Рішення

від 07.12.2020 по справі 547/213/19

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченка, 41-а, смт Семенівка, Полтавська область, 38200

тел. (05341) 9-17-39, факс (05341) 9-17-39, 9-15-37

Справа №547/213/19

Провадження №2/547/86/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 року смт Семенівка, Полтавська область

Семенівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді В.Ф.Харченка,

за участі секретаря судових засідань І.І.Совєтової, К.А.Вареник,

прокурори В.І.Гнідаш, Я.М.Курченко,

представник ОСОБА_1 - адвокат В.В.Трембач,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 Семенівського районного суду Полтавської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом прокурора - першого заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Семагро-2015" про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі, визнання припиненим договору суборенди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку у користування держави,

представник ОСОБА_1 - адвокат Н.Ю.Оніщенко,

представники Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області - Є.А.Псьол, К.І.Гонжак ,

представники Фермерського господарства "Семагро-2015" - А.О.Ковтуненко, адвокат Н.Ю.Оніщенко,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру) наказом від 29.09.2016 № 7358-СГ затвердило проект землеустрою і передало ОСОБА_1 в оренду на строк 7 років для ведення фермерського господарства земельну ділянку загальною площею 50,00 га сіножатей, розташовану за межами населених пунктів на території Наріжанської сільської ради Семенівського району Полтавської області. 04.10.2016 ГУ Держгеокадастру уклало із ОСОБА_1 договір оренди вказаної землі для ведення фермерського господарства. Всупереч вимогам ст.ст. 3, 7 Закону України "Про фермерське господарство" і з метою уникнення процедури земельних торгів, ОСОБА_1 не обґрунтувала право на отримання земельної ділянки для фермерства, у т.ч. неналежно обґрунтувала бажаний розмір земельної ділянки, не вказала на кількість членів відповідного фермерського господарства, перспективи діяльності господарства. ГУ Держгеокадастру, у свою чергу, не надано належної оцінки заяві ОСОБА_1 про отримання земельної ділянки для фермерства, у т.ч. наявності у неї трудових чи матеріальних ресурсів, з`ясування дійсного наміру виробляти товарну с/г продукцію, переробляти і реалізовувати її з метою отримання прибутку. Оцінка документів була формальною. Як наслідок ГУ Держгеокадастру видало спірний наказ про надання землі ОСОБА_1 і уклало з нею договір оренди землі.

Договір оренди землі не містить нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є самостійною підставою для його недійсності.

ОСОБА_1 не створила фермерське господарство. Не проведення державної реєстрації фермерського господарства протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Протягом 2-х місяців після укладення договору оренди землі, а саме 19.12.2016, ОСОБА_1 передала землю в суборенду відповідачеві ФГ "Семагро-2015" на весь термін оренди, що також свідчить про відсутність наміру здійснювати фермерську діяльність ні на час укладання договору оренди землі, ні в майбутньому упродовж всього строку оренди.

Договір суборенди є похідним від договору оренди і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди. У разі втрати чинності договором оренди припиняється право суборенди.

Відповідач ГУ Держгеокадастру у відзиві заперечував проти позову повністю. У ГУ Держгеокадастру не було підстав для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки відмовити можна лише з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, генпланів, схем землеустрою тощо. Надані ОСОБА_1 документи повністю відповідали вимогам законодавства.

Земельна ділянка наразі використовується для фермерства, тобто за цільовим призначенням. Істотні умови договору оренди землі сторонами узгоджено.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Н.Ю.Оніщенко у відзиві заперечувала проти позову. ОСОБА_1 надала до ГУ Держгеокадастру заяву із зазначенням бажаного розміру і місця розташування земельної ділянки, кількості членів фермерського господарства, і наявність у них права на безоплатне одержання земельної ділянки, обґрунтування розміру земельної ділянки, перспектив діяльності фермерського господарства, докази досвіду роботи у сільському господарстві. Торги правомірно не проводилися через надання землі для фермерського господарства. Закон не містить вимоги про попередню наявність у особи сільгосптехніки чи трудових або матеріальних ресурсів для забезпечення діяльності фермерського господарства.

27.06.2019 В.Л.Волік створила Фермерське господарство "Віктор-Агро".

Договір оренди землі містить вказівку на розмір орендної плати 28585,12 грн на рік у розмірі 8 % нормативної грошової оцінки, що свідчить про існування нормативної грошової оцінки землі.

18.06.2019 договір суборенди був самостійно розірваний ОСОБА_1 із ФГ "Семагро-2015".

Відповідач ФГ "Семагро-2015" відзиву не складав.

Неявка у судове засідання представників ГУ Держгеокадастру і ФГ "Семагро-2015", складення відзивів відповідачами ОСОБА_1 і ГУ Держгеокадастру, відповідно до ст. 223 ЦПК України не перешкоджають розгляду справи по суті.

У судовому засіданні прокурор Я.М.Курченко позов підтримала повністю. Наголосила, що ОСОБА_1 не мала наміру створити і забезпечити діяльність фермерського господарства. Її дії з отримання 50 га землі були обумовлені реалізацією пільгового способу отримання земельної ділянки поза процедурою земельних торгів. Через 2 місяці після укладення договору оренди землі ОСОБА_1 передала землю в суборенду ФГ "Семагро-2015", що є свідченням відсутності наміру створити і забезпечити діяльність фермерського господарства. Фермерське господарство було створено вже під час розгляду справи у суді як спосіб зміни обставин справи.

Договір оренди землі не містить нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Представник ОСОБА_1 - адвокат В.В.Трембач у судовому засіданні проти позову заперечував усно. Вказав, що підстави представництва прокурором інтересів держави відсутні, оскільки сторони договору порушень не допускали, ознаки незаконності їх дій відсутні. Якби такі існували, ГУ Держгеокадастру ініціювало б повернення землі або розірвання договору оренди землі. Торги не проводилися правомірно, оскільки земля передавалася для фермерської діяльності ОСОБА_1 . Розмір і призначення землі вона достатньо обґрунтувала і довела. ОСОБА_1 створила фермерське господарство, яке наразі використовує спірну землю. Закон не встановлює строку створення фермерського господарства.

Відсутність нормативної грошової оцінки земельної ділянки не є істотною умовою договору оренди землі.

Передача землі від ОСОБА_1 в суборенду ФГ "Семагро-2015" відбулася зі згоди ГУ Держгеокадастру як орендодавця.

Вислухавши пояснення осіб, які брали участь у судових засіданнях, вивчивши письмові заяви учасників справи, матеріали справи і надані до суду докази, судом встановлено такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з`ясовувати, з-поміж іншого, питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Так, 08.01.2016 ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки с/г призначення орієнтовною площею 50 га сіножатей для фермерського господарства в оренду за межами населеного пункту на території Наріжанської сільської ради Семенівського району Полтавської області.

До заяви нею додано копію викопіювання з кадастрової карти стосовно бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта і довідки про присвоєння РНОКПП ОСОБА_1 , копію її диплома "вченого агронома по захисту рослин". В обґрунтування розмірів земельної ділянки вказано, що воно складатиметься з 4-х осіб, займатиметься вирощуванням молодняка великої рогатої худоби у кількості 40-50 голів, мінімальна площа кормових угідь складатиме 48,4 га (т. 1 а.с. 24-28).

20.02.2016 ГУ Держгеокадастру наказом № 1322-СГ надало ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки с/г призначення державної власності орієнтовною площею 50 га для фермерського господарства в оренду на території Наріжанської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів (т. 1 а.с. 29).

Статтею 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України і Цивільного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України і ЦК України - загальними.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до приписів ст. 124 ЗК передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їхніми повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Згідно з ч. 2 ст. 134 ЗК не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної або комунальної власності або права на них, зокрема у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції на час звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Суд наголошує, що орган Держгеокадастру не є тим органом, на який вказує зазначений закон, як на адресата згаданої заяви ОСОБА_1 .

Водночас відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК (у редакції на час звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

А відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК (у редакції на час звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У подальшому ГУ Держгеокадастру прийняло наказ від 29.09.2016 № 7358-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства; надано їй із земель с/г призначення державної власності земельну ділянку площею 50,0000 га сіножатей, кадастровий номер 5324584600:00:003:0180 в оренду на строк 7 років для ведення фермерського господарства (т. 1 а.с. 32).

Верховний Суд України у постанові від 18.05.2016 у справі №6-248цс16 наголошує, що за наслідками перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15: при вирішенні позовних вимог щодо законності рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального щодо до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна відповідати вимогам, передбаченим частиною першою статті 7 цього Закону. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку зазначеним у заяві обставинам і фактам, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив розвитку фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Крім того, Закон України "Про фермерське господарство" передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону не містять імперативної вимоги про задоволення заяви за наявності певних формальних умов , допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови (постанова Верховного Суду України від 11.05.2016, справа № 6-2903цс15).

Надалі між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 04.10.2006 укладено договір оренди землі б/н вказаної земельної ділянки на строк 7 років.

Пункт 5 договору вказує, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проведена.

Пункт 44 договору передбачає, що право оренди виникає з моменту державної реєстрації цих прав (т. 1 а.с. 33-35).

Право оренди землі зареєстровано за ОСОБА_1 07.10.2016 на строк 7 років (т. 1 а.с. 39).

За змістом ч. 1 ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Відповідно до вимог ст.ст. 89, 91, 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

За змістом п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК справедливість, добросовісність та розумність є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 21 ЦК суд визнає недійсним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Ст. 203 ЦК передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін в договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України

Абзацом 1 п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України і ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України "Про оцінку земель").

Оскільки законодавець чітко визначив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, то у справі, що розглядається, договір оренди в цій частині суперечить приписам чинного законодавства.

Більш того, правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-824цс16 від 11.05.2016 (судові палати у цивільних та господарських справах) вказала, що обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням.

Враховуючи те, що дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави, помилково вважати факт непроведення нормативної грошової оцінки, у порядку встановленим законодавством, суто формальною підставою для визнання спірного договору недійсним.

ОСОБА_1 заявою від 20.10.2020 просила у ГУ Держгеокадастру надати дозвіл на передачу спірної земельної ділянки в суборенду Фермерському господарству "Семагро-2015" (т. 1 а.с. 36).

ГУ Держгеокадастру листом від 30.11.2016 надало ОСОБА_1 відповідну письмову згоду (т. 1 а.с. 37).

19.12.2016 між ОСОБА_1 і ФГ "Семагро-2015" укладено договір суборенди землі б/н; право суборенди зареєстровано 28.12.2016 за ФГ "Семагро-2015" на строк 7 років (т. 1 а.с. 38).

Щодо цього суд зазначає, що строк суборенди землі перевищує строк оренди землі: 28.12.2016 + 7 років проти 07.10.2016 + 7 років, що суперечить орендним відносинам .

Так, строк суборенди землі, який є похідним від строку оренди, не може перевищувати строку оренди землі.

Суд погоджується з аргументом, що часовий проміжок між укладенням ОСОБА_1 договору оренди і договору суборенди є доволі малим : приблизно 2,5 місяці. Упродовж цього строку фермерське господарство Л.В.Волік не створила.

Це, з-поміж іншого, свідчить про відсутність наміру ОСОБА_1 створити і забезпечити діяльність фермерського господарства на спірній земельній ділянці.

Угодою про розірвання договору суборенди землі б/н від 18.06.2019, договір суборенди землі між ОСОБА_1 і ФГ "Семагро-2015" розірвано достроково (т. 1 а.с. 142). Угоду про розірвання договору суборенди зареєстровано 19.06.2019 (т. 1 а.с. 141).

Платіжними дорученнями за період вересень 2017 року - серпень 2019 року ФГ "Семагро-2015" вносило орендну плату за фізичну особу ОСОБА_1 згідно договору суборенди (т. 1 а.с. 186-197).

ДП "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин" листом від 23.01.2019 повідомило, що ОСОБА_1 не зареєстрована як власник тварин (т. 1 а.с. 44).

ОСОБА_1 є засновником Фермерського господарства "Віктор-Агро", яке зареєстровано як юридична особа 27.06.2019 (т. 1 а.с. 143-145), тобто майже одразу після розірвання договору суборенди із ФГ "Семагро-2015" і майже через 3 роки після реєстрації за ОСОБА_1 права оренди землі за договором від 04.10.2016.

Це, з-поміж іншого, також свідчить про відсутність наміру ОСОБА_1 створити і забезпечити діяльність фермерського господарства на спірній земельній ділянці у розумний строк після набуття права оренди на спірну земельну ділянку.

Доказів користування Фермерським господарством "Віктор-Агро" спірною земельною ділянкою судові не надано. Будь-яких об`єктивних перешкод для цього у відповідачів не було.

Прокуратура Полтавської області листом від 19.02.2019 повідомила Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру про виявлені порушення земельного законодавства щодо отримання ОСОБА_1 в оренду спірної земельної ділянки, зажадала отримання до 01.03.2019 інформації про вжиті заходи щодо перевірки вказаних порушень (т. 1 а.с. 50, 51).

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру листом від 26.03.2019 повідомила Прокуратуру Полтавської області про законність спірного наказу ГУ Держгеокадастру, а також законність передачі землі у оренду і подальшу суборенду (т. 2 а.с. 35-37).

Відтак підстави представництва прокурором інтересів держави і звернення з позовом до суду і цій справі підтверджено.

Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки станом на 22.01.2019 складає 88381,38 грн (т. 1 а.с. 47).

Статтею 16 ЦК передбачено, зокрема, такі способи захисту цивільних прав як визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 ЦК передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Статтями 203, 228 ЦК передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним.

Відповідно до ст.ст. 210, 211 ЗК наслідком укладання угод з порушенням встановленого законом порядку (земельного законодавства) є визнання таких угод судом недійсними.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 216 ЦК передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прийняття рішення про передачу у користування землі державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Повернення спірної земельної ділянки державі відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі згаданих норм ЗК і ЦК у зв`язку з порушенням низки вимог Законів України "Про фермерське господарство", "Про оренду землі", ЗК і ЦК, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Ураховуючи зазначене та з урахуванням встановлених у справі обставин та зазначених норм матеріального права, суд робить висновок про законність та обґрунтованість усіх позовних вимог у справі. Водночас суд не може визнати договір суборенди землі від 19.12.2016 припиненим, оскільки його розірвано 18.06.2019, а угоду про розірвання договору суборенди землі зареєстровано 19.06.2019.

Фактично відповідачі ОСОБА_1 і ФГ "Семагро-2015" задоволили відповідну частину позовних вимог після звернення з позовом до суду у цій справі, зокрема через 2 роки і 6 місяців після укладення спірного договору суборенди землі. Саме через це прокурор не підтримує позов у відповідній частині.

Однак зміна вказаних обставин не є перешкодою для стягнення судових витрат на користь особи, яка їх понесла.

Постанова Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №715/974/13-ц зазначила, що необхідність запровадження пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України обумовлено змінами до статті 124 Конституції України, згідно з якими юрисдикція судів поширюється лише на будь-який юридичний спір. Проте, поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття спору про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися по суті технічно, а тому слід подавати сутнісне, а не формальне значення.

Постанова Верховного Суду від 03.05.2015 у справі № 404/251/17 містить позицію, що відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обгрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 141, ч. 3 ст. 142 ЦПК України стягнути з відповідачів у рівних частинах на користь Полтавської обласної прокуратури фактично понесені нею витрати зі сплати судового збору по 2561,33 грн з кожного (7684,00 / 3).

За змістом ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява № 4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 1-5, 11-13, 56, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 29.09.2016 № 7358-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду".

Визнати недійсним договір оренди землі б/н від 04.10.2016, що укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області і ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 50,0000 га, кадастровий номер 5324584600:00:003:0180 на строк 7 років.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку площею 50,0000 га, кадастровий номер 5324584600:00:003:0180.

У задоволенні позову у іншій частині - відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 7; код ЄДРПОУ 02910060) 2561,33 грн судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 7; код ЄДРПОУ 02910060) 2561,33 грн судових витрат.

Стягнути з Фермерського господарства "Семагро-2015" на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 7; код ЄДРПОУ 02910060) 2561,33 грн судових витрат.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку учасниками справи до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - перший заступник прокурора Полтавської області (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7) в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3).

Відповідач - ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (Полтавська обл., м. Полтава, вул. Уютна, 23; код ЄДРПОУ 39767930).

Відповідач - Фермерське господарство "Семагро-2015" (Полтавська обл., Семенівський р-н, смт Семенівка, вул. Глібова, 5; код ЄДРПОУ 40147858).

Суддя В.Ф.Харченко