Рішення

від 07.12.2020 по справі 922/3353/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2020 р. Справа № 922/3353/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Політучій В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Політег мет", м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська ливарна компанія", м. Харків про стягнення 410487,80 грн. за участю представників сторін:

позивача - Познянський В. А. (довіреність б/н від 08.10.2020);

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Політег мет", м. Дніпро (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська ливарна компанія", м. Харків (далі за текстом - відповідач) 410487,80 грн, з яких:

363267,30 грн. основного боргу;

35212,64 грн. пені;

8065,86 грн. відсотків річних;

3942,00 грн. інфляційних втрат.

Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № УЛ-02/19 від 07.10.2019 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.10.2020 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, та призначено розгляд справи по суті на 16.11.2020.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 16.11.2020 задоволено клопотання відповідача (вх. № 4565 від 16.11.2020) та відкладено розгляд справи на 07.12.2020.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву в порядку та строк, встановлені ухвалою господарського суду Харківської області від 21.10.2020.

На судове засідання 07.12.2020 прибув представник позивача, який просить суд задовольнити вимоги, викладені у позовній заяві, у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 07.12.2020 свого уповноваженого представника не направив, надіслав на електронну адресу суду клопотання (вх. № 5000 від 07.12.2020), в якому просить суд відкласти судове засідання на іншу дату з урахуванням часу дії карантину впровадженого Постановою КМУ № 956 від 13.10.2020. В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач зазначає, що його представник знаходиться на самоізоляції.

Однак, зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки на підтвердження обставин, викладених в ньому, відповідачем не надано жодного доказу, а відповідач, як юридична особа, не позбавлений можливості в разі зайнятості одного свого представника іншою роботою та/або перебуванні на самоізоляції, направити у судове засідання іншого представника.

Таким чином, зазначені в клопотанні мотиви для відкладення розгляду справи, судом не визнаються поважними.

До того ж, згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи зокрема у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд також враховує, що відповідач в процесі розгляду даної справи не був позбавлений можливості реалізувати власні процесуальні права, в т. ч. надати заяви по суті спору та документи в обґрунтування своїх доводів.

За таких обставин клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню.

Оскільки неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 202 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 07.10.2019 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № УЛ-02/19 (далі за текстом - договір; а. с. 10-11), за умовами якого постачальник за цим договором зобов`язується передати у власність покупця товар, номенклатура, кількість, строки поставки та ціна якого визначаються відповідно до накладних, рахунків-фактур, які є невід`ємною частиною цього договору. Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар (п. п. 1.1-1.2 договору).

За змістом п. 2.1 договору загальною сумою договору є сума всіх поставок, здійснених у межах дії даного договору та підтверджена відповідними накладними, рахунками-фактурами, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. п. 3.1-3.2 оплата за поставлений товар проводиться в національній валюті України.

Оплата проводиться прямим банківським переказом грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах відстрочення платежу протягом 10-ти банківських днів з моменту поставки товару.

Згідно з вимогами п. 7.3 договору за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 10.1 договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022, а в частині взаємних розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу обумовлений договором товар за наступними видатковими накладними:

№ 1223 від 17.10.2019 на загальну суму 162963,60 грн (а. с. 12);

№ 1509 від 26.12.2019 на загальну суму 16536,00 грн (а. с. 15);

№ 220 від 26.02.2020 на загальну суму 54566,40 грн (а. с. 18);

№ 221 від 26.02.2020 на загальну суму 41968,80 грн (а. с. 21);

№ 222 від 26.02.2020 на загальну суму 38020,50 грн (а. с. 23);

№ 305 від 16.03.2020 на загальну суму 49212,00 грн (а. с. 26).

Відповідач в особі начальника відділу Брик Костантина Миколайовича (довіреності на отримання ТМЦ № УЛ000000255 від 16.10.2019 (а. с. 13), № УЛ000000334 від 24.12.2019 (а. с. 16), № УЛ000000041 від 26.02.2020 (а. с. 19), № УЛ000000040 від 26.02.2020 (а. с. 24), № УЛ000000058 від 12.03.2020 (а. с. 27) прийняв товар за вказаними накладними без будь-яких зауважень та заперечень.

Однак, за поставлений товар відповідач повністю не розрахувався, допустивши прострочення виконання своїх зобов`язань за договором. Станом на момент винесення даного судового рішення борг відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 363267,30 грн.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов`язань з оплати поставленого товару, позивач на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України, нарахував до стягнення з відповідача 3942,00 грн. інфляційних, 8065,86 грн. 3% річних за загальний період прострочення з 01.11.2019 по 08.10.2020, а також 35212,64 грн. пені за 6 місячний термін прострочення оплати за кожною з видаткових накладних.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. ст. 691, 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар у сумі 363267,30 грн підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростований. Строк виконання зобов`язань з його оплати встановлено умовами укладеного між сторонами договору поставки № УЛ-02/19 від 07.10.2019 та є таким, що настав.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в зазначеній частині, та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за отриманий товар у вказаній вище сумі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних та інфляційних за таке прострочення.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні та 3% річних за прострочення оплати товару за кожною з накладних за загальний період прострочення 01.11.2019 по 08.10.2020.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд констатує, що в його здійснено з певними арифметичними помилками.

Перевірка розрахунку інфляційних та річних судом здійснювався за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення Ліга: закон . Суд зазначає, що можливість використання зазначеного інструменту визнається і Верховним Судом, зокрема в Постанові від 14.02.2018 по справі № 917/1622/16.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3942,00 грн. інфляційних та 8035,05 грн. 3% річних.

В решті позову про стягнення річних слід відмовити у зв`язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, суд зазначає.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як зазначалося, п. 7.3 договору за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Оскільки відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань з оплати поставленого товару, зазначене також надає право позивачу на нарахування пені таке прострочення в порядку, визначеному п. 7.3 договору.

При цьому, нарахування пені повинно здійснюватись з урахуванням обмежень щодо розміру, передбаченого Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , а також щодо строку нарахування, передбаченого п. 6 ст. 232 ГК України.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, нарахування пені ним здійснювалося за 6 місячний термін прострочення оплати за кожною з видаткових накладних.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд констатує, що в його також здійснено з певними арифметичними помилками. Перевірка розрахунку пені судом також здійснювалася за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення Ліга: закон .

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 35148,57 грн. пені.

В решті позову про стягнення пені слід відмовити в зв`язку з безпідставністю її нарахування до стягнення.

З урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, за результатами розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір в сумі 6155,90 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська ливарна компанія" (адреса: 61089, м. Харків, пр.-т Московський, буд. 277; код ЄДРПОУ 32759676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Політег мет" (адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Грінченка, буд. 5; код ЄДРПОУ 36162791):

363267,30 грн. основного боргу;

35148,57 грн. пені;

8035,05 грн. відсотків річних;

3942,00 грн. інфляційних втрат;

6155,90 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "09" грудня 2020 р.

Суддя О.І. Байбак