Постанова

від 25.11.2020 по справі 128/1690/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 128/1690/15-ц

провадження № 61-15756св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю.,

Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

особа, яка подала апеляційну і касаційну скарги ,- ОСОБА_4 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду

від 17 липня 2019 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О., касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року у складі судді Короля О. П., та на постанову Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2019 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 22 листопада 2005 року між

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області було зареєстровано шлюб, актовий запис № 3094.

У період шлюбу за спільні кошти сторонами було набуто рухоме та нерухоме майно.

Шлюбний договір між сторонами не укладався, жодних домовленостей про розмір часток при поділі майна між ними досягнуто не було.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня

2016 року шлюб між сторонами розірвано. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2016 року вказане рішення районного суду залишено без змін.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2016 року до участі у справі на задоволення клопотання позивача ОСОБА_1 залучена в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 , як власниця автомобіля Lexus RX 350, білого кольору, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_1 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог (а. с. 89, т. 1, а. с. 27, 43, т. 3), а також заяви про зменшення позовних вимог (а. с. 195, т. 3), остаточно просила суд визнати за нею право власності на 5/6 часток нежитлового приміщення підвалу № 3, 1 (офіс № 3) у

АДРЕСА_1 , площею 60,6 кв. м, що становить 3,25 часток вбудованих приміщень під літерою А ; на 5/6 часток цілого житлового будинку з господарською будівлею та спорудами на АДРЕСА_2 ; на 5/6 часток земельної ділянки, площею 0,1758 га, кадастровий номер 0520688906:04:002:0207 на АДРЕСА_2 ; на 5/6 часток земельної ділянки, площею 0,15 га, кадастровий номер 0520655900:02:005:0095 на

АДРЕСА_3 ; на 5/6 часток квартири АДРЕСА_4 ; на 5/6 часток квартири АДРЕСА_5 ; на 5/6 часток нежитлового приміщення на АДРЕСА_6 , площею 312,4 кв. м, що становить 1/125 частку приміщення під літерою В ; на 5/6 часток автомобіля Toyota Hiace, білого кольору, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_2 ; на 5/6 часток статутного капіталу юридичної особи - приватного підприємства ВінКава , код ЄДРПОУ 32473131, юридична адреса: АДРЕСА_6; на 5/6 часток автомобіля Toyota Auris, сірого кольору, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , стягнути зі ОСОБА_2 половину вартості проданого автомобіля LEXUS RX 350, білого кольору, 2012 року випуску, а також залишити без розгляду вимоги про поділ автомобіля ИЖ 27175, синього кольору, 2006 року випуску, VIN НОМЕР_4 та визнання права власності на 5/6 часток автомобіля JAK НОМЕР_10, синього кольору, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_5 . (а. с. 195, т. 3)

Ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня

2017 року та 30 жовтня 2017 року, за заявою ОСОБА_1 , позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 5/6 часток автомобіля LEXUS RX 350, білого кольору, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_6 ; визнання права власності на 5/6 часток автомобіля ИЖ 27175, синього кольору, 2006 року випуску, VIN НОМЕР_4 та визнання права власності на 5/6 часток автомобіля JAK НОМЕР_10, синього кольору,

2007 року випуску, VIN НОМЕР_5 , - залишено без розгляду. (а. с. 153, 204, т. 3)

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. (а. с. 148-149, т. 3)

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про поділ майна подружжя, тому він вважав, що з метою захисту його прав на майно, набуте під час шлюбу, слід звернутися до суду із зустрічним позовом.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд поділити спільне майно подружжя, визнавши за ним право власності на Ѕ частку автомобіля Toyota Auris 1.6 і, 2013 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_7 , та право власності на Ѕ частку автомобіля ЗАЗ 110557, 2004 року випуску, колір білий, тип кузова Пікап-В, причеп НОМЕР_8 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня

2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поділено спільне майно подружжя шляхом виділення ОСОБА_1 1/2 частки майна і ОСОБА_2 1/2 частки майна.

Визнано за ОСОБА_1 право власності: на 3/8 часток нежитлового приміщення підвалу № 3, 1 (офіс № 3) на АДРЕСА_1 , площею 60,6 кв. м, що становить 3/25 часток вбудованих приміщень під літерою А ;

на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 ,

на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1758 га, кадастровий номер 0520688906:04:002:0207 на АДРЕСА_2 ; на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 0520655900:02:005:0095 на

АДРЕСА_3 ; на 1/2 частку нежитлового приміщення на АДРЕСА_6 , площею 312,4 кв. м, що становить 1/125 частку приміщення під літерою В ; на 1/2 частку автомобіля Toyota Hiace, білого кольору, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_2 .

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 492 127,64 грн, що становить вартість 1/2 частини автомобіля LEXUS RX 350, білого кольору,

2012 року випуску, VIN НОМЕР_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля Toyota Auris 1.6 і, 2013 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_7 ; на 1/2 частку автомобіля

ЗАЗ 110557, 2004 року випуску, колір білий, тип кузова Пікап-В, причеп

№ НОМЕР_9 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спільно набуте сторонами у шлюбі майно підлягає поділу шляхом виділення ОСОБА_1 і

ОСОБА_2 по 1/2 частці майна. Суд вважав доведеними і не спростованими обставини, за яких спірне майно належить подружжю та підлягає поділу.

Суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на 5/6 часток статутного капіталу юридичної особи - приватного підприємства ВінКава , код ЄДРПОУ 32473131, юридична адреса: АДРЕСА_6, не підлягають задоволенню з тих підстав, що адреса вказаного приміщення зазначена у статуті приватного підприємства ВінКава не підтверджує фактичне використання цього приміщення як виробничого, з метою здійснення підприємницької діяльності відповідно до статуту. Кошти, які вносяться до статутного капіталу господарського товариства стають власністю саме господарського товариства. В той же час, членом такого товариства або акціонером (залежно від організаційно-правової форми) стає лише хтось один із подружжя. Право на дивіденди і на частку у статутному капіталі та майні товариства має лише той, хто є його учасником або акціонером, тобто, статутний капітал приватного підприємства ВінКава не є спільною сумісною власністю сторін, а отже, поділу не підлягає.

Також суд вважав доведеними належними та допустимими доказами позовні вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності:

на 1/2 частку автомобіля Toyota Auris 1.6 і, 2013 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_7 , та на 1/2 частку автомобіля ЗАЗ 110557,

2004 року випуску, колір білий, тип кузова Пікап-В, причеп

№ НОМЕР_9 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_4 (особи, яка не брала участі у справі) на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року та повернуто її скаржнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що до правовідносин, які склалися щодо розподілу майна подружжя, ОСОБА_4 не має відношення, тому вважав, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 .

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 16 січня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку нежитлового приміщення на АДРЕСА_6 , площею

312,4 кв. м, що становить 1/125 частку приміщення під літерою В ; стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 492 127,64 грн вартості 1/2 частки автомобіля Lexus RX 350, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_1 залишено без змін.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року не оскаржувалося та, відповідно, не переглядалося апеляційним судом.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказане нежитлове приміщення та автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_2 не довів використання нежитлового приміщення для здійснення своєї підприємницької діяльності, оскільки судом встановлено, комплекс, нежитлові будівлі зі спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , зареєстровані як приватна спільна часткова власність за фізичною особою - ОСОБА_2 та придбане ним за договором купівлі-продажу від 05 серпня 2009 року, тобто майно зареєстроване не за фізичною особою-підприємцем чи за юридичною особою, а отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначене майно входить до складу майна подружжя та підлягає поділу.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року касаційна скарга

ОСОБА_4 задоволена, касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково.

Ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року та постанова Апеляційного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року скасовані, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду у частині скасування ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року мотивована тим, що висновок апеляційного суду про відмову у прийнятті апеляційної скарги та повернення її скаржнику з посиланням на те, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки його не вирішувалося, є передчасним, оскільки судом не досліджено доводів про те, що рішення суду про поділ майна подружжя впливає на результат виконання рішення суду про стягнення заборгованості, оскільки не буде можливості реалізувати майно ОСОБА_2 , арештованого ухвалою суду про забезпечення позову на виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року у справі № 758/8095/15-ц, задоволено його позов до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Постанова Верховного Суду у частині скасування постанови Апеляційного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам ОСОБА_2 про те, що нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 використовуються останнім для здійснення підприємницької діяльності.

Майно приватного підприємця, яке набуте за рахунок спільних коштів подружжя, є спільним майном подружжя, але якщо воно використовується ними у своїй підприємницькій діяльності, то при його поділі мали враховуватися вимоги закону щодо права вимоги половини його вартості або половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи

Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2019 рокуапеляційні скарги ОСОБА_2 та особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 , задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки нежитлового приміщення в АДРЕСА_6 , площею 312,4 кв. м, що становить 1/125 частку приміщення під літерою В , скасовано, у цій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд встановив та вважав доведеним факт того, що нежитлове приміщення на АДРЕСА_6 , площею

312,4 кв. м, що становить 1/125 частку приміщення під літерою В , придбане з метою використання ОСОБА_2 у своїй приватній підприємницькій діяльності. Спірне приміщення складається з адміністративної будівлі, майстерні по ремонту автомобілів, павільйону, токарного цеху, інших виробничих і господарських будівель і споруд, що безспірно доводить їх використання у господарській діяльності, а тому таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується у право вимоги (зобов`язальне право ), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або права вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. З огляду на зазначене, на думку апеляційного суду, відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки нежитлового приміщення.

Щодо стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половини вартості реалізованого без відома останньої автомобіля Lexus RX 350 апеляційний суд, ураховуючи принцип рівності часток при поділі майна подружжя, дійшов висновку про необхідність стягнення із ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 492 127,64 грн, що становить дійсну половину вартості проданого транспортного засобу на момент його реалізації 30 квітня 2015 року. Суд не взяв до уваги визначену продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3 у довідці-рахунку вартість автомобіля у розмірі 149 900,00 грн, яка, на переконання суду, є заниженою, не дійсною вартістю для такого класу автомобіля.

Щодо доводів особи, яка не брала участі у справі, -ОСОБА_4 , апеляційний суд вважав, що рішення суду про поділ цього майна колишнього подружжя не позбавляє права і можливості ОСОБА_4 повернути власні кошти у встановленому законодавством, зокрема, у примусовому порядку за рахунок реалізації майна, належного боржнику. Заборона відчуження спірного нерухомого майна не є правовою підставою для відмови у позові про поділ спільного майна подружжя.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

16 серпня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2019 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та залишити в цій частині рішення Вінницького міського суду від 30 жовтня 2017 року в силі.

19 серпня 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня

2017 року та на постанову Вінницького апеляційного суду від 17 липня

2019 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання за нею права власності на: 3/8 часток нежитлового приміщення підвалу № 3, 1 (офіс № 3)

на АДРЕСА_1 , площею 60,6 кв. м, що становить 3/25 часток вбудованих приміщень під літерою А ; 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 ; на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1758 га, кадастровий номер 0520688906:04:002:0207 на АДРЕСА_2 ; на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 0520655900:02:005:0095 на

АДРЕСА_3 ; на 1/2 частку нежитлового приміщення на АДРЕСА_6 , площею

312,4 кв. м, що становить 1/125 частку приміщення під літерою В ; та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову

ОСОБА_1

19 серпня 2019 року ОСОБА_2 подав до суду касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_6 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року та на постанову Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2019 року, в якій просить змінити оскаржувані судові рішення суду

в частині стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

492 127,64 грн, що становить вартість 1/2 частини автомобіля LEXUS RX 350, білого кольору, 2012 року випуску,VIN НОМЕР_1 .

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Витребувано з Вінницького міського суду Вінницької області матеріали справи №128/1690/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 .

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

У вересні 2019 року матеріали справи № 128/1690/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права, зокрема, статті 382 ЦПК України, оскільки на титульній сторінці вказано Вінницький міський суд , а не Вінницький апеляційний суд, що виключає вказаний документ зі статусу законного судового рішення.

Крім того, апеляційний суд зробив висновок про встановлений факт належності і використання спірного приміщення в господарській діяльності з наявності самого статусу ПП ВінКава , проте не звернув уваги та не дослідив належним чином, ким саме та як використовується спірне приміщення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 .

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання поділу майна подружжя не звернуто уваги на порушене право ОСОБА_4 .

Судами помилково не взято до уваги рішення Подільського районного суду

м. Києва від 17 листопада 2015 року у справі № 758/8095/15-ц, яким стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 250 000, 00 доларів США. На виконання вказаного рішення ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 20 липня 2015 року накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а саме на:

- приміщення підвалу № 3, 1 (офіс № 3) у АДРЕСА_1 , площею 60,6 кв. м, що становить 3/25 часток вбудованих приміщень під літерою А ;

- нежитлове приміщення на АДРЕСА_6 , площею 312,4 кв. м, що становить 1/125 частку приміщення під літерою В ;

- земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 0520655900:02:005:0095 на АДРЕСА_3 ;

- земельну ділянку площею 0,0179 га кадастровий номер 0510137000:03:034:0188 на АДРЕСА_6 ;

- земельну ділянку площею 0,1758 га кадастровий номер 0520688906:04:002:0207 на АДРЕСА_2 ;

- житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами на

АДРЕСА_2 .

Таким чином, суд не має правових підстав для поділу майна між подружжям, на яке накладено арешт.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні питання стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за проданий автомобіль LEXUS RX 350, білого кольору, 2012 року випуску,VIN НОМЕР_1 , у розмірі 492 127,64 грн, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на довідку-рахунок, відповідно до якої сума продажу авта становить 149 900,00 грн. Вказане встановлено також рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2016 року у справі

№ 127/20119/15-ц про визнання договору купівлі-продажу вказаного автомобіля недійсним.

Висновок судів про те, що вказана у довідці-рахунку ціна є заниженою і недійсною для такого класу автомобілів ґрунтується на припущеннях і не відповідає дійсності.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись при цьому на правильність висновків суду апеляційної інстанції про використання спірного приміщення у підприємницькій діяльності, що свідчить про неможливість поділу спірного майна між подружжям.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , у яких вказує на безпідставність та необґрунтованість доводів скарг.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням № 1 засновника ПП ВінКава

ОСОБА_2 від 31 березня 2003 року створено підприємство, визначено місцезнаходження його за адресою: Соборна, 69, м. Вінниця, затверджено його статут. (а. с. 171, т. 1)

22 листопада 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, актовий запис № 3094. (а. с. 2, т. 1)

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не заперечувалось, що нежитлове приміщення в АДРЕСА_6 було придбано за час шлюбу.

Відповідно до рішення № 5 власника ПП ВінКава ОСОБА_2 від 03 лютого 2009 року змінено місцезнаходження підприємства і визначено його за адресою: АДРЕСА_6. (а. с. 211, т. 1)

Згідно зі Статутом ПП ВінКава , зареєстрованого державним реєстратором

30 грудня 2008 року № 11741050004000563 (а. с. 192-211, т. 1,) з наступними змінами у 2009 році, місцезнаходженням підприємства визначений АДРЕСА_6 .

Апеляційним судом встановлено, що спірне приміщення складається з адміністративної будівлі, майстерні по ремонту автомобілів, павільйону, токарного цеху, інших виробничих і господарських будівель і споруд, що безспірно доводить їх використання у господарській діяльності.

Також сторони визнали факт придбання автомобіля LEXUS RX 350, білого кольору за час шлюбу.

30 квітня 2015 року ОСОБА_2 відчужив спірний автомобіль ОСОБА_3 на підставі довідки-рахунку.

Відповідно до довідки-рахунку від 30 квітня 2015 року продаж автомобіля було здійснено за 149 900,00 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2016 року у справі № 127/20119/15-ц, яке набрало законної сили 20 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а. с. 18-20, т. 3).

Відповідно до висновку експерта від 02 грудня 2016 року № 794-а,

ринкова вартість автомобіля LEXUS RX 350, білого кольору,

VIN НОМЕР_1 , 2012 року випуску, станом на 30 квітня 2015 року складала 984 255,28 грн (а. с. 85-91, т. 3)

Крім того, встановлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва

від 17 листопада 2015 року у справі № 758/8095/15-ц задоволено позов

ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та стягнуто з останнього заборгованість за договором позики у розмірі 250 000,00 доларів США. (а. с. 18, т. 4)

22 грудня 2015 року видано виконавчий лист. (а. с. 4, т. 5)

01 грудня 2016 року постановою державного виконавця Центрального ВДВС

м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Ясінського К. П. відкрито виконавче провадження № 53016642 з виконання виконавчого листа № 758/8095/15-ц, виданого 22 грудня 2015 року Подільським районним судом міста Києва, про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики у розмірі 250 000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становило 5 800 000,00 грн, та судовий збір у розмірі 3 654,00 грн. (а. с. 9, т. 5)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ

№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзивах, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга

ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги ОСОБА_4 .

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Звертаючись до суду із апеляційною та касаційною скаргами, ОСОБА_4 вказував на те, що рішенням про поділ майна подружжя порушені його права, оскільки рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року у справі № 758/8095/158-ц, яким стягнуто зі ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 250 000,00 доларів США. Крім того, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 20 липня 2015 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а тому вказане майно не підлягає поділу між подружжям.

Колегія суддів вважає посилання касаційної скарги ОСОБА_4 безпідставними з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року у справі № 758/8095/158-ц, яким стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 250 000, 00 доларів США.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 20 липня 2015 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно що належить ОСОБА_2 . Разом із тим, ухвала суду про забезпечення позову скаржника до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, якою накладений арешт на нерухоме майно, зареєстроване за боржником, не надає цьому майну іншого статусу, який стосовно нього визначений як спільне сумісне майно подружжя.

Колегія суддів погоджується, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу, проте у справі, що переглядається, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про поділ майна подружжя 15 травня 2015 року, у той час як рішення у справі про стягнення заборгованості зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 ухвалено лише 17 листопада 2015 року, що не свідчить про недобросовісність поведінки чи зловживання правами стосовно кредитора.

Рішення суду про поділ цього майна колишнього подружжя не позбавляє права і можливості ОСОБА_4 повернути власні кошти у встановленому законодавством, зокрема, у примусовому порядку за рахунок реалізації майна, належного боржнику. Заборона відчуження спірного нерухомого майна не є правовою підставою для відмови у позові про поділ спільного майна подружжя. Поділ майна подружжя не ставиться у залежність від обтяжень майна і не є його відчуженням.

Крім того, як встановлено апеляційним судом та підтверджено матеріалами справи, 01 грудня 2016 року постановою державного виконавця Центрального ВДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Ясінського К. П. відкрито виконавче провадження № 53016642 з виконання виконавчого листа № 758/8095/15-ц, виданого 22 грудня 2015 року Подільським районним судом міста Києва, про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики у розмірі 250 000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становило 5 800 000,00 грн, та судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

Таким чином, на момент розгляду справи судами права ОСОБА_4 вже захищені, а тому його доводи не спрямовані на ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судами, та, переважно, спрямовані на переоцінку доказів у справі, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду у частині вирішення питання про порушене право ОСОБА_4 та вважає відсутніми правові підстави для скасування постанови Вінницького апеляційного суду

від 17 липня 2019 року в цій частині.

Щодо касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду

від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та інших, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Аналіз змісту касаційної скарги ОСОБА_1 свідчить про те, що позивач за первісним позовом оскаржує в касаційному порядку постанову Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки нежитлового приміщення в АДРЕСА_6 , площею 312,4 кв. м, що становить 1/125 частку приміщення під літерою В .

Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_2 встановлено, що він оскаржує рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2019 року в частині стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 492 127,64 грн, що складає вартість 1/2 частини автомобіля LEXUS RX 350, білого кольору, 2012 року випуску,VIN НОМЕР_1 .

Разом із тим, відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційних скарг) суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судами встановлено, а відповідачем та відповідачем за зустрічним позовом не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, стосовно такого майна: нежитлового приміщення підвалу № 3, 1 (офіс № 3) на АДРЕСА_1 площею 60,6 кв. м, що становить 3,25 часток вбудованих приміщень під літерою А ; житлового будинку з господарською будівлею та спорудами на

АДРЕСА_2 ; земельної ділянки, площею 0,1758 га, кадастровий номер 0520688906:04:002:0207 на АДРЕСА_2 ; земельної ділянки, площею

0,15 га, кадастровий номер 0520655900:02:005:0095 на АДРЕСА_3 ; нежитлового приміщення на АДРЕСА_6 , площею 312,4 кв. м, що становить 1/125 частку приміщення під літерою В ; автомобіля Toyota Hiace, білого кольору, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_2 ; автомобіля LEXUS RX 350, білого кольору,

2012 року випуску, VIN НОМЕР_6 ; автомобіля Toyota Auris, сірого кольору, реєстраційний НОМЕР_3 , автомобіля ЗАЗ 110557, 2004 року випуску, колір білий, тип кузова Пікап - В, причеп № НОМЕР_9 .

Розглядаючи справу по суті спору, суд першої інстанції вважав, що зазначене вище спільно набуте сторонами у шлюбі майно підлягає поділу шляхом виділення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 1/2 частці майна. Суд вважав доведеними і не спростованими обставини, за яких спірне майно належить подружжю та підлягає поділу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки нежитлового приміщення в АДРЕСА_6 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірне приміщення придбане з метою використання ОСОБА_2 його у своїй приватній підприємницькій діяльності. За цією адресою згідно зі статутом ПП ВінКава , зареєстрованого державним реєстратором 30 грудня 2008 року № 11741050004000563 (а. с. 192-211, т. 1) з наступними змінами у 2009 році, рішення власника ПП ВінКава від 03 лютого 2009 року № 5 місцезнаходженням підприємства визначена

АДРЕСА_6 .

З огляду на вказане, на думку апеляційного суду, зазначення ОСОБА_2 використання спірного нежитлового приміщення у господарській діяльності є доведеним та об`єктивним, а тому при поділі повинні враховуватися вимоги закону щодо права вимоги половини його вартості або половини отриманого доходу від діяльності підприємства, а не поділ цього майна.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком апеляційного суду та вважає за необхідне зазначити наступне.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За положеннями статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Таким чином, сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним.

Право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, в момент набуття його хоча б одним з них, і оформлення права власності на ім`я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (статті 62,

66 ГК України).

За змістом статті 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Схожі за змістом норми кореспондуються у статті 85 ГК України та статті 12 Закону України Про господарські товариства , відповідно до яких власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

У рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі

№ 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства ІКІО щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України зазначено, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя .

Таким чином, майно приватного підприємства, що використовується для здійснення господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і будь-яке інше майно, яке набуте за рахунок спільних коштів подружжя в період шлюбу.

Таке майно при використанні його одним із подружжя для здійснення підприємницької (господарської) діяльності повинно бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє зробити висновок про те, що майно, яке використовується для здійснення господарської діяльності, може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним із подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним із подружжя .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що нежитлове приміщення в АДРЕСА_6 , площею 312,4 кв. м, що становить

1/125 частку приміщення під літерою В , використовується ОСОБА_2 у господарській діяльності ПП ВінКава , оскільки згідно зі статутом підприємства його місцезнаходженням вказано АДРЕСА_6 .

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки спірного приміщення, суд апеляційної інстанції порушив право одного з подружжя на володіння об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Не можна також погодитися і з висновком суду першої інстанції в цій частині, оскільки, як зазначено вище, встановивши, що майно, придбане подружжям спільно під час шлюбу, використовується у господарській (підприємницькій) діяльності, то поділу в натурі воно не підлягає, як вважав суд першої інстанції, проте повинно враховуватися судами при поділі іншого майна.

Колегія суддів зауважує, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільні речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Таким чином, оскільки нежитлове приміщення у АДРЕСА_6 , площею 312,4 кв. м використовуються у господарській (підприємницькій) діяльності, воно не підлягає поділу в натурі, проте його вартість повинна була враховуватися судом при поділі всього майна.

При встановленні правового статусу майна, придбаного подружжям у період шлюбу, судами вищезазначені норми закону залишено без уваги та не встановлено загальний обсяг та вартість майна, що підлягає поділу між сторонами, та фактично не вирішено спір по суті, а саме: не в повній мірі здійснено поділ майна подружжя, чим були порушені права ОСОБА_1 , які підлягають захисту.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити повний обсяг спільного майна подружжя, його вартість та, враховуючи факт використання майна в підприємницькій діяльності одним із подружжя, яке також є об`єктом спільної сумісної власності, проте не підлягає поділу в натурі, вирішити спір по суті відповідно до вимог закону та з урахуванням інтересів кожного із подружжя.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, у зв`язку з цим колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У частині вирішення питання про права ОСОБА_4 постанова Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2019 року є законною та підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 та в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров