Рішення

від 11.12.2020 по справі 500/1938/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 500/1938/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом Ізмаїльської міської ради Одеської області (пр.Суворова, 62, м.Ізмаїл, Одеська область, 68600, код ЄДРПОУ 26569223) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) , за участю третіх осіб: Державна архітектурно-будівельна інспекція України (бульвар Лесі Українки, 26, м.Київ, 01133, код ЄДРПОУ 37471912) в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107), Управління містобудування і архітектури Ізмаїльської міської ради Одеської області (пр.Суворова, 62, м.Ізмаїл, Одеська область, 68600, код ЄДРПОУ 02498837), про знесення самочинного будівництва,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшли матеріали справи Ізмаїльської міської ради Одеської області (пр.Суворова, 62, м.Ізмаїл, Одеська область, 68600, код ЄДРПОУ 26569223) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) , за участю третіх осіб: Державна архітектурно-будівельна інспекція України (бульвар Лесі Українки, 26, м.Київ, 01133, код ЄДРПОУ 37471912) в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107), Управління містобудування і архітектури Ізмаїльської міської ради Одеської області (пр.Суворова, 62, м.Ізмаїл, Одеська область, 68600, код ЄДРПОУ 02498837), про знесення самочинного будівництва.

У квітні 2016 року Ізмаїльська міська рада Одеської області звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України) в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління містобудування і архітектури Ізмаїльської міської ради Одеської області, про знесення самочинного будівництва.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою та просив суд визнати за ним право власності на 3-поверховий житловий будинок з цокольним та мансардним поверхом (з вбудованими нежитловими приміщеннями) загальною площею 2 833,1 кв. м., розташований на земельній ділянці, площею 0,087 га за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 травня 2017 року позов Ізмаїльської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ДАБІ України в особі Департаменту Державної Архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління містобудування і архітектури Ізмаїльської міської ради, про знесення самочинного будівництва - задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 за власний рахунок знести самочинно збудовану будівлю за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Ізмаїльської міської ради кошти на сплату судового збору у сумі 2 067,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області 08 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про знесення самочинного будівництва скасовано та ухвалено нове рішення. У позові Ізмаїльської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ДАБІ України в особі Департаменту Державної Архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління містобудування і архітектури Ізмаїльської міської ради, про знесення самочинного будівництва відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 касаційну скаргу Ізмаїльської міської ради задоволено частково. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 17 серпня 2017 року у частині вирішення позову Ізмаїльської міської ради Одеської області про зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинне будівництво - скасовано. Провадження у справі за позовом Ізмаїльської міської ради до ОСОБА_1 про знесення самочинного будівництва - закрито. Роз`яснено Ізмаїльській міській раді Одеської області, що розгляд справи про знесення самочинного будівництва віднесено до юрисдикції адміністративних судів і протягом десяти днів з дня отримання ним даної постанови вона може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року справу №500/1938/16-ц за позовом Ізмаїльської міської ради Одеської області до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління містобудування і архітектури Ізмаїльської міської ради Одеської області, про знесення самочинного будівництва та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту Державної Архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління містобудування і архітектури Ізмаїльської міської ради, про визнання права власності на житловий будинок передано для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.

06.08.2020 року справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду та за результатами автоматичного розподілу справ між суддями була передана для розгляду судді Радчуку А.А .

Ухвалою суду від 11.08.2020 року прийнято справу до провадження та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

З огляду на той факт що ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 17 серпня 2017 року скасовано лише у частині вирішення позову Ізмаїльської міської ради Одеської області про зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинне будівництво, судом розглядається дана справа в межах вимог Ізмаїльської міської ради Одеської області про зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинне будівництво.

В обґрунтування позовних вимог Ізмаїльської міської ради Одеської області зазначено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування, який зареєстрований в реєстрі за № 2087 від 26.06.2014, належить земельна ділянка, площею 0,087 га за адресою: АДРЕСА_2 .

31 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про надання будівельного паспорту забудови на незабудовану земельну ділянку за вищезазначеною адресою, та 14.11.2014р. виконкомом Ізмаїльської міської ради прийнято рішення № 943 Про надання згоди управлінню містобудування і архітектури на підготовку та надання ОСОБА_1 будівельного паспорту на забудову земельної ділянки по вищевказаній адресі на будівництво житлового будинку, гаражу та літньої кухні . 17.11.2014р. ОСОБА_1 отримав будівельний паспорт на будівництво житлового будинку, гаражу та літньої кухні за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 в супереч вимогам, розпочав виконання підготовчих та будівельних робіт без отримання у встановленому порядку дозвільних документів на будівництво, та був повідомлений про припинення виконання будівельних робіт до отримання дозволу у встановленому порядку та попереджений про оформлення повідомлення про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації у Департаменту ДАБІ України в Одеській області, про що повідомити виконком Ізмаїльської міської ради. Виконкомом Ізмаїльської міської ради було повідомлено в Департамент ДАБІ України в Одеській області про проведення перевірки на відповідність будівництва, що ведеться громадянином ОСОБА_1 , та про те, що будівництво не відповідає наявній містобудівній документації. Управлінням містобудування та архітектури Ізмаїльської міської ради встановлено, що будівництво здійснюється з істотним відхиленням від будівельного паспорту, та до виконкому Ізмаїльської міської ради результати вищевказаної перевірки не надходили. Департаментом було направлено вимогу громадянину ОСОБА_1 щодо надання необхідних документів для проведення позапланової перевірки за вищевказаною адресою, але вказана вимога ОСОБА_1 була проігнорована. Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 12.04.2016р., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , при обстеженні було встановлено, що на земельній ділянці проводяться будівельні роботи, а саме: ведуться роботи по будівництву триповерхової будівлі загальною площею понад 300 кв.м., та власником земельної ділянки у встановленому законом порядку не були отримані в управлінні містобудування та архітектури Ізмаїльської міської ради містобудівні умови та обмеження на забудову земельної ділянки. Крім того, у порушення ст. 40 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності , ОСОБА_1 не звертався до органів місцевого самоврядування щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Вищезазначений об`єкт збудований із порушенням вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , без відповідних документів, які дають право на виконання таких будівельних робіт, вимоги, зазначені в приписах про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ОСОБА_1 добровільно не виконані, земельна ділянка ним використана не за цільовим призначенням.

26.08.2020 року від позивача надійшли пояснення Ізмаїльської міської ради Одеської області в частині позову до ОСОБА_1 про знесення самочинного будівництва, оскільки судові рішення у частині відмови у визнанні права власності на самочинно будівництво набрали чинності.

Пояснення позивача фактично містять доводи аналогічні доводам викладеним в позовній заяві. Позивач вважає, що наявні підстави вважати збудований об`єкт самочинним будівництвом. Позивач звертає увагу, що будівництво багатоквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 здійснювалось без дозволу на будівництво, за відсутності розробленого проекту, з порушенням будівельних норм та правил, протипожежних та санітарних норм, у межах паркової зони, що суттєво порушує права суміжних землевласників, створює загрозу життю та майну.

Ухвалою суду від 01.09.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

24.09.2020 року від представника відповідача, до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що спірні правовідносини між сторонами по даній справі тривають з квітня 2016 року, проте предмет або підстави заявлених позовних вимог у даній справі Ізмаїльською міською радою не змінювались.

Поза увагою позивача залишаються ті обставини, що на теперішній час фізичними особам - власниками пайових внесків самочинного будівництва вже оформлено право приватної власності на побудовані відповідачем у будинку АДРЕСА_2 квартири, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно пре реєстрацію права власності.

На теперішній час між власниками квартир, в особі обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Наш дворик оформлене право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 та забезпечено водопостачання об`єкту самочинного будівництва . Крім того, на теперішній час мешканцями будинку по АДРЕСА_2 було створено у встановленому законом порядку та зареєстроване за вказаною адресою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Наш будинок 4 .

Враховуючи викладене, правова позиція відповідача щодо предмету та підстав заявлених позовних вимог у даній справі, якщо і укладається у формат дії певних правових норм, але не узгоджується з елементарними нормам моралі та даними мером міста Ізмаїл обіцянками власникам квартир.

Приведені вище обставини трансформації спірних правовідносин по даній справі, з огляду на оформлення фізичними особами - власниками пайових внесків права власності на побудовані квартири у житловому будинку АДРЕСА_2 , свідчать про те, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

19.10.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач додатково зазначив, що на цей час будівництво за адресою: АДРЕСА_2 є самочинним, не прийнятим в експлуатацію, на яке відсутнє право власності відповідно до діючого законодавства України, тому виникає питання, яким чином було зареєстровано право власності на приміщення у будівництві, яке не прийнято до експлуатації та на яке не визнано право власності у судовому порядку.

У зв`язку з відсутністю дозвільних документів на будівництво, що і стало підставою для подання позову Ізмаїльської міської ради до ОСОБА_1 про знесення, декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат на об`єкт за адресою: АДРЕСА_2 , не видавались та у задоволенні вимоги про визнання права власності у судовому порядку було відмовлено.

У позивача є підстави вважати об`єкт самочинним будівництвом, оскільки відповідач неодноразово повідомлявся про необхідність зупинення виконання самочинних будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_2 , проте відповідні приписи їм ігнорувались та не виконувались. При цьому позивач зазначив, що містобудівні умови та обмеження на будівництво не надавались, авторський нагляд не здійснювався.

Щодо висновків декількох експертних досліджень, на які посилався відповідач, позивачем зазначено, що висновок № 172/2016 від 25.10.2016, відповідно до якого встановлена можливість збереження виконаних будівельно-монтажних робіт триповерхової будівлі з підвалом та мансардним поверхом, було зроблено поза межами строку на проведення судової експертизи та експерт не була попереджена про кримінальну відповідальність за неправдиві відомості відповідно до діючого законодавства. В свою чергу висновок експерта № 5507 було зроблено на підставі матеріалів на будівельно-технічний висновок Центра НТТМ Одеської Державної академії, виготовлений станом на 2016 рік, який не є експертним висновком.

19.10.2020 року до суду надійшли заперечення відповідача, в яких додатково зазначено, що Позивач не спростовує наявності прав власності на квартири (26 квартир) і нежитлові приміщення (4 приміщення) у певної кількості осіб, яких Ізмаїльська міська рада вже намагалась в судовому порядку в межах справи №815/1915/18 позбавити права власності на квартири та нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_2 шляхом подачі позову в адміністративному порядку до Міністерства юстиції України про скасування його висновку, наказу а також скасування відповідних рішень державного реєстратора. Однак, адміністративні суди України закрили провадження у справі, встановивши приватноправовий характер подібної позовної вимоги.

Крім того відповідач зазначає, що єдиним доказом нібито наявних порушень зазначаються висновки Управління містобудування та архітектури, проте позивач абсолютно безпідставно намагається дискредитувати наявні у справі експертні висновки: висновок судового експерта №172/2016 від 25.10.2016р. про відповідність будівлі ДБН та СНіП; висновок судового експерта ОНДІСЕ №5507 від 26.01.2017р. про відповідність будівлі ДБН та СНІП.

Також відповідач зазначає, що 11 жовтня 2016 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області, у справі №500/3600/16-а, задовольнив позов ОСОБА_1 до Ізмаїльської міської ради та визнав протиправною бездіяльність Ізмаїльської міської ради, щодо відсутності розгляду та затвердження у встановленому ст. 19 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності порядку Детального тану території із встановленням меж паркової зони в межах вулиць Радянської міліції, Станційне селище та залізничної дороги у м. Ізмаїл, розробленого МП Проекти. Вишукування. Комерція . Саме ця протиправна бездіяльність Ізмаїльської міської ради була єдиною підставою неотримання ОСОБА_1 , вихідних даних під час будівництва.

Ухвалою суду від 10.11.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті на 11.11.2020 року.

В судове засідання 11.11.2020 року сторони не з`явились, про час та місце розгляду повідомлялись належним чином та своєчасно. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі шляхом застосування аналогії положення закону п. 1 ч. 2 ст. 236 КАС України, що є найбільш приближеним за змістом до ситуації, що склалася на території України та Одеської області, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, задля захисту життя та здоров`я учасників справи.

Відповідно до наказу Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року "Про встановлення обмежень, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) в Одеському окружному адміністративному суді на період запровадження в Україні карантинних заходів", з 21 жовтня 2020 року припинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях, за участю учасників судового процесу та рекомендовано розглядати справи у порядку письмового провадження. Зміст цього наказу оголошений на сайті Судова влада.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

11.11.2020 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження по справі, з огляду на той факт, що строк розгляду справи спливає, з боку позивача наявна заява про розгляд справи за його відсутності, а участь представників сторін у судовому засіданні не визнана судом обов`язковою.

Враховуючи викладене, та у зв`язку з відсутністю потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, керуючись приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, ухвалою суду, що занесена до протоколу судового засідання від 11.11.2020 року, продовжено розгляд справи у письмовому провадженні.

При цьому, фіксування судового засідання 11.11.2020 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, не здійснювалося.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та докази, якими він обґрунтовується, встановлено наступне.

ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки № 2087 від 26 червня 2014 року належить земельна ділянка площею 0,087 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т.1 а.с. 6-7).

31 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до міського голови Абрамченку А.В. з заявою про надання будівельного паспорта забудови на незабудовану земельну ділянку, площею 0,087 га, та рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради № 943 від 14 листопада 2014 року було надано дозвіл управлінню містобудування та архітектури на підготовку та видачу громадянину ОСОБА_1 будівельного паспорту на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_2 на будівництво житлового будинку, гаражу та літньої кухні, а також попереджено ОСОБА_1 про необхідність письмово повідомити виконком Ізмаїльської міської ради про початок виконання робіт та про прийняття закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію (т.1 а.с. 8).

Рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради № 943 від 14.11.2014р. дана згода Управлінню містобудування та архітектури на підготовку та видачу громадянину ОСОБА_1 будівельного паспорту за забудову земельної ділянки по АДРЕСА_2 на будівництво житлового будинку, гаражу та літньої кухні. Попереджено громадянина ОСОБА_1 про необхідність письмово повідомити виконком Ізмаїльської міської ради про початок виконання робіт та про прийняття закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію, у відповідності до діючих вимог ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності (т.1 а.с.9).

17 листопада 2014 року ОСОБА_1 був виданий будівельний паспорт на будівництво житлового будинку, площею 157,2 кв.м., гаражу, площею 24,0 кв.м., та літньої кухні, площею 28,0 кв.м. (т.1 а.с. 10-13).

20 листопада 2014 року виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради встановлено факт порушення вимог ст. 34-37 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності , а саме: виконання підготовчих та будівельних робіт ОСОБА_1 на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , без отримання у встановленому порядку дозвільних документів на будівництво, у зв`язку з чим виконком звернувся до Департаменту ДАБІ України в Одеській області з проханням вжити заходів згідно їхніх повноважень, та проінформувати про результати виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради (т.1 а.с. 14).

06 липня 2015 року виконком Ізмаїльської міської ради знов звернувся до Департаменту ДАБІ України в Одеській області з проханням терміново провести перевірку на відповідність будівництва, що ведеться громадянином ОСОБА_1 на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , вимогам будівельного паспорту № 471 від 17.11.14, наданого Управлінням містобудування та архітектури Ізмаїльської міської ради, та вимогам законодавства (т.1 а.с. 24).

19.08.2015р. Департамент ДАБІ України в Одеській області ОСОБА_1 надав припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам, архітектурним вимогам, затвердженим проектним рішенням, технічним умовам та іншим нормативно-правовим актам, виконуються без повідомленням, реєстрації декларації про початок їх виконання або без отримання дозволу на виконання будівельних робіт, та вимагали зупинити виконання будівельних робіт з 19.08.2015р., та усунуті порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності у термін до 19.09.2015р. (т.1 а.с. 227).

Постановою № 569 по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 96 КУпАП, тобто за порушення вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджених проектних рішень під час нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів чи споруд, та призначене адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 гривень (т.1 а.с. 228).

13.09.2016р. комісією Управління містобудування та архітектури Ізмаїльської міської ради та Управлінням капітального будівництва Ізмаїльської міської ради був складений акт обстеження земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 про те, що при дослідженні було встановлено, що на даній земельній ділянці проводяться будівельні роботи по будівництву багатоквартирного триповерхового житлового будинку з мансардним поверхом та підвалом, а саме: проводяться роботи по пристрою покрівлі, мансардного поверху, зовнішньої обробки, обробки балконів, виконуються внутрішні роботи (т.1 а.с. 229).

23.11.2015р. департаментом ДАБІ України в Одеській області був складений акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, про те, що при неодноразовому виїзді на місце, об`єкт зачинений, та про те, що притягнути замовника ОСОБА_1 неможливо, так як він вимоги департаменту, щодо присутності на об`єкті під час проведення перевірок ігнорує (т.1 а.с. 221-224).

Рішенням № 33 та наказом № 89 від 27.11.2015р. скасовано реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 20.11.2014р. з будівництва житлового будинку, загальною площею 157,2 кв.м., гаражу, площею 24,0 кв.м., літньої кухні, площею 28,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , замовник - ОСОБА_1 (т.1 а.с. 221-222).

Висновками експерта № 172/216 від 25.11.2016р. про те, що самочинне будівництво багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгівлі, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці, площею 0,087 га, яке належить ОСОБА_1 в цілому відповідає ДБН України, а також санітарним нормам і правилам (СНіП) України (т.2 а.с. 13-61).

Будівельно-технічними висновками від 20.10.2016р. встановлена можливість збереження виконаних будівельно-монтажних робіт триповерхової будівлі з підвалом та мансардним поверхом по АДРЕСА_2 , на замовлення ОСОБА_1 . Фактичний стан виконаних об`ємів земляних та будівельно-монтажних робіт, триповерхового житлового будинку з цоколем та мансардою знаходиться на рівні 76%, і на підставі дослідженої наданої документації та вимог нормативної документації, аналізу результатів візуально-інструментального дослідження, проведених випробуванням та перевірочних робіт, можливо зробити позитивний висновок про технічну можливість збереження виконаних земляних, будівельно-монтажних та оздоблювальних робіт по будівництву триповерхового житлового будинку з цокольним та мансардним поверхами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що надає можливість для узаконення нормальної експлуатації (т.2 а.с. 118-136).

Висновок експерта № 5280 судової будівельно-технічної експертизи та висновки експерта № 5507 (виправлений) від 26.01.2017р. про те, що будівництво об`єкту нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , відповідає ДБН України, а також санітарним нормам і правилам (СНіП) України (т.2 а.с. 195-210, 220-236).

З огляду на зазначене суд погоджується з позивачем, що спірний об`єкт є самочинним.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року №3038-VI (далі - Закон №3038-VI) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Частиною 1 статті 41 вказаного закону, визначено, зокрема, що державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 38 Закону №3038-VI встановлено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством.

Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

При цьому, згідно до абзацу 2 частини 7 статті 376 ЦК якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Разом з цим, пунктом 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" встановлено, що знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Якщо технічна можливість перебудови об`єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.

Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову.

Погодження забудовника на перебудову при розгляді справи про знесення самочинного будівництва за можливості перебудови, якщо це підтверджено, є підставою для відмови в позові лише тоді, коли рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов`язання здійснити перебудову не виконано не з вини забудовника, про що державним виконавцем складено відповідний акт.

Аналіз зазначеного дає суду підстави дійти до висновку, що для задоволення позову про зобов`язання суб`єкта здійснити знесення самочинного будівництва є встановлення (наявність) таких фактів, як неможливість перебудови об`єкту, або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Крім цього, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Разом з цим суд зазначає, що позивачем не надано доказів здійснення усіх передбачених законодавством заходів реагування перед зверненням до суду з позовом про знесення самочинного будівництва відповідача.

Матеріали адміністративної справи не містять в собі відомості щодо відмови відповідача у здійсненні перебудови об`єкта самочинного будівництва, як і відсутні докази про те, що проведення такої перебудови є неможливим. Також відсутні рішення суду щодо зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Суд зазначає, що знесення самочинного будівництва як крайня міра можливе за умови, якщо цим будівництвом порушуються права третіх осіб, а перебудова не призведе до усунення їх порушених прав, а також у разі, якщо перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами неможлива, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови, тобто, використані усі передбачені законодавством України заходи реагування.

Вищезазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 07.09.2018 року у справі, №813/6284/18, від 17.07.2018 року у справі № 820/3186/16.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що усунення порушень містобудівного законодавства можливо виключно шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва або доказів неможливості реконструювати його відповідним чином, тому вимоги про знесення є передчасними.

Також, матеріали справи не містять жодних доказів спорудження будинку з істотним недотриманням будівельних норм та порушення зведеним будинком суспільних інтересів або прав інших осіб.

Натомість в матеріалах справи містяться експертні висновки, що самочинне будівництво за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці, площею 0,087 га, яке належить ОСОБА_1 в цілому відповідає ДБН України, а також санітарним нормам і правилам України.

Окремо суд зауважує, що на теперішній час фізичними особам оформлено право приватної власності на побудовані відповідачем у будинку АДРЕСА_2 квартири та нежитлові приміщення (26 квартир та 4 нежитлових приміщення), що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно пре реєстрацію права власності (т.5 а.с. 25-55).

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод га протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Отже, особу може бути позбавлено її майна лише в інтересах суспільства, на умовах. передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності повинно бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виробив критерії оцінки дотримання статті 1 Першого протоколу. Вони наводяться у багатьох рішеннях. Наприклад, у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04. пункти 38-39) ЄСПЛ навів загальні принципи застосування статті 1 Першого протоколу:

ця стаття по суті гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою;

будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним;

вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права. Хоча проблему відносно тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з`ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції.

Щодо мети втручання, то стаття 1 Першого протоколу до Конвенції допускає можливість втручання у право на мирне володіння майном виключно "в інтересах суспільства".

Крім того, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява N 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У спірних правовідносинах інтерес фізичних осіб на використання належних їм на праві приватної власності квартир та нежитлових приміщень, побудованих відповідачем у будинку АДРЕСА_2 , не виключається з-під охорони за ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та ст.1 Протоколу Першого до Конвенції.

Такий інтерес у даному випадку (збереження об`єкту будівництва) є конкретним, чітко сформульованим і має з достатньою визначеністю окреслені у часі параметри.

Заявлена ж позивачем вимога спрямована на припинення фізичного існування речі матеріального світу - будинку, тобто на знищення будинку як такого.

За умови недоведеності позивачем виникнення реальної загрози від об`єкту будівництва правам та інтересам інших осіб, Державі або суспільства у цілому заявлена вимога не забезпечує дотримання згаданого вище балансу.

З огляду на зазначене та враховуючи встановлені у сукупності обставини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви Ізмаїльської міської ради Одеської області (пр.Суворова, 62, м.Ізмаїл, Одеська область, 68600, код ЄДРПОУ 26569223) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) , за участю третіх осіб: Державна архітектурно-будівельна інспекція України (бульвар Лесі Українки, 26, м.Київ, 01133, код ЄДРПОУ 37471912) в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107), Управління містобудування і архітектури Ізмаїльської міської ради Одеської області (пр.Суворова, 62, м.Ізмаїл, Одеська область, 68600, код ЄДРПОУ 02498837), про знесення самочинного будівництва - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.