Постанова

від 26.11.2020 по справі 359/4552/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 359/4552/14-ц

номер провадження: 22-ц/824/10149/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Кашперської Т.Ц., Савченка С.І.,

за участю секретаря - Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 26 травня 2020 року у складі судді Борця Є.О., у справі за позовом керівника Бориспільської місцевої прокуратури, діючого в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та державного підприємства Бориспільське лісове господарство , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Украгроінвестиції , ОСОБА_4 , товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес-Парк 3000 , публічне акціонерне товариство Фідобанк , про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянок з володіння відповідачів, за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України та державного підприємства Бориспільське лісове господарство , треті особи: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Украгроінвестиції , про визнання права власності на земельні ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2009 року керівник Бориспільської місцевої прокуратури, діючи в інтересах держави в особіДержавного агентства лісових ресурсів України та державного підприємства Бориспільський лісгосп (далі - ДП Бориспільський лісгосп ), звернувся до суду з вказаним позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 23 липня 2018 року (а.с.57-71, т.11), просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧР №082896, виданий 14 лютого 2007 року ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 30,0027 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0043, розташовану в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області; витребувати на користь держави в особі законного користувача ДП Бориспільський лісгосп з володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 6,0002 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0047 та з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 9,9999 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0048, які розташовані в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР №082896 від 14 лютого 2007 року ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 30,0027 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0043 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Щасливської сільської ради. 19 січня 2009 року ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу частини земельної ділянки відчужив на користь товариства з обмеженою відповідальністю Украгроінвестиції (далі - ТОВ Украгроінвестиції ) земельну ділянку площею 29,3388 га, що була частиною вказаної вище земельної ділянки площею 30,0027 га. 12 березня 2009 року ТОВ Украгроінвестиції на підставі цього договору отримало державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №233284 щодо земельної ділянки площею 29,3388 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0044 з цільовим призначенням для ведення підсобного селянського господарства, розташованої на території Щасливської сільської ради. 21 квітня 2009 року ТОВ Украгроінвестиції відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки відчужило на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 6,0003 га, що була частиною земельної ділянки площею 29,3388 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0044 з цільовим призначенням для ведення підсобного селянського господарства, розташованої на території Щасливської сільської ради. На підставі цього договору ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №032976 від 20 липня 2009 року щодо земельної ділянки площею 6,0002 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0047 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Щасливської сільської ради. Також 21 квітня 2009 року ТОВ Украгроінвестиції відповідно до договору купівлі-продажу відчужило на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 9,9999 га, що була частиною земельної ділянки площею 29,3388 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0044 з цільовим призначенням для ведення підсобного селянського господарства, розташованої на території Щасливської сільської ради. На підставі цього договору ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №032977 щодо земельної ділянки площею 9,9999 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0048 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Щасливської сільської ради.

Прокурор зазначав, що вказані земельні ділянки розташовувались на території 16 кварталу Вишеньківського лісництва та перебували у користуванні ДП Бориспільський лісгосп , відносились до земель лісогосподарського призначення та не могли виділятись для ведення особистого селянського господарства. ДП Бориспільський лісгосп не надавав згоду на вилучення спірних ділянок з його користування. Крім того, договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧР №082896 від 14 лютого 2007 року реєструвався в Державному реєстрі правочинів, а серія договору ЧР на території Київської області ніколи не використовувалась.

Не погоджуючись із позовом прокурора, у грудні 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулися до суду із зустрічним позовом, у якому просили суд визнати за ними право власності на земельні ділянки площею 6,0002 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0047 та площею 9,9999 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0048 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Щасливської сільської ради (а.с.287-291, т.1).

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що придбані ними земельні ділянки перебували у користуванні ДП Бориспільський лісгосп . Крім того, позивачі набули земельні ділянки за відплатними договорами та не могли знати про те, що ОСОБА_2 і ТОВ Украгроінвестиції не мали права розпоряджатись земельними ділянками, а тому є добросовісними набувачами.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2020 року позов керівника Бориспільської місцевої прокуратури задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧР №082896, виданий 14 лютого 2007 року ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 30,0027 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0043, цільове призначення для особистого селянського господарства, розташованої на території Щасливської сільської ради Бориспільського району.

Витребувано з володіння ОСОБА_3 на користь держави земельну ділянку площею 6,0002 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0047, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Щасливської сільської ради.

Витребувано з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 9,9999 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0048, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Щасливської сільської ради.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на підтвердження заявлених позовних вимог прокурор повинен був надати, а суд в свою чергу з`ясувати, на підставі якого рішення органу влади чи місцевого самоврядування відводилася спірна земельна ділянка у власність особи, у якої ОСОБА_2 придбав у 2004 році земельну ділянку площею 30,0027 га з кадастровим номером 3220888000:05:001:0043 з цільовим призначенням для особистого селянського господарства, розташованої на території Щасливської сільської ради. Вказує, що для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_2 , суд мав визнати недійсним чи нікчемним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки та з`ясувати чи законно її отримала у власність особа, у якої ОСОБА_2 придбав у 2004 році вказану земельну ділянку.

Вказує, що передана ОСОБА_2 земельна ділянка має площу 30,0027 га, а тому вважає, що цією земельною ділянкою має розпоряджатися Кабінет Міністрів України, в інтересах якого прокурор мав пред`явити даний позов, а не в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України та ДП Бориспільське лісове господарство . Судом належним чином не враховано, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є добросовісними набувачами, тому внаслідок позбавлення їх права приватної власності на земельні ділянки вони будуть нести надмірний тягар без будь-якої компенсації та відшкодування збитків, що суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справах Рисовський проти України (рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), в яких ЄСПЛ встановив порушення ст. 1 Першого протоколу щодо права добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Зазначає, що витребувавши спірні земельні ділянки на користь держави, суд не вказав, який державний орган отримає запис про державну реєстрацію за ним права власності на спірні земельні ділянки. Крім того вказує, що матеріали справи не містять доказів про накладення земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на землі лісового господарства.

Учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов прокурора про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку й витребування земельних ділянок з володіння відповідачів та, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про визнання права власності на земельні ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки договір купівлі-продажу №3157 від 26 листопада 2004 року є неукладеним, то ОСОБА_2 не набув право власності на земельну ділянку площею 30,0027 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0043 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Щасливської сільської ради, а відтак державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧР №082896, виданий 14 лютого 2007 року на ім`я ОСОБА_2 , суперечить вимогам земельного, лісового та цивільного законодавства.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не набув у встановленому порядку право власності на земельну ділянку площею 30,0027 га, то він не мав права відчужувати у власність ТОВ Украгроінвестиції земельну ділянку площею 29,3388 га, що була частиною вказаної вище земельної ділянки. ТОВ Украгроінвестиції також не набуло право власності на земельну ділянку площею 29,3388 га, а тому не мало права відчужувати у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельні ділянки площею 6,0003 га та площею 9,9999 га, що були частинами земельної ділянки площею 29,3388 га. Водночас, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 придбали ці об`єкти нерухомого майна за відплатними договорами і їм не було відомо про те, що ТОВ Украгроінвестиції не мало право розпоряджатись цими земельними ділянками, а тому вони є добросовісними набувачами. Суд зазначив, що у даному випадку належним способом захисту права держави на спірні земельні ділянки є витребування земельних ділянок, а не визнання недійсними договорів купівлі-продажу цих об`єктів нерухомого майна, у зв`язку з тим, що земельна ділянка площею 30,0027 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0043 не виділялась у власність ОСОБА_2 , тому вважається, що цей об`єкт нерухомого майна вибув з володіння держави поза її волевиявлення. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для витребування з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь держави спірні земельні ділянки відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 листопада 2004 року ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 30,0027 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, що підтверджується державним актом серії ЧР № 082896 від 14 лютого 2007 року на право власності на земельну ділянку, виданого Бориспільським районним відділом земельних ресурсів Київської області, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (а.с. 20-21, т.2).

19 січня 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ Украгроінвестиції укладено договір купівлі-продажу частини земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_2 продав, а ТОВ Украгроінвестиції придбало належну ОСОБА_2 частину земельної ділянки площею 29,3388 га, від земельної ділянки площею 30,0027 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області (а.с. 27-28, т.2).

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу ТОВ Украгроінвестиції був виданий державний акт серії ПЛ № 233284 від 12 березня 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 29,3388 га, що розташована в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області (а.с. 22-23, т.2).

21 квітня 2009 року між ТОВ Украгроінвестиції та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким ТОВ Украгроінвестиції продало, а ОСОБА_3 , придбала належну товариству частину земельної ділянки площею 6,0002 га, від земельної ділянки площею 29,3388 га, з цільовим призначенням для ведення підсобного селянського господарства, що розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області (а.с.55-56, т.2).

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 було видано державний акт серії ЯБ № 032976 від 20 липня 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 6,0002 га, що розташована в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області.

21 квітня 2009 року між ТОВ Украгроінвестиції та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким ТОВ Украгроінвестиції продало, а ОСОБА_1 придбав належну товариству частину земельної ділянки площею 9,9999 га, від земельної ділянки площею 29,3388 га, з цільовим призначенням для ведення підсобного селянського господарства, що розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області (а.с.39-40, т.2).

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯБ № 032977 від 20 липня 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 9,9999 га, що розташована в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області

Встановлено, що 28 листопада 1975 року Бориспільському лісгоспзагу, правонаступником якого є ДП Бориспільський лісгосп , на підставі розпорядження Ради Міністрів УРСР від 07 лютого 1974 року № 63-р та рішення виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих від 23 липня 1973 року № 411 із землекористування радгоспу Бортничі проведено відвід в натурі земельної ділянки в постійне користування для ведення лісового господарства площею 343,2 га (а.с. 135, т.5).

Вказана обставина, крім акта відведення, підтверджується також планом земельної ділянки, переданої в постійне користування Бортницькому лісництву Бориспільського лісгоспзагу за 1975 рік (а.с.84-87, 136, т.5).

При базовому лісовпорядкуванні, яке проводилось у 1983 році, земельна ділянка № 5 , площею 87,6 га, була нанесена на план лісонасаджень Вишеньківського лісництва і кварталу присвоєно номер 7, що підтверджується викопіюванням із плану лісонасаджень Вишеньківського лісництва за 1983 рік та планшетом № 1 Вишеньківського лісництва (лісовпорядкування 1983 року), на якому межі земельної ділянки, в тому числі і квартал № 7, погоджені головним інженером - землевпорядником Бориспільського району (а.с.136-137, т.5).

При проведенні базового лісовпорядкування в 1993 році у зв`язку зі зміною території Вишеньківського лісництва кварталу було присвоєно номер 16, що підтверджується викопіюванням із планшета №2 Вишеньківського лісництва та планом лісонасаджень Вишеньківського лісництва Бориспільського держлісгоспу (лісовпорядкування 2003 року) (а.с.138-139, т.5).

При проведенні базового лісовпорядкування в 2003 році нумерація кварталу № 16 , розташованого на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, не змінилась.

Матеріали лісовпорядкування ДП Бориспільський лісгосп : проект організації та розвитку лісового господарства Бориспільського державного лісового господарства (далі - Бориспільське ДЛГ) державного лісогосподарського об`єднання Київліс , затверджені в установленому законом порядку 14 квітня 2005 року начальником управління лісового господарства за погодженням із державним управлінням екології та природних ресурсів у Київській області (а.с.88-96, 97-119, т.5).

ДП Бориспільський лісгосп є державним лісогосподарським підприємством, яке на даний час використовує земельні ділянки лісового фонду на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме: плану лісонасаджень Вишеньківського лісництва Бориспільського держлісгоспу Київської області (лісовпорядкувальна документація) та проекту організації та розвитку лісового господарства Бориспільського ДЛГ державного лісогосподарського об`єднання Київліс , а тому володіє правами законного землекористувача.

Встановлено, що спірні земельні ділянки є частиною земельної ділянки кварталу номер 16 Вишеньківського лісництва, яка знаходиться в користуванні ДП Бориспільський лісгосп .

Вказана обставина підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Київській області від 10 вересня 2009 року (а.с.76-77, т.1), актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Київській області від 24 вересня 2009 року (а.с. 78-81, т.1), листом Держземінспекції у Київській області від 05 жовтня 2009 року (а.с.74-75, т.1), планом лісонасаджень Вишеньківського лісництва Бориспільського держлісгоспу Київської області - лісовпорядкувальною документацією (а.с.138-139, т.5), проектом організації та розвитку лісового господарства Бориспільського ДЛГ державного лісогосподарського об`єднання Київліс (а.с.88-96, т.5), листом управління Держкомзему у Бориспільському районі Київської області від 26 березня 2012 року.

Так, відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Київській області від 24 вересня 2009 року земельні ділянки виділено громадянам за рахунок лісовкритих земель, проекти із землеустрою, кадастрові плани не відповідають вимогам закону (а.с.78-81, т.1).

З листа-інформації управління Держкомзему у Бориспільському районі Київської області від 26 березня 2012 року та доданих до нього викопіювань земельних ділянок вбачається, що в Геодезичній інформаційній системі на території кварталу номер 16 Вишеньківського лісництва Бориспільського держлісгоспу обліковуються архівні кадастрові номери на земельні ділянки: ОСОБА_2 , площею 0,6639 га; ОСОБА_4 , площею 3,5588 га; ОСОБА_4 , площею 9,7799 га; ОСОБА_3 , площею 6,0002 га, ОСОБА_1 , площею 9,9999 га.

Вказані обставини також встановлені Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 10 травня 2017 року, яка була постановлена у даній справі.

Тобто, матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка площею 6,0002 га, якою володіє ОСОБА_3 , та земельна ділянка площею 9,9999 га, якою володіє ОСОБА_1 , первинно були виділені за рахунок лісовкритих земель.

З наведених підстав апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів про накладення земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на землі лісового господарства.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (ст.19 ЗК України).

Відповідно до ч.ч. 1,2 та 4 ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст.21 ЗК України).

Згідно зі ст.55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.ст.56,57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст.7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст.8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Згідно з ч.ч. 1,2,5,6 ст.149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, визначених ч.9 цієї статті; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених ч.9 цієї статті. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами 5, 9 цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинен-ня права власності чи права користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з ч.2 ст.149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Також відповідно до ч.1 ст.657 ЦК України в редакції, чинній на день придбання ОСОБА_2 земельної ділянки, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладався у письмовій формі і підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з ч.4 ст.334, ч.3 ст.640 ЦК України договір, який підлягав нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, вважався укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. В такому випадку право власності у набувача виникали виключно з моменту державної реєстрації договору про відчуження майна.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що зі змісту державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР №082896 від 14 лютого 2007 року вбачається, що він був виданий на підставі договору купівлі-продажу №3157 від 26 листопада 2004 року, а тому відповідно ч.1 ст.657 ЦК України, у редакції, чинній на час його укладення, вказаний договір підлягав обов`язковій державній реєстрації (а.с.20-21, т.2).

Однак в Державному реєстрі правочинів відсутній запис про державну реєстрацію договору купівлі-продажу земельної ділянки (а.с.85-91, т.2). Також встановлено та не заперечується учасниками справи, що серія договору ЧР на території Київської області ніколи не використовувалась.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу №3157 від 26 листопада 2004 року є неукладеним відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України, у редакції, чинній на час його укладення, а відтак ОСОБА_2 в силу приписів ч.4 ст.334 ЦК України не набув право власності на земельну ділянку площею 30,0027 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0043 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Щасливської сільської ради.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що підстави для видачі ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР №082896 від 14 лютого 2007 року були відсутні, є правильним. Судом вірно враховано, що цей державний акт суперечить ч.4 ст.334, ч.3 ст.640, ч.1 ст.657 ЦК України в редакції, чинній на час придбання ОСОБА_2 земельної ділянки, суперечить вимогам земельного, лісового та цивільного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_2 , суд першої інстанції мав з`ясувати чи законно її отримала у власність особа, у якої ОСОБА_2 придав вказану земельну ділянку у 2004 році, не заслуговують на увагу, оскільки судом встановлено, що договір купівлі-продажу №3157 від 26 листопада 2004 року, на підставі якого ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧР №082896 від 14 лютого 2007 року, не укладався.

Оскільки ОСОБА_2 не набув у встановленому порядку право власності на земельну ділянку площею 30,0027 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0043 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Щасливської сільської ради, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він не мав права відчужувати ТОВ Украгроінвестиції земельну ділянку площею 29,3388 га, що була частиною вказаної вище земельної ділянки.

ТОВ Украгроінвестиції також не набуло право власності на земельну ділянку площею 29,3388 га з кадастровим номером 3220888000:06:001:0044 з цільовим призначенням для ведення підсобного селянського господарства, розташовану на території Щасливської сільської ради, а тому не мало право відчужувати ОСОБА_3 земельну ділянку площею 6,0003 га та ОСОБА_1 земельну ділянку площею 9,9999 га, що були частинами земельної ділянки 29,3388 га.

Враховуючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 придбали ці земельні ділянки за відплатними договорами і їм не було відомо про те, що ТОВ Украгроінвестиції не мало право розпоряджатись цими земельними ділянками, тому суд дійшов вірного висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є добросовісними набувачами цих земельних ділянок .

Згідно зі ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння. Однак, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

При цьому ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі постійного землекористувача цієї земельної ділянки.

Установивши, що спірні земельні ділянки вибули з володіння ДП Бориспільський лісгосп поза його волею, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що пред`явлення прокурором позову до добросовісного набувача про витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України відповідає вимогам закону.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2161цс16 та з правовими висновками, які містяться у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 707/584/17 (провадження № 61-11651св18).

Установлено, що спірні земельні ділянки, які вибули з користування ДП Бориспільський лісгосп належать до земель лісового фонду та на час прийняття рішення про її відчуження перебували в державній власності й вибули з володіння власника держави поза його волею. Жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками компетентним органом не вчинялось, а також зміна цільового призначення відбулася з порушенням встановленого законом порядку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для витребування з володіння ОСОБА_3 на користь держави земельної ділянки площею 6,0002 га, а також з володіння ОСОБА_1 земельної ділянки площею 9,9999 га, та, відповідно, правомірно відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності на спірні земельні ділянки.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що судом належним чином не враховано, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, а тому внаслідок позбавлення їх права приватної власності на земельні ділянки вони будуть нести надмірний тягар без будь-якої компенсації та відшкодування збитків, з таких підстав.

Так, предметом безпосереднього регулювання ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції України, ст.10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення ст.1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки зазначений суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

Конституцією України (ст.ст. 13, 14) визначено, що земля, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять значний та беззаперечний суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Таким чином, установлення порушення ст.1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18).

У даній справі установлено, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , кожен окремо, придбали спірні земельні ділянки у ТОВ Украгроінвестиції на підставі договорів купівлі-продажу від 21 квітня 2009 року.

Тому витребування земельних ділянок у відповідачів без надання компенсації у зв`язку з їх витребуванням, не свідчить про порушення принципу пропорційності , оскільки покупці, у яких вилучається майно, не позбавлені можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі ст.661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 707/584/17 (провадження № 61-11651св18).

Інші обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 26 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: