Ухвала

від 03.12.2020 по справі 910/5479/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

УХВАЛА

03 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/5479/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився;

відповідача - Шемідько Г.В. - адвокат (довіреність від 25.09.2020 №б/н)

третьої особи - не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва"

на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2019 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2020

за позовом корпорації "АЛЬТІС-ХОЛДИНГ"

до комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва"

про розірвання договорів, визначення наслідків розірвання договорів та стягнення 3 726 426,64 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Хенсфорд-Україна" .

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Корпорація "АЛЬТІС-ХОЛДИНГ" (далі - позивач, Корпорація, Генпідрядник) звернулась до господарського суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" (далі - відповідач, Підприємство, Замовник) про:

- розірвання договору генпідряду від 25.09.2012 № 01-ПП-АХ (далі - Договір генпідряду 1) із визначенням наслідків розірвання договору - передачі всіх результатів робіт та будівельного майданчика від Генпідрядника Замовнику;

- розірвання договору генпідряду від 17.05.2017 № 17/05-2017 (далі - Договір генпідряду 2) із визначенням наслідків розірвання договору - передачі всіх результатів робіт та будівельного майданчика від Генпідрядника Замовнику;

- розірвання договору генпідряду від 29.04.2013 № 01-ПП-АХ/2 (далі - Договір генпідряду 3) із визначенням наслідків розірвання договору - передачі всіх результатів робіт та будівельного майданчика від Генпідрядника Замовнику;

- стягнення 1 710 597,17 грн основного боргу за договором генпідряду від 17.05.2017 № 17/05-2017;

- стягнення 2 015 829,47 грн основного боргу за договором генпідряду від 29.04.2013 № 01-ПП-АХ/2.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2019 (суддя Джарти В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Корпорації 1 710 597,17 грн (один мільйон сімсот десять тисяч п`ятсот дев`яносто сім гривень 17 копійок) основного боргу за договором генпідряду від 17.05.2017 № 17/05-2017, 2 015 829,47 грн (два мільйони п`ятнадцять тисяч вісімсот двадцять дев`ять гривень 47 копійок) основного боргу за договором генпідряду від 29.04.2013 № 01-ПП-АХ/2 та 55 896,40 грн (п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот дев`яносто шість гривень 40 копійок) судового збору. У іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 (колегія суддів у складі: Скрипка І.М., Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.) рішення господарського суду міста Києва залишено без змін.

Задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості Підприємства перед Корпорацією в розмірі 1 710 597,17 грн за договором генпідряду 2 та 2 015 829,47 грн за договором генпідряду 3, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача в цій частині.

Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про розірвання договору генпідряду від 17.05.2017 №17/05-2017 із визначенням наслідків розірвання договору - передачі всіх результатів робіт та будівельного майданчика від Генпідрядника Замовнику, розірвання договору генпідряду від 29.04.2013 № 01-ПП-АХ/2 із визначенням наслідків розірвання договору - передачі всіх результатів робіт та будівельного майданчика від Генпідрядника Замовнику.

Не погодившись з рішеннями попередніх інстанцій, Підприємство посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати і передати справу повністю на новий розгляд.

Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства та призначено її до розгляду на 03.12.2020.

22.10.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Підприємство подало до Касаційного господарського суду доповнення до касаційної скарги, в яких останнє просило врахувати їх при перегляді в касаційному порядку рішення та постанови попередніх судових інстанцій. Разом з тим строк, визначений частиною першою статті 298 ГПК України , протягом якого касаційну скаргу може бути змінено чи доповнено, закінчився для скаржника 03.09.2020, клопотання про поновлення вказаного строку скаржником не заявлено, у зв`язку з чим вказані доповнення до касаційної скарги Верховний Суд залишає без розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Підставами касаційного оскарження скаржник вказав пункт 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України .

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу .

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Спір у справі стосується розірвання договорів, визначення наслідків розірвання договорів та стягнення 3 726 426,64 грн.

Судове рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 710 597, 17 грн основного боргу за договором генпідряду від 17.05.2017 №17/05-2017 не переглядалося в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу зокрема на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

З урахуванням приписів статей 287, 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Предметом оскарження відповідно до вимог касаційної скарги відповідача є рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача 2 015 829,47 грн основного боргу за договором генпідряду від 29.04.2013 №01-ПП-АХ/2.

Щодо підстави відкриття, передбаченої підпунктами 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України , то аналіз доводів і аргументів, наведених у касаційній скарзі надає колегії суддів можливість зазначити, що наведена вище підстава касаційного оскарження не знаходить свого підтвердження.

Аналіз доводів і аргументів, наведених у касаційній скарзі надає колегії суддів можливість зазначити, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України .

Але зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник хоча й посилається на відсутній висновок Верховного Суду, однак не наводить конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок у контексті наведених правовідносин, тому дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/5479/19 з огляду на таке.

Як установили господарські суди, за Договором генпідряду 3 Генпідрядником фактично виконано робіт на суму 133 456 439,07 грн., з яких Замовником оплачено лише на суму 131 440 609,60 грн. Заборгованість Замовника перед Генпідрядником за Договором генпідряду 3 становить 2 015 829,47 грн. Факт виконання Генпідрядником робіт на суму 124 532 868,86 грн підтверджується відповідними доказами. Таким чином, сума боргу відповідача перед позивачем за Договором генпідряду 3, що підлягає стягненню, становить 2 015 829,47 грн.

Скаржник у своїй касаційній скарзі зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не надали правову оцінку Договору генпідряду від 29.04.2013 №01-ПП-АХ/2, втім зазначений аргумент не відповідає матеріалам справи, оскільки вказані обставини були предметом дослідження в судових засіданнях судами попередніх інстанцій та піддавалися правовій оцінці.

Аргумент скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано той факт, що відповідачем було надіслано мотивовані заперечення (зауваження) до актів виконаних будівельних робіт позивачу, на виконання умов Договору генпідряду 3 не знаходять свого підтвердження. Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції ні спростовано, ні підтверджено даний факт, а судом апеляційної інстанції безпідставно відхилено відповідні доводи скаржника не відповідають тексту оскаржуваних судових рішень.

Судами попередніх інстанцій у сукупності наданих сторонами доказів було оцінено та встановлено, що твердження відповідача про отримання актів виконаних будівельних робіт 22.04.2019 включно, не відповідають обставинам справи.

Вказані акти були направлені відповідачу поштовими відправленнями цінними листами з описами вкладення, які можливо відслідкувати на сайті "Укрпошти" за номерами штрихкодових ідентифікаторів №№ 0313408964383, 0313408964375, з яких вбачається, що вищезазначені поштові відправлення було отримано відповідачем 19.04.2019, а отже, строк для надання вмотивованої відповіді на них у три календарних дні, відповідно до умов Договорів генпідряду 3 сплив 22.04.2019, а заперечення від підписання актів були датовані 23.04.2019, тобто з пропуском зазначеного строку.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що заперечення (зауваження до актів виконаних робіт) не конкретизовані, відповідно до них неможливо ідентифікувати які роботи не виконано, чи які конкретно документи не надані.

Відповідно до частини першої статті 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Частиною першою статті 854 ЦК України передбачено , що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Отже, договір підряду складається з двох взаємопов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Згідно з частиною першою статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо замовник в порушення вимог статей 853, 882 Цивільного кодексу України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18.

При цьому відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови замовника від підписання акта. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.02.2012 у справі №3-42гс12 та в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №927/414/17, від 04.06.2018 у справі №908/3519/16, від 05.06.2018 у справі №910/16804/17, від 26.06.2018 у справі №902/1370/15, від 19.09.2018 у справі №905/1090/17, від 06.08.2018 у справі №911/662/17, від 19.06.2019 у справі №910/11191/18, від 18.07.2019 у справі №910/6491/18, від 21.08.2019 у справі №917/1489/18.

Суди попередніх інстанцій встановивши належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором генпідряду 3 щодо направлення відповідного акта на адресу відповідача засобом поштового зв`язку та отримання його відповідачем 19.04.2019, дійшли висновку про те, що відповідачем порушено визначені умовами договору триденний строк для перевірки та підписання актів замовником чи надання мотивованої відмови від їх підписання, оскільки такі зауваження відповідача датовані 23.04.2019, тобто з пропуском зазначеного строку.

Щодо аргумента скаржника про те, що згідно з наданих актів виконаних будівельних робіт, Корпорацією будівельні роботи за договорами генпідряду були виконані в квітні 2019 року, тобто вже після накладення арешту на об`єкт будівництва та заборони проводити будівельні роботи на підставі ухвали Подільського районного суду міста Києва від 13.12.2018, Верховний Суд зазначає, що такий аргумент не може слугувати підставою для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд, оскільки наявність ухвали та можливе її невиконання не впливає на договірні зобов`язання між сторонами у цій справі.

Посилання скаржника на те, що підставою для скасування судових рішень у справі та передачею справи на новий розгляд є порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), то Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення є необґрунтованими.

Доводи, які наведені в касаційній скарзі, безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній , натомість, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 у справі № 910/5479/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова