Рішення

від 24.11.2020 по справі 947/6594/20

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/6594/20

Провадження № 2/947/2360/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2020 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Салтан Л.В.

за участю секретаря Громико В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державного акту, встановлення порядку користування земельною ділянкою, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю,-

ВСТАНОВИВ:

25 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду з позвоною заявою до ОСОБА_2 , Одеської міської ради, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення ОМР № 5478-V від 22 січня 2010 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,0454 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель ; визнання протиправним та скасування рішення ОМР № 1469-VІ від 19 жовтня 2011 року Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0454 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 , що є спадкоємцем ОСОБА_3 , якому рішенням ОМР від 22 січня 2010 року № 5478-V передано зазначену земельну ділянку у приватну власність ; визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року; вистановлення порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання за ОСОБА_1 права користування 884 кв. м земельної ділянки, прилягаючої до її частини будинку, визначивши межі цієї ділянки таким чином: поворот ліворуч по похилій лінії довжиною 5 м, поворот праворуч довжиною 27,0 м до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 11,95 м від фасадної лінії.

Надалі, ОСОБА_2 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:26:021:0126, яка належить ОСОБА_2 , щляхом відновлення межі земельної ділянки та встановлення паркану, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року, та зобов`язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у знесенні самовільно встановленого паркану.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представники підтримали свою позовну заяву та заперечили проти задоволення зустрічної позовної заяви.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та її представник заперечили протии задоволенні позовних вимог та підтримали зустрічну позовну заяву.

Представник відповідача ОМР у судовому засіданні залишив розгляд справи на розсуд суду.

До суду наданні відзив відповідача за зустрічним позовом та відповідь на відзив позивача за зустрічним позовом. Надані письмові пояснення Одеської міської ради.

Так, позивач за первісним позовом та її представники просили задовольнити позовні вимоги, а у задоволені зустрічного позову відмовити.

Свої вимоги обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_4 належало домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на підставі про право спадщини від 29 жовтня 1962 року та договору дарування від 25 грудня 1963 року.

10 лютого 1969 року ОСОБА_4 за договором купівлі- продажу здійснила відчуження 7\20 частин будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами ОСОБА_5 . За погодженням сторін в користування покупця перейшли житлова кімната площею 16.48 кв.м., підвал літ А-1, сарай під літ.Б та вбиральня під літ Д. Решта приіщень залишилась у власності ОСОБА_4

09 червня 1975 року між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 і ОСОБА_5 був нотаріально узгоджений порядок користування земельною ділянкою, відображений у довідці ОМБТІ від 18.03.1975р. № 424. Дана довідка була зроблена на підставі технічної інвентарізації ОМБТІ від 22.10.1974р.

13 червня 1975 року ОСОБА_6 відчужив належну йому частку домоволодіння ОСОБА_7

12 листопада 1990 року на підставі договору дарування, посвідченого Третьою Одеською Державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_7 13\20 частин зазначеного домоволодіння, яке розташоване на земельній ділянці розміром 1200 кв.м. та за яким були збережені надлишки 128 кв.м.

Разом з 13\20 частин домоволодіння до ОСОБА_1 також перейшла у користування й та частина земельної ділянки, на якій була фактично розташована набута нею частина домоволодіння, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що була у попередніх землекористувачів, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (ч.2 ст.120 ЗК України). Такий порядок користування будинком та земельною ділянкою проіснував до звернення ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ) з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою у відповідності з частками та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 454 кв.м. та звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_3 із зустрічним позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою по вже сформованому порядку користування, який склався у 1975 році між першими власниками домоволодіння та земелекористувачами земельної ділянки.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено, визначено порядок користування земельною ділянкою при домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виділення ОСОБА_3 454 кв.м. земельної ділянки, яка прилягає до його частини будинку, межі якої визначені таким чином -поворот ліворуч по похилій лінії по існуючому паркану та по лінії продовження загальною довжиною 7м; - поворот праворуч довжиною 29 м. до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 14,20 м від фасадної межі ділянки, а останню земельну ділянку площею 843 кв.м. наділити у користування ОСОБА_1 .

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 06 березня 2006 року рішення Київського райсуду м. Одеси від 04 листопада 2005 року змінено шляхом зазначення в резолютивній частині рішення: поворот праворуч довжиною 29 м. до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 13,30 м від фасадної межі ділянки.

ОСОБА_3 під час розгляду справи Київським районним судом м.Одеси надав підроблену документацію- технічний паспорт від 17 жовтня 2002 року на вказане домовлодіння.

Факт підробки документа був встановлений ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2015 року про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_8 , підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, у зв?язку із закінченням строків давності притягнення її до кримінальної відповідальності. Тому ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про перегляд рішення 04 листопада 2005 року за нововиявленними обставинами, так як підроблений технічний паспорт від 17 жовтня 2002 року вплинув на зміст спірних рішень Одеської міської ради № 5478-У від 22 січня 2010 року № 1469-У1 від 19 жовтня 2011 року та на зміст державного акту серія ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення від 04 листопада 2005 року за нововиявленними обставинами задоволено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року скасовано. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено та встановлений порядок користування земельною ділянкою, яким у користування ОСОБА_1 виділено 884 кв.м. земельної ділянки прилягаючої до її частини будинку, визначивши межі ділянки таким чином - поворот ліворуч попохилій лінії по існуючому паркану, довжиною 2,63 м; - поворот праворуч по похилій лінії довжиною 5 м.; - поворот праворуч довжиною 27,0 м. до перетинання з правою бічною межею на відстані 11,95м. від фасадної лінії; - іншу частину земельної ділянки площею 413 кв.м. виділено у користування ОСОБА_2 . В задоволені іншої частини позовних вимог первісного та зустрічного позовів - відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, зобов?язання не перешкоджати в користуванні земельною ділянкою, закрито. В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, зобов?язання не чинити перешкод, відмовлено, у зв?язку із відсутністю предмета спора у цій справі, так як ОСОБА_2 на підставі державного акту є власником земельної ділянки площею 0,0454га, а власник майна, не має підстав для визначення порядку користування частиною ділянки, яка перебувала в користуванні, була частиною спільної ділянки, і на яку не існувало право власності.

Представник позивача за первісним позовом, також зазначив, що порядок користування земельною ділянкою був встановлений рішенням Київського райсуду м. Одеси від 04 листопада 2005 року та вплинув на межі земельної ділянки, наданої ОСОБА_2 у приватну власність та стало підставою для прийняття Одеською міською радою відповідних рішень № 5478-У від 22.01.2010р. та № 1469-У1 від 19.10.2011р. Рішення суду ґрунтувалось на підставі підробленного технічного паспорту, що встановлено у рішенні Київського райсуду м. Одеси від 21 грудня 2015 року. А також співвласником домоволодіння та суміжним землекористувачем не було надано згоди на затвердження меж земельної ділянки, наданої ОСОБА_2 у власність,що порушує вимоги ч. 3 ст. 116, ч. 6 ст. 118 ЗК України.

Визначений у державному акті порядок користування земельною ділянкою є протиправним, порушує право приватної власності ОСОБА_1 .

Строки позовної давності не порушені, так як рішенням Київського райсуду м. Одеси від 21 грудня 2015 року скасовано рішення Київського райсуду м. Одеси від 04 листопада 2005 року, а постановою Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року скасовано рішення від 21 грудня 2015 року та провадження у справі закрито і набуло чинності лише 01 серпня 2019 року, а розгляд даної справи був унеможливлений розглядом по суті, то і початок відліку позовної давності у цій справі припадає на 01 серпня 2019 року.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 . ОСОБА_1 та її представник заперечували, надали відзив на зустрічну позовну заяву . Свої заперечення обґрунтували тим, що рішення Одеської міської ради незаконне, винесено на підробних документах, порушує права щодо користування належної її земельної ділянки та обслуговування належної її частини домоволодіння.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 , позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державного акту, встановлення порядку користування земельною ділянкою не визнала та надала до суду зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні власністю.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що рішенням Київського районного суду від 04 листопада 2005 року був визначений порядок користування земельною ділянкою і в 2008 році був встановлений паркан на виконання цього рішення, та в 2012 році був отриманий державний актна право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року.

В подальшому протягом багатьох років ОСОБА_1 подавала заяви в різні інстанції правоохоронних та судових інстанцій для скасування рішення Київського райсуду від 04 листопада 2005 року та лише за рішенням Київського райсуду від 21 грудня 2015 року за заявою ОСОБА_1 за нововиявленими обставинами, відповідачкою були самостійно змінені межі спірної земельної ділянки, хоч в подальшому рішення суду від 21 грудня 2015 року було скасовано та на даний час провадження по справі закрито.

Однак, межі земельної ділянки залишилися відповідно до рішення Київського райсуду від 21 грудня 2015 року, яке скасовано. І лише у 2020 році, з пропуском всіх строків позовної давності відповідачка звернулась із позовними вимогами про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року про існування якого ОСОБА_1 було відомо з 2013 року, що підтверджується ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013року, тобто, пройшло сім років, сплив строк позовної давності та просила застосувати до позову строк позовної давності про що подала окрему заяву до суду. ОСОБА_2 вважає, що діями ОСОБА_1 порушено її право, яке передбачено нормами ст. 41 Конституції України, ст. 16, 391 ЦК України, ст. 107, 152, 153, 212 ЗК України.

Також, ОСОБА_2 надано відповідь на відзив ОСОБА_1 , відповідач за зустрічним позовом, в якій зазначено, що 04 лютого 2008 року рішення Київського райсуду м. Одеси від 04 листопада 2005 року, яке змінено рішенням апеляційного суду Одеської області від 06 березня 2006 року було виконано виконавчою службою, про що складений акт державним виконавцем. Після встановлення порядку користування земельною ділянкою та виділення ОСОБА_3 0,0454 га земельної ділянки прилягаючої до його частини будинку були виготовлені технічні паспорти інженером КП ОМБТІ та РОН у 2009 р. за заявою ОСОБА_3 , та у 2010 році за заявою ОСОБА_2 .

Також, спростовуючи ствердження ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою відповідно до довідки № 424 від 18 березня 1975 року ОСОБА_2 зазначила, що згода стосувалась користуванням будівлею, прибудовою та спорудами, ніхто із сторін не узгоджував межі земельної ділянки. Крім того, цей факт був предметом розгляду судами різних інстанцій.

Представник Одеської міської ради не визнала позовні вимоги ОСОБА_1 та надала письмові пояснення щодо позову. Свої заперечення обґрунтувала тим, що оскаржуване у даній справі рішення, яке прийняте Одеською міською радою є ненормативним актом та після його реалізації вичерпало свою дію фактом його виконання. ОСОБА_1 не є суб`єктом відповідних правовідносин в розумінні норм законодавства, тобто, між ОСОБА_1 та Одеською міською радою відсутній будь-який спір, що підлягає розгляду в судах.

Також представник на доводи ОСОБА_1 щодо непогодження меж із суміжними землекористувачами зазначила, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником \або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників.

Представник зазначив про пропуск строку звернення до суду , так як оскаржуване рішення Одеської міської ради було доведено до відома необмеженого кола осіб та перебувало на вільному доступі для ознайомлення з 16 листопада 2011 року, тоді як позов подано до суду більш ніж три роки.

Дослідивши матеріали справи, пояснення сторін, суд вважає, що у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державного акту, встановлення порядку користування земельною ділянкою слід відмовити . Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю задовольнити, виходячи з наступного.

Як встановлено судом , співвласниками будинку АДРЕСА_1 у розмірі 7\20 частин був ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право власності від 15 березня 1989 року та ОСОБА_1 у розмірі 13\20 частин на підставі договору дарування від 12 листопада 1990 року. Вказане домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складалося з двох житлових кімнат площею 16,48 кв.м. та 21,44 кв.м. та надвірних споруд до набуття згаданими особами належало ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29 жовтня 1962 року та договору дарування від 25 грудня 1963 року. За будинком з 1949 року обліковувалась у постійному користуванні земельна ділянка площею 1200 кв.м.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року був визначений порядок користування земельною ділянкою при домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виділення ОСОБА_3 454 кв.м. земельною ділянки, прилягаючого до його частини будинку, межі якої визначені таким чином -поворот ліворуч по похилій лінії по існуючому паркану та по лінії продовження загальною довжиною 7м; - поворот праворуч довжиною 29 м. до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 14,20 м від фасадної межі ділянки, а останню земельну ділянку площею 843 кв.м. наділити у користування ОСОБА_1 .

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 06 березня 2006 року рішення Київського райсуду м. Одеси від 04 листопада 2005 року змінено шляхом зазначення в резолютивній частині рішення : поворот праворуч довжиною 29 м. до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 13,30 м від фасадної межі ділянки.

06 грудня 2007року Київським районним судом винесено додаткове рішення, яке набрало законної сили 17 грудня 2007 року, після чого рішення суду було примусово виконано 04 лютого 2008року, про що складений акт державного виконавця, паркан був встановлений, згідно опису вказаному в рішенні Київського райсуду м. Одеси від 04 листопада 2005 року та в рішенні Апеляційного суду Одеської області від 06 березня 2006 року.

На підставі рішення Одеської міської ради від 22 січня 2010 року та 19 жовтня 2011 року ОСОБА_2 виданий державний актсерії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року на право власності на земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,0454 га, що відповідає рішенню Київського районного суду від 04 листопада 2005 року та рішенню Апеляційного суду Одеської області від 06 березня 2006 року.

Згідно зі ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на приватизацію земельних ділянок.

Згідно із ч. 1 ст. 88 Земельного кодексу України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Непогодившись з судовим рішенням від 04 листопада 2005 року, ОСОБА_1 неодноразово подавала заяву про перегляд судового рішення у зв?язку з нововиявленими обставинами, в задоволені вимог їй було відмовлено.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року, заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року у зв?язку з нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року та ухвалено нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_2 та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено порядок користування земельною ділянкою при домоволодінні АДРЕСА_1 . Виділено у користування ОСОБА_1 884 кв.м. земельної ділянки прилягаючої до її частини будинку , визначивши межі таким чином: -поворот ліворуч по похилій лінії по існуючому паркану довжиною 2,63м; -поворот праворуч по похилій лінії довжиною 5м; -поворот праворуч довжиною 27,0м до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 11,95м від фасадної лінії. Іншу частину земельної ділянки площею 413 кв.м. виділено у користування ОСОБА_2

07 лютого 2016 року відповідно до рішення Київського райсуду м. Одеси від 21 грудня 2015 року ОСОБА_1 був демонтований паркан, який встановлений 2008 р. та встановлений новий, за іншими межами.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27.04.2016р. рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2015р. було скасовано. Заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Київського райсуду м. Одеси від 04 листопада 2005 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 13 вересня 2017року ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2019року рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 січня 2015 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 правонаступника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, зобов`язання не перешкоджати в користуванні земельною ділянкою закрито. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою , зобов`язання не чини перешкод відмовлено.

Підставою для закриття провадження у справі стало відсутність предмету спору у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 на підставі державного акту є власником земельної ділянки, площею 0,0454 га. Предметом вирішення у цій справі є визначення порядку користування земельною ділянкою, з якими сторони звернулись до суду в 2003 році, а на час вирішення спору власник майна, яким стала ОСОБА_2 не має підстав для визначення порядку користування частиною ділянки , яка перебувала в користуванні, була частиною спільної ділянки, і на яку не існувало права власності, тому визначити порядок користування ділянкою за таких обставин неможливо.

Судом зазначено, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення користування земельною ділянкою, зобов`язання не чинити перешкод, оскільки ОСОБА_2 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 на підставі державного акту, який не скасований, недійсним не визнаний, право власності є непорушним.

Доводи позивача про те, що порядок користування земельною ділянкою був погоджений між співвласниками у 1975 році судом до уваги не приймається, оскільки з тексту довідки Одеського міського бюро технічної інвентаризації № 424 від 18 березня 1975 року вбачається, що між співвласниками узгоджувався порядок щодо будинку АДРЕСА_2 , щодо нотаріальної заяви, в якій є посилання на довідку № 424 суд звертає увагу, що в тексті заяви про відчуження не вирішувалось питання встановлення порядку користування земельною ділянкою в будь-яких межах.

Отже, якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає ,суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном, що узгоджується з правовим висновком висловлюваним в постанові від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16.

Суд критично ставиться до доводів позивача про відсутність згоди суміжного землекористувача на затвердження меж земельної ділянки, як передбачено нормами ст. 116,118 ЗК України наданої ОСОБА_2 у власність спірними рішеннями органу місцевого самоврядування та яка є обов`язковою при виділенні земельної ділянки у власність.

Суд зазначає, що в даному випадку межі земельної ділянки були визначенні рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005року, яке набрало чинності.

Відповідно до позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 28 березня 2018 року висловленої у Постанові по справі № 681/1039/15-ц, у якій, зокрема, прийшов до висновків, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами . Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося.

У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не можеслугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Крім того, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом , перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ст. 257 Цивільного Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було відомо про наявність державного акту серії ЯЛ №778859 від 10 серпня 2012 року з лютого 2016 року, що підтверджується відповіддю з департаменту комунальної власності Одеської міської ради на заяву ОСОБА_1 про надання інформації про приватизацію 7\20 частин земельної ділянки . Однак, до суду ОСОБА_1 звернулась з позовом лише у березні 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Заяв про поновлення строку позивачем не надавалось, а тому суд вважає , що позовні вимоги ОСОБА_1 не доведені, та не підлягають задоволенню.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю підлягають задоволенню.

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0454 га по АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянкусерії ЯЛ №778859 від 10 серпня 2012 року, який був виданий на підставі рішення від 19 жовтня 2011 року № 1469-У1 Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0454 га за адресою: АДРЕСА_2 яка є спадкоємицею майна гр. ОСОБА_3 , якому рішенням Одеської міської ради від 22 січня 2010 року № 5478-У було передано зазначену земельну ділянку у приватну власність . Отже, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №778859 від 10 серпня 2012 року ОСОБА_2 виданий на законних підставах, а право приватної власності є непорушним, що передбачено ст. 41 Конституції України.

Відповідно до ст. 391 ЦПК України, власник майна має право вимагати, усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до ст. 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно доч.1,2,3 ст.212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Щодо застосування строку пропуску позовної давності заявленими представником позивача за первісним позовом за вимогами про усунення перешкод у користуванні власністю, суд вважає що дані правовідносини є триваючими та до них не застосовуються строки позовної давності.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі , під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.

Керуючись ст. 77, 81, 89, 263-265, 354-355ЦПК України, ст. 16, 21, 78, 328, 378, 391 ЦК України,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державного акту, встановлення порядку користування земельною ділянкою - відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю - задовольнити.

Усунути перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:26:021:0126, яка належить ОСОБА_2 , шляхом відновлення межі земельної ділянки та встановлення паркану, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року, та зобов`язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у знесенні самовільно встановленого нею паркану.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 04 грудня 2020 року.

Головуючий Салтан Л. В.