Постанова

від 03.12.2020 по справі 127/6295/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/6295/20

Провадження № 22-ц/801/2041/2020

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Король О. П.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 рокуСправа № 127/6295/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Оніщука В.В (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л.О., Рибчинського В.П.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Короля О.П., в залі суду,

встановив:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що сторонами був укладений договір позики, відповідно до якого відповідач мав повернути позивачу до закінчення 2019 року кошти в розмірі 8 000 доларів США, однак в обумовлений у договорі позики строк відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань.

Позивач неодноразово намагався зв`язатися з відповідачем з метою повернення коштів, однак останній від виконання свого обов`язку ухилявся і незважаючи на неодноразові усні вимоги позивача, станом на 10 березня 2020 року відповідач кошти не повернув.

На підставі викладеного, позивач звернувшись в суд із даним позовом, просив стягнути з відповідача на його користь кошти в розмірі 8 000 доларів США, а також стягнути судові витрати.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за змістом вказаної розписки відсутня вказівка про факт отримання відповідачем будь-яких грошових коштів від позивача, що вказує на відсутність між сторонами відносин, які регулюються статтями 1046-1050 Цивільного кодексу України. Оскільки факт передачі коштів позивачем не доведено, то й не доведено укладення договору позики. Крім того, у даній розписці наявна пряма вказівка про те, що існує відповідний борг у правовідносинах між ТОВ Кармалюкове і ТОВ Біліковці-1 .

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій зазначає про те, що викладені у рішенні суду першої інстанції висновки суперечать обставинам справи.

Зокрема, у апеляційній скарзі зазначено, що розписка відповідача є документом , який підтверджує отримання ним коштів у борг. Зазначена обставина не була врахована судом першої інстанції, у зв`язку з чим були зроблені передчасні висновки про відсутність між сторонами відносин позики. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На апеляційну скаргу надано відзив представником відповідача, у якому зазначено про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, ухваленим на підставі об`єктивно досліджених доказів та з правильним застосуванням норм матеріального права, а апеляційна скарга є такою, що задоволенню не підлягає, оскільки надана суду розписка не містить вказівки про отримання відповідачем від позивача грошових коштів та зводиться до того, що відповідач зобов`язується повернути суму коштів по взаєморозрахунках між двома юридичними особами. Тобто письмовий документ містить інформацію про зобов`язання між суб`єктами цивільно - правових відносин, відмінними від сторін у даному спорі.

Апеляційна скарга на підставі статті 369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 квітня 2019 року було складено розписку, згідно з якою відповідач ОСОБА_2 зобов`язався до кінця 2019 року повернути суму в еквіваленті 8000,00 доларів США позивачу ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу по взаємозаліках між ТОВ Кармалюкове і ТОВ Біліковці-1 .

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положеннями частини першої статті 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Зі змісту наданої розписки видно, що відсутня вказівка про факт отримання відповідачем будь-яких грошових коштів від позивача, при цьому вказано про існування відповідного боргу по взаємозаліках у правовідносинах між ТОВ Кармалюкове і ТОВ Біліковці-1 .

Встановивши, що зміст розписки не підтверджує укладення між сторонами договору позики, оскільки не засвідчує факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення вказаних грошових коштів як боргу за договором позики.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що факт складення розписки підтверджує отримання відповідачем коштів у борг від позивача, то вказані доводи є безпідставними, оскільки розписка про отримання в борг грошових коштів, як документ, який боржник видає кредитору за договором позики, може бути підтвердженням як укладення договору позики, так і його умов, лише у тому випадку, коли в ній йдеться про отримання від кредитора певної грошової суми. Натомість, обставини даної справи не свідчать про те, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти у борг, оскільки згідно тексту розписки відповідач лише взяв на себе зобов`язання по поверненню коштів в рахунок погашення боргу по взаємозаліках між ТОВ Кармалюкове і ТОВ Біліковці-1 .

Доводи апеляційної скарги про залишення судом поза увагою наявність оригіналу розписки у позивача є необґрунтованими, виходячи з наступного.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Відтак, сам по собі факт наявності оригіналу розписки у ОСОБА_1 , за умовами якої відповідач зобов`язався повернути борг, що існує по взаємозаліках між ТОВ Кармалюкове і ТОВ Біліковці-1 , не є доказом наявності боргових зобов`язань ОСОБА_2 перед позивачем за договором позики.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, то колегія суддів звертає увагу на те, що обставини тих справ відрізняються від цієї, а тому викладені в них висновки, не підлягають застосуванню у даних правовідносинах.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Отже, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

При вирішенні цієї справи, місцевий суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: В. В. Оніщук

Судді: В. П. Рибчинський

Л. О. Голота