Рішення

від 19.10.2020 по справі 369/9505/15-ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/9505/15-ц

Провадження № 2/369/1345/20

РІШЕННЯ

Іменем України

19.10.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Одинцов О.С.

за участі

представника позивача: ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Ходосівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про усунення перешкод у користуванні приватною земельною ділянкою шляхом зобов`язання відновити її попереднє становище, та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в :

У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Свої вимоги мотивував тим, що з 2011 року між нею та відповідачем триває спір щодо користування земельною ділянкою. Своєю земельною ділянкою вона володіє та користується з 1992 року, а в 2008 році отримала державний акт на право власності. Натомість відповідач без жодного рішення, без будь-якого погодження, неправомірно намагався змінити конфігурацію своєю земельної ділянки та тим самим захопивши частину її земельної ділянки, що встановлено судовим рішенням. У добровільному порядку відповідач усувати порушення відмовляється, тому її права порушені та підлягають захисту в судовому порядку.

Просила суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні приватною земельною ділянкою ОСОБА_3 шляхом відновлення її попереднього становища станом на 17 квітня та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я - ОСОБА_2 від 03 вересня 2009 року, що не була виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку.

04 серпня 2016 року до суду надійшли заперечення на позов. Не погоджуючись з поданим позовом ОСОБА_2 вказав, що він є власником на підставі договору дарування земельної ділянки та отриманням державного акту. Його земельна ділянка по державному акту співпадає з межами земельної ділянки, яку він фактично використовує, тому твердження позивачки щодо захоплення частини її земельної ділянки є необґрунтованими. Вимоги про скасування державного акту також є незаконними, оскільки направлені на позбавлення відповідача його права власності, яке ним набуто у встановленому законом порядку. Просив відмовити в задоволенні позову.

31 жовтня 2017 року до суду надійшла уточнена позовна заява. Позивачка вказала, що з 2011 року між нею та відповідачем триває спір щодо користування земельною ділянкою. Своєю земельною ділянкою вона володіє та користується з 1992 року, а в 2008 році отримала державний акт на право власності. Натомість відповідач без жодного рішення, без будь-якого погодження, неправомірно намагався змінити конфігурацію своєю земельної ділянки та тим самим захопивши частину її земельної ділянки, що встановлено судовим рішенням. У добровільному порядку відповідач усувати порушення відмовляється, тому її права порушені та підлягають захисту в судовому порядку.

Просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні приватною земельною ділянкою ОСОБА_3 шляхом відновлення її попереднього становища станом на 18 лютого 2005 року, зокрема встановивши ширину земельної ділянки ОСОБА_2 від межового знаку (арк.5 том 1 ц/с) до земельної ділянки ОСОБА_3 на відстані 19 метрів 66 сантиметрів, від межового знаку (арк.6 том 1ц/с) до земельної ділянки ОСОБА_3 на відстані 14 метрів 05 сантиметрів; прибрати з земельної ділянки ОСОБА_3 два бетонні елементи (стовпи), що зображені на аркушах 7,8 ц/с №369/9505/15ц першого тому, усі дерев`яні кілки, сітку рабицю та будь-які інші предмети вздовж земельної ділянки ОСОБА_3 ; скасувати державний акт на право на ім`я ОСОБА_2 від 03 вересня 2009 року, що не була виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку.

У судовому засіданні 05 грудня 2017 року до суду подано заперечення на уточнену заяву. Відповідач вказав, що він є власником на підставі договору дарування земельної ділянки та отриманням державного акту. Його земельна ділянка по державному акту співпадає з межами земельної ділянки, яку він фактично використовує, тому твердження позивачки щодо захоплення частини її земельної ділянки є необґрунтованими. Зміна конфігурації земельної ділянки мала відбутись за рахунок земельної ділянки, яка не межує з земельною ділянкою позивача, тому порушення жодних прав позивача на її земельну ділянку не порушено. Вимоги про скасування державного акту також є незаконними, оскільки направлені на позбавлення відповідача його права власності, яке ним набуто у встановленому законом порядку. Просив відмовити в задоволенні позову.

У судовому засідання позивачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали, просили задоволити позов.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову.

У судове засідання представник Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі Христов проти України суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватись і розпоряджатись земельними ділянками.

При розгляді справи судом встановлено, що рішенням Ходосівської сільської ради Києво-Святошиснького району Київської області №57/13 від 01 серпня 2005 року надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку і господарських споруд в АДРЕСА_1 площею 0,1644га ОСОБА_3

06 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ТОВ Екер укладено договір на створення технічної документації по земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

03 травня 2007 року ТОВ Екер було складено акт на зберігання межових знаків та установлення і погодження меж землекористування ОСОБА_3 , погоджений з сусідніми землекористувачем ОСОБА_2

31 червня 2011 року ОСОБА_3 отримала державний акт серія ЯЛ №411343 на право власності на земельну ділянку площею 0,1644га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3222487001:01:001:0024.

Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб`єктами господарської діяльності виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 35, пункту б частини першої статті 81 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельної ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно зі статтями 316, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом частини першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до пунктів г та е частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок повинні дотримуватися правил добросусідства та не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

За змістом частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом способів.

Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

У пункті 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Також судом встановлено, що суміжним землевласником є ОСОБА_2

18 лютого 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,1207га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель.

На підставі даного договору ОСОБА_2 виготовив технічну документацію та 03 вересня 2009 року отримав державний акт на земельну ділянку, кадастровий номер 3222487001:01:001:0015.

Як на підставу для визнання недійсним державного акту відповідача на право власності на земельну ділянку, позивач вказувала, зокрема, на те, що відповідачем було самовільно встановлено фактично нові межі належної земельної ділянки шляхом встановлення бетонних стовпів на земельній ділянці, що належить їй. Встановлення нових меж земельних ділянок відбулося без належного повідомлення її про дату та час проведення робіт та без її присутності під час встановлення меж, а також без її погодження таких меж.

Відповідно до положень статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року Про землеустрій встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43 (чинною на час видачі оскаржуваного державного акту про право власності на земельну ділянку) межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами.

Згідно з пунктом 2.4 вказаної Інструкції перенесення в натуру (на місцевість) або відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив`язкою не менш двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним врахуванням координат поворотних точок меж (державній або умовній системі координат) і площі ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки.

Таким чином, межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються не відповідно до акта узгодження та визначення меж, а згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки. Вищезазначеною Інструкцією не передбачено відмови у видачі державного акта на землю за відсутності узгоджених меж.

Як вбачається з матеріалів справи, державний акт на право власності відповідача виданий на підставі технічної документації землеустрою. Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідача встановлені ще при первинній приватизації першим власником, що підтверджується наявною технічною документацією, виготовленою на першого власника - ОСОБА_5 . Матеріали справи не містять доказів того, що дані межі не встановлювались, або позивачка мала будь-які претензії до колишнього власника.

Аналіз вказаних норм свідчить, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Аналогічний висновок міститься у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №580/168/16-ц, постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №445/297/17.

Крім того, ОСОБА_2 подав суду зведений інвентаризаційний план щодо меж своєї земельної ділянки Київського науково-дослідного та проектного інституту землеустрою. При цьому вбачається, що межі фактичного використання земельної ділянки та межі земельної ділянки по Державному акту ОСОБА_2 співпадають. Будь-яких порушень меж суміжних землевласників не встановлено. Не спростовує даного плану поданий позивачем Акт обстеження земельної ділянки земле узгоджувальної комісії від 25 липня 2012 року (т.3 а.с.64). З поданого акту вбачається, що обміри проводились рулеткою, не вказано чи використовувались дані держаних актів, інша технічна документація по земельним ділянкам (зокрема координати поворотних точок).

Рішенням Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №15/1 від 18 червня 2010 року надано дозвіл ОСОБА_2 на встановлення паркану по межі земельної ділянки в АДРЕСА_1 .

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.ч.1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При розгляді справи позивач вказував, що судовими рішеннями встановлений факт порушення меж земельних ділянок з боку відповідача ОСОБА_2 .

Так, рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 17 квітня 2015 року позов ОСОБА_1 до Українського державного науково-дослідного і проектного інституту цивільного сільського будівництва УкрНДІпроцивільсільбуд , треті особи - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , про зобов`язання виконати умови договору задоволено частково. Зобов`язано Український державний науково-дослідний і проектний інститут цивільного сільського будівництва УкрНДІпроцивільміськбуд виконати п. 1.1 договору № 05275.10 від 13 серпня 2010 року, укладеного з з ОСОБА_1 , та надати висновок з викопіюванням щодо можливості подовження меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області.

Позов ОСОБА_3 до Українського державного науково-дослідного і проектного інституту цивільного сільського будівництва УкрНДІпроцивільсільбуд , треті особи: ОСОБА_1 , Ходосіївська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , про зобов`язання виконати умови договору, - задоволено частково. Зобов`язано Український державний науково-дослідний і проектний інститут цивільного сільського будівництва УкрНДІпроцивільсільбуд виконати умови договору № 05404.10 від 22 жовтня 2010 року, укладеного з ОСОБА_3 , та надати висновок з викопіюванням щодо можливості подовження меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 19 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - задовольнено частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2015 року - змінено, виклавши резолютивну частину в такій редакції.

Позов ОСОБА_1 до Українського державного науково-дослідного і проектного інституту цивільного сільського будівництва Укрндіпроцивільсільбуд , треті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , про зобов`язання виконати умови договору - задовольнити частково. Зобов`язати Український державний науково-дослідний і проектний інститут цивільного сільського будівництва Укрндіпроцивільсільбуд виконати п. 1.1 договору № 05275.10 від 13 серпня 2010 року, укладеного з ОСОБА_1 , та надати висновок з викопіюванням щодо можливості подовження меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Ходосівка Києво-Святошнського району Київської області станом на дату звернення з заявою 06 серпня 2010 року без накладень і зміщень земельних ділянок одна на одну.

Позов ОСОБА_3 до Українського державного науково-дослідного і проектного інституту цивільного сільського будівництва Укрндіпроцивільсільбуд , треті особи: ОСОБА_1 , Ходосіївська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , про зобов`язання виконати умови договору - задовольнити частково. Зобов`язати Український державний науково-дослідний і проектний інститут цивільного сільського будівництва Укрндіпроцивільсільбуд виконати умови договору № 05404.10 від 22 жовтня 2010 року, укладеного з ОСОБА_3 , та надати висновок з викопіюванням щодо можливості подовження меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області станом на дату звернення з заявою 09 вересня 2010 року без накладень і зміщень земельних ділянок одна на одну.

Разом з тим, дані судові рішення не підтверджують перенесення меж існуючої земельної ділянки відповідача в глиб земельної ділянки позивача. Питання існуючих меж земельної ділянки відповідача, позивача, наявність будь-яких кілків, стовпів, тощо взагалі не досліджувалось при розгляді даної справи. Суд перевіряв дотримання та виконання сторонами умов договору.

Подані листи Ходосівської сільської ради №397 від 17 вересня 2012 року та №506 від 07 грудня 2012 року як підтвердження неправомірних дій відповідача щодо захоплення частини земельної ділянки, суд оцінює критично. З поданих листів вбачається, що сільською радою щодо відповідача не приймалось рішень про перенесення меж його земельної ділянки та щодо земельної ділянки відповідача не приймалось. Разом з тим, право власності на земельну ділянку може виникати як на підставі приватизації, так і на підставі цивільно-правових угод. Лист управління Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області від 21 лютого 2014 року підтверджує лише факт відсутності технічної документації, а не факт того, що її не було виготовлено та затверджено у встановленому порядку.

Матеріали справи не містять доказів того, що укладений договір дарування є нікчемним або він визнався недійсним в судовому порядку.

Також не можуть підтверджувати неправомірність видання державного акту відповідачу звернення позивача до поліції та проведення досудового розслідування в кримінальних провадженнях, подані протоколи допитів свідків. На час розгляду обвинувальних вироків, які набрали законної сили, судом не встановлено. Не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту порушення межі і покази допитаних в судовому засіданні свідків, оскільки дані обставини мають підтверджуватись лише висновками осіб, які мають спеціальні знання. За клопотанням позивача, суд неодноразово призначав експертизу, витребовував документи, але експертиза не була проведена.

Крім того, суд вважає за доцільне вказати, що межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками. Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686.

Відповідно до п.3.12 Інструкції №376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Згідно з пунктом 1.3 вказаної Інструкції виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції).

Пунктами 4.2, 4.3 Інструкції №376 встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Матеріали справи не містять доказів щодо встановлення відповідачем нових меж земельної ділянки з порушення меж земельної ділянки позивача. Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що нових меж відповідачем не встановлювалось. Посилання позивача на те, що вона не була присутньою при встановленні та погодженні зовнішньої межі земельної ділянки та не підписувала акту встановлення та погодження меж земельної ділянки, суд не бере до уваги, оскільки дана обставина сама по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Ходосівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про усунення перешкод у користуванні приватною земельною ділянкою шляхом зобов`язання відновити її попереднє становище та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 12 листопада 2020 року.

Суддя