Постанова

від 02.12.2020 по справі 387/392/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 387/392/18

провадження № 61-6665св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Згода ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Згода на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 14 листопада 2018 року у складі судді Цотка В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Товариства з обмеженою відповідальністю Згода (далі - ТОВ Згода ) про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 8,33 га, яка розташована на території Марківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

Вказана земельна ділянка перебувала в оренді у ТОВ Згода на підставі договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, зареєстрованого

у Добровеличківському відділі земельних ресурсів Кіровоградської області

09 липня 2008 року.

26 липня 2017 року позивач з 'ясувала, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 лютого 2017 року зареєстровано право оренди ТОВ Згода на зазначену вище земельну ділянку на підставі додаткової угоди від 15 вересня 2016 року, якою продовжено термін дії договору оренди землі від 31 грудня 2007 року до 08 липня 2028 року.

Вказувала, що додаткову угоду від 15 вересня 2016 року вона не підписувала, тому ця угода є неукладеною, і, відповідно, вона підлягає визнанню недійсною.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, зареєстрованого у Кропивницькій регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру (далі -

КРФ ДП ЦДЗК ) 09 липня 2008 року, укладену 15 вересня

2016 року у с. Маркове Добровеличківського району Кіровоградської області між ОСОБА_1 і ТОВ Згода в особі генерального директора Соловчука І. М.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 14 листопада 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, зареєстрованого КРФ ДП ЦДЗК

09 липня 2008 року, укладену між ОСОБА_1 і ТОВ Згода , право оренди на підставі якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 лютого 2017 року.

Стягнуто з ТОВ Згода на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 604,48 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний правочин суперечить волі позивача та підписаний від її імені іншою особою, тому він підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що у висновку експерта вказано, що підпис у оспорюваній додатковій угоді до договору оренди землі виконаний не позивачем, а іншою особою.

Відсутність волевиявлення позивача на укладення з відповідачем оспорюваного правочину та зміну раніше визначених основним договором умов оренди є підставою для визнання оспорюваної позивачем додаткової угоди недійсною з підстав, передбачених частиною третьою статті 203, статтею 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ Згода просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять жодних належних та обґрунтованих доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Позивачем не доведено обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Крім того, експертиза проведена з порушенням вимог цивільного процесуального законодавства, тому не може бути належним доказом, оцінюючи який суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Також суди безпідставно відмовили у призначенні у справі повторної почеркознавчої експертизи, яка могла б спростувати доводи позивача щодо не підписання спірного правочину.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Холоденко Р. В., подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що спірний правочин вона не підписувала, що підтверджується висновком експерта, тому суди правильно задовольнили позовні вимоги. Доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу .

10 червня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 01 серпня 2001 року серії І-КР № 011775

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 8,33 га на території Марківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

31 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ Згода укладено договір оренди землі, за умовами якого позивач передала зазначену вище земельну ділянку в оренду в строкове платне користування терміном на 10 років.

За змістом додаткової угоди від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, зареєстрованого у КРФ ДП ЦДЗК 09 липня 2008 року, ця угода укладена між ОСОБА_1 і ТОВ Згода , право оренди на підставі якої зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 лютого 2017 року.

В указаній угоді зазначено, що сторони домовилися про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки до 08 липня 2028 року.

ОСОБА_1 зазначала, що додаткову угоду від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року вона не підписувала.

Ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 03 серпня 2018 року за клопотанням представника позивача призначено у справі судову почеркознавчу експертизу.

Згідно з висновком експерта від 12 жовтня 2018 року підпис, розташований в графі Орендодавець у примірнику додаткової угоди від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, укладеної між ОСОБА_1 і ТОВ Згода , виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Частиною першою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований

в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору,

а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також застосування спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча

б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами договору оренди від 31 грудня 2007 року ОСОБА_1 надала ТОВ Згода в оренду терміном на 10 років належну їй земельну ділянку площею 8,33 га на території Марківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

Листом від 06 квітня 2017 року, який отриманий відповідачем 11 квітня 2017 року, позивач повідомила останнього про те, що не буде укладати новий договір оренди (не буде продовжувати договір оренди на новий строк).

Висновком експерта підтверджено, що підпис в графі Орендодавець у примірнику додаткової угоди від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Оскільки ОСОБА_1 додаткову угоду від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року не підписувала, тому ця угода є неукладеною і не може визнаватися недійсною.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала, що додаткову угоду від 15 вересня 2016 року вона не підписувала, тому вона підлягає визнанню недійсною.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Проте, позивачем обрано спосіб відновлення порушеного права (визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною), який не підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог у цій справі.

Оскільки позивач оспорювану додаткову угоду не підписував, тому вона є неукладеною, а позовна вимога про визнання недійсною цієї додаткової угоди є неналежним способом захисту порушеного права.

Суди першої та апеляційної інстанцій, установивши дійсні обставини справи, неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання додаткової угоди недійсною.

Крім того, відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02 вересня 2020 року у справі № 387/1088/17 (провадження № 61-744св19), від 07 жовтня 2020 року у справі

№ 387/709/18 (провадження № 61-6111св19).

Отже, фактичні обставини у справі встановлено, проте суди неправильно застосували норми права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Згода задовольнити частково.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 14 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 березня 2019 року скасувати, прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Згода про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська

Є. В. Петров