Постанова

від 01.12.2020 по справі 295/10641/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/10641/19 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І.

Категорія 76 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С.,

за участю секретаря Хоменка Я.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/10641/19 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської філії Київського інституту бізнесу та технологій, Київського інституту бізнесу та технологій про стягнення середнього заробітку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 7 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Драча Ю.І.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2018 року стягнуто із Житомирської філії Київського інституту бізнесу та технологій на його користь середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 14911 грн., за період з 13 червня 2013 року по 15 червня 2014 року. Проте, при вирішенні цього питання суд не стягнув середній заробіток по день ухвалення рішення, а обмежився періодом, зазначеним у позовній заяві.

Таким чином, протягом періоду з 15 червня 2014 року й до 28 вересня 2018 року йому не відшкодований середній заробіток, що, в свою чергу, є підставою для стягнення цих коштів у судовому порядку.

У зв`язку із затримкою видачі трудової книжки йому також має бути нарахована компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати протягом періоду з 13 червня 2013 року по 15 червня 2014 року відповідно до положень ст.34 Закону України « Про оплату праці» .

Окрім того, вказує, що рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2018 року було виконане лише 15 березня 2019 року. Отже, відповідно до положень ст. 236 КЗпП України він вправі ставити питання про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду

Враховуючи вищезазначене, позивач просив стягнути з відповідачів на свою користь компенсацію за порушення строків виплати середнього заробітку за період з 13 червня 2013 року по 15 червня 2014 року у розмірі 38694 грн.; 150311 грн. 48 коп. втраченого заробітку через вимушений прогул, пов`язаний із порушенням строків видачі трудової книжки за період з 15 червня 2014 року по 28 вересня 2018 року, а також 16370 грн. 56 коп. середнього заробітку у зв`язку з невиконанням рішення суду протягом періоду з 1 жовтня 2018 року по 15 березня 2019 року.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 7 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13 серпня 2020 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь Приватного вищого навчального закладу Київський інститут бізнесу та технологій понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 12600 грн.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Зокрема, зазначає, що у рішенні суду відсутнє обгрунтування причин відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період з 13 липня 2014 року по 28 вересня 2018 року, що є беззаперечним доказом порушення вимог ст. 47,116, ч.1 ст.117, ч.2 ст.233, ч.5 ст. 235 КЗпП України.

У відзиві на апеляційну скаргу Приватний вищий навчальний заклад «Київський інститут бізнесу та технологій зазначає, що суд обгрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2018 року було стягнуто середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки.

Окрім того, позивач, посилаючись на положення ст. 236 КЗпП України, просив стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку у зв`язку із несвоєчасною видачею трудової книжки, проте даною нормою передбачена можливість стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на роботі.

Також вказує, що вимога про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату коштів не підлягає до задоволення, оскільки така компенсація нараховується виключно у разі порушення строків виплати заробітної плати, а не середнього заробітку.

В судовому засіданні представник Приватного вищого навчального закладу Київський інститут бізнесу та технологій не визнав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та пояснив, що дійсно трудова книжка не була видана позивачеві у день його звільнення. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2018 року встановлено, що трудову книжку ОСОБА_1 видано у липні 2014 року. У зв`язку з чим суд стягнув на користь позивача середній заробіток за весь за час затримки видачі трудової книжки, тобто з 13 червня 2013 року по 13 липня 2014 року. Окрім того, при зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 не зазначив, яким чином з вини відповідача він був позбавлений можливості працювати, відтак його вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника Приватного вищого навчального закладу Київський інститут бізнесу та технологій , колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з 1 вересня 2008 року обіймав посаду старшого викладача кафедри економіки Житомирської філії Приватного вищого навчального закладу Київський інститут бізнесу та технологій .

Наказом директора Житомирської філії вказаного навчального закладу від 12 червня 2013 року №18-к позивача звільнено із займаної посади з 13 червня 2013 року.

Оскільки позивачеві не було видано трудову книжку у день його звільнення, він звернувся до суду з вимогою виплатити йому середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2018 року встановлено, що трудову книжку позивачеві видано у липні 2014 року, у зв`язку з чим суд стягнув із Житомирської філії Приватного вищого навчального закладу Київський інститут бізнесу та технологій на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 14911 грн.

Відповідно до положень ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався, зокрема, на приписи ст. 235 КЗпП України.

Так, відповідно до ч.5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, затримка видачі трудової книжки перешкоджає працевлаштуванню працівника, а тому покладає на власника обов`язок виплатити працівникові середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, зумовленого невидачею ( затримкою видачі) трудової книжки.

Зміст рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2018 року свідчить про те, що на користь позивача стягнуто середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки, а саме: з 13 червня 2013 року по 13 липня 2014 року, тобто з дня звільнення по день видачі трудової книжки. Таким чином, трудові права позивача, які були порушені внаслідок несвоєчасної видачі трудової книжки, відновлено шляхом стягнення середнього заробітку за весь період такого порушення. Отже, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період з 15 червня 2014 року по 28 вересня 2018 року.

Колегія суддів також вважає вірним висновок суду про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2018 року, яким на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки.

Так, відповідно до положень ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, зміст даної норми свідчить про те, що підставою для покладення на власника обов`язку виплатити працівникові середній заробіток є невиконання ним рішення суду про поновлення цього працівника на роботі.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 1 жовтня 2018 року по 15 березня 2019 року, ОСОБА_1 посилався на невиконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час невидачі трудової книжки, що не узгоджується з вимогами ст. 236 КЗпП України. Чинним трудовим законодавством не передбачена можливість стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про відшкодування середньої заробітної плати у зв`язку із несвоєчасною видачею працівникові трудової книжки.

Відповідно до ст.34 Закону України « Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата ( грошове забезпечення) та інші.

Отже, компенсація нараховується у разі затримки видачі заробітної плати, а не середнього заробітку, відтак суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні цих позовних вимог.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, із позивача на користь Приватного вищого навчального закладу « Київський інститут бізнесу та технологій» підлягає стягненню 3000 грн., сплачених за надання правничої допомоги.

При визначенні цієї суми суд бере до уваги зміст додаткової угоди №2 до договору про надання правничої допомоги, укладеної 20 жовтня 2020 року між відповідачем та адвокатом Грішиним Є.О., якою передбачено, що вартість однієї години роботи адвоката становить 1000 грн., а один судодень - 1200 грн. Враховуючи перелік послуг адвоката, який є невід`ємною частино вказаної угоди, а також з врахуванням часу перебування адвоката Грішина Є.О. в судових засіданнях, загальний розмір витрат на правничу допомогу становить 3000 грн.

Керуючись ст. ст. 259,268,367,368, 374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 7 липня 2020 року, - без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного вищого навчального закладу Київський інститут бізнесу та технологій 3000 грн. витрат на правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: