Рішення

від 01.12.2020 по справі 640/15629/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2020 року м. Київ № 640/15629/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при помічникові судді Лавренюк Н.С., за участі: представників позивача: Осадчого О.М., Дерези Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркейс"

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 01 грудня 2020 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Укркейс" (03110, м. Київ, вул. Пироговського, 19, корп. 2, кв. 1, код ЄДРПОУ 40076012) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267), в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 03 липня 2020 року №00005170502 разом з розрахунком розміру зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням з податку на додану вартість форми "В4";

- визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 03 липня 2020 року №00005160502 за формою "Р".

Позовні вимоги мотивовано тим, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки є безпідставними та не обґрунтованими, а тому податкові повідомлення-рішення, прийнятті за їх наслідками підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання по справі.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що перевіркою не підтверджено господарські операції на адресу ТОВ Укркейс від контрагентів, що свідчить про те, що за реалізацією товару оформлювались лише окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій, наслідком чого є отримання ТОВ Укркейс необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ.

В судовому засіданні 01 грудня 2020 року представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 01 грудня 2020 року проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні

У судовому засіданні 01 грудня 2020 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом відповідно до пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), на підставі наказів від 12.05.2020 № 4010 та від 26.05.2020 № 4136, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ УКРКЕЙС з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. за березень 2019 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 22.04.2019 року № 9079465940), квітень 2019 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 20.05.2019 року № 9103723366), липень 2019 (податкова декларація з податку на додану вартість від 20.08.2019 року № 9186541187) (з урахуванням уточнюючого розрахунку від 18.09.2019 № 9213888353), серпень 2019 (податкова декларація з податку на додану вартість від 19.09.2019 року № 9215675859).

За результатами проведення перевірки контролюючим органом складено акт від 11.06.2020 № 235/26-15-05-02-02/40076012 (далі - акт перевірки) та встановлено порушення вимог:

1) п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.2, п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1279248 грн., у тому числі за грудень 2018 на суму 292193 грн., січень 2019 на суму 4585 грн., лютий 2019 на суму 16492 грн., березень 2019 на суму 253917 грн., квітень 2019 на суму 137339 грн., липень 2019 на суму 292571 грн., серпень 2019 на суму 282151 грн. та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся за квітень 2019 у сумі 186413 грн., за серпень у сумі 198522 гривень;

2) п. 44.1, п. 44.3, п. 44.6 ст. 44 ПК України, в результаті не забезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів;

На підставі висновку акта перевірки ГУ ДПС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 03.07.2020:

№ 00005160502, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 918 872 грн. (у т.ч. 1 279 248 грн. - за податковими зобов`язаннями та 639 624 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами));

№ 00005170502, яким зменшено суму від`ємного значення що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за платежем податок на додану вартість у розмірі 384 935 грн.

№ 00005180502, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 1020 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 03.07.2020 № 00005160502 та № 00005170502, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення Позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг..

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу..

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704).

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч. 3 ст. 9 цього Закону).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ "Укркейс" та його контрагентами.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Як вже зазначалося, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов`язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов`язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що податковим органом зроблено висновок, про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Укркейс" приписів податкового законодавства, враховуючи неможливість встановлення реальності господарських операцій між позивачем та контрагентами в особі: ТОВ Бруно Марс , ТОВ Мегапалм , ТОВ Сольвадор , ТОВ Даріел Компані , ТОВ Шеріданс Груп , ТОВ Каніс , ТОВ Бельмонд Торг , ТОВ Дорбуд Нова та ТОВ Редфорд Капітал .

Як свідчать матеріали справи, між позивачем - ТОВ "Укркейс" та контрагентами в особі ТОВ Бруно Марс , ТОВ Мегапалм , ТОВ Сольвадор , ТОВ Даріел Компані , ТОВ Шеріданс Груп , ТОВ Каніс , ТОВ Бельмонд Торг , ТОВ Дорбуд Нова та ТОВ Редфорд Капітал було укладено ряд типових договорів поставки, за умовами яких постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором поставити продукцію виробничо-технічного та побутового призначення, з найменуванням, зазначеним у рахунках-фактурах та видаткових накладних, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором прийняти й оплатити цю продукцію в кількості, асортименті, цінах відповідно до рахунків-фактур та видаткових накладних, що видаються постачальником.

Здійснюючи перевірку ТОВ "Укркейс" податковий орган дійшов висновку щодо неможливості встановлення походження товару, який позивач придбав у контрагентів, враховуючи, зокрема, ту обставину, що придбаний ТОВ Укркейс товар був імпортний, натомість, жодний із перелічених вище контрагентів позивача не здійснював імпортних операцій.

Також, відповідачем наголошено на відсутності товаро-транспортних накладних, нульовій звітності контрагентів позивача, відсутності трудових ресурсів, а також матеріально-технічної бази для виконання умов договорів поставки.

При цьому, суд зазначає про відсутність доказів щодо залучення контрагентами позивача працівників за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), що ставить під сумнів можливість поставки позивачеві товару контрагентами, враховуючи відсутність необхідних засобів.

З наданої суду інформації стосовно контрагентів позивача, вбачається, що встановити наявність основних фондів, виробничих потужностей та запасів необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності контрагентами позивача є неможливим.

При цьому, прослідкувавши ланцюг постачання придбаних позивачем товарів у контрагентів (захисне скло, плівка в асортименті, автомобільний тримач, чохол для смартфонів, чохол-книжка для планшетів, підводний бокс, силіконовий чохол в асортименті) можливо дійти висновку, що контрагентами позивача вказаний товар не придбавався, оскільки останні, за даними реєстру податкових накладних, не придбавали товар у вигляді: захисного скла, плівки, автомобільного тримача, чохлів для смартфонів, чохлів-книжки для планшетів, підводних боксів, силіконових чохлів в асортименті, що свідчить про неможливість його подальшої поставки позивачеві, тим самим, надаючи підстави стверджувати лише про документальне оформлення спірних операцій.

Суд звертає увагу, що жоден з контрагентів позивача, за даними акта перевірки за перевіряємі періоди або не подавав фінансову звітність, або подавав таку з нульовими показниками, тобто господарську діяльність в терміни, відповідні для регламентованої звітності даного платника податків, не вів, що знову ж таки свідчить на користь того, що господарські операції між позивачем та контрагентами мали місце лише формально, без реального руху активів.

Суд зазначає, що надана відповідачем на з`ємному носії інформація у вигляді переліку номенклатури товару, податкових накладних, на підтвердження того який саме товар було придбано контрагентами позивача та в подальшому ними реалізовано, свідчить, що контрагентами було придбано наступні товари, а саме: ТОВ Шеріданс Груп та ТОВ Бельмонд Торг було придбано, зокрема, продукти харчування, ТОВ Сольвадор - продукти харчування, товари господарського призначення, різноманітні послуги, зокрема, транспортні, юридичні, рекламні, прибирання; ТОВ Мегапалм було придбано добрива, будівельні матеріали, тощо; ТОВ Каніс послуги монтажні, юридичні, перевезень, експедиційні, реконструкції, тощо, товари будівельно-господарського призначення, продукти харчування; ТОВ Дорбуд Нова послуги постачання комп`ютерних програм та обробки даних; ТОВ Даріел Компані будівельні послуги, юридичні, бухгалтерські, консультаційні, транспортно-експедиторські, продукти харчування, будівельні матеріали.

Отже, загалом, надана відповідачем інформація свідчить про відсутність факту придбання у перевіряємий період контрагентами позивача мобільних аксесуарів, які в подальшому було реалізовано ТОВ Укркейс у вигляді захисного скла, плівки в асортименті, автомобільного тримача, чохла для смартфонів, чохла-книжка для планшетів, підводного бокса, силіконового чохла в асортименті.

Отже, суд наголошує, що встановити походження документально придбаного позивачем товару та відслідкувати його рух неможливо, а документально оформлені операції не підтверджують реального здійснення господарських відносин між позивачем та контрагентами, що спричинило б рух коштів та зміну майнового стану позивача.

Суд наголошує, що в той час, як податковий орган посилається на відсутність у контрагентів позивача необхідних для виконання спірних операцій, основних засобів, необхідних для вчинення дій, що становлять під сумнів зміст відповідних операцій. Позивачем таких доказів до матеріалів справи додано не було та доводи податкового органу в цій частині не спростовано.

При цьому, суд наголошує, що платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Заходи спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагентів як добросовісних партнерів, що гарантують виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв`язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до приписів статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд вважає висновки податкового органу, зроблені під час перевірки позивача, доведеними та правомірними.

При цьому, суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №815/3666/16 суд вказав, що надані позивачем документи, а саме податкові накладні, видаткові накладні та рахунки-фактури, видані від імені контрагентів, та докази перерахування Товариством грошових коштів не можуть самі по собі підтверджувати реальність виконання господарських угод, оскільки відповідачем надані докази того, що контрагенти не виконували та об`єктивно не мали можливості виконати поставку на адресу позивача.

В даному випадку, як зазначено судом вище, позивачем не спростовано доводи податкового органу щодо неможливості виконання контрагентами своїх зобов`язань відповідно до договорів поставки та не підтверджено походження товару, яке начебто було придбано від контрагентів, відслідкувати таке придбання також неможливо, враховуючи, що надані відповідачем дані стосовно придбаних контрагентами товарів та послуг спростовують придбання контрагентами товарів у вигляді мобільних аксесуарів.

Враховуючи сукупність встановлених вище обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність факту здійснення реальних господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укркейс" та контрагенти в особі ТОВ Бруно Марс , ТОВ Мегапалм , ТОВ Сольвадор , ТОВ Даріел Компані , ТОВ Шеріданс Груп , ТОВ Каніс , ТОВ Бельмонд Торг , ТОВ Дорбуд Нова та ТОВ Редфорд Капітал , а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03.07.2020 № 00005160502 та № 00005170502 є правомірними, а підстави для їх скасування - відсутні.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятих податкових повідомлень - рішень та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркейс" - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 10 грудня 2020 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа