межових знаків від 05.02.2010, про недостовірність та недопустимість яких зазначає скаржник, долучені місцевим господарським судом до матеріалів справи в якості витягу з матеріалів цивільної справи Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області № 396/576/14-ц (2/396/238/14). Вказані додатки, разом з іншими, прошиті, пронумеровані, скріплені відповідною печаткою суду та посвідченні суддею.

69. Також, у зазначених додатках містяться, зокрема заява від 07.09.2009 до Новоукраїнської РДА з приводу вилучення земельної ділянки під проектною дорогою 0,2115 га та Висновок судово-почеркознавчої експертизи № 1029 від 10.06.2014, яким встановлено, що зазначена заява від 07.09.2009 підписана не ОСОБА_10 . Проте належність та достовірність зазначених доказів скаржником під сумнів не ставиться.

70. З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про неспроможність доводів Позивача щодо неналежності та недопустимості зазначених доказів, які були дослідженні місцевим господарським судом в судовому засіданні, що відображено в оскаржуваному рішенні.

71. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити у відповідності до положень пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

72. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 13 цієї Постанови) Верховний Суд зазначає таке.

73. Скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає про порушення судом апеляційної інстанції принципу змагальності сторін (стаття 13 ГПК України), що полягає у ненаданні можливості представнику позивача - адвокату Дудковській Т. М. взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та несвоєчасного повідомлення представника позивача про дату та час проведення судового засідання.

74. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

75. Згідно зі статтею 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

76. Частиною першою статті 8 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

77. Водночас порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права - ГПК України.

78. Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

79. За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, і разом з тим учасники справи зобов`язані з`явитися за викликом суду в судове засідання, якщо їх явка визнана обов`язковою.

80. Відповідно до частини першої статті 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

81. Частиною 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України

82. Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України №196 від 23.04.2020 року, для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції учасник справи повинен попередньо зареєструватись з використанням власного електронного підпису в Системі та перевірити наявні у нього власні технічні засоби на відповідність технічним вимогам, визначеним для роботи з обраною для проведення відеоконференції Системою. У разі, якщо учасник не має електронного підпису (або Система не дозволяє реєстрацію з використанням електронного підпису), то він повинен попередньо зареєструватись в Системі з використанням логіну та паролю чи за допомогою інших передбачених обраною Системою засобів реєстрації. При цьому, в своїй заяві про участь у судовому засіданні, поданій відповідно до пункту 3 цього розділу, учасник справи повинен вказати про наявність або відсутність у нього електронного підпису.

83. Відповідно до частини першої статті 197 ГПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

84. Частиною другою статті 197 ГПК України унормовано, що учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

85. Як встановлено судом апеляційної інстанції, клопотання представника позивача подане на електронну адресу суду 19.05.2020 не містить кваліфікованого електронного підпису (довідка Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2020 № 06-21/332/20), та надійшло до суду з порушенням встановленого ст. 197 ГПК України строку. При цьому, клопотання про поновлення пропущеного строку, заявником подано не було.

86. На підставі викладеного, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2020 зазначене клопотання представника позивача було залишено судом апеляційної інстанції без розгляду.

87. Верховний Суд наголошує, що вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 зі справи "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Подібний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 916/3616/15.

88. Так Верховний Суд зазначає, що саме на позивача, як особу, яка подала апеляційну скаргу та зацікавлена у її розгляді, покладено обов`язок для вжиття заходів для ефективного розгляду справи, зокрема і щодо отримання інформації стосовно стану розгляду апеляційної скарги та своєчасного подання заяв та клопотань, при цьому представник позивача, який є адвокатом та обізнаний з положеннями чинного законодавства, має в повній мірі усвідомлювати наслідки несвоєчасного подання заяв та клопотань до суду, а також неналежного їх оформлення.

89. Відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

90. Як вбачається з оскаржуваної постанови, в судовому засіданні 21.05.2020 зокрема був присутній представник Фермерського господарства "Чередніченко і К" - голова фермерського господарства ОСОБА_10., при цьому із наявного у справі протоколу судового засідання від 21.05.2020 вбачається, що представником позивача, при вирішенні судом питання наслідків неявки учасників судового процесу в судове засідання не заявлялось клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неякою його адвоката та залишено вирішення вказаного питання на розсуд суду.

91. За таких обставин Верховний Суд зазначає про відсутність порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 13 ГПК України стосовно принципу змагальності сторін, відповідно доводи касаційної скарги у цій частині визнаються Судом необґрунтованими і нерелевантними.

92. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а тому касаційна скарга в цій частині не підлягає задоволенню.

93. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

94. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не доводять порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, проте, виходячи зі змісту касаційної скарги, направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених приписами статті 300 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

95. Під час касаційного розгляду справи Судом не виявлено порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

96. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій, не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих судових рішень у справі. Підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

97. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Фермерського господарства "Чередніченко і К" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого суду та постанову апеляційного господарського суду - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

Розподіл судових витрат

98. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 912/2369/19 за касаційною скаргою Фермерського господарства "Чередніченко і К" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.01.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2020 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України закрити.

2. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Чередніченко і К" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.01.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2020 у справі № 912/2369/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

Г. М. Мачульський