Рішення

від 26.11.2020 по справі 920/482/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.11.2020 Справа № 920/482/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи № 920/482/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОДСПЕЦСЕРВІС (вул. Інтернаціоналістів, буд. 15, кв. 11, м. Суми, 40034, ідентифікаційний код 43052130),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми Владана (вул. Спасьонова, буд. 30, смт Степанівка, Сумський район, Сумська область, 42304, ідентифікаційний код 30811304),

про стягнення 250 000,00 грн

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми Владана (вул. Спасьонова, буд. 30, смт Степанівка, Сумський район, Сумська область, 42304, ідентифікаційний код 30811304),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОДСПЕЦСЕРВІС (вул. Інтернаціоналістів, буд. 15, кв. 11, м. Суми, 40034, ідентифікаційний код 43052130),

про стягнення 295 836,70 грн ,

за участі представників учасників справи:

позивача - Бабич А.І.,

відповідача - Дереза М.Е.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою від 21.05.2020 б/н (вх. № 1758 від 21.05.2020), відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь передоплату за договором купівлі-продажу від 25.06.2019 № 80, який укладено між сторонами, в сумі 250 000,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 750,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо передачі товару за укладеним між сторонами договором, попередньо оплаченого позивачем.

Ухвалою суду від 26.05.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/482/20 за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 07.07.2020, 11:30.

07.07.2020 представником відповідача подано до суду зустрічну позовну заяву від 07.07.2020 б/н (вх. № 2202зп від 07.07.2020), в якій представник відповідача за первісним позовом просить суд прийняти зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 920/482/20, стягнути з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом загальну суму понесених відповідачем витрат у розмірі 295 836,70 грн на зберігання товару, судовий збір покласти на відповідача за зустрічним позовом.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем за зустрічним позовом умов укладеного між сторонами договору (пунктів 3.1, 3.5 договору) та положень статті 689 Цивільного кодексу України, що полягали у зобов`язанні відповідача за первісним позовом з`явитися до позивача за первісним позовом, прийняти товар та підписати акт приймання-передачі товару. Оскільки зазначені дії не вчинено відповідачем за зустрічним позовом, позивач за зустрічним позовом, у відповідності до статті 667 ЦК України, поніс витрати на зберігання товару у сумі 295 836,70 грн, які складаються з: витрат на заробітну плату працівникам в сумі 25 121,63 грн, витрат на годування тварин в сумі 181 089,53 грн, витрат на електроенергію в сумі 10 807,33 грн, витрат на паливно-мастильні матеріали в сумі 9 766,25 грн та витрат ветеринарні послуги в сумі 17 745,84 грн.

Посилаючись на пункт 3.2 договору, відповідно до якого позивач за первісним позовом зобов`язаний сплатити завдаток відповідачу за первісним позовом, до моменту передачі товару, сплативши грошові кошти відповідачу за первісним позовом у розмірі 100 % ціни товару, відповідач за первісним позовом зазначає що такий завдаток при відмові від отримання товару не повертається.

Відповідач за первісним позовом вважає, що його обов`язок передати товар позивачу за первісним позовом є виконаним, оскільки відповідач за первісним позовом надав товар у розпорядження останнього, а відповідач за первісним позовом був готовий до передання товару у належному місці (місцезнаходження продавця), про що ним інформовано позивача, який після чого 10.09.20019 здійснив оплату товару, що підтверджується платіжними дорученнями № 34, № 35 від 10.09.2019.

07.07.2020 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв`язку з відрядження судді Джепи Ю.А. з 07.07.2020 по 10.07.2020, що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

У період з 13.07.2020 по 27.07.2020 суддя Джепа Ю.А. перебувала у відпустці.

Відповідно частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи факт виходу судді Джепи Ю.А. з відпустки та положення частини тринадцятої статті 32 ГПК України, суд ухвалою від 28.07.2020 постановив прийняти для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов; вимоги за зустрічним позовом об`єднати в одне провадження з первісним позовом; призначити підготовче засідання у справі на 27.08.2020, 10:00.

25.08.2020 від позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічний позов від 21.08.2020 б/н (вх. № 7368/20 від 25.08.2020), в якому останній проти зустрічних позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в їх задоволенні, оскільки відвантаження товару не відбулося з вини продавця - відповідача за первісним позовом: останній не сформував партію товару (телиць злучного віку) в кількості 35 голів відповідно до умов договору, специфікації № 2 та на суму передоплати в розмірі 250 000,00 грн, а тому, позивач за первісним позовом вважає відшкодування вартості витрат відповідача за первісним позовом на утримання товару необґрунтованими.

Протокольною ухвалою від 27.08.2020, яка, відповідно до частини п`ятої статті 233 ГПК України занесена до протоколу судового засідання, суд постановив оголосити перерву в підготовчому засіданні до 30.09.2020, 15:00.

15.09.2020 від представника відповідача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив від 15.09.2020 б/н (вх. № 8243/20), де останній зазначає, що позивач за первісним позовом не спростував доводів відповідача за первісним позовом, викладених у зустрічному позові, посилаючись на умови пунктів 3.1, 3.2 та 4.1 договору, зазначає, що сторонами при укладенні цього договору передбачалася саме сплата завдатку, а не авансу. Позивач за первісним позовом не заявляв відповідачеві за первісним позовом вимог у зв`язку з недоліками товару, претензія позивача за первісним позовом на суму 250 000,00 грн від 05.03.2020 не містить посилань на неналежну якість товару чи відмову від договору.

30.09.2020 розгляд зазначеної справи у підготовчому засіданні не відбувся у зв`язку з лікарняним судді Джепи Ю.А.

Ухвалою від 09.10.2020 у цій справі постановлено призначити підготовче засідання на 28.10.2020, 12:00.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд ухвалою від 28.10.2020 постановив закрити підготовче провадження у справі № 920/482/20 та призначити справу до судового розгляду по суті на 26.11.2020, 12:00.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні по суті 26.11.2020 усно зазначив, що підтримує заявлені первісні позовні вимоги, наполягає на їх задоволенні судом, поти зустрічного позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні повністю.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні по суті усно зазначив, що проти задоволення первісних позовних вимог заперечує, наполягає на задоволенні зустрічних позовних вимог з підстав наведених у зустрічній позовній заяві та відповіді на відзив.

Згідно зі статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Суд вважає за доцільне зазначити, що учасникам справи надано достатньо часу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів. Приймаючи до уваги наведене та принципи змагальності і диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

В судовому засіданні по суті 26.11.2020 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

Щодо первісного позову.

25.06.2019 року між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу № 80 (надалі - договір), відповідно до якого відповідач за первісним позовом зобов`язався передати товар (велика рогата худоба) у живій вазі, а позивач за первісним позовом зобов`язався прийняти та сплатити за товар грошову суму на умовах договору (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування, кількість та ціна товару зазначаються у специфікації (додаток № 1 до договору), яка є його невід`ємною частиною.

Пунктом 1.3 договору визначено, що якість товару повинна відповідати діючим стандартам, ветеринарним вимогам для забійних тварин; а пунктом 1.4 договору визначено, що у момент передачі товару та сплати за нього грошової суми відповідно до умов визначених договором та специфікацією до нього, сторони складають та підписують акт приймання-передачі товару, що є належними підтвердженням виконання сторонами зобов`язань за договором.

За приписами пункту 2 договору відповідач за первісним позовом має право вимагати від позивача за первісним позовом своєчасного прийняття та оплати товару у кількості та за ціною визначеними договором. Відповідач за первісним позовом зобов`язаний передати товар позивачу за первісним позовом, відповідно до умов договору, а також усі бухгалтерські документи, необхідні для його прийняття, а також відомість переміщення тварин, ветеринарне свідоцтво форми № 1, паспорт ВРХ. Відповідач за первісним позовом зобов`язаний своєчасно готувати у господарстві худобу до продажу, власними силами проводити зважування і навантаження худоби у транспортні засоби позивача за первісним позовом (або відповідача за первісним позовом) та доставляти худобу, згідно домовленості сторін. Позивач за первісним позовом має право вимагати своєчасної передачі товару відповідачем за первісним позовом у кількості, якості та за ціною визначеними цим договором.

Пунктом 3.2 договору визначено, що позивач за первісним позовом зобов`язаний сплатити завдаток відповідачу за первісним позовом, до моменту передачі товару, сплативши грошові кошти відповідачу за первісним позовом у розмірі 100 % ціни товару.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що обов`язки сторін за договором вважаються виконаними з дати оформлення та підписання акту приймання-передачі товару; а пунктом 3.4 договору визначено, що місцем передачі товару є місцезнаходження відповідача за первісним позовом.

Згідно з пунктом 7.1 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.

Позивач за первісним позовом у позовній заяві зазначає, що 10.09.2019 ним перераховано на рахунок відповідача за первісним позовом передоплату в загальному розмірі 250 000,00 грн за ВРХ (нетелі, телиці) згідно платіжних доручень №№ 34, 35 від 10.09.2020 на підставі рахунків на оплату відповідача за первісним позовом №№ 36, 37 від 09.09.2020 на передоплату за товар - ВРХ.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом зазначає, що передбачений договором та специфікацією товар відповідачем за первісним позовом відвантажений не був, а договір 31.12.2019 припинив свою дію. Позивач за первісним позовом звертався з претензією до відповідача за первісним позовом про повернення попередньої оплати в сумі 250 000,00 грн протягом 10 днів на поточний рахунок позивача за первісним позовом, але відповіді на зазначену претензію від відповідача за первісним позовом не отримав.

Відповідач за первісним позовом проти позову заперечує та зазначає, що сторонами при укладенні цього договору передбачалася саме сплата завдатку, а не авансу, і сума такого завдатку поверненню не підлягає.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно частини другої статті 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Частиною третьою статті 202 ГК України визначено, що до відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно норм цивільного законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплатити вартість отриманої речі та право її вимоги.

Договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, зміст договору є і мови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 693 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

Як установлено судом та не оспорюється сторонами, за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 ЦК України.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача за первісним позовом (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу за первісним позовом (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідача за первісним позовом виникло грошове зобов`язання перед позивачем за первісним позовом, розмір якого підтверджується, зокрема, банківськими виписками та платіжними дорученнями, копії яких долучено судом до матеріалів цієї справи.

Суд погоджується з доводами позивача за первісним позовом про те, що відповідач за первісним позовом прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач за первісним позовом зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

Посилання відповідача за первісним позовом на домовленість сторін щодо сплати завдатку, а не авансу, сума якого поверненню не підлягає, не свідчить про те, у відповідача не виникло зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару, оскільки у рахунках на оплату відповідач за первісним позовом зазначив що сплаті підлягає саме передоплата за ВРХ (нетелі, телиці) в загальній сумі 250 000,00 грн. Крім того, дана сума передоплати (авансу) є меншою сумою, ніж 100 % ціни товару, а саме партії теліц злучного віку 35 голів згідно даних щодо вартості 1 кг живої ваги згідно Спеціфікації, що є Додатком № 2 до Договору купівлі-продажу № 80 від 25.06.2019, а тому не є завдатком відповідно до погодженого його розміру в сумі 100 % ціни у розумінні п.3.2. цього Договору.

Таким чином, у відповідача за первісним позовом (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу за первісним позовом (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, й позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом попередньої оплати в сумі 250000,00 грн визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо зустрічного позову суд зазначає наступне.

25.06.2019 між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу № 80, за умовами пунктів 1.1, 1.4 якого відповідач за первісним позовом зобов`язується передати у власність позивача за первісним позовом тварини (виду великої рогатої худоби) у живій вазі (далі - товар), а позивач за первісним позовом зобов`язується прийняти і сплатити за нього грошову суму на умовах визначених цим договором. У момент передачі товару та сплати за нього грошової суми відповідно до умов договору та специфікації до нього, сторони складають та підписують акт приймання-передачі товару, що є належним підтвердженням виконання сторонами зобов`язань за договором.

Відповідно до пунктів 3.1 - 3.5 договору загальна ціна товару визначається у накладних, рахунках та прийомних квитанціях у день передачі товару. Загальна ціна товару обов`язково зазначається у акті приймання-передачі товару. Позивач за первісним позовом зобов`язаний сплатити завдаток відповідачу за первісним позовом, до моменту передачі товару, сплативши грошові кошти відповідачу за первісним позовом у розмірі 100 % ціни товару. Обов`язки сторін один перед одним за цим договором вважаються виконаними з дати оформлення та підписання акта приймання-передачі товару сторонами. Місцем прийому-передачі худоби є місцезнаходження відповідача за первісним позовом.

Позивач за первісним позовом зобов`язується підписати акт приймання-передачі товару, наданий відповідачем у момент прийняття товару. У разі не підписання акту приймання-передачі товару та ненадання обґрунтованих заперечень протягом 1 (одного) робочого дня, товар вважається прийнятим позивачем за первісним позовом та оплата поверненню не підлягає.

Відповідно до пункту 7.1 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.

Позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) вважає, що оскільки договором передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань, то останнім днем терміну дії цього договору є подія, яка має неминуче настати - повне виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом зазначає, що відповідач за зустрічним позовом не виконав свого обов`язку за договором - не прийняв належним чиним товар, а тому, як вважає позивач за зустрічним позовом, термін дії договору не припинився.

Керуючись статтею 664 ЦК України, позивач за зустрічним позовом вважає, що його обов`язок як продавця передати товар покупцеві є виконаним, оскільки позивач за зустрічним позовом надав товар у розпорядження відповідача за зустрічним позовом, так як той був готовий до передання покупцеві у належному місці (місцезнаходження позивача за зустрічним позовом) і про, що був поінформований відповідач за зустрічним позовом, після чого 10.09.2019 здійснив оплату товару.

Оскільки відповідачем за зустрічним позовом в порушення умов укладеного між сторонами договору (пунктів 3.1, 3.5 договору) та положень статті 689 Цивільного кодексу України, що полягали у зобов`язанні відповідача за первісним позовом з`явитися до позивача за первісним позовом, прийняти товар та підписати акт приймання-передачі товару, не вчинено зазначені дії позивач за зустрічним позовом поніс витрати на зберігання товару у сумі 295 836,70 грн, які складаються з: витрат на заробітну плату працівникам в сумі 25 121,63 грн, витрат на годування тварин в сумі 181 089,53 грн, витрат на електроенергію в сумі 10 807,33 грн, витрат на паливно-мастильні матеріали в сумі 9 766,25 грн та витрат ветеринарні послуги в сумі 17 745,84 грн.

Відповідач за зустрічним позовом проти зустрічного позову заперечує, вважає його необгрутованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки за рахунками позивача за зустрічним позовом на оплату вартості товару останнім вимагалося сплатити саме передоплату за товару у загальній сумі 250 000,00 грн, а не завдаток; договір купівлі-продажу за яким передбачалася поставка товару припини свою дію 31.12.2019 та сама поставка товару не відбулася з вини позивача за зустрічним позовом, оскільки відповідачем за первісним позовом не забезпечено необхідної кількості та у відповідному стані голів ВРХ, як це передбачено специфікацією до договору; відповідачем за первісним позовом не забезпечено та не надано позивачеві за первісним позовом передбачених пунктом 2.2 договору бухгалтерських документів, необхідних для прийняття товару, а також відомості переміщення тварин, ветеринарних свідоцтв форми № 1 та паспортів ВРХ .

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Як вбачається з матеріалів цієї справи 20.08.2019 представники позивача за первісним позовом разом з представниками експортеру - Yoshlik Agro Golden Food Ltd (м. Навоі, Узбекистан) відібрали партію телиць злучного віку в кількості 35 голів для подальшого експорту до Узбекистану.

10.09.2019 позивачем за первісним позовом перераховано відповідачеві за первісним позовом передоплату за ВРХ в розмірі 100 % в сумі 250 000,00 грн у відповідності до специфікації до договору та рахунків відповідача за первісним позовом.

Відповідно до глави 1 Ветеринарних вимог при ввозі на територію Республіки Узбекистан племінної і споживчої великої рогатої худоби допускається здорова худоба, вільна від зараження, в тому числі хламідіозом.

За умовами пункту 2.2 договору відповідач за первісним позовом зобов`язаний передати товар позивачу за первісним позовом, відповідно до умов цього договору, а також усі бухгалтерські документи, необхідні для його прийняття, а також відомість переміщення тварин, ветеринарне свідоцтво № 1, паспорт ВРХ.

Як встановлено судом й не заперечується сторонами, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ветеринарне свідоцтво № 1 та паспорти ВРХ на обумовлену партію товару згідно Специфікації - 35 голів телиц злучного віку, не передав згідно умов п. 2.2. Договору.

Судом також встановлено, що для видачі ветеринарного свідоцтва № 1 повинно бути забезпечено проведення лабораторних досліджень патологічного (біологічного) матеріалу.

На відібрану партію корів надано звіт про результати дослідження патологічного (біологічного) матеріалу № 01113 е.п.м./19 від 05.09.2019, зроблений Державним науково-дослідним інститутом з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи. Відповідно до зазначеного звіту, в сироватці крові 17 телиць (50 % партії) були виявлені ознаки захворювання хламідіозом, що унеможливлювало подальший продаж таких телиць ВРХ до Узбекистану і не дозволяло сформувати партію телиць ВРХ для експорту.

Отже доводи позивача за зустрічним позовом про те, що товар був готовий для передачі з дня отримання передплати, а саме з 10.09.2019 не відповідають дійсності, так як підставою того, що партія телиць не була забрана позивачем за первісним позовом за місцезнаходження відповідача за первісним позовом є встановлений вищезазначеним звітом факт ураження 50 % партії ВРХ хворобою на хламідіоз.

18.09.2019 позивачем за первісним позовом замовлено додатково у ТОВ Центр ветеринарної діагностики проведення лабораторних випробувань на наявність захворювання на хламідіоз у 17 телиць ВРХ, у яких попереднім дослідженням було виявлено збудника цієї хвороби.

Відповідно до протоколу випробувань № 2361.1-443.1/С від 24.09.2019 Лабораторії серології Науково-дослідного департаменту ТОВ Центр ветеринарної діагностики в крові 15 телиць ВРХ виявлені ознаки захворювання на хламідіоз.

Зазначеним протоколом підтверджено, що у 47 % партії відібраних для купівлі телиць ВРХ злучного віку мали ознаки хвороби на хламідіоз, що унеможливлює подальший експорт цих телиць ВРХ до Узбекистану.

Враховуючи те, що через собівартість експортної поставки ВРХ до Узбекистану поставка партії корів з 17-19 голів економічно не доцільна, позивач за первісним позовом обґрунтовано відповідно до погодженої сторонами у Специфікації партії наполягав на її формуванні партії саме в кількості 35 голів ВРХ, але у відповідача за первісним позовом інших телиць злучного віку в наявності не було, а запропоновані останнім бички ВРХ не відповідали умовам специфікації.

За вищезазначених обставин, відповідач за первісним позовом не зміг сформувати партію телиць ВРХ злучного віку в кількості 35 голів відповідно до умов договору та специфікації і здійснити відвантаження цього товару позивачу за первісним позовом, а отже, як наслідок, і підписання акту приймання-передачі товару не відбулося.

Твердження відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про те, що станом на 10.09.2019 (день отримання передплати в розмірі 250 000,00 грн) партія корів була в наявності, а відвантаження товару та підписання акту приймання-передачі товару не відбулося з вини позивача за первісним позовом, не відповідає фактичним обставинам справи, спростовується вищенаведеним та наявними у справі доказами.

Окрім наведеного, враховуючи факт, що збоку відповідача за первісним позовом інших пропозиції про формування партії ВРХ - телиць злучного віку не надходило, позивач за первісним позовом мав всі підстави не забирати не повну партію товару - телиць ВРХ та вимагати повернення передплати за закінченням строку дії договору, так як відповідач за первісним позовом як продавець не зміг сформувати партію товару в повному обсязі із забезпеченням всіх передбачених пунктом 2.2 договору супровідних до товару документів.

Відповідно до статті 11 ЦК України та статті 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Згідно з приписами статті 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статтей 663, 664 цього ж Кодексу продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи той факт, що відвантаження товару не відбулось з вини відповідача за первісним позовом, доводи останнього про понесення ним додаткових витрат на зберігання товару і не допущення його погіршення визнаються судом необгрунтованими і безпідставними, а вимоги про відшкодування цих витрат на утримання товару такими, що не підлягають задоволенню.

Тому, на думку суду, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) не довів суду належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України, доказами вини позивача за первісним позовом у понесені відповідачем за первісним позовом додаткових витрат на утримання товару та збереження його якості, від отримання якого відмовився позивач за первісним позовом, а також розміру таких витрат.

Зважаючи на все вищевикладене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості зустрічних позовних вимог відповідача за первісним позовом, а відтак зустрічні позовні вимоги відповідача за первісним позовом не підлягають задоволенню.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що первісний позов задоволено повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 3 750,00 грн за подання первісного позову покладається на відповідача за первісним позовом, а також витрати по сплаті судового збору щодо подання зустрічного позову покладаються на відповідача за первісним позовом у зв`язку з відмовою в задоволенні його зустрічних позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240-241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОДСПЕЦСЕРВІС (40034, м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, буд. 15, кв. 11, ідентифікаційний код 43052130) - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми Владана (вул. Спасьонова, буд. 30, смт Степанівка, Сумський район, Сумська область, 42304, ідентифікаційний код 30811304) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОДСПЕЦСЕРВІС (40034, м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, буд. 15, кв. 11, ідентифікаційний код 43052130) передплату за договором купівлі-продажу від 25.06.2019 № 80, який укладено між сторонами, в сумі 250 000,00 грн (двісті п`ятдесят тисяч гривень 00 коп.) та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 750,00 грн (три тисячі сімсот п`ятдесят гривень 00 коп.).

3. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми Владана (вул. Спасьонова, буд. 30, смт Степанівка, Сумський район, Сумська область, 42304, ідентифікаційний код 30811304) - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 08 грудня 2020 року у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А. з 03.12.2020 по 07.12.2020.

Суддя Ю.А. Джепа