Постанова

від 07.12.2020 по справі 911/1427/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2020 р. Справа№ 911/1427/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Калатай Н.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2020 року

у справі № 911/1427/20 (суддя Подоляк О.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Новий світ" міста Боярка"

про стягнення 7 966,95 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст первісних позовних вимог

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Новий світ" міста Боярка" (далі - відповідач) про стягнення 7966,95 грн., з яких 1302,22 грн. - 3% річних, 6664,73 грн. - пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу від 11.10.2017 № 2301/1718-ТЕ-17 щодо здійснення розрахунку за переданий природний газ у строк визначений договором.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.08.2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Новий світ" міста Боярка" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1302 грн. 22 коп. 3% річних, 3332 грн. 37 коп. пені, 2102 грн. витрат зі сплати судового збору.

В решті вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач всупереч умов укладеного між сторонами договору не виконав належним чином взяті на себе договірні зобов`язання щодо здійснення розрахунку за переданий природний газ у строки визначені договором.

Суд першої інстанції зазначив на правомірність здійснених позивачем розрахунків 3 % річних та пені, однак дійшов до висновку про можливість зменшення розміру пені на 50 %.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2020 року у справі №911/1427/20 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 3332,36 грн. та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при вирішенні питання про зменшення пені не було об`єктивно оцінено, чи даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та не було враховано інтересів позивача. За твердженням апелянта, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, закачування природного газу у підземні сховища для забезпечення опалювального періоду 2019-2020 р.р.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/1427/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Калатай Н.Ф., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 911/1427/20 та роз`яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не заявлено.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

11.10.2017 між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (постачальник) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного житлового будинку Новий Світ міста Боярка (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 2301/1718-ТЕ-17 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 121 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями (тис. куб. метрів): у жовтні 2017 року - 12 тис. куб. м, у листопаді 2017 року - 18 тис. куб. м, у грудні 2017 року - 25 тис. куб. м, загалом за ІV квартал 2017 року - 55 тис. куб. м. За січень 2018 року - 25 тис. куб. м, за лютий 2018 року - 23 тис. куб. м, за березень 2018 року - 18 тис. куб. м, загалом за І квартал 2018 року - 66 тис. куб. м.

Положеннями п. 3.1 договору визначено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Згідно з п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу на дату укладання договору становить 4942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.

Згідно з п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки.

Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005р. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Відповідно до п. 8.2 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 11.01.2018) у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005р. № 20.

Пунктом 8.3 договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005р. № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

Згідно з п. 10.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017р. до 31 березня 2018р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору).

На виконання умов договору позивач у період з жовтня 2017 року по березень 2018 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 450 366,45 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2017 на суму 16 996,52 грн., від 30.11.2017 на суму 70180,36 грн., від 31.12.2017 на суму 79829,11 грн., від 31.01.2018 на суму 96007,25 грн., від 28.02.2018 на суму 93783,35 грн., від 31.03.2018 на суму 93569,86 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу підписані в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками позивача та відповідача, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Відповідно до банківських виписок позивача, оплата за переданий природний газ здійснювалась відповідачем шляхом перерахування на рахунок позивача грошових коштів, з призначенням платежу "Оплата за поставку газу, згідно дог. № 2301/1718-ТЕ-17 від 11.10.2017р". Загальна сума грошових коштів перерахованих відповідачем позивачу складає загальну суму вартості поставленого позивачем відповідачу природного газу у розмірі 450 366,45 грн.

Як зазначає позивач, відповідач розрахунки за переданий газ здійснював з порушенням строку, встановленого в п.6.1. договору, в зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача пеню та 3 % річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позов заявлено позивачем з підстав порушення відповідачем строків оплати поставленого йому природного газу, визначених у п. 6.1 договору.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних (15,3% річних з 01.01.2018 в редакції додаткової угоди від 11.01.2018 № 1 до договору постачання природного газу від 11.10.2017 № 2301/1718-ТЕ-17), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002р. № 256.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснений позивачем розрахунок за загальний період з 28.11.2017 по 27.09.2018 у сумі 6664,73 грн. є арифметично вірним.

В той же час, відповідачем у суді першої інстанції було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що відповідач є неприбутковою організацією, надає послуги з теплопостачання, зокрема, пільговим категоріям громадян, прострочення оплата за поставлений природний газ відбулось в зв`язку з несвоєчасною оплатою споживачів послуг теплопостачання, серед яких є пільговики, розрахунок за яких, здійснювався головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення з простроченням. Також відповідач зазначає, що прострочення оплати вартості поставленого природного газу не призвело до понесення збитків позивачем.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За умовами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України за рішенням суду розмір штрафу та пені може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів відзначає, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм слідує, що при вирішенні питання про зменшення неустойки, суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Відповідно до п. 1.8 Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Новий світ" міста Боярка", затвердженого рішенням загальних зборів членів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку згідно протоколу № 1 від 12.03.2010, зареєстрованого в державному реєстрі 23.03.2010 за № 13391000000006513 об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між членами об`єднання.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідач не є прибутковою організацією, не є фактичним споживачем газу, оскільки відповідно до умов договору, газ використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, яке невчасно сплачує надані послуги з теплопостачання, несвоєчасністю відшкодування з боку держави різниці в тарифах на теплову енергію, а також державних субвенцій пільговим категоріям громадян, які мають право на них.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що станом на день звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем в повному обсязі здійснена оплата отриманого згідно з договором № 2301/1718-ТЕ-17 від 11.10.2017 природного газу і заборгованість відповідача за вказаним договором відсутня.

Доказів наявності понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявленої до стягнення суми пені позивач суду не надав.

Також колегією суддів враховано, що предметом даного судового розгляду є стягнення штрафних санкцій та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України і не може впливати на його господарську діяльність.

А тому, оцінивши інтереси обох сторін та ступінь виконання зобов`язання, враховуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене вищезазначене прострочення грошового зобов`язання та недопущення невиправданого збагачення позивача за рахунок стягнення з відповідача занадто великих штрафних санкцій, дотримуючись справедливого балансу прав та інтересів позивача та відповідача у даному спорі, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи обмеження судом першої інстанції розміру суми пені на 50 %, а саме до 3 332,37 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що фінансовий стан відповідача та відсутність вини останнього у виникненні боргу не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, не може свідчити про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки, оскільки не було єдиним мотивом для задоволення такого клопотання, а оцінено в сукупності з іншими обставинами.

Вказана позиція щодо можливості зменшення розміру неустойки узгоджується з численною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.02.2020 у справі № 925/259/19, від 23.01.2020 у справі № 920/432/19, від 13.08.2019.

В решті рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2020 у справі № 911/1427/20 (про стягнення 3 % річних) апелянтом не оскаржується.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2020 у справі № 911/1427/20 в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2020 у справі № 911/1427/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2020 у справі № 911/1427/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2020 у справі № 911/1427/20.

5. Матеріали справи № 911/1427/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

Н.Ф. Калатай