Постанова

від 30.11.2020 по справі 369/12173/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 369 /12173/20 головуючий у суді І інстанції Волчко А.Я.

провадження № 22-ц/824/14061/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Нежури В.А., Суханової Є.М., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_4., на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2020 року про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Державний нотаріус Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Білінець Ольга Павлівна про визнання недійсними договорів дарування, скасування записів про реєстрацію права власності, поділ майна та стягнення грошової компенсації вартості майна,-

В С Т А Н О В И В:

25.09.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Державний нотаріус Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Білінець Ольга Павлівна про визнання недійсними договорів дарування, скасування записів про реєстрацію права власності, поділ майна та стягнення грошової компенсації вартості майна.

29.09.2020 року до суду надійшла заява від позивача про забезпечення позову по даній справі. Вимоги заяви обґрунтовані тим, що 03.08.1967 р. між, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який було зареєстровано у м. Києві в Палаці одруження, актовий запис №5446, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 03.08.1967 р. серії НОМЕР_1 , копія якого додається. Під час перебування у шлюбі подружжям було набуто майно, що в силу презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, є спільним. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.06.2016 р. шлюб між, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було розірвано у встановленому порядку. Спільне майно подружжя на момент фактичного припинення шлюбних відносин залишилось у володінні та користуванні ОСОБА_2 .. При розірванні шлюбу між, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поділ майна, набутого подружжям за час шлюбу не відбувався, і наданий час в добровільному порядку не здійснювався. Право спільної сумісної власності на зазначене майно, набуте за час шлюбу, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , не припинилось, незалежно від того, що воно було оформлене на ім`я ОСОБА_2 , і питання поділу цього майна підлягає вирішенню у судовому порядку. 20.08.2020 р. з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 , стало відомо, що 15.11.2018 р. ОСОБА_2 шляхом укладення трьох договорів дарування безоплатно відчужив житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, та земельні ділянки на користь свого брата - ОСОБА_3 , який не міг не знати, що дане майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Позивачка зазначає, що всупереч положенням законодавства, ОСОБА_2 , укладаючи спірні договори, згоди на відчуження спірного нерухомого майна, яке є спільною сумісною власності подружжя, не отримував, що є підставою для їх оспорювання, застосування наслідків недійсності договорів, подальшого поділу спірного майна в судовому порядку, в тому числі із стягненням грошової компенсації. Тому, ОСОБА_1 просила вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, що зареєстровано за ОСОБА_3 , оскільки існує ризик його подальшого відчуження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2020 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_4., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на обставини зазначені в позові, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення, просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову. При цьому, апелянт вказує, що між сторонами існує спір, відповідачами вчинялися недобросовісні дії спрямовані на протиправне відчуження спірного нерухомого майна, існування ризику вчинення вказаних дій і надалі, що ускладнить або унеможливить виконання рішення суду.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу .

24.11.2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_3 , згідно якого відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення першої інстанції без змін. При цьому вважав посилання апелянта безпідставними, а ухвалу суду законною та обгрунтованою.

Крім того, 24.11.2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , згідно якого відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Зазначив, що між сторонами відсутній спір, дії позивача є недобросовісними, а заходи забезпечення позову є не співмірними.

Представник апелянта в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 , та представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Гурневич Н.В., в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено факту унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову. Позивачкою не були наведені належні та переконливі докази існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди її інтересам до ухвалення рішення у цивільній справі, та невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення її порушених прав та інтересів, за захистом яких вона звернулася, у випадку ухвалення рішення на користь останньої.

Колегія суддів з вказаним висновком суду погодитися не може, враховуючи наступне.

У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України видами забезпечення позову є накладення арешту та заборона вчиняти певні дії.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки суд не врахував, що між сторонами наявний спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, оскільки на даний час право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем, яки може його відчужити. Крім того, обраний позивачем вид забезпечення позову є співмірний із предметом позову та безпосередньо передбачений п.6 ч.1 ст. 150 ЦПК України.

Крім того, апеляційний суд критично оцінює доводи відповідачів щодо відсутності спору, так як наявність рішення суду про розірвання шлюбу не свідчить про відсутність спору щодо поділу майна колишнього подружжя, а момент придбання спірного майна та відповідно законність укладених правочинів щодо спірного майна є предметом судового розгляду справи по суті.

Що ж стосується посилань відповідачів на відсутність вказівки на зустрічне забезпечення, то вони колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зустрічне забезпечення є правом, а не обов`язком суду. Відповідачами не наведено, а колегією суддів не встановлено обов`язкових підстав для його застосування.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог заяви.

При цьому колегія суддів враховує також те, що забезпечення позову вживається судом не лише з метою уникнення істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, а і задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Керуючись ст. ст. 374 , 376 , 382 ЦПК України , апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданупредставником - ОСОБА_4 , задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

Накласти арешт, заборонивши вчиняти будь-які дії спрямовані на набуття, зміну або припинення майнових прав на:

1) житловий будинок, загальною площею 78,8 кв. м, житлової площі 46.3 кв. м., 1930 року побудови, під літерою А , з відповідними господарськими будівлями та спорудами: гараж під літерою Б , сарай під літерою В , сарай під літерою Г , сарай під літерою Д . навіс під літерою Є , погріб під літерою Ж , вбиральня під літерою З , колодязь І, замощення II. огорожа 1-2, навіс під літерою К , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484601:01:002:0024, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

3) земельну ділянку площею 0,1527 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222484601:01:002:0025, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: В.А. Нежура

Є.М.Суханова