Ухвала

від 09.12.2020 по справі 922/3963/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"09" грудня 2020 р.Справа № 922/3963/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування" (вх. № 3963/20 від 07 грудня 2020 року) про забезпечення позову у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування", місто Харків,

до відповідачів:

першого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп", місто Київ,

другого відповідача - Виконавчого комітету Харківської міської ради, місто Харків,

про припинення права користування власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів, Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп", Виконавчого комітету Харківської міської ради, про визнання недійсним акт про передачу нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1" до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп", скасувати державну реєстрацію внесення до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", визнати недійсним свідоцтво про право власності на нрухоме майно б/н від 31 жовтня 2012 року на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", видане Товариству з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп", скасувати розпорядження Харківського міського голови від 30 грудня 2012 року № 4865, припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення від нежитлової будівлі.

Одночасно із позовною заявою, позивачем представлено, в порядку статті 136 Господарського процесуального кодексу України, заяву про забезпечення позову (вх. № 3963/20 від 07 грудня 2020 року) в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня назва - проспект 50-річчя ВЛКСМ) будинок 56, літ. "Б-1" у місті Харкові.

В обґрунтування підстав для вжиття заходів до забезпечення позову позивач вказує те, що право власності на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня назва - проспект 50-річчя ВЛКСМ) будинок 56, літ. "Б-1" у місті Харкові було визнане за громадянкою ОСОБА_1 на підставі рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2012 року у справі № 2027/13773/2012 та внесено до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп". Постановою Харківського апеляційного суду у справі № 2027/13773/2012 від 19 червня 2019 року рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2012 року у справі № 2027/13773/2012 скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня назва - проспект 50-річчя ВЛКСМ) будинок 56, літ. "Б-1" у місті Харкові. Втім, постановою Верховного Суду від 20 січня 2020 р. постанову Харківського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у справі № 2027/13773/2012 скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції. Під час нового розгляду Харківським апеляційним судом міста Харкова винесена постанова 10 березня 2020 року, якою рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2012 року у справі № 2027/13773/2012 в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня назва - проспект 50-річчя ВЛКСМ) будинок 56, літ. "Б-1" у місті Харкові, загальною площею 64,3 кв. м. - скасовано. Не погоджуючись із винесеним рішенням апеляційної інстанції, громадянка ОСОБА_1 подала касаційну скаргу та просила зупинити виконання постанови Харківського апеляційного суду міста Харкова у справі № 2027/13773/2012 від 10 березня 2020 року. Верховний Суд, відкриваючи касаційне провадження, 11 червня 2020 року відмовив у зупиненні виконання постанови Харківського апеляційного суду міста Харкова у справі № 2027/13773/2012 від 10 березня 2020 року.

На переконання заявника, у разі невжиття заходів забезпечення позову, запропонованих у заяві, у разі задоволення майбутньої позовної заяви, виконання рішення стане неможливим, оскільки існує небезпека зловживання правом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" та подальше відчуження нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня назва - проспект 50-річчя ВЛКСМ) будинок 56, літ. "Б-1" у місті Харкові.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Також, згідно з частиною 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному, гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Як наголосив Європейський суд у справі Горнсбі проти Греції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням. Так, право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Стгеесе), від 19 березня 1997 року, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі Іммобільяре Саффі проти Італії (Immobiliare Saffi v. Italy), [GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V). Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ( Бурдов проти Росії , комюніке Секретаря Суду 07 травня 2002 року; рішення у справі Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року). У пункті 43 рішення Європейського суду від 20 липня 2004 року у справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 етапі 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке мас обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду . Також у рішенні Європейського суду від 18 травня 2004 року у справі Продан проти Молдови суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті, забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини, зазначеним вище.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припушення, що невжиття таких заходів може унеможливити або утруднити виконання рішення по суті позовних вимог.

Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Виконання рішення у даному випадку слід розуміти не лише як стадію, яка має місце у судових рішеннях про присудження (та яка передбачає можливість застосування заходів державного примусу), але і більш широкому значенні, як таке правове положення сторін, за яких судом вирішено спір шляхом усунення невизначеності у правовідносинах між сторонами, зокрема, шляхом визнання права або його відсутності, та судом здійснено ефективний захист порушених прав, який в тому числі полягає у запобіганні подальшому порушенню прав та необхідності застосовувати додаткові заходи захисту.

При цьому, суд зазначає, що з огляду на предмет позову, застосуватися та досліджуватися повинна така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно до статті 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно.

Предмет даного позову становить визнання недійсним акту про передачу нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1" до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп", скасування державну реєстрацію внесення до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", визнання недійсним свідоцтво про право власності на нрухоме майно б/н від 31 жовтня 2012 року на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", видане Товариству з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп", скасування розпорядження Харківського міського голови від 30 грудня 2012 року № 4865, припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня 50-річчя ВЛКСМ), будинок 56, літ "Б-1", зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення від нежитлової будівлі.

Видом забезпечення позову, який позивач просить застосувати, є накладення арешту на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня назва - проспект 50-річчя ВЛКСМ) будинок 56, літ. "Б-1" у місті Харкові.

Спір у даній справі є немайновим, а тому суд повинен досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18).

З урахуванням викладених обставин, а саме з огляду на те, що позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня назва - проспект 50-річчя ВЛКСМ) будинок 56, літ. "Б-1" у місті Харкові, а вжиття заявлених у даній справі заходів забезпечення позову сприятиме захисту та поновленню порушених прав позивача та виконанню рішення у даній справі, у разі задоволення позовних вимог. Тоді як невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі, що в свою чергу призведе до нівелювання функції судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Господарський суд зазначає, що по визначеному вище об`єкту нерухомого майна, право власності за громадянином Шнеєр Н.І. скасовано постановою Харківського апеляційного суду у справі № 2027/13773/2012 від 10 березня 2020 року, проте дане майно є внесеним до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Солутурн-Груп", що зумовило позивача звернутись до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Приписами частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Положеннями частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Відтак, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства. Вказана правова позиція також закріплена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16. Тобто, в силу зазначеного вище, вбачається, що об`єкт нерухомого майна є нерозривно пов`язаним із земельною ділянкою, на якій він розташований. В даному разі, нежитлова будівля по проспекту Ювілейному (колишня назва - проспект 50-річчя ВЛКСМ) будинок 56, літ. "Б-1" у місті Харкові розташована на земельній ділянці, яка у відповідності до Державного акту на праві постійного користування земельною ділянкою серія ХР № 36-01-001563 від 25 березня 1997 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на праві постійного користування за № 179, належить Приватному акціонерному товариству "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування".

Саме через нерозривність пов`язаність нежитлової будівлі по проспекту Ювілейному (колишня назва - проспект 50-річчя ВЛКСМ) будинок 56, літ. "Б-1" із земельною ділянкою, яка належить позивачу, враховуючи наявну можливість здійснити першим відповідачем розпорядчих дій щодо даного нерухомого майна на користь третіх осіб, що може призвести до того, що у разі, якщо до закінчення розгляду спору буде відчужене нерухоме майно, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Приватного акціонерного товариства "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування", суд дійшов висновку про обґрунтованість вжиття заходів забезпечення позову у даному випадку.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Не допускається вжиття заходів забезпечегіня позову, які за змістом с тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Такий захід забезпечення позову як накладання арешту на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня назва - проспект 50-річчя ВЛКСМ) будинок 56, літ. "Б-1" у місті Харкові спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

При вирішенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову судом також враховано, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Суд також визнав наявність зв`язку між вказаним заходом забезпечення позову і предметом спору, співрозмірність та адекватність заходу із заявленими позивачем вимогами.

При цьому суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та фактичне виконання судового рішення, в разі задоволення позову, та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Відповідно до частин 1, 3 статті 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. Положеннями вказаної статті визначено право суду у випадку можливості спричинення відповідачу внаслідок забезпечення позову збитків, вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову зустрічного забезпечення у розмірі співмірному із заходами забезпечення позову та розміром збитків, яких може зазнати відповідач, у зв`язку із забезпеченням позову. Отже, умовою застосування зустрічного забезпечення є обґрунтування можливості спричинення відповідачу забезпеченням позову збитків. Враховуючи відсутність доказів можливості завдання збитків заявленими позивачем та задоволеними судом заходами забезпечення позову, з урахуванням законодавчо обґрунтованого характеру вжитих заходів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного забезпечення.

За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити заяву Приватного акціонерного товариства "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування" про вжиття заходів забезпечення позову, без повідомлення учасників справи, та не вбачає підстав для зустрічного забезпечення.

Керуючись статтями 42, 136-141, 232-236 ГПК України, господарський суд Харківської області,-

УХВАЛИВ:

Заяву Приватного акціонерного товариства "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування" (вх. № 3963 від 07 грудня 2020 року) про забезпечення позову - задовольнити повністю.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю по проспекту Ювілейному (колишня назва проспект 50-річчя ВЛКСМ) будинок 56, літ. "Б-1" у місті Харкові.

Ухвала про забезпечення позову набирає законної сили 09 грудня 2020 року та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 10 грудня 2023 року.

Ухвала з урахуванням пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» має статус виконавчого документа. В силу статті 129-1 Конституції України та статті 144 Господарського процесуального кодексу України ця ухвала є обов`язковою для виконання всіма органами, організаціями та посадовими особами на всій території України.

Стягувачем за даною ухвалою є - Приватного акціонерного товариства "Проектно-конструкторський технологічний експериментальний інститут машинобудування" (61153, місто Харків, проспект Ювілейний, будинок 56, ідентифікаційний код юридичної особи 00212334).

Боржником за даною ухвалою є - Товариство з обмеженою відповідальністю "Солутурн Груп" (01054, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 73, офіс 5, ідентифікаційний код юридичної особи 38202301).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду в порядку статей 255-257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Ухвалу підписано 09 грудня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/3963/20