Постанова

від 28.10.2020 по справі 624/947/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 624/947/16-ц

провадження № 61-41386св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство Агропрогрес ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства Агропрогрес на рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року, ухвалене у складі судді Куст Н. М., та постанову апеляційного суду Харківської області від 6 липня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Приватного підприємства Агропрогрес (далі - ПП Агропрогрес ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка із кадастровим номером 6323155000:09:002:0008 площею 5,04 га для введення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.

У 2016 році з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що належна їй земельна ділянка знаходиться в оренді у ПП Агропрогрес на підставі договору оренди земельної ділянки від 10 квітня 2013 року, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 липня 2016 року.

Позивач стверджує, що вказаний договір оренди земельної ділянки, а також додатки до нього - акт передачі-прийому земельної ділянки і акт визначення меж земельної ділянки - вона не підписувала, а відтак, її волевиявлення, спрямованого на виникнення цивільних прав та обов`язків, не було.

З урахуванням викладеного позивач просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 квітня 2013 року, укладений нею з ПП Агропрогрес , та зобов`язати ПП Агропрогрес повернути належну їй земельну ділянку площею 5,04 га, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.

Заперечуючи проти позову, відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ОСОБА_1 з ПП Агропрогрес 10 квітня 2013 року, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 липня 2016 року.

Зобов`язано ПП Агропрогрес повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,04 га для введення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що підписи від імені ОСОБА_1 у двох примірниках договорів оренди земельної ділянки, а також у двох примірниках акта передачі-прийому земельної ділянки і двох примірниках акта визначення меж в натурі від 10 квітня 2013 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 1 грудня 2017 року.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції вважав позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції наслідки спливу позовної давності не застосував, оскільки встановив, що ОСОБА_1 про порушення своїх прав дізналась у серпні 2016 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому дійшов висновку про звернення позивача до суду в межах позовної давності.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 6 липня 2018 року апеляційну скаргу ПП Агропрогрес залишено без задоволення, рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мали значення для її правильного вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2018 року ПП Агропрогрес подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 6 липня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, оскільки не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідачем до суду першої інстанції подано клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, при вирішенні якого суд першої інстанції початком перебігу позовної давності визначив серпень 2016 року.

Однак, на думку заявника, такий висновок суду є помилковим, оскільки, починаючи з 2004 року, ОСОБА_1 отримувала орендну плату за користування спірною земельною ділянкою як в натуральній, так і в грошовій формі, що підтверджується належними і допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 достовірно було відомо про спірний договір оренди земельної ділянки, починаючи з 2004 року, а, відтак, позивачем строк звернення до суду пропущений.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд зазначене також залишив поза увагою. Посилаючись на викладене, заявник просив про задоволення касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ХР № 1340349, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 405, є власником земельної ділянки площею 5,04 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 10 квітня 2013 року ОСОБА_1 надала, а ПП Агропрогрес прийняло в платне користування земельну ділянку площею 5,04 га (кадастровий № 6323155000:09:002:0008) з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.

Пунктом 8 договору оренди земельної ділянки сторони передбачили, що строк дії договору оренди земельної ділянки становить 10 років.

15 липня 2016 року договір оренди вказаної земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 15452990.

Також судами встановлено, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 12197/21007 від 1 грудня 2017 року підписи в двох примірниках договору оренди земельної ділянки від 10 квітня 2013 року, сторонами якого є ОСОБА_1 і ПП Агропрогрес , та в додатках до нього - в двох примірниках акта передачі-прийому земельної ділянки та в двох примірниках акта визначення меж земельної ділянки в натурі - виконані не ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, як на підставу для задоволення позовних вимог посилався на те, що підписи в договорі оренди земельної ділянки від 10 квітня 2013 року, а також в додатках до нього - акті передачі-прийому земельної ділянки та акті визначення меж земельної ділянки в натурі - виконані не ОСОБА_1 . З урахуванням зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, що є підставою для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки і, відповідно, повернення земельної ділянки її власнику.

З такими висновками суду першої та апеляційної інстанцій касаційний суд повністю погодитись не може з огляду на наступне.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за частиною п`ятою статті 6 цього Закону право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий спосіб захисту як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Звертаючись з відповідним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що договір оренди земельної ділянки від 10 квітня 2013 року та додатки до нього вона не підписувала, а, відтак, її волевиявлення не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовленим ним.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій встановили обставини справи, за якими спірний договір та додатки до нього позивач не підписувала, і, відповідно, з істотними умовами цього договору не погоджувалась.

За таких обставин договір оренди земельної ділянки від10 квітня 2013 року, сторонами якого є ОСОБА_1 і ПП Агропрогрес , є неукладеним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Отже, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року та постанова апеляційного суду Харківської області від 6 липня 2018 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Доводи заявника щодо невирішення клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності у частині вирішення позовної вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним касаційний суд відхиляє, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих до того відповідача, який заявляє про застосування позовної давності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73, 137-139,) від 29 травня 2019 року у справі № 367/2020/15-ц (пункти 65-66).

Обґрунтовуючи позовну вимогу про повернення земельної ділянки, позивач вважала, що ця ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати у цій справі як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на вказану ділянку. У цьому випадку позивач скористалася ефективним способом захисту права, яке вона як власник земельної ділянки вважала порушеним і просила усунути перешкоди у користуванні належним їй майном, пред`явивши вимогу про повернення такої ділянки. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, про що неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Тому при вирішенні позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки заявлене відповідачем клопотання про застосування позовної давності касаційний суд відхиляє.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Частиною першою статті 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України у тій же редакції Кодексу зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням наведеного судові рішення в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, касаційний суд скасовує з ухваленням у цій справі нового рішення.

У іншій частині рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року та постанова апеляційного суду Харківської області від 6 липня 2018 року прийняті з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд їх залишає без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги, касаційний суд змінює розподіл судових витрат відповідно до розміру задоволених позовних вимог. ОСОБА_1 підлягає відшкодування судовий збір у розмірі 551 грн за подання позову, а ПП Агропрогрес підлягає відшкодуванню судовий збір у розмірі 826,50 грн за подання апеляційної скарги та 1 102,40 грн за подання касаційної скарги.

За таких обставин з ОСОБА_1 на користь ПП Агропрогрес підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 377,90 грн (1 102,40+826,50-551=1 377,90).

Щодо поновлення виконання рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

З урахуванням зазначеного касаційний суд поновлює виконання рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року в частині зобов`язання ПП Агропрогрес повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,04 га для введення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.

Керуючись статтями 400, 410, 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства Агропрогрес задовольнити частково.

Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 6 липня 2018 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 доПриватного підприємства Агропрогрес про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.

Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року в частині стягнення з Приватного підприємства Агропрогрес на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору у сумі 1 102,40 грн, скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства Агропрогрес судовий збір у розмірі 1 377,90 грн.

У іншій частині рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 6 липня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року в частині зобов`язання Приватного підприємства Агропрогрес повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,04 га для введення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов