Постанова

від 01.12.2020 по справі 913/273/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2020 р. Справа № 913/273/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Черкас В.М.,

за участю представників:

від позивача: Торбенко Є.В. - на підставі витягу з ЄДРПОУ;

від відповідача: Дубілєв І.А., особисто (паспорт серія НОМЕР_1 ); Холод С.М., адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 04.10.2019 серія ЛГ №000251) - на підставі ордера від 28.10.2020 серії ВВ №1007133;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" поза межами приміщення суду

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дубілєва Ігора Альбертовича, м.Лисичанськ, Луганська область,

на рішення Господарського суду Луганської області від 04.08.2020 (суддя Шеліхіна Р.М.), ухвалене у приміщенні Господарського суду Луганської області у м. Харкові о 16год 40хв, повний текст якого складений 13.08.2020,

у справі №913/273/20

за позовом: Лисичанської міської ради Луганської області, м.Лисичанськ, Луганська область,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Дубілєва Ігора Альбертовича, м.Лисичанськ, Луганська область,

про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 255816,95грн,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Луганської області від 04.08.2020 у справі №913/273/20 позов задоволено повністю; стягнуто з ФОП Дубілєва І. А. на користь Лисичанської міської ради Луганської області безпідставно збережені кошти у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності загальною площею 0,8075га, яка знаходиться за адресою: м.Лисичанськ, вул. Р.Люксембург, буд. 49 у розмірі 255816,95грн (т.1, а.с. 193-197).

Рішення місцевого господарського суду із посиланням на ст. 181 ГК України, ст. ст. 79-1, 93, 123, 125, 126, 206 ЗК України, ст. 14 ПК України, ст. 1212 ЦК України, Закон України Про Державний земельний кадастр мотивоване тим, що відповідач правомірно володіє нежитловими будівлями, розташованими за адресою: м. Лисичанськ, вул. Р. Люксембург, буд.49, та користується земельною ділянкою, на якій вони розташовані. При цьому відповідач не оформив права власності або право користування земельною ділянкою загальною площею 0,8075га по закінченню строку договору оренди землі та продовжував нею користуватися; відповідач не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що відповідач у період з 30.11.2018 по 01.03.2020 зберіг за рахунок Лисичанської міської ради, як власника земельної ділянки, майно - грошові кошти у сумі 255816,95грн, що є орендною платою за займану відповідачем земельну ділянку. Крім того, суд зазначив, що матеріалами справи спростовуються доводи відповідача про те, що за період дії договору та після закінчення його строку, відповідач користувався лише частиною земельної ділянки розміром 0,2847га.

ФОП Дубілєв І.А. з рішенням місцевого господарського суду не погодився та 28.08.2020 звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 04.08.2020 у справі №913/273/20 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що договір оренди землі від 22.09.2015 №15-123 укладений між сторонами спору на 3 роки, а отже за умови встановлення судом користування відповідачем земельною ділянкою після закінчення строку договору та відсутності заперечень сторін протягом одного місяця після його закінчення, тобто до 29.12.2018, суд, на думку скаржника, мав застосувати приписи статті 764 ЦК України, тобто вважати договір поновленим на 3 роки. Крім того, скаржник вважає, що місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про виникнення між сторонами спору щодо кондикційних зобов`язань, оскільки договір оренди земельної ділянки від 22.09.2015 №15-123 поновлений строком на 3 роки і діє до 29.11.2021.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2020 у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Лакізи В.В. для розгляду справи №913/273/20 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Здоровко Л.М., судді Мартюхіної Н.О.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 04.08.2020 у справі №913/273/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача, який прийняв участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду Луганської області від 04.08.2020 у справі №913/273/20 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Крім того, ним заявлено усне клопотання про заміну позивача у справі, Лисичанської міської ради її правонаступником Військово-цивільною адміністрацією міста Лисичанськ Луганської області у зв`язку з заміною особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Судова колегія апеляційної інстанції, приймаючи до уваги: положення Закону України Про військово-цивільні адміністрації , яким, зокрема, встановлено, що у день набрання чинності актом Президента України про утворення військово-цивільної адміністрації припиняються згідно із цим Законом повноваження міських рад, їх виконавчих органів, міських голів, інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування, - у разі утворення військово-цивільної адміністрації відповідного населеного пункту (населених пунктів); Указ Президента України від 27.07.2020 №293/2020 Про утворення військово-цивільної адміністрації , яким утворено Військово-цивільну адміністрацію міста Лисичанськ Луганської області, та приписи статті 52 ГПК України, дійшла висновку про задоволення клопотання про здійснення правонаступництва та здійснення заміни позивача у справі №913/273/20 - Лисичанської міської ради (ідентифікаційний код 26522196) на Військово-цивільну адміністрацію міста Лисичанськ Луганської області (ідентифікаційний код 43745697).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

16.01.2008 між ФОП Дубілєвим І.А. (покупцем) та Управлінням власності Лисичанської міської ради (продавцем) укладений договір купівлі-продажу окремого індивідуально-визначеного майна - комплексу будівель та споруд, що підлягає відчуженню шляхом викупу, п.1.1 якого встановлено. що продавець зобов`язується передати у власність покупця окреме індивідуально визначене майно - комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: Луганська область, місто Лисичанськ, вулиця Р. Люксембург, будинок 49 (т.1.а.с.110-112).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.04.2020 №207569844 до Реєстру прав власності на нерухоме майно 22.02.2008 внесений запис №20374837, згідно з яким Дубілєв І.А. набув право власності на комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: Луганська область, місто Лисичанськ, вулиця Р. Люксембург, будинок 49, на підставі договору купівлі-продажу від 16.01.2008 №214 (т.1,а.с.27).

Рішенням Лисичанської міської ради від 11.09.2015 №84/1356 відповідачу - ФОП Дубілєву І.А. подовжено термін оренди землі строком на 3 (три) роки шляхом переукладання договору оренди землі, по земельній ділянці площею 0,8075га, наданій для реконструкції та експлуатації комплексу будівель та споруд під спортивно-оздоровчий комплекс за адресою: Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Р.Люксембург, буд.49, попередній договір оренди землі №041040600036 від 11.05.2010, кадастровий номер 4411800000:42:003:0036) (т.1, а.с.22).

22.09.2015 між Лисичанською міською радою (орендодавцем) та ФОП Дубілєвим Ігорем Альбертовичем (орендарем) укладений договір оренди землі №15-123, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №12351856. Пунктом 1 цього договору встановлено, що орендодавець, на підставі рішення від 11.09.2015 №84/1356 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для реконструкції та експлуатації комплексу будівель та споруд під спортивно-оздоровчий комплекс, кадастровий номер 4411800000:42:003:0036, яка знаходиться за адресою: Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Р.Люксембург, буд.49 (т.1,а.с.12-15).

Відповідно до п.2 цього договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,8075га, у тому числі: під капітальну двоповерхову забудову - 0,0851га; під спорудами - 0,0038га; під проїздами, проходами та площадками - 0,1995га; під зеленими насадженнями - 0,5191га.

Відповідно до п.3 вказаного договору оренди на земельній ділянці розміщений комплекс будівель і споруд, що належить орендарю на праві приватної власності.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить:

-на період реконструкції - 664746,84 грн;

-на період експлуатації - 930605,20 грн (п.5 договору).

Пунктом 8 цього договору встановлено, що договір укладений на 3 роки, починаючи з дати державної реєстрації права оренди земельної ділянки відповідно до закону. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію права оренди.

У п.21 цього договору встановлено, що після припинення дії договору оренди земельної ділянки орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду.

Листом від 24.02.2017 ФОП Дубілєв І.А. звернувся до Лисичанської міської ради з проханням переглянути межі орендованої земельної ділянки згідно кадастрового плану та зазначив, що він відмовляється від земельної ділянки площею 0,5247га та має намір використовувати земельну ділянку площею 0,2847 (т.1,а.с.105).

У листі від 08.08.2017 Лисичанська міська рада повідомила ФОП Дубілєва І.А., що земельна ділянка є сформованою та зареєстрованою у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером: 4411800000:42:003:0036. Зменшення зареєстрованої земельної ділянки згідно з нормами чинного земельного законодавства здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо розподілу (об`єднанню) земельної ділянки. Підставою для розроблення технічної документації із землеустрою є дозвіл міської ради. Для підготовки проекту рішення міської ради щодо надання дозволу на розробку технічної документації землекористувачу необхідно надати зйомку земельної ділянки із зазначенням проектних площ розподілу, яку необхідно замовити в землевпорядній організації (т.1,а.с.104).

Рішенням Лисичанської міської ради від 10.07.2017 №33/445 Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міста Лисичанська затверджено розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міста Лисичанська у відсотках нормативної грошової оцінки землі по різним видам цільового використання земельних ділянок (т.1, а.с.33).

Згідно додатку до рішення від 10.07.2017 №33/445 Розмір орендної плати за землю у відсотках нормативної грошової оцінки землі по різним видам цільового використання земельної ділянки розмір орендної плати за землю, на який розміщені заклади культури, спорту та охорони здоров`я, становить 3% нормативної грошової оцінки землі (т.1, а.с.34,35).

31.04.2020 Лисичанська міська рада звернулась із позовом до ФОП Дубілєва І.А. про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності загальною площею 0,8075га, яка знаходиться за адресою: м.Лисичанськ, вул.Р.Люксембург, буд.49, у розмірі 255816,95грн (т.1, а.с. 1-41).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ФОП Дубілєв І.А. після закінчення строку дії договору оренди землі від 22.09.2015 №15-123 продовжує користуватися земельною ділянкою комунальної форми власності, на території якої розміщений об`єкт нерухомості відповідача, за адресою: м.Лисичанськ, вул. Р.Люксембург, буд.49, площею 0,8075га, без правовстановлюючих документів. Також вказує на те, що відповідач належним чином не оформив право оренди на земельну ділянку та з 30.11.2018 безоплатно використовує земельну ділянку комунальної власності загальною площею 0,8075га, а отже, зберіг у себе безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі орендної плати за період з 30.11.2018 по 01.03.2020 у сумі 255816,95грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на те, що з 2018 року він користується лише частиною земельної ділянки розміром 0,2847 га, на якій розташовується об`єкт нерухомості, який належить на праві власності відповідачу. Також вказує на те, що він звертався до позивача із заявою про перегляд меж орендованої ділянки листами від 24.02.2017 №3 та від 08.07.2016 №16.

04.08.2020 місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення з підстав, викладених вище (т.1, а.с.193-197).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати, що становить 255816,65грн, за користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів на неї, на підставі статей 1212-1214 ЦК України.

Як зазначено вище, відповідач є власником нерухомого майна: комплексу, будівель та споруд, що знаходяться за адресою: Луганська область, місто Лисичанськ, вулиця Р. Люксембург, будинок 49, на підставі договору купівлі-продажу від 16.01.2008 №214.

Відповідно до частини 1 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Отже, з 16.08.2008, тобто з моменту укладення договору купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, до відповідача перейшло право користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване.

22.05.2015 між Лисичанською міською радою (орендодавцем) та ФОП Дубілєвим Ігорем Альбертовичем (орендарем) укладений договір оренди землі №15-123, пунктами 1, 2 якого встановлено, що орендодавець, на підставі рішення від 11.09.2015 №84/1356 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для реконструкції та експлуатації комплексу будівель та споруд під спортивно-оздоровчий комплекс, кадастровий номер 4411800000:42:003:0036, загальною площею 0,8075га, яка знаходиться за адресою: Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Р.Люксембург, буд.49 (т.1,а.с.12-15).

Пунктом 8 цього договору встановлено, що договір укладений на 3 роки, починаючи з дати державної реєстрації права оренди земельної ділянки відповідно до закону. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію права оренди.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів звернення відповідача до позивача з письмовим повідомленням про намір продовжити строк дії договору та додатковою угодою до цього договору та враховуючи положення п.8 договору оренди від 22.09.2015 та статті 93 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України Про оренду землі , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір оренди від 22.09.2015 припинив свою дію, у зв`язку з закінченням строку на який його було укладено, на підставі п.36 цього договору та статті 31 Закону України Про оренду землі .

Доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції положення статті 764 ЦК України відхиляються судовою колегією за безпідставністю, оскільки частиною 3 статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом .

Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124).

Проте, саме Законом України Про оренду землі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку із передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Стаття 33 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) має назву Поновлення договору оренди землі та передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України Про оренду землі встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею ЗЗ Закону України Про оренду землі було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк та поновлення договору оренди землі , використовуючи конструкцію поновлення договору оренди землі як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Відповідна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №159/5756/18.

Враховуючи викладене, правовідносини оренди землі регулюються спеціальними нормативними актами, такими як ЗК України та Закон України Про оренду землі , а отже за відсутності надісланого відповідачем позивачеві повідомлення про намір продовжити договір оренди та додаткової угоди до договору оренди землі від 22.09.2015 договірні відносини між сторонами припинились 30.11.2018, зі спливом строку, на який його укладено (3 роки), відповідно до пункту 8 цього договору.

За таких обставини, доводи скаржника про необхідність нарахування орендної плати за період з 30.11.2018 по 01.03.2020 на підставі договору оренди землі від 22.09.2015 та у розмірі, встановленому цим договором також є безпідставними.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України власності (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності .

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Згідно із статтею 1166 ЦК України шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини.

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З урахуванням положень статей 120, 125 ЗК України та статті 1212 ЦК України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 у справі №922/4073/19.

Згідно з частинами 1, 3, 4 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Лисичанська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Р.Люксембург, буд.49, є сформованою, зареєстрована як об`єкт цивільного права, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1,а.с.26).

Відповідач протягом трьох років з 22.09.2015 користувався вказаною земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 22.09.2015 №15-123 та після закінчення строку, на який його було укладено, не повернув вказану земельну ділянку позивачеві. Так, матеріали справи не містять будь-яких належних доказів, які б свідчили про повернення вказаної земельної ділянки позивачеві, а отже з наведеного вбачається, що після закінчення строку дії договору відповідач продовжував користуватися земельною ділянкою у межах, визначених в договорі.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2018 у справі № 908/4582/15, від 04.11.2020 у справі №904/1283/19.

Згідно Витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 16.04.2020 №174, №175, №176 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4411800000:42:003:0036 станом на 17.07.2018 складає 6813034,02грн та у 2019, 2020 роках не змінювалась (т.1,а.с.36-38).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель вимогами чинного законодавства не передбачено, а отже позивач при здійсненні розрахунку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки правомірно використав інформацію саме з вищевказаних витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Отже, з урахуванням положень статті 79-1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" місцевий господарський суд правомірно виходив з правильності визначення позивачем суми безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати на підставі належних і допустимих доказів: Витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки 16.04.2020 №174, №175, №176, виданих Відділом у м. Лисичанську ГУ Держгеокадастру у Луганській області; рішення Лисичанської міської ради від 10.07.2017 №33/455, та обґрунтовано погодився з методом визначення позивачем розміру позовних вимог, оскільки він ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Також, слід зазначити, що у п.51 постанови Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19 зазначено, що чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Відповідно до вимог статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв`язку з чим апеляційна скарга ФОП Дубілєва Ігора Альбертовича не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Луганської області від 04.08.2020 у справі №913/273/20 з урахуванням меж його перегляду, визначених частиною 1 статті 269 ГПК України, слід залишити без змін.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, 276, 281, 284 ГПК України, Східного апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дубілєва Ігора Альбертовича залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Луганської області від 04.08.2020 у справі №913/273/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 07.12.2020.

Головуючий суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя Н.О. Мартюхіна