Постанова

від 08.12.2020 по справі 712/16740/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1530/20Головуючий по 1 інстанції Справа №712/16740/19 Категорія: 302050000 Троян Т. Є. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Бондаренка С.І., Фетісової Т.Л.

секретар Торопенко Н.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансовий партнер , яке є правонаступником ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер ; Товариство з обмеженою відповідальністю Фінстрим ; Товариство з обмеженою відповідальністю Ліга-2020 ;

треті особи - Благодійний фонд Розвиток Черкащини ; ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

особи, які подали апеляційні скарги - ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансовий партнер , яке є правонаступником ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер , Товариства з обмеженою відповідальністю Фінстрим , Товариства з обмеженою відповідальністю Ліга-2020 , треті особи: Благодійний фонд Розвиток Черкащини , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 31 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 укладено генеральну кредитну угоду №010/02- 18/1026-07, згідно з пунктами 1.1 та 1.2. якої Банк зобов`язався надавати ОСОБА_1 кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди.

Відповідно до 1.2 цього договору ОСОБА_4 було надано кредит з кінцевим терміном погашення - 20 січня 2022 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за основною угодою, 31 липня 2007 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

Крім того, 31 липня 2007 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 також укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки визначено квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку належало їм на підставі договору купівлі-продажу від 06 лютого 2006 року.

У зв`язку з невиконанням свого зобов`язання за кредитним договором за ОСОБА_1 утворилась заборгованість, яка станом на 04 грудня 2015 року становила 287042,51 грн за тілом кредиту та 205640,54 грн за процентами.

28 грудня 2016 року позивач отримав повідомлення про те, що всі права вимоги за генеральною кредитною угодою були відступлені 28 грудня 2016 року Публічному акціонерному товариству Комерційний банк Фінансовий партнер .

Право вимоги за вказаною угодою та за договором іпотеки того ж дня було відступлено ТОВ Фінстрим , а також за договором відступлення права вимоги відступлено ТОВ Фінстрим Благодійному фонду Розвиток Черкащини . В подальшому право власності на предмет іпотеки - квартиру перейшов до ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 11 травня 2017 року. Актом приймання - передачі нерухомого майна від 16 січня 2020 року, квартира передана у власність ТОВ ЛІГА-2020 .

Позивач вказує, що по суті договір відступлення права вимоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансовий Партнер , яке є правонаступником ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер , та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінстрим" є договором факторингу, а згідно з Законом України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг факторинг є фінансовою послугою. ТОВ Фінстрим не може бути фактором при укладанні спірного договору про відступлення права вимоги, який фактично є договором факторингу, оскільки станом на 28 грудня 2016 року ТОВ Фінстрим не мало ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, в тому числі факторингу, що підтверджується листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №10259/16-9 від 24 червня 2020 року.

Позивач посилається на те, що постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі 712/10515/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Благодійного фонду Розвиток Черкащини , Товариства з обмеженою відповідальністю Фінстрим про визнання договорів недійсними скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову та передано справу на новий розгляд для надання правової оцінки умовам спірного договору. А саме: пункти 1.1, 2.1., 3.1, 8.2 з урахування додатку 1 до нього та встановлення номінальної вартості права вимоги та перевірки чи розмір грошової вимоги, яка була відступлена за договором, дорівнював ціні її відступлення.

Такі вказівки Верховного Суду, на думку позивача, підтверджують його доводи про те, що наявність різниці між відступленою сумою та сплаченою винагородою в договорі є ознакою факторингу.

У зв`язку з викладеним, з урахуванням змінених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансовий Партнер , яке є правонаступником ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер , та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінстрим" 28 грудня 2016 року та витребувати майно з чужого незаконного володіння ТОВ ЛІГА-2020 в порядку ч.1 ст. 387 ЦК України.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги від 28 грудня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансовий партнер , яке є правонаступником ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінстрим .

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду обґрунтоване тим, що зі змісту Договору, укладеного між ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер та ТОВ Фінстрим 28 грудня 2016 року вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, які мають ознаки факторингу та регулюються нормами статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 5 Закону України Про банки і банківську діяльність , Законом України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Під час розгляду справи було встановлено, що станом на 28 грудня 2016 року ТОВ Фінстрим не мало ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, в тому числі, факторингу, що підтверджується листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 10259/16-9 від 24 червня 2020 року.

У зв`язку з тим, що судом першої інстанції встановлено невідповідність вказаного Договору вимогам Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , Закону України Про банки і банківську діяльність суд прийшов до висновку, що договір про відступлення прав вимоги від 28 грудня 2016 року є недійсним з моменту його укладення з підстав, визначених статтями 203, 215 ЦК України.

Також із посиланням на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-53цс12, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння ТОВ Ліга-2020 в порядку ч. 1 ст. 387 ЦК України не підлягає до задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення суду в частині відмови у витребуванні майна з незаконного володіння та ухвалити нове рішення у цій частині, яким задовольнити дану вимогу.

В апеляційній скарзі вказує, що оскільки квартира АДРЕСА_1 вибула із володіння не з волі власників і договір про відступлення права вимоги від 28 грудня 2016 року визнаний недійсним, є законні підстави витребувати із володіння ТОВ Ліга-2020 зазначену квартиру.

Третя особа у справі ОСОБА_2 також подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2020 року в частині задоволених позовних вимог та винести в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В апеляційній скарзі вказує, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки в процесі ліквідації ПАТ КБ Фінансовий Патрнер до нової юридичної особи ТОВ Фінансова компанія Фінансовий партнер не перейшли права та обов`язки за спірним договором, у зв`язку з його повним виконанням 28 грудня 2016 року.

Вважає, що у позові слід відмовити з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача.

Крім того із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 757/46020/17-ц, вказує, що оспорюваний договір за своєю природою є комбінованим договором, оскільки його предметом є як передача права грошової вимоги, так і право вимоги за договором забезпечення (іпотеки), а тому його не можна віднести до договору факторингу і в задоволенні позову слід відмовити за відсутністю правових підстав.

Своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.

Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково із наступних підстав.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказане рішення суду не відповідає вказаним вимогам.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзив на неї.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 липня 2007 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 укладено Генеральну кредитну угоду № 010/02- 18/1026-07, згідно з якою ВАТ Райффайзен Банк Аваль зобов`язалося надавати ОСОБА_1 кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди, при цьому загальний розмір позичкової заборгованості не повинен перевищувати 40000 доларів США або еквівалента у гривнях чи євро.

31 липня 2007 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно з яким остання як поручитель взяла на себе зобов`язання відповідати перед банком за зобов`язаннями, що виникають з умов генеральної кредитної угоди.

31 липня 2007 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №010/02-18/1026-07п, згідно з яким ОСОБА_3 як поручитель взяла на себе зобов`язання перед ВАТ Райффайзен Банк Аваль відповідати по зобов`язанням, що виникають з умов Генеральної кредитної угоди №010/02-18/1026-07.

31 липня 2007 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №010/02-18/1026-07з1, відповідно до п. 1.1. якого забезпечувалася вимога ВАТ Райффайзен Банк Аваль , що випливає з Генеральної кредитної угоди №010/02-18/1026-07 від 31 липня 2007 року та кредитних договорів, укладених в межах Генеральної кредитної угоди. Предметом іпотеки була квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку належало ОСОБА_1 та ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 06 лютого 2006 року та свідоцтва про право власності від 02 червня 1993 року. Відповідно до п. 1.3 даного договору ринкова вартість предмета іпотеки визначена стороною в сумі 390 114 грн.

26 січня 2012 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 в рамках Генеральної кредитної угоди №010/02-18/1026-07 було укладено кредитний договір №010/02-18/1026/04-12. Згідно п. 1.1. цього Договору ОСОБА_1 , як позичальнику, було надано кредит у формі не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 290851,47 гривень. Відповідно п. 1.2. кінцевим терміном погашення кредиту була визначена дата січня 2022 року.

26 січня 2012 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_3 в рамках Генеральної кредитної угоди № 010/02-18/1026-07 було укладено договір поруки №010/02-18/1026/04-12п. Згідно п. 1.1. цього Договору ОСОБА_3 зобов`язується перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов Кредитного договору.

Заборгованість за кредитним договором станом на 04 грудня 2015 року становила 287042,51 грн - за тілом кредиту, та 205640,54 грн - за процентами.

28 грудня 2016 року між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ПАТ КБ Фінансовий партнер укладено договір про відступлення права вимоги.

Після цього, 28 грудня 2016 року ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер та ТОВ Фінстрим уклали договір від 28 грудня 2016 року про відступлення права вимоги, згідно з яким право вимоги за генеральною кредитною угодою № 010/02-18/1026-07 від 31 липня 2007 року, додатком до генеральної кредитної угоди № 010/02-18/1026-07 від 31 липня 2007 року, кредитним договором № 010/02-18/1026/04-12 від 26 січня 2012 року, перейшло від ПАТ Комерційний Фінансовий партнер до ТОВ Фінстрим .

Крім того, 28 грудня 2016 року за договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки, первісний іпотекодержатель - ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер передає, а новий іпотекодержатель - ТОВ Фінстрим приймає всі права вимоги за договором іпотеки квартири АДРЕСА_1 , укладеним між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 31 липня 2007 року.

В подальшому, 28 грудня 2016 року, ТОВ Фінстрим уклало з БФ Розвиток Черкащини договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до якого БФ Розвиток Черкащини набув право вимоги за генеральною кредитною угодою від 31 липня 2007 року, додатком № 4 до генеральної кредитної угоди від 31 липня 2007 року та набув статусу іпотекодержателя за договором іпотеки.

Отримавши право вимоги за вказаними договорами, БФ Розвиток Черкащини 21 лютого 2017 року реалізував своє право на позасудове задоволення вимог іпотекодержателя на підставі застереження, що містилося у розділі 5 договору іпотеки, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

11 травня 2017 року БФ Розвиток Черкащини продав належну йому квартиру АДРЕСА_1 третій особі у справі ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири.

16 січня 2020 ОСОБА_2 за актом приймання - передачі нерухомого майна передала належну їй квартиру АДРЕСА_1 у власність ТОВ ЛІГА-2020 , що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності за ТОВ ЛІГА-2020 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 січня 2020 року.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено та не оспорюється сторонами, що на час укладення 28 грудня 2016 року між ПАТ Комерційний банк Фінансовий Партнер та ТОВ Фінстрим договору про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , у ТОВ Фінстирм була відсутня ліцензія на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг факторингу. Даний факт підтверджується листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 10259/16-9 від 24 червня 2020 року.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зі змісту спірного Договору, укладеного 28 грудня 2016 року між ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер та ТОВ Фінстрим , вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, які мають ознаки факторингу, оскільки розмір грошової вимоги, яка була відступлена (790726,93 грн), значно перевищувала ціну її відступлення (274899 грн). Тобто, ТОВ Фінстрим набуло право одержати прибуток у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною такої вимоги, встановленої у договорі.

У зв`язку з тим, що ТОВ Фінстрим на час укладення вказаного договору не мало відповідної ліцензії, тобто, права на укладення договору факторингу, суд першої інстанції правильно визнав спірний договір недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Враховуючи наведене, оскільки суд першої інстанції постановив рішення у частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 28 грудня 2016 року, укладеного між ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер та ТОВ Фінстрим , при повному дослідженні обставин справи, із правильним застосуванням норм матеріального права, із врахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, рішення суду в цій частині зміні чи скасуванню не підлягає.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що ТОВ Фінансова компанія Фінансовий партнер є неналежним відповідачем у справі спростовуються витягом з Державного реєстру юридичних осіб, згідно з яким ТОВ Фінансова компанія Фінансовий партнер є правонаступником ПАТ Фінансова компанія Фінансовий партнер , у яке було реорганізовано ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер .

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 757/46020/17-ц із зазначенням, що оспорюваний договір не є договором факторингу, оскільки його предметом є як передача права грошової вимоги, так і право вимоги за договором забезпечення (іпотеки), є безпідставними. Так, обставини справи та підстави пред`явленого позову у справі № 757/46020/17-ц є відмінними від обставин справи, що переглядається апеляційним судом. Крім того обов`язковому застосуванню судами під час розгляду справи підлягають лише правові висновки Верховного Суду, тому судом першої інстанції вірно застосовано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про витребування із чужого незаконного володіння ТОВ Ліга-2020 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на даний час власником спірної квартири на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна у власність юридичної особи від 16 січня 2020 року є ТОВ Ліга-2020 , що підтверджується Інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 76, т. 2 а.с. 122-123).

Відповідно ч. 1 до ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У ст. 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За змістом ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до положень ч.1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Таким чином предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Отже, за положеннями зазначених норм права власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

Для вірного застосування ст. 387 та п. 3 ч.1 ст. 388 ЦК України необхідно встановити: хто саме є власником чи володільцем спірного майна на момент звернення з позовом до суду; хто саме був власником майна, якому передано майно у володіння, на момент такого вибуття вказаного майна поза волею наведеної особи; яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі зазначених осіб.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

Судом встановлено, що першими власниками квартири АДРЕСА_1 були: 1/3 частини квартири - ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право власності від 02 червня 1993 року; 2/3 частин квартири - ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № 784 від 06 лютого 2006 року та свідоцтва про право власності від 02 червня 1993 року. Право власності за вказаними особами зареєстроване 14 лютого 2006 року (т. 2 а.с. 128-129).

21 лютого 2017 року право власності на вказану квартиру перейшло до Благодійного фонду Розвиток Черкащини на підставі: договору іпотеки № 5023 від 31 липня 2007 року, Договору про зміни до договору іпотеки № 124 від 26 січня 2012 року; Договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 3051 від 28 грудня 2016 року (т. 2 а.с. 123).

11 травня 2017 року право власності на квартиру перейшло до ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу квартири № 4005 від 11 травня 2017 року (т. 2 а.с. 123).

24 січня 2020 року право власності на спірну квартиру зареєстроване за ТОВ Ліга-2020 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна у власність юридичної особи від 16 січня 2020 року (т. 2 а.с. 122).

Отже, останнім набувачем спірної квартири є ТОВ Ліга-2020 , до якого право власності на неї перейшло від ОСОБА_2 на підставі Акту приймання-передачі нерухомого майна у власність юридичної особи від 16 січня 2020 року.

У зв`язку з тим, що судом встановлено недійсність договору, укладеного 28 грудня 2016 року між ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер та ТОВ Фінстрим про відступлення прав вимоги за генеральною кредитною угодою № 010/02-18/1026-07 від 31 липня 2007 року, додатком до генеральної кредитної угоди № 010/02-18/1026-07 від 31 липня 2007 року, кредитним договором № 010/02-18/1026/04-12 від 26 січня 2012 року та договором іпотеки від 31 липня 2007 року, укладеними між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , всі наступні правочини щодо відступлення прав вимоги за вказаними договорами та переходу права власності на спірну квартиру також є недійсними.

З огляду на викладене, ТОВ Ліга-2020 є добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки вона придбана ним у особи ( ОСОБА_2 ), яка не мала права відчужувати вказане нерухоме майно, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

Однак жодних доказів про згоду власників квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на відчуження спірної квартири, а також продажу квартири в порядку виконання судових рішень матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки квартира вибула із володіння власника поза його волею, її слід витребувати від добросовісного набувача на користь власника відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України.

Разом з тим як встановлено під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 є власником 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , а 1/3 частина квартири перебуває у власності третьої особи у справі ОСОБА_3 , яка не пред`являла жодних вимог щодо предмету спору.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на викладене, оскільки третя особа у справі ОСОБА_3 не пред`являла вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння та не уповноважувала позивача на пред`явлення таких вимог, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення та витребування із чужого незаконного володіння ТОВ Ліга-2020 на користь ОСОБА_1 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 . В задоволенні позовних вимог про витребування вказаної квартири на користь ОСОБА_3 слід відмовити.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом першої інстанції ухвалено обґрунтоване рішення в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 28 грудня 2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансовий партнер , яке є правонаступником ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінстрим , апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення суду в цій частині - залишити без змін.

Водночас, у зв`язку з тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та необґрунтовано відмовлено в задоволенні позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, рішення суду в цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Ліга-2020 на користь ОСОБА_1 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а позовну вимогу ОСОБА_1 про витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Ліга-2020 на користь ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , залишити без задоволення.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи наведене, у зв`язку із частковим задоволенням позовних та апеляційних вимог ОСОБА_1 , з відповідачів слід стягнути на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 900 грн, тобто по 300 грн з кожного відповідача.

У зв`язку з тим, що ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, з відповідачів слід стягнути на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1350 грн, тобто по 450 грн з кожного.

Керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та про стягнення судових витрат скасувати та прийняти нове рішення в цих частинах.

Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Ліга-2020 на користь ОСОБА_1 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Позовну вимогу ОСОБА_1 про витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Ліга-2020 на користь ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансовий партнер , Товариства з обмеженою відповідальністю Фінстрим , Товариства з обмеженою відповідальністю Ліга-2020 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви по 300 грн з кожного.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансовий партнер , Товариства з обмеженою відповідальністю Фінстрим , Товариства з обмеженою відповідальністю Ліга-2020 на користь Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги по 450 грн з кожного.

Рішення суду в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 28 грудня 2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансовий партнер , яке є правонаступником ПАТ Комерційний банк Фінансовий партнер та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінстрим , залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді

Повний текст постанови складений 09 грудня 2020 року