Рішення

від 03.11.2020 по справі 669/861/19

БІЛОГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Білогірський районний суд Хмельницької області 30200 Хмельницька обл., смт Білогір`я, вул. Шевченка, 42, inbox@bg.km.court.gov.ua, Тел.(факс) 038 41 2 1444

Справа № 669/861/19

Провадження № 2/669/32/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2020 року смт.Білогір`я

Білогірський районний суд Хмельницької області

в складі :

головуючої судді Бараболі Н.С.,

за участю секретаря Бульбах Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Білогір`ї цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки,

В С Т А Н О В И В :

05.08.2019 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ (надалі - ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ /відповідач) про стягнення на її користь заборгованості по заробітній платі за період з 1 грудня 2017 року по 31 серпня 2018 року в сумі 112500 грн., середнього заробітку за період затримки розрахунку за період з 31.08.2018 року по 01.08.2019 року в сумі 129545,04 грн., грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 11440,71 грн. та судові витрати на правничу допомогу в сумі 5700 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що з 09 червня 2017 року її було призначено на посаду заступника директора з питань виробництва ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ на підставі наказу від 09.06.2017 року, про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці.

З червня 2017 року по листопад 2017 року включно відповідачем їй виплачувалася заробітна плата. Однак, з 01 грудня 2017 року відповідач перестав виплачувати заробітну плату, посилаючись на скрутне матеріальне становище на підприємстві

Відмітила, що її неодноразові звернення до директора ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ з вимогами про звільнення її з посади та видачу повного розрахунку на дату звільнення відповідачем залишалися без задоволення.

30 квітня 2019 року, після чергового письмового звернення, позивачці надійшла трудова книжка. Із записів останньої стало відомо, що відповідно до наказу №2 від 31.08.2018 року її було звільнено з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою двох сторін.

Позивачка зазначає, що керівництво ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ не повідомило про її звільнення, з наказом про звільнення не ознайомили, а трудову книжку з відміткою про звільнення надіслали через вісім місяців після винесення наказу про її звільнення. Неодноразово зверталася до відповідача з вимогами щодо виплати заборгованості по заробітній платі, але останній не здійснив остаточний розрахунок та не надав довідку про розрахунок заборгованості по заробітній платі станом на момент звільнення.

Згідно розрахунків позивачки, враховуючи дані довідки, виданої ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ , відповідач заборгував їй 253485,75 грн., що включає в себе: грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за розрахунковий період з червня 2017 року по серпень 2018 року у розмірі 11440,71 грн.; середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 01.09.2018 року по 01.08.2019 року в розмірі 129545,04 грн. та заборгованість по заробітній платі в сумі 112500,00 грн. Вказану суму заборгованості і просить позивачка стягнути з відповідача на її користь.

Крім того, просить стягнути понесені нею судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5700 грн.

Не погоджуючись з пред`явленими вимогами, представником відповідача ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ подано відзив на позов шляхом направлення на електронну пошту суду, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на їх безпідставність та невідповідність дійсним обставинам. Свої заперечення представник відповідача мотивував тим, що ОСОБА_1 , як заступник директора з питань виробництва ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ свої функціональні обов`язки належним чином не виконувала (не залучила фахових спеціалістів щодо організації та впровадження технологій продуктових підприємств за стандартами Євросоюзу. Зазначив, що позивачка отримала для організації належної роботи канцелярські вироби, ноутбук та кольоровий принтер, але не використовувала за призначенням. Крім цього, ОСОБА_1 незаконно привласнила документацію, яка була напрацьована за період активної діяльності ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ та матеріальні цінності (ноутбук і принтер). Відмітив, що директором ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ ОСОБА_2 , у змові з позивачкою, неодноразово викрадались кошти, які перераховувалися із поточного рахунку ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ , де корпоративним власником є ОСОБА_3 , на поточний рахунок ПП Білогірчанка , де корпоративними власниками є позивачка та ОСОБА_4 . Відповідачу стало відомо, що позивачка почала шахрайським способом вимагати надання їй грошей для залучення консультантів із м.Львова та м.Києва, які обізнані у євростандартах. На підставі вказаних фактів не доброчесності директору ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ ОСОБА_2 було запропоновано вилучити у позивачки бухгалтерську, будівельно-кошторисну документацію та матеріальні цінності, які вона отримувала у період працевлаштування до ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ . ОСОБА_2 пообіцяв забезпечити виконання вимог щодо невідкладного звільнення ОСОБА_1 , але позивачка відмовилася повертати матеріальні цінності та викрадені гроші у вигляді позички, а ОСОБА_2 відмовився виїхати у смт Білогір`я та відшкодувати збитки, які вчинені ним спільно із позивачкою.

Зазначив, що між позивачкою та директором ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ ОСОБА_2 добрі стосунки, які спільно діючи завдали збитки ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ в особливо великих розмірах, як фізичні особи, по відношенню до матеріальних цінностей, в тому числі запозичених грошей, які незаконно привласнені ними за спільною змовою. Такі незаконні дії позивачки та ОСОБА_2 щодо розкрадання та використання не за призначенням грошей ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ призвели до зупинки добудови цеху для впровадження бізнесу щодо фасування сільськогосподарської продукції (круп) в смт Білогір`я Хмельницької області.

Стверджує, що позивачка та директор ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ зловживали правом та своїм службовим становищем, умисно проявляли бездіяльність у частині несвоєчасного звільнення ОСОБА_1 за вимогою корпоративного власника ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ . Щоб в подальшому зробити нарахування заборгованості по заробітній платі, грошових компенсацій за ніби то за весь час виплати зарплати.

Вважає вимоги позивачки безпідставними та такими, що суперечать здоровому глузду, а саме маючи спільну бізнес структуру з ОСОБА_2 (ПП Білогірчанка) позивачка не розбудовує бізнес з ОСОБА_2 , а спільно йдуть в найми з непомірною зарплатою (для смт Білогір`я) та запозичують безповоротньо гроші у компанії, у якої вимагає позивачка стягнути середній заробіток за період ніби то затримки розрахунку, а також грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

Враховуючи викладене просив відмовити у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

В ході розгляду справи ухвалою суду від 28 травня 2020 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася. В поданій до суду заяві представник позивачки ОСОБА_5 просила розгляд справи проводити у її відсутності та відсутності позивачки, позов підтримала.

Представник відповідача ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, надавши оцінку доказам в їх сукупності, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що з червня 2017 року ОСОБА_1 , позивачку по справі, приначено на посаду заступника директора з питань виробництва ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ , що підтверджується даними наказу №1 від 09 червня 2017 року.

Згідно запису №10 трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , виданої 18.08.1992 року, вбачається, що згідно наказу №2 від 31.08.2018 року остання звільнена з роботи згідно п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін.

Згідно даних довідки про доходи, виданої ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ ОСОБА_1 , вбачається що за червень 2017 року останній нараховано заробітну плату в розмірі 9523,80 грн., а за період з липня до листопад 2017 року включно - по 12500,00 грн. щомісячно. Загальна сума доходу за період з 01.06.2017 року по 31.12.2017 року становить 72023,80 грн.

Звертаючись до суду з позовом позивачка посилалася на невиплату їй товариством заробітної плати в загальному розмірі 112500 грн. за період з 01.12.2017 року по 31.08.2018 року. На підтвердження пред`явлених вимог надала суду довідку форми ОК-5 з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, відомості Державного реєстру фізичних осіб та вищевказану довідку про доходи з місця роботи, з яких вважає, що можна встановити що місячний розмір заробітної плати становив 12500 грн. Вказала, що керівництво ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ не реагує на звернення щодо видачі довідки про розрахунок заборгованості по заробітній платі станом на момент звільнення, в зв`язку із чим вона позбавлена можливості надати довідку про нараховану заробітну плату станом на дату звільнення.

Перевіряючи обґрунтованість пред`явлених позовних вимог, а також дійсність наявності заборгованості по виплаті заробітної плати, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.55 Конституції України та ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі трудових. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно зі ст.ст.21, 43 Конституції України, ст.ст.94, 115 КЗпП України, ст.ст.21, 24 Закону України Про оплату праці , кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України Про оплату праці , заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Позивачка зазначала, що з 01 грудня 2017 року відповідач перестав виплачувати їй заробітну плату посилаючись на скрутне матеріальне становище на підприємстві, заборгованість по ній товариством їй не виплачена. Аналізом доказів, наданих позивачем в рахунок обґрунтування та доведення пред`явлених ним вимог, а також доказів, наданих відповідачем в рахунок підтвердження заперечень проти пред`явлених вимог, встановлено наступне.

Так, в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень ст.ст.115,116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, позивачка послалася як на докази довідку форми ОК-5, відомості Державного реєстру фізичних осіб та вищевказану довідку про доходи з місця роботи. Однак такі посилання суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно з ч.2 ст.21 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Постановою Правління ПФУ №10-1 від 18 червня 2014 року затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, яке відповідно до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб, який формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб. Положенням визначено форми надання інформації з Реєстру (п.6 розділу 5 Положення).

Так, довідка форми ОК-5 - це сформовані індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб. Довідка містить дані щодо суми заробітку для нарахування пенсії, страхового стажу, сплати страхових внесків. В довідці містяться відомості про всі місця роботи застрахованої особи за певний період та наводиться інформація про суму заробітку за кожний місяць окремо за кожним місцем роботи, про кількість днів страхового стажу та робиться позначка про сплату страхових внесків. Вона формується за будь-який період, починаючи з 2000 року, та використовується для призначення (перерахунку) пенсії, а також при нарахуванні лікарняних.

Як слідує з довідки форми ОК-5 протягом трудової діяльності ОСОБА_1 в ТОВ ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ їй належним чином нараховувалась заробітна плата, починаючи з червня 2017 року по листопад 2017 року включно, з якої товариством сплачено страхові внески. При цьому суми заробітної плати за період з 01 грудня 2017 року по 31 серпня 2018 року в довідці форми ОК-5 відсутні. Вказані відомості відсутні і в Відомостях з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, які надаються відповідно до Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ), які щоквартально подаються податковими агентами до територіальних органів ДФС та відповідно до поданих фізичними особами, фізичними особами - підприємцями або фізичними особами, як провадять незалежну професійну діяльність податкових декларацій..

Разом з тим, зазначені докази не є первинною бухгалтерською чи іншою фінансовою документацією, не містить необхідних реквізитів, а саме: штампа підприємства, дати, вихідного номеру довідки, підпису керівника, головного бухгалтера та штампу підприємства, а є лише зведеною інформацією з Реєстру застрахованих осіб, яка з огляду на її характер не містить даних, які б свідчили про те, що роботодавець нараховану заробітну плату не виплачував працівникові, чи допускав прострочення її виплати.

Відтак, на переконання суду, надані позивачкою докази не підтверджує наявності перед нею заборгованості з виплати заробітної плати в зазначеному в позовній заяві розмірі, а так само не можуть замінювати собою належні та допустимі докази, які можуть бути предметом доказування та нести в собі інформацію відносно нього.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки у сумі 11440,71 грн. суд виходить з наступного.

Дійсно, відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначено, що за час роботи у відповідача за період з червня 2017 року по серпень 2018 року вона має 27 днів невикористаної відпустки.

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів та документів на підтвердження того, що позивачка має 27 днів невикористаної відпустки та що вона не використала відпустку за вказаний термін.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

У зв`язку з цим, за відсутності доказів наявності у позивачки 27 днів невикористаної відпустки суд позбавлений можливості встановити точний розмір компенсації за всі не використані позивачем дні щорічної відпустки, а тому на теперішній час позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають за їх недоведеністю.

Крім того, не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку за період з 31.08.2018 року по 01.08.2019 року в сумі 129545,04 грн.

Так, у відповідності з ч.1 ст.116 КЗпП України, виплата усіх сум, що належить працівнику від підприємства, установи, організації проводиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені строки підприємство, установа, організація згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України повинні виплатити працівникові його середній заробіток по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахкнку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сумм власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на корить працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п.2 Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року зі змінами, якою був затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Розрахунок середнього заробітку за час затримки з 01 вересня 2018 року по 01.08.2019 року, тобто з дати звільнення по дату подання позову здійснено позивачкою наступним чином.

Середньоденна заробітна плата розрахована відповідно до п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. №100, складає 568,18 грн. (зарплата за два останні місяці в сумі 12500грн.+12500,00 грн.) поділена на 44 відпрацьованих дні протягом цього періоду). Вказала, що на підприємстві встановлено п`ятиденний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю.

Таким чином, на дату подання позову сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 129545,04 грн. (568,18 грн. х 228 робочий день по день подання позову, а саме вересень 2018 року - 20 днів, жовтень 2018 року - 22 дні, листопад 2018 року - 22 дні, грудень 2018 року - 20 днів, січень 2019 року - 21 день, лютий 2019 року - 20днів, березень 2019 року - 20 днів, квітень 2019 року - 21 день, травень 2019 року - 21 день, червень 2019 року - 18 днів, липень 2019 року - 23 дні).

Однак, заявляючи про порушення свої прав, позивачка не надала суду належні і допустимі докази на підтвердження такої заяви.

По-перше, до справи не була додана довідка про середній заробіток позивачки.

З інформації, що міститься в довідці форми ОК-5 з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, відомостях Державного реєстру фізичних осіб та довідці про доходи з місця роботи, неможливо обчислити середній заробіток згідно до порядку, що визначений в постанові Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати .

Отже, дані довідки та відомості не можуть бути прийняті судом як належні і допустимі докази.

По-друге, матеріали справи не містять доказів про встановлений на підприємстві п`ятиденний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Викладений у позовній заяві розрахунок середньомісячної заробітної плати за період затримки розрахунку при звільненні не може бути взятий судом до уваги, оскільки суд його розцінює як такий, що згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, ґрунтується на припущеннях.

Суд сприяв тому, щоб позивачка подала суду належні і допустимі докази, ухвала суду про витребування доказів не виконана відповідачем. Зважаючи, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, а позивачка не надала суду належним чином завірену довідку про середній заробіток, та не надала інші докази на підтвердження зазначених нею обставин, тому її позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені через недоведеність таких. За таких умов в задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує звільнення позивача від сплати судового збору за пред`явлення позову на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір , ухвалення рішення на користь відповідача та не заявлення вимог про відшкодування понесених відповідачем процесуальних витрат по справі, а тому судовий збір по справі слід покласти на рахунок держави, а витрати на правничу допомогу - на позивача.

Керуючись ст.ст.83,115,116,117 КЗпП України, ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 354, 355 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО ПРОДУКТ КОМПАНІ про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Хмельницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. С. Бараболя