Рішення

від 19.11.2020 по справі 607/21070/14-ц

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.11.2020 Справа №607/21070/14-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого Грицака Р.М.

за участю секретаря Бігун О.І.

представника відповідача Баранець О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк про визнання недійсним договору поруки, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Публічне акціонерне товариство (ПАТ) УкрСиббанк звернувся з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення 61715,59 дол. США боргу по кредиту та 205399,15 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості, посилаючись на те, що 06.07.2007 року між АКІБ УкрСиббанк (з 21.12.2009 року ПАТ УкрСиббанк ) та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11179490000, згідно умов якого відповідач ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в сумі 59 500 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 9,5 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 05.07.2028 року. Для забезпечення виконання кредитних зобов`язань відповідачем ОСОБА_1 між позивачем та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі Поручителі) 06.07.2007 року було укладено Договір поруки №1, відповідно до умов якого поручителі зобов`язалися відповідати в повному обсязі за виконання відповідачем ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору №11179490000. Однак взяті на себе зобов`язання відповідачі не виконують, та не вносять своєчасно щомісячні платежі на погашення кредиту, внаслідок чого станом на 28.12.2017 року заборгованість по поверненню кредитних коштів становить 61 715,59 дол. США, з яких 42 720,43 дол. США - кредитна заборгованість; 18 995,16 дол. США - заборгованість по відсотках за користування кредитом. У зв`язку з неналежним виконання умов кредитного договору Банком нараховано пеню в розмірі 82 229,70 грн. за прострочення сплати кредиту та пеню за прострочення сплати відсотків в розмірі 123 169,45 грн. Добровільно відповідачі борг не погашають, у зв`язку з цим просить суд стягнути солідарно з відповідачів в користь позивача вищевказану суму боргу та понесені судові витрати.

17 жовтня 2018 року представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Баранець О.А. подала до суду відзив на позов в якому у задоволені позову просить відмовити з підстав пропуску банком позовної давності, оскільки, кредитним договором передбачено погашення заборгованості внесенням щомісячних платежів згідно графіку погашення кредиту до 10 числа наступного місяця. Тому враховуючи, що останній платіж по тілу кредиту був здійснений 30 липня 2010, починаючи з 10 серпня 2010 року банку стало відомо про порушення свого права, у зв`язку із не виконанням відповідачем своїх зобов`язань по сплаті тіла кредиту. Проте, банк звернувся із позовом до відповідачів лише в грудні 2014 року, тобто з пропуском трьохрічного терміну для звернення із відповідною вимогою до суду. Крім цього до задоволення не підлягає також вимога банку про стягнення пені, оскільки банком розраховано пеню у доларах США із застосування облікової ставки до іноземної валюти, проте, як вказує Верховний суд України у своїй постанові від 16 серпня 2017 року у справі №6-2667цс16 розрахунок пені в іноземній валюті та зазначення еквіваленту розрахованої пені у гривні є незаконним та така пеня не підлягає до стягнення. Також вважає, що у позивача відсутнє право вимоги до поручителів про виконання ними солідарного з боржником зобов`язання за договором, оскільки така вимога повинна бути пред`явлена у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, проте банк з врахуванням того, що він дізнався про своє порушене право 10 серпня 2010 року не звернувся до суду протягом шести місяців, а відтак договори поруки припинили свою дію.

12 березня 2019 року ОСОБА_4 в інтересах якого діє адвокат Кузнєцова М.І. звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ УкрСиббанк у якому просить визнати недійсним договір поруки від 06 липня 2007 року №1 до договору № 11179490000 від 06 липня 2007 року в частині укладення договору між УкрСиббанк та поручителем ОСОБА_4 з огляду на те, що 06 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк , який перейменований в Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк (надалі Банк) та ОСОБА_1 (далі Позичальник) було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11179490000 (надалі - Кредитний договір). На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ УкрСиббанк та рядом поручителів, серед яких ОСОБА_4 , укладений договір поруки № 1 від 06 липня 2007 року. На підтвердження вимог до ОСОБА_4 до матеріалів справи додано копію договору поруки № 1 від 06 липня 2007 року у якому однією із сторін вказаного договору є ОСОБА_4 . Проте підпис на договорі поруки, не належить ОСОБА_4 , що свідчить про відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору поруки та є підставою для визнання такого договору недійсним.

Представник позивача Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк в судове засідання не з`явився попередньо звернувшись до суду із клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити в повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечив.

Представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Баранець О.А. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог банку заперечила з підстав зазначених у відзиві на позов та зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ УкрСиббанк підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомляли та клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.

Заслухавши пояснення представника відповідачів, з`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає до часткового задоволення, зустрічний позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк про визнання частково недійсним договору поруки підлягає до задоволення з наступних підстав:

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 06 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (далі Банк) та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11179490000, згідно умов якого Банк надав, а відповідач ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в сумі 59 500 дол. США та зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 05.07.2028 року та сплачувати відсотки за користування кредитом в розмірі 9.5 % річних, згідно встановленого графіку погашення кредиту.

Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору, за порушення відповідачем ОСОБА_1 термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором, зокрема термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, позивач має право вимагати від відповідача додатково сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

З метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов`язань відповідача ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором, 06.07.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі Поручителі) 06.07.2007 року було укладено Договір поруки №1, відповідно до умов якого поручителі зобов`язалися відповідати в повному обсязі за виконання відповідачем ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору №11179490000.

В судовому засіданні встановлено, що позивач повністю виконав умови договору та надав відповідачу ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті в сумі 59500 дол. США, що підтверджується заявою на видачу готівки №176 від 06.07.2007 року.

Відповідач ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань по кредитному договору не виконує належним чином, у встановлені договором та графіком погашення заборгованості терміни кредит не сплачує, та станом на 28.12.2017 року заборгованість по поверненню кредитних коштів становить 61 715,59 дол. США, з яких 42 720,43 дол. США - кредитна заборгованість; 18 995,16 дол. США - заборгованість по відсотках за користування кредитом, що підтверджується представленою позивачем довідкою-розрахунком заборгованості за кредитом.

У зв`язку з неналежним виконання умов кредитного договору Банком нараховано пеню в розмірі 82 229,70 грн. за прострочення сплати кредиту та пеню за прострочення сплати відсотків в розмірі 123 169,45 грн.

Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

При цьому, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Оскільки правовідносини між сторонами обумовлені письмовим договором, то суд також ураховує наступне.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, і договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч.1 ст. 628, ст. 629 ЦК України).

Відповідно ж до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.1 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно ж до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У свою чергу, відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина перша статті 1049 ЦК України установлює обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок ( ч.3 ст. 1049 ЦК України).

Так за наслідками дослідження наданих суду доказів було установлено, що відповідач отримавши від позивача кредитні коштів у розмірі 59 500,00 доларів США, повернув їх не у повному обсязі, тобто своє зобов`язання у цій частині виконав неналежно.

Зокрема, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача за тілом кредиту станом на 28 грудня 2017 року становить 42 720,43 доларів США.

Розрахунок у цій частині є вірним і відповідачем не спростований, а тому суд, з урахуванням наведених ним правових норм, вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідачів на його користь заборгованості за тілом кредиту є правомірною, оскільки відповідач порушив своє зобов`язання щодо його повернення.

Щодо питання стягнення процентів, нарахованих за користування кредитними коштами, суд враховує наступне.

Пунктом 1.3 договору встановлено, що за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту процентна ставка встановлюється у розмірі 9,5 % річних.

Нарахування процентів за цим договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця (п.1.3.3 договору).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків, які нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком позичальнику і які ще не передані останнім у власність банку відповідно до умов договору в строк з 06 липня 2007 року до 05 липня 2028 року.

Відтак, у межах строку кредитування до 05 липня 2028 року відповідач повинен, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами з 01 по 10 число (включно) кожного місяця.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Як вбачається з розрахунку заборгованості по процентах за користування кредитом станом на 28 грудня 2017 року останнє погашення заборгованості відбулося 08 грудня 2014 року.

Згідно уточнених позовних вимог від 12 березня 2015 року заборгованість зі сплати процентів станом на 12 грудня 2014 року становила 6 966,69 доларів США.

Позов банку до відповідача з вимогою погашення заборгованості подано до суду 18 грудня 2014 року.

Суд враховує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вказане суд приходить до висновку, що на користь банку підлягають стягненню проценти за кредитом в розмірі 6 900,69 дол. США (6 966,69 доларів США - 66,00 дол. США, сплачених після пред`явлення вимоги 19 січня 2015 року), нарахування яких відбулося до пред`явлення дострокової вимоги про повернення заборгованості.

Оскільки право кредитора нараховувати проценти за користування кредитом припинилося зі спливом строку кредитування (18 грудня 2014 року), тому починаючи із зазначеної дати банк не мав правових підстав для нарахування процентів за користування кредитом, що свідчить про необгрунтованість розміру заборгованості позичальника зі сплати процентів за користування кредитними коштами, нарахованої після 18 грудня 2014 року.

Щодо вимог про стягнення неустойки.

Так п.7.1 Договору передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених цим договором, зокрема термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів за кредит та/або комісії, банк має право вимагати від позичальника додатково сплати банку пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми прострочення платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

Згідно розрахунку пені станом на 28 грудня 2017 року її розмір складає 205 399,15 грн. з яких: пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 82 229,70 грн., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом - 123 169,45 грн.

Представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Баранець О.А. звернулася до суду із заявою про зменшення розміру неустойки посилаючись на те, що збитки в розумінні статті 22 ЦК України позивачу завданні не були та просить врахувати, що відповідач ОСОБА_1 не працює та має на утриманні трьох неповнолітніх дітей внаслідок чого її матеріальне становище є скрутним. Разом з цим відповідач ОСОБА_2 також не має стабільного доходу, тому сплата неустойки у заявленому розмірі одночасно із сплатою заборгованості за кредитом стане для нього непосильним тягарем.

Згідно з ч.3 ст.549 ЦК пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 89 ЦПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Суд враховує, що правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення ЦК України про зобов`язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.

Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. В частинах третій, наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність доказів на доведеність збитків позивача, відсутність фінансової спроможності у відповідачів сплатити штрафні санкції у заявленому розмірі суд приходить до висновку про зменшення суми нарахованої пені до 10 000 грн.

Щодо тверджень сторони відповідача про пропуск позивачем позовної давності із зверненням до суду із вимогою про повернення заборгованості як до позичальника так і до поручителів, визнання договору поруки припиненим суд вказує на наступне.

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

28 жовтня 2014 року банком на адресу позичальника та поручителів направлено вимогу від 27 жовтня 2014 року про дострокове повернення усієї суми заборгованості за кредитом у строк не пізніше 32 дня від дати отримання цієї вимоги, в сумі 48 705,70 дол. США.

Позичальник ОСОБА_1 та поручитель ОСОБА_5 отримали вимоги 31.10.2014 року, поручителі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - 05.11.2014 року.

Таким чином, строк виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним 06.07.2007 року між АКІБ УкрСиббанк (з 21.12.2009 року ПАТ УкрСиббанк ) та відповідачем ОСОБА_1 , на підставі положень частини другої статті 1050 ЦК України та пунктів 6.1.2, 6.2 кредитного договору був змінений кредитором з 2028 року на 02 листопада 2014 року. Кредитор звернувся до суду з позовом до позичальника та поручителів про стягнення заборгованості в грудні 2014 року, тобто протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Відтак суд приходить до висновку про те, що порука ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за виконання позичальником ОСОБА_1 кредитних зобов`язань не є припиненою на підставі положень частини четвертої статті 559 ЦК, а тому вимоги останнього про припинення договору поруки є безпідставними.

Разом з цим суд відхиляє доводи сторони відповідача про сплив строку позовної давності передбаченого для зверненням до суду з позовом до відповідачів, оскільки 28 жовтня 2014 року АТ УкрСиббанк скористався своїм правом вимагати дострокового погашення заборгованості за Кредитним договором, надіславши позичальнику та поручителям вимоги про дострокове погашення заборгованості, згідно якої у випадку не усунення порушення на 32 день з дня отримання цієї вимоги, АТ УкрСиббанк змушений вимагати виконання зобов`язання за договором споживчого кредиту №11304079000 від 25 лютого 2008 року, а саме сплати заборгованості в повному обсязі, сплаті нарахованих процентів, що разом становить 48 705,70 дол. США.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Тому відповідно з моменту спливу строку на виконання позичальницею ОСОБА_1 (з 02.11.2014 року) та поручителями ОСОБА_2 (з 07.12.2014 року), ОСОБА_3 (з 02.11.2014 року), ОСОБА_4 (з 07.12.2014 року) вимоги банку почався відлік позовної давності за вимогою АТ УкрСиббанк до позичальниці ОСОБА_1 та поручителів про стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Таким чином позивачем при звернені до суду з позовом 18 грудня 2014 року строк позовної давності не пропущено.

Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_4 суд зазначає наступне.

06.07.2007 року з метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов`язань відповідача ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту №11179490000 від 06.07.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі Поручителі) було укладено Договір поруки №1, відповідно до умов якого поручителі зобов`язалися відповідати в повному обсязі за виконання відповідачем ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору №11179490000.

Згідно з частинами першою, третьою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За положеннями статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підставою недійсності правочину, як це передбачає частина перша статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У разі не підписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв`язку з невідповідністю його вимогам частин третьої і п`ятої статті 203 ЦК України, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ УкрСиббанк про визнання недійсним договору поруки в частині укладення договору між АТ УКРСИББАК та ОСОБА_4 , мотивуючи свої вимоги тим, що договір поруки він не підписував.

Так, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2019 року у даній справі було призначено проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів проведення якої доручено експертам Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

На виконання вищевказаної ухвали суду надано висновок експерта №1396/1397/19-22 від 18 грудня 2019 року за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів в ході дослідження яких встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 на договорі поруки №1 від 06 липня 2007 року до кредитного договору №11179490000 від 06 липня 2007 року виконано рукописним способом, без попередньої технічної підготовки та використання механічних засобів відтворення при цьому підпис від імені ОСОБА_4 виконано не ОСОБА_4 , а іншою особою.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 3 зазначеної статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Оскільки оспорюваний договір поруки підписаний не позивачем, а іншою особою, вказане свідчить про відсутність волевиявлення позивача на укладення договору поруки.

Таким чином, з огляду на те, що в ході розгляду справи судом було встановлено, що в договорі поруки №1 від 06 липня 2007 року до кредитного договору № 11179490000 від 06 липня 2007 року підпис вчинено не ОСОБА_4 , якого зазначено поручителем, та останній не мав наміру вчиняти оскаржуваний договір поруки та не підписував його, суд приходить до висновку про обґрунтованість зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 .

Представник банку в судове засідання доказів на підтвердження обставин де, коли і за яких обставин позивачем було укладено договір поруки не надав. Так само і не було надано доказів, що позивач, як поручитель виконував зобов`язання за договором.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу задоволення позовних вимог, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а його позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, суд прийшов до висновку, що зустрічний позов слід задовольнити, а оспорюваний правочин - договір поруки №1 від 06 липня 2007 року до кредитного договору № 11179490000 від 06 липня 2007 року в частині укладення договору між ПАТ УкрСиббанк та поручителем ОСОБА_4 за яким ОСОБА_4 поручився за зобов`язання ОСОБА_1 перед банком за договором про надання споживчого кредиту №11179490000 від 06 липня 2007 року, підлягає визнанню недійсним, при цьому суд відмовляє у задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк в частині пред`явлення вимоги до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 11179490000 від 06 липня 2007 року.

З врахуванням викладеного суд приходить до висновку що позов Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором за Договором про надання споживчого кредиту № 11179490000 від 06 липня 2007 року в розмірі 49 621,12 доларів США, та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості в сумі 10 000 гривень.

02 листопада 2020 року представник відповідача-позивача ОСОБА_4 - адвокат Кузнєцова М.І. подала до суду заяву про поворот виконання судового рішення, посилаючись на те, що заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 березня 2016 року у справі №607/21070/14-ц стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк заборгованість за кредитним договором №11179490000 від 06.07.2007 року в сумі 54 655,62 дол. США, 175 218,84 грн. пені за несвоєчасність погашення заборгованості та 3654 грн. 00 коп. судового збору. На виконання вказаного судового рішення із пенсії ОСОБА_4 було відраховано кошти на суму 1606,76 грн. після чого ухвалою суду від 31 липня 2017 року воно було скасоване, а відтак просить стягнути з Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк на користь ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 1606,76 грн.

Відповідно до ч.2 ст.444 ЦПК України, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він : 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Частиною 6 ст. 444 ЦПК України передбачено, що до заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Так на підтвердження своїх вимог викладених у заяві стороною відповідача надано довідку видану Лановецьким відділом обслуговування громадян Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №401 від 18 травня 2020 року, згідно якої ОСОБА_4 знаходиться на обліку Управління Пенсійного фонду України Лановецького об`єднання Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком. За період з травня 2017 року по серпень 2017 року з його пенсії відраховано кошти в розмірі 1 606,76 грн.

Проте будь яких відомостей про те що вказані кошти списано установою банку в рахунок погашення заборгованості вказана довідка не містить.

Таким чином суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви відповідача ОСОБА_4 про поворот виконання судового рішення.

Враховуючи часткове задоволення первісного позову з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк на підставі статті 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3654,00 грн. в рівних частках, а саме по 1218,00 грн. з кожного.

Натомість у зв`язку із задоволенням зустрічного позову в повному обсязі з Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню 768,40 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.11, 12, 13, 81, 133, 141, 247, 259, 263-265, 354, 444 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 11179490000 від 06 липня 2007 року в розмірі 49 621,12 доларів США, та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості в сумі 10 000 гривень.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 11179490000 від 06 липня 2007 року відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк 3654,00 грн. судового збору в рівних частках, а саме по 1218.00 грн. з кожного.

Позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк про визнання частково недійсним договору поруки задовольнити.

Визнати недійсним договір поруки №1 від 06 липня 2007 року до кредитного договору № 11179490000 від 06 липня 2007 року в частині укладення договору між ПАТ УкрСиббанк та поручителем ОСОБА_4 .

Стягнути з Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк на користь ОСОБА_4 768,40 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення строку на апеляційне скарження в порядку вимог ч. 2 ст. 354 ЦПК України.

Реквізити сторін:

Позивач-відповідач: Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк , код ЄДРПОУ - 09807750, місцезнаходження: просп. Московський, буд. 60, м. Харків, 61050, рахунок в ПАТ УкрСиббанк , м. Харків, МФО 351005.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , місце проживання: с. Люленці, Лановецький район, Тернопільська область, 47443.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , с. Рожанівка, Заліщицький район, Тернопільська область, 48630.

Відповідач-позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , місце проживання: с. Люленці, Лановецький район, Тернопільська область, 47443.

Повний текст рішення суду складено 04 грудня 2020 року

Головуючий суддяР. М. Грицак