Рішення

від 11.11.2020 по справі 758/10575/17

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/10575/17

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2020 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н.М.,

при секретарі судового засідання Волошиній А.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Штепа Л.В.,

представника відповідача адвоката Колесника О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до громадянина Франції ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зустрічним позовом громадянина Франції ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Оболонський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання шлюбу недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Опис перебігу провадження по справі.

В серпні 2017 р. Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Подільського районного суду міста Києва із позовною заявою в якій просила розірвати зареєстрований з Відповідачем, ОСОБА_2 , 18.03.2015 року шлюб, зареєстрований 18.03.2015 р. відділом РАГС Оболонського РУЮ у м.Києві, в якому вони мають малолітню дочку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та просила визначити місце проживання дитини з Позивачем, як матір`ю дитини.

10.08.2017 року системою автоматизованого розподілу справ між суддями цивільну справу № 758/10575/17 було розподілено судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_4 .

У зв`язку зі звільненням судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_4 з посади 31.08.2017 року системою автоматизованого розподілу справ між суддями суду було здійснено повторний розподіл цивільної справи № 758/10575/17, справу було розподілено судді Подільського районного суду міста Києва - ОСОБА_5 .

У зв`язку зі звільненням судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_5 з посади 19.10.2017 року системою автоматизованого розподілу справ між суддями суду було здійснено повторний розподіл цивільної справи № 758/10575/17, справу було розподілено судді Подільського районного суду міста Києва Ларіоновій Н.М.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 18.12.2017 року по справі позовну заяву громадянки ОСОБА_1 до громадянина Еро ОСОБА_6 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини залишено без руху, з наданням позивачу строку для усунення недоліків в 5 (п`ять) днів з дня отримання копії ухвали.

На виконання ухвали Подільського районного суду міста Києва від 18.12.2017 року Позивачем 09.02.2018 року було подано уточнену позовну заяву, в якій Позивач просила лише розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянином Французької Республіки, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянкою України, зареєстрований 18 березня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 371.

Ухвалою суду від 14.02.2018 року прийнято уточнену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом громадянки ОСОБА_1 до громадянина ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 14.03.2018 року доручено компетентному органу Франції в порядку судового доручення виконати процесуальні дії щодо відповідача у справі ОСОБА_2 . Провадження у цивільній справі № 758/10575/17 про розірвання шлюбу зупинено.

Ухвалою суду від 23.11.2018 року провадження у справі № 758/10575/17 про розірвання шлюбу поновлено.

Ухвалою суду від 30.11.2018 року підготовче провадження у справі № 757/10575/17 було закрито. Справу було призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19.12.2018 року позов Позивача до Відповідача було задоволено в повному обсязі, розірвано шлюб між громадянином Франції ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , громадянкою України, зареєстрований 18 березня 2015 р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 371, що мають одну малолітню дитину.

13.08.2019 року Відповідачем до суду було подано заяву про перегляд заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 19.12.2018 року у справі № 757/10575/17.

Ухвалою суду від 16 серпня 2019 року було поновлено Відповідачу строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення від 19.12.2018 року по справі № 758/10575/17. Розгляд заяви Відповідача, інтереси якого представлені адвокатом Колесником О.Д., про перегляд заочного рішення у цивільній справі № 758/10575/17 за позовом Позивача до Відповідача було призначено у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою судувід 04.12.2019року заявуВідповідача,інтереси якогопредставлені адвокатомКолесником О.Д.,про переглядзаочного рішеннябуло задоволено. Рішення Подільськогорайонного судуміста Києвавід 19.12.2018року поцивільній справі№ 758/10575/17за позовом ОСОБА_1 до громадянинаФранції ОСОБА_2 пророзірвання шлюбу скасовано. Розгляд справивирішено провестив порядкузагального позовногопровадження.

Представником Відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому були наведені та викладені заперечення проти поданого Позивачем позову.

Представником Відповідача, адвокатом Колесником О.Д., було подано до суду зустрічний позов Відповідача до Позивача, в якому Відповідач, в особі свого представника, просив суд: «Задовольнити позовні вимоги громадянина Республіки Франція ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , guy, Mourice фонетичне звучання українською мовою « ОСОБА_10 ») до громадянки України ОСОБА_1 ( ОСОБА_11 ) та визнати шлюб укладений ними 18 березня 2015 року, в відділі державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції Головного управління юстиції в м. Києві, про що зроблено актовий запис № 371 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , таким, що є Недійсним».

Представником Позивача, адвокатом Штепою Л.В. суду було подано відзив щодо зустрічного позову Відповідача, в якому представник Позивача просив відмовити в задоволені зустрічного позову Відповідача .

07.02.2020 року в підготовчому судовому засіданні судом було прийнято зустрічний позов Відповідача до спільного розгляду з первісним позовам, а вимоги за зустрічним позовом Відповідача до Позивача були об`єднані в одне провадження з первісним позовом Позивача до Відповідача, та залучено Оболонський ДРАЦС (04205 м. Київ, Оболонський пр-т., 28-В ) в якості третьої особи по справі, про що судом було винесено відповідну ухвалу.

За результатами розгляду справи в судовому засіданні Подільського районного суду міста Києва, яке відбулося 12.11.2020 року, судовий розгляд справи завершено та судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до положень частини 1 статті 268 ЦПК України.

Доводи та обставини, зазначені сторонами по справі в заявах по суті справи.

В якості обґрунтування Позивачем поданого ним позову були зазначені наступні обставини.

18 березня 2015 року між Позивачем та Відповідачем укладено шлюб, який зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 371. 24 березня 2015 року було видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Від спільного шлюбу Позивач та Відповідач мають малолітню дитину доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , видане 06.04.2016 року Відділом актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві, яка з моменту народження по день подачі позову проживає з Позивачем. З червня 2015 року сімейне життя Позивача із Відповідачем значно погіршилось, між подружжям постійно виникали сварки та суперечки, у зв`язку з чим погіршилося самопочуття Позивача, вона постійно перебувала у стані стресу, оскільки Відповідач ображав її, принижував її честь та гідність, що призвело до втрати взаєморозуміння, почуття любові і фактичного припинення шлюбних відносин. Крім того, з боку Відповідача неодноразово лунали погрози з метою морального приниження Позивача та її матері, про що останні вимушені були звернутися із заявами до Оболонського УП ГУНП в м. Києві, про що свідчать листи із вказаного органу досудового розслідування. Такі напружені відносини між Позивачем та Відповідачем, на думку Позивача, негативно впливають на розвиток їх спільної дитини. Крім того, з жовтня 2015 року шлюбні відносини фактично припинені, кожен із подружжя має діаметрально протилежні погляди на шлюб та сім`ю, фактично не ведуть спільного господарства, мають окремий бюджет для кожного. Протягом останнього року подружжя проживає в різних країнах світу: Позивач із донькою проживає в Україні, а Відповідач у Французькій Республіці. Відповідно до викладеного в позовній заяві, Позивач глибоко переконана, що сенсу і можливості підтримувати сімейні відносини із відповідачем немає, між подружжям втрачено взаєморозуміння, збереження сім`ї та поновлення шлюбних відносин є неможливим, а тому Позивач категорично заперечувала проти надання строку на примирення. Крім того, між Позивачем і Відповідачем відсутні спори про місце проживання дитини та майно. Відтак, у відповідності до зазначеного Позивачем, оскільки шлюб існує формально, він підлягає розірванню, адже на думку Позивача, подальше його збереження суперечитиме інтересам Позивача та малолітньої дитини, у зв`язку з чим Позивач і звернулася до суду із позовом.

В поданому представником Відповідача відзиві, Відповідач просив суд: 1) Відмовити позивачу у відкритті провадження по справі та розгляді по суті позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (Ayrault Cedriс, ОСОБА_14 ) про розірвання шлюбу. 2) В порядку приписів статті 115 ЦПКУ повернути заяву про розірвання шлюбу позивачці ОСОБА_1 .

В якості доводів та міркувань проти позову у відзиві Відповідача було зазначено про таке.

Аргументація підстав, мотивів та доказів для розірвання шлюбу, що викладена Позивачем надзвичайно скупа, не вмотивована, не конкретизована. Аргументи для розірвання шлюбу викладені одним абзацом. Доказів для вирішення питання про розірвання шлюбу недостатньо, аргументи несуть загальний характер, або несуть в собі явно викривлену інформацію. Так, на думку Відповідача, доказів припинення шлюбних відносин з жовтня 2015 року в уточненій позовній заяві не надано. Якщо шлюбні відносини і припинені, то не встановлено причину їх припинення, по чиїй ініціативі, та чи по чиїй вині вони припинені. Позивачем не доведено існування діаметрально протилежних поглядів на шлюб між Сторонами. Позивачем не надано доказів відсутності спільного господарства та відсутності спільного бюджету. Крім того, окремий бюджет практикується доволі часто в країні, де проживала сім`я ОСОБА_15 і не протирічить положенням шлюбного договору, який укладено 21.ХІ.2014р., сторонами шлюбу. Позивачем в позовній заяві не наведено будь-якого доведеного мотиву, чи обґрунтованої причини для розірвання шлюбу на момент подачі позовної заяви. На думку представника Відповідача достеменно не встановлені Сторони, якими було укладено шлюб, оскільки з паспорта громадянина Республіки Франція встановлено, що іноземним елементом в правовідносинах являється AYRAULT CEDRIC, GYU, MAURICE і згідно свого особистого закону, традицій своєї країни, таке написання ім`я фізичної особи захищається законами Франції та нормами ст. 294 ч. 2 ЦК та ст. 16 та 21 ЗУ № 2709-ІУ. Отже, на думку Відповідача, в силу ст. 294 ч. 2 ЦК та ст. 21 ЗУ «Про міжнародне приватне право» і Постанови КМ України № 55 правильним написанням французького прізвища «AYRAULT» на українській мові повинно бути «АУРАУЛТ». В той же час, при проведенні Актового запису про укладання шлюбу, посадові особи, з подачі Позивача, внесли запис про укладання шлюбу між французом ОСОБА_16 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 та українкою ОСОБА_18 . При цьому, француз ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 не має нічого спільного з французом ОСОБА_16 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , крім однакових імен, що є лише збігом. Таким чином, на думку Відповідача, громадянин Республіки Франція ОСОБА_7 ( ОСОБА_19 , ОСОБА_14 ), він же Відповідач по справі, в шлюб з громадянкою України ОСОБА_18 , яка є Позивачем по справі, не вступав. Також Відповідачем було зазначено про те, що у відповідності до ст. 60 ЗУ № 2709-ІУ «Правові наслідки шлюбу», в ч. 1 якої визначено «Правові наслідки шлюбу визначаються особистим законом подружжя, а за його відсутності правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, якщо один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі». Згідно ж вимог ст. 62 ЗУ № 2709-ІУ «Форма вибору права для правових наслідків шлюбу», зазначено: «Вибір права, передбачений ч. 1 ст. 60 та ст. 61 цього Закону, має бути здійснений у письмовій формі або явно випливати з умов шлюбного договору…». Єдиним спільним місцем проживання сім`ї АУРАУЛТ (ЕРО) була квартира, що знаходиться у Франції, в окрузі Париж, місті Ла-Рансі 93340, по АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 , що, на думку Відповідача, означає в силу ч. 1 ст. 60 ЗУ № 2709-ІУ відносно правових наслідків шлюбу застосовується право Республіки Франція. Крім того, сторони 22.ХІІ.2014 року, на території Франції, в АДРЕСА_3 ), уклали нотаріально завірений шлюбний контракт, чим визнали в силу ст. 62 ЗУ № 2709-ІУ своїм особистим правом право республіки Франція. Відтак, на думку Відповідача із зазначеного випливає, що при розірванні цього шлюбу діє особистий закон Відповідача, і процедура розірвання шлюбу повинна бути проведена за законодавством Республіки Франція і на території Франції.

В поданому Відповідачем, в особі свого представника, зустрічному позові про визнання шлюбу, укладеного між Позивачем і Відповідачем, 18 березня 2015 року, у Відділі ДРАЦС Оболонського районного управління Головного управління юстиції в м. Києві, про що зроблено актовий запис № 371 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , таким, що є недійсним, Відповідачем, в якості доводів та аргументів своїх зустрічних позовних вимог були зазначені наступні обставини та доводи.

18 березня 2015 року між Позивачем та Відповідачем було укладено шлюб, який було зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції Головного управління юстиції в місті Києві, про що зроблено актовий запис № 371. Після укладення шлюбу Позивач вибрала для себе прізвище чоловіка та стала ОСОБА_1 . 22.03.2015 року Відповідач залишив територію України і виїхав до Франції, а Позивач залишилася в Україні. 24.03.2015 року Позивач одноособово отримала у відділі записів актів громадського стану свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . 12.06.2015 року Позивач прибула до Франції та поселилась за адресою проживання Відповідача АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ), за якою Відповідач проживає і на даний час. За вказаною адресою сторони проживали трохи більше трьох місяців. В літні місяці 2015 року разом з друзями ОСОБА_20 , яких приїздило багато, Позивач та Відповідач разом відпочивали у Франції, відвідували батьків Відповідача та провели там біля місяця, двічі відвідували ОСОБА_21 . В вересні 2015 року Позивач заявила Відповідачу про те, що вона вагітна. Після чого Позивача як підмінили, змінився його вираз обличчя, воно стало зле, невдоволене, Позивач стала віддалятися від Відповідача. На початку жовтня 2015 року Позивач повідомила Відповідача про те, що поїде до Києва, і не зважаючи на заперечення Відповідача, Позивач самовільно покинула місце постійного проживання і виїхала в м. Київ. В подальшому телефонні контакти між Позивачем та Відповідачем були зведені до мінімуму, Позивач роздратована дзвінками Відповідача, відповідає коротко та швидко закінчує розмови. З 26.12.2015 року по 02.01.2016 року Відповідач відвідав Київ, намагаючись встановити контакт з Позивачем для порозуміння. Порозуміння не сталося, контакти мінімальні, під час одного із таких Позивач заявила про те, що її переїзд до Франції в її плани не входить. В подальшому контакти між Позивачем та Відповідачем взагалі зведені до мінімуму. В період з 05.03.2016 року по 13.03.2016 року Відповідач знову приїздив до Києва, маючи на меті поновити контакти та взаєморозуміння з Позивачем, однак до квартири матері Позивача, де вона проживала, його не впустили, а при намаганні потрапити туди, він був дуже тепло прийнятий співробітниками поліції, після чого вирішив на деякий час перервати поїздки до Києва. В квітні 2016 року Позивач подзвонила Відповідачу по системі відеозв`язку скайп та повідомила його про народження доньки, однак відмовилася показати дитину. Надалі контакти були знову перервані повністю. 18.07.2016 року Відповідач подав в комісаріат поліції Франції заяву про самовільний відхід від сім`ї Позивача, чим констатував факт її виїзду з місця проживання. Відповідач, 19.08.2016 року, будучи у відпустці, знову приїхав до м. Київ, в надії побачити дитину та переговорити з Позивачем, однак, від будь-якого контакту з дитиною не відбулося, двері квартири ніхто не відкрив, і 26.08.2016 року Відповідач покинув територію України і вилетів до Франції. Отже, з серпня 2016 року по квітень 2019 року Відповідач не має жодного контакту з Позивачем чи її родиною. В якості обґрунтування підстав для недійсності шлюбу між Позивачем та Відповідачем, Відповідачем було зазначено про те, що укладення шлюбу є своєрідним правочином, який в повній мірі відповідає вимогам ч. 1 ст. 202 ЦК України - Правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Однією з вимог до правочину, в силу ч. 3 ст. 203 ЦК України є - Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Однією з найбільш розповсюджених обставин фіктивних шлюбів з іноземцями є отримання посвідки на постійне проживання в зарубіжній країні та набуття з часом громадянства цієї країни. Правова природа недійсності шлюбу полягає в тому, що, з одного боку, недійсність шлюбу це захід відповідальності стосовно сторони, яка знала про перешкоди для укладання шлюбу, однак з різних мотивів уклала його, а з іншого захід захисту інтересів особи, яка правомірно помилялась щодо дійсності укладеного нею шлюбу. Шлюб, укладений між Позивачем та Відповідачем, при уважному дослідженні обставин знайомства сторін, їх взаємовідносин та обставин укладання шлюбу підлягає віднесенню до категорії правочинів, в яких одна сторона діяла в невідповідності волі та його волевиявленню. В результаті колізії волі та волевиявлення однієї із сторін, а саме Позивача, яка діяла шляхом обману, інша сторона Відповідач, будучи під впливом помилки, вимушена була діяти синхронно з першою, та не розуміючи об`єктивних обставин та суб`єктивних мотивів першої, виконувати її волю. На думку Відповідача, мотив суб`єктивної та об`єктивної сторони дій та поступків Позивача вигода знаходження у такому шлюбі, що на момент його укладення, надавало право на отримання в Республіці Франція права на приживання (довгострокову візову підтримку), а в подальшому, і права на громадянство іноземної держави. Також, на думку Відповідача обставини знайомства між Позивачем та Відповідачем свідчать про те, що Позивач персонально та дуже наполегливо створювала умови для укладення шлюбу з Відповідачем, оскільки дошлюбні відносини між сторонами відбувались протягом двох років, з яких, враховуючи період укладення шлюбу, очними були лише 31 день, а середня протяжність зустрічей складала 4 дні. Короткостроковість зустрічей та їх рідкість надали Позивачу можливість приховувати свої нещирі наміри, надали можливість приховувати причини, підстави та обставини, що могли б запобігти шлюбу, надали можливість приховати невідповідність її волі та волевиявлення. На думку Відповідача, найбільшим підтвердженням нещирості Позивача при укладенні шлюбу є її надзвичайно поспішне покидання спільного місця приживання, по вигаданій підставі, після досягнення мети та отримання посвідки про проживання. Всі дії Позивача вказують на нещирість її намірів відносно укладеного шлюбу, вказують на відповідність її внутрішньої її волевиявленню при укладенні шлюбу, вказують на наявність у неї скритих мотивів відносно укладеного шлюбу. На думку Відповідача, відсутність бажання створювати спільно нажите майно свідчить про невідповідність внутрішній волі волевиявленню Позивача відносно правових наслідків укладеного шлюбу. Як зазначалося Відповідачем, посадовими особами органу ДРАЦС не було достовірно встановлено осіб, що уклали шлюб та набули правових наслідків шлюбу, оскільки написання прізвища Відповідача як ОСОБА_10 було здійснено всупереч правил транслітерації іноземних назв та прізвищ та мало б мати вигляд Аураулт в написанні українською мовою в актовому записі про шлюбу. Крім того, посадовими особами органу ДРАЦС не було встановлено дійсного волевиявлення Відповідача щодо укладення шлюбу, оскільки він не розумів які саме події відбувалися 18.03.2015 року, відтак ними було допущено порушення положень статті 25 Сімейного кодексу України, частини 2 статті 14 Закону Про державну реєстрацію актів цивільного стану та пункту 2 частини 5 статті 2 Розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану. Також на думку Відповідача посадовими особами органу ДРАЦС було допущено порушення положень статті 32 Сімейного кодексу України з огляду на недотримання строків подачі заяви про реєстрацію шлюбу, з урахуванням того, що Відповідач прилетів на територію України, за словами Відповідача, 16 березня 2015 року, за два дні до того як було зареєстровано шлюб між Позивачем та Відповідачем. Крім того, на думку Відповідача, Відповідачу під час реєстрації шлюбу не було надано можливість ознайомитися з його правами та обов`язками, відтак посадовими особами було допущено порушення положень статті 29 Сімейного кодексу України.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали первісний позов та просили його задовольнити з підстав, наведених у ньому, з врахуванням відповіді на відзив, в зустрічному росили відмовити в повному обсязі.. Позивачем зазначено, що переклад власного імені відповідача та його прізвища та всіх документів для реєстрації шлюбу відбувався відповідно до норм чинного законодавства, в інакшому разі вони не були прийняті органом РАГС, зі всіма документами та їх перекладом був ознайомлений і відповідач. Додала, що проти примирення з відповідачем категорично заперечує, сім`я розпалась остаточно.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в первісному позові та задовольнити зустрічний позов з підстав наведених у ньому, з врахуванням відзиву на позов.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов висновку про те, що первісний позов підлягає задоволенню, в той час як зустрічний позов підлягає залишенню без задоволення, за таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 18 березня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 371, що підтверджено свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у місті Києві 06.04.2016 р., актовий запис № 744.

Шлюбні відносини між сторонами припинені з жовтня 2015 року через формальність існування сім`ї, неможливості спільного проживання однією сім`єю, з огляду на різні погляди на сімейне життя та домашнє господарство.

Спільне господарство сторонами не ведеться, примирення не можливе, з огляду на пояснення та докази по справі, що були досліджені судом під час її розгляду по суті.

Спору про розподіл майна та визначення місця проживання дитини між сторонами на момент розгляду справи не має.

Стосовно доводів Відповідача щодо непідсудності даної цивільної справи судам України суд має вказати на наведене нижче.

При відкритті провадження у даній цивільній справі суд виходив з наведеного нижче.

Приписамист.497 ЦПК України(2017 р.) підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Звертаючись за підсудністю до Подільського районного суду м. Києва як за своїм зареєстрованим місцем проживання з урахуванням викладеного в уточненій позовній заяві, Позивач посилається наст. 28 ч.2 ЦПК України, якою встановлено, що позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтись за зареєстрованим місцем проживання (перебування) позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні діти.

А відтак, позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є підсудними Подільському районному суду, на підтвердження чого судом був отриманий відповідний документ про зареєстроване місце проживання позивача в Подільському районі м. Києва.

Між тим, між Україною та Французькою Республікою відсутній чинний міжнародний договір, яким встановлена інша підсудність для сімейних спорів.

В той же час, відповідно дост.76 ч.1 Закону України «Про міжнародне приватне право»суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом якщо дія абоподія,що сталапідставою дляподання позову,мала місцена територіїУкраїни (пункт7частини 1статті 76Закону). Оскільки у відповідності до вимог уточненої позовної заяви позовні вимоги Позивача зводилися до вимоги про розірвання шлюбу, зареєстрованого 18.03.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції Головного управління юстиції в м. Києві, про що зроблено актовий запис № 371 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , то дана справа є підсудною Подільському районному суду м. Києва.

Стосовно застосування судом положень законодавства України при вирішенні даної цивільної справи суд має зазначити на таке.

Відповідно до положень частини 1 статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Умови застосування положень частини 1 статті 60 ЗУ «Про міжнародне приватне право», зокрема умов застосування права держави, у якій подружжя мало останнє місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, сформульоване в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.07.2020 року у справі № 357/12676/18 (провадження № 61-1549св20), відповідно до якої:

Визначаючи матеріальне право якої держави підлягає застосуванню національним судом під час вирішення спору про розірвання шлюбу з іноземним елементом, суди мають керуватися правилами статей60,63Закону№ 2709-IV.

Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (стаття 63 Закону№ 2709-IV).

Згідно зі статтею 60 Закону № 2709-IV правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистимзакономподружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистогозакону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистийзаконжодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистогозаконуодного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистийзаконподружжя стає спільним.

Аналіз положеньстатті 60 Закону № 2709-IVдає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив`язки у визначеннізакону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема: 1) спільний особистийзаконподружжя (lex patrie); 2)законспільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii); 3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином (proper law); 4)закон, обраний подружжям (lex voluntatis).

Під час визначення матеріального права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави (стаття 7 Закону № 2709-IV).

Визначаючи, чи у є подружжя спільний особистийзакон, необхідно враховувати положення частини першоїстатті 16 Закону № 2709-IV, відповідно до якої особистимзакономфізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Досліджуючи питання застосування колізійної прив`язки lex domicilii, Верховний Суд врахував, що ця норма визначає для подружжя право держави, у якій у них було спільне проживання, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі, у разі, якщо фактичні шлюбні відносини між сторонами не припинилися.

Застосування колізійної прив`язки lex domicilii за вищевказаної умови пов`язується з одночасним існуванням декількох елементів (складових) відносин, що підлягають вирішенню судом: спільне проживання подружжя на території тієї чи іншої держави хоча і припинилося або відсутнє на момент передачі спору на розгляд суду, проте фактичні шлюбні відносини між особами продовжуються, тобто, обидві особи продовжують бути подружжям, та між подружжям існує спір, результат вирішення якого не стосуватиметься припинення шлюбних відносин, і результат вирішення спору буде ефективним засобом вирішення спірних відносин між особами, які продовжуватимуть перебувати в шлюбних відносинах і в майбутньому.

При вирішенні даної справи суд не вбачає підстав для відходу від вище сформульованої позиції Верховного Суду, оскільки в межах даної цивільної справи Позивач є громадянкою України, а Відповідач громадянином Французької Республіки, то відповідно до частини першої статті 16 згаданогоЗаконуу сторін відсутній спільний особистийзаконподружжя.

Одночасно з цим, судом встановлено, що на момент подання позову фактичні шлюбні відносини між подружжям припинено з жовтня 2015 року, останнім місцем спільного проживання подружжя є Французька Республіка, де продовжує проживати Відповідач.

За таких фактичних обставин справи відбувається відсилання національного законодавства України до застосування права Французької Республіки у вирішенні спору про розірвання шлюбу. Одночасно необхідно враховувати, що питання вибору права, що підлягає застосуванню при розірванні шлюбу, регламентоване у статті 310 Цивільного Кодексу Франції, що регулює право на розлучення. Згідно з якою розірвання шлюбу регулюються французьким законом у випадках: - коли обидва з подружжя є громадянами Французької Республіки; - коли обидва з подружжя мають місце проживання на французькій території; - коли жоден іноземний закон не є компетентним, в той час коли французький суд є компетентним розглядати спори про розлучення. Отже, у законодавстві Французьської Республіки викладена колізійна прив`язка дозаконусуду, який розглядає спір (lex fori).

Отже, правові норми Французької Республіки при вирішенні питання щодо розірвання шлюбу закріплюють колізійну прив`язку до закону суду (lex fori), що передбачає застосування законодавства держави, суд якої вирішує справи про розірвання шлюбу, за умови постійного проживання хоча б одного з подружжя на території цієї держави.

За загальним правилом частини першоїстатті 9 Закону № 2709будь-яке відсилання до права іноземної держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом.

Із наведеного загального правила наявний виняток: відповідно до частини другоїстатті 9 Закону № 2709-IVу випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається. Отже, суд дійшов висновку про те, що до спірних правовідносин мають бути застосовані норми матеріального права України.

Зворотне відсилання - повторне відсилання колізійної норми права іноземної держави до правопорядку держави, колізійна норма якого відіслала до даного іноземного правопорядку (пункт 7 частини першоїстатті 1 Закону № 2709-IV).

Отже, у зв`язку з колізією норм національного законодавства України та права Французької Республіки, суд керується правилами зворотного відсилання, оскільки судом встановлено, що спір стосується особистого та сімейного статусу фізичної особи Позивача, яка є громадянкою України.

При цьому, судом також враховано і те, що спільне проживання Позивача та Відповідача на території Французької Республіки тривало з червня 2015 року по жовтень 2015 року, в той час, як в період з жовтня 2015 року по день прийняття остаточного рішення у справі Позивач та Відповідач проживають окремо один від одного, а їх спілкування з квітня 2016 року має періодичний та несистемний характер.

Крім зазначеного вище, суд має вказати не те, що відповідно до положень статті 55 Закону України Про міжнародне приватне право право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимогиСімейного кодексу Українищодо підстав недійсності шлюбу.

Оскільки Відповідач, звернувшись із зустрічним позовом про визнання укладеного між Позивачем та Відповідачем шлюбу недійсним з підстав, визначених положеннями Сімейного кодексу України, посилаючись при цьому на положення вищезазначеного кодексу в якості нормативного обґрунтування заявлених позовних вимог, саме до Подільського районного суду міста Києва, фактично визнавши юрисдикцію судів України щодо вирішення даного спору, у суду, який розглядав цю справу була відсутня можливість одночасного застосування при вирішенні первісного позову положення матеріального права Французької республіки, при тому, що при вирішенні зустрічного позову він мав застосовувати положення Сімейного кодексу України, тобто норми матеріального права України, тобто мав допустити до вирішення одних і тих самих правовідносин, підставою виникнення яких була одна й та сама подія реєстрація шлюбу між Позивачем та Відповідачем органом ДРАЦС, одночасне застосування положень двох правових систем, засобом уникнення чого і є колізійні прив`язки.

Крім того, суд має зазначити, що у відповідності до третьої колізійної прив`язки, визначеної положеннями частини 1 статті 60 Закону України Про міжнародне приватне право, а саме відсилання до права, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином, таким правом є матеріальне право України, оскільки Позивач і Відповідач маючи спільну дитину від шлюбу, громадянку України ОСОБА_3 , яка народилася та проживає разом зі своєю матір`ю на території України, і саме через зв`язок із спільною дитиною і Позивач і Відповідач мають найбільш тісний зв`язок з правом України.

Стосовно доводів Відповідача в частині недійсності шлюбу, укладеного між Позивачем та Відповідачем, у зв`язку з неправильним зазначенням прізвища Відповідача в Актовому записі, суд має зазначити про те, що з наданих Відповідачем доказів, які були досліджені судом під час розгляду справи по суті, зокрема в письмових свідченнях Відповідача, вбачається те, що написання прізвища Відповідача можливе в двох варіантах, які мають однаковий зміст Еро або Аураулт, що є рівнозначним, однак така можливість подвійного написання (зазначення літерами українського алфавіту) прізвища Відповідача не ставить під сумнів, ані достовірність викладеного в поясненнях, ані викликає жодних сумнівів щодо особи, які надала такі письмові пояснення. Відтак, саме по собі написання тим чи іншим способом (транслітерація) фонетичного звучання прізвища Відповідача в офіційних документах (актовому записі про шлюб) не може на думку суду свідчити про його недійсність, тим більше, що положення чинного законодавства України (статті 22, 24-26, 38, 39 Сімейного кодексу України) не передбачають існування такої підстави для визнання шлюбу недійсним як зазначення в актовому записі про шлюб одного з можливих написань імені, прізвищі тощо, замість іншого.

Крім того, судом в ході судового розгляду було досліджено копію Актового запису № 371, на підставі якого між Позивачем та Відповідачем по справі було зареєстровано шлюб Оболонським районним управлінням юстиції у м. Києві. У вказаному записі міститься посилання на документ, що посвідчує особу Відповідача паспорт громадянина Французької Республіки з № НОМЕР_3 , виданий Префектурою Верхньої Гаронни 14.01.2009 року, що достеменно дозволяє встановити особу, з якою Позивачем було зареєстровано шлюб громадянина Франції ОСОБА_2 .

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Положеннями частини 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частин 5 та 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Одночасно з цим, положеннями частини 7 статті 81 ЦПК України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Одночасно з цим, Відповідачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів, в розумінні положень статей 77 та 78 ЦПК України, того, що Позивач, при укладенні шлюбу, переслідувала яку-небудь іншу мету, ніж створення шлюбного союзу між нею та Відповідачем, а Відповідач під час державної реєстрації шлюбу не мав можливості розуміти значення своїх дій та не міг розуміти значення подій, які відбувалися.

Відповідно до пояснень, наданих сторонами по справі, жодна з них не заперечує факт спільного відвідання ними посольства Французької Республіки в України на предмет проходження співбесіди з уповноваженою особою посольства на предмет наявності у сторін вільного волевиявлення щодо наміру зареєструвати шлюб, результатом чого і стала реєстрація шлюбу на території України, за правилами визначеними положеннями Сімейного кодекс України та положень Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», тобто у цілковитій відповідності до правил, встановлених законодавством України.

Відповідно дост. 1 Сімейного Кодексу Українипобудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.

В силу положеньст. 3 СК України складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки.

Відповідно до ч. 1ст. 51 Конституції України, ч. 1ст. 24 СК Українишлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Приписами ч. 1ст. 24 СК Українивстановлено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

За змістом положень частини 2 статті36та статті51 Сімейного кодексу України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановленіКонституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 Сімейного кодексу України).

За правилом частини 2статті 104 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 3ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно достатті 110 цього Кодексу.

Відповідно дост. 112 СК Українисуд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

ПроголошенаКонституцією Україниохорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Згідност.111 ч.1 СК Українисуд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Надання строку на примирення суд вважає недоцільним, тому що шлюбні відносини між сторонами припинені вже тривалий час, і Позивач просить розірвати шлюб та про надання строку на примирення суду сторони не заявили.

Згідно положень частини третьої та четвертоїст. 56 Сімейного кодексу Україникожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини; примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Встановивши, що між сторонами втрачено взаєморозуміння та почуття, примирення подружжя є неможливим, подальше спільне життя та збереження шлюбу між ними неможливо і не відповідає інтересам подружжя, суд дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим, шлюб між сторонами існує формально і тому може бути розірваним.

Таким чином, суд, оцінивши докази в їх сукупності, вважає за необхідне задовольнити первісний позов, розірвавши шлюб між сторонами по справі.

В задоволенні зустрічного позову, заявленого Відповідачем, суд вважає за необхідне відмовити з огляду на недоведеність Відповідачем тих обставин, які слугували підставою для його подачі, зазначивши при цьому, що викладені у зустрічному позові події та обставини, зокрема, щодо самовільного залишення Позивачем території Франції та відсутності бажання у Позивача продовжувати шлюбні відносини з Відповідачем, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, по-перше, не свідчать про недійсність шлюбу в момент його укладення з підстав, встановлених законодавством України, а, по-друге, не можуть слугувати прямим доказом існування будь-яких інших мотивів укладення шлюбу, оскільки існування шлюбних відносин є формою реалізації фізичними особами права, гарантованого положеннями статті 12 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, і існування такого шлюбу, в тому числі укладеного між громадянами різних країни, не може слугувати обмеженням в реалізації такими особами права на свободу пересування, гарантоване положеннями статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

При цьому, суд хоча і враховує те, що відповідно до законодавства країни, громадянином якої є Відповідач, сімейні відносини здебільшого врегульовані положеннями Цивільного Кодексу Франції, однак критично ставиться до розуміння Відповідачем інституту шлюбу як своєрідного правочину, наслідком якого є лише суто майнові відносини між подружжям, оскільки створення сім`ї передбачає не лише суто майнові відносини між подружжям, але й існування між подружжям почуттів підтримки, взаємоповаги, любові тощо. У зв`язку з укладенням шлюбу між особами, жодна з осіб, яка набуває статусу подружжя не стає особистою власністю іншого з подружжя, а діти від такого шлюбу не можуть вважатися плодами, отриманими внаслідок володіння майном (жінкою/чоловіком), допущення такого навіть в теорії, протирічило б не те, що положенням законодавства будь-якої з цивілізованих країн, але й моральним засадам людства, зокрема, перекреслювало б таке досягнення світової спільноти як ухвалену ще в 1948 році Генеральною асамблеєю Організації Об`єднаних Націй загальну декларацію прав людини.

Статтею 40 Сімейного кодексу України визначено підстави для визнання шлюбу недійсним в судовому порядку.

Відповідно до даної правової норми: 1. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. 2. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя. 3. Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім`ю.

Крім того, у суду відсутні підстави ставити під сумнів переклад документів та зазначене в свідоцтві про шлюб, виданого органом ДРАЦС Держави Україна, імені та прізвища відповідача, оскільки такий переклад та легалізація документів відбувалась відповідно до вимог чинного законодавства.

Зазначених вище обставин при розгляді даної справи судом не встановлено, а відтак правові підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, оскільки є обґрунтованим, заснованим на законі та знайшов своє повне підтвердження в ході судового розгляду, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити, оскільки він є безпідставним та не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду.

Згідно ч. 2ст. 114 Сімейного Кодексу Україниу разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Частиною 3ст.115 СК Українивизначено, що документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Згідно ч. 2ст. 115 СК Українирішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили підлягає направленню до Оболонського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб від 18 березня 2015 року № 371, складеному Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві.

На підставі викладеного, керуючисьст. 51 Конституції України, ст. ст.1,3,40, 24,56, ч. 3 ст.105,112,115 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст.4,10,12,13,76-80,81,89,141,258-259,263,264,265,268,273,354, 496-497 ЦПК України, п.15.5розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України(2017 р.), -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до громадянина Франції ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити в повному обсязі.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин Франції (місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 ; demeurant 98 avenue de la Resistance 93340 Le Raincy - France)та ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянкою України (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_4 ), зареєстрований 18 березня 2015 р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонськогорайонногоуправління юстиції у м.Києві, актовий запис № 371, що мають одну малолітню дитину.

В зустрічному позові громадянина Франції ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Оболонський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання шлюбу недійсним відмовити в повному обсязі.

Після набрання рішенням законної сили направити його копію до Подільського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб від 18 березня 2015 р. № 371, складеному Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонськогорайонногоуправління юстиції у м.Києві.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. М. Ларіонова