Ухвала

від 10.12.2020 по справі 379/1418/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

10 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 379/1418/18

провадження № 61-17904ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства Даценко про визнання недійсними договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та поновлення договорів оренди земельної ділянки на новий строк,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог та ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест (далі - ТОВ Інтерагроінвест , товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства Даценко (далі - ФГ Даценко) про визнання недійсними договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та поновлення договорів оренди земельної ділянки на новий строк.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 25 листопада

2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 16 березня 2020 року, в задоволенні позову ТОВ Інтерагроінвест відмовлено.

У березні 2020 року представник ФГ Даценко -Архипенко О. А. звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у вказаній вище справі, яка мотивована тим, що на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 27 листопада 2018 року № 01/12-2018 та ордеру адвоката - він є представником ФГ Даценко . З огляду на те, що під час розгляду апеляційним судом справи не було вирішено питання про розподіл судових витрат, які складаються: з витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, вивчення матеріалів апеляційної скарги, підготовки відзиву

(3 170,00 грн), участь в судовому засіданні (3 000,00 грн) та витрат, понесених на дорогу (2 140,00 грн), заявник просив її задовольнити.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 04 травня 2020 року заяву представника ФГ Даценко про ухвалення додаткового судового рішення задоволено, стягнуто з ТОВ Інтерагроінвест на користь ФГ Даценко судові витрати в розмірі 8 310,00 грн.

Задовольняючи заяву ФГ Даценко про ухвалення додаткового судового рішення у справі, апеляційний суд виходив із того, що заявник надав належні та допустимі докази на підтвердження заявленого розміру судових витрат, співмірності обсягу послуг, наданих адвокатом, а також понесених адвокатом дорожніх витрат, оскільки розгляд зазначеної справи проводився у м. Києві, а місцезнаходженням адвокатського бюро, яке надавало правову допомогу ФГ Даценко , є м. Черкаси.

Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року касаційну скаргу ТОВ Інтерагроінвест задоволено частково, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що поза увагою апеляційного суду залишилось дослідження питання щодо відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема, переїздом представника до іншого населеного пункту. Вирішуючи питання про компенсацію витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, обмежився посиланням на те, що відстань з м. Черкаси до м. Києва в обидві сторони складає 410 км з розрахунку 5 грн за 1 км дороги, при цьому суд не з`ясував, яким видом транспорту користувався представник ФГ Даценко для прибуття до м. Києва та не встановив наявність документів, що засвідчують вартість понесених витрат.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада

2020 року заяву представника ФГ Даценко про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково, стягнуто з ТОВ Інтерагроінвест на користь ФГ Даценко судові витрати в розмірі 6 170,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована доведеністю понесених ФГ Даценко витрат на професійну правничу допомогу, заявлений розмір є співмірним обсягу наданих послуг, складності справи. За відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження понесених адвокатом дорожніх витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх стягнення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ Інтерагроінвест , у якій заявник просив скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланнями на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у таких постановах касаційних судів:

- постанові Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 908/1051/16, в якій серед іншого указано, що суди відмовили в стягненні судових витрат, оскільки позивачем не доведено обставин надання йому адвокатом правової допомоги саме за даною справою;

- постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц, згідно з якою відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування;

- постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду

від 04 грудня 2018 року у справі № 911/3386/17, в якій зазначено, що правова позиція позивачів не змінювалася в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, відтак адвокату, який надавав правову допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій, не потрібно було вивчати додаткові джерела права, оскільки останній не міг бути необізнаним про позицію позивачів, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи та доводи, якими позивачі обгрунтовували свої вимоги та інші обставини, тобто, підготовка цієї справи в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи;

- постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17, в якій зазначено, що правова позиція позивача не змінювалася в судах апеляційної та касаційної інстанцій, відтак адвокату, який надавав правову допомогу в суді апеляційної інстанції не потрібно було вивчати додаткові джерела права, оскільки останній не міг бути необізнаним про позицію позивача, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи та доводи, якими позивач обгрунтовував свої вимоги та інші обставини, тобто, підготовка цієї справи в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи;

- постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду

від 12 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, згідно з якою участь одного адвоката при розгляді справи в судах усіх інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення. Оскільки правова позиція представника позивача не змінювалася в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, підготовка цієї справи в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, наслідком чого є зменшення розміру судових витрат;

- постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду

від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, в якій вказано, що суд не зобов`язаний присуджувати понесені витрати, якщо встановить, що розмір гонорару є завищеним (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, мотивоване тим, що повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду заявник отримав 25 листопада 2020 року.

За змістом частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Оскаржувана додаткова постанова апеляційного суду була прийнята

02 листопада 2020 року, останнім днем для подання касаційної скарги, з урахуванням вихідних днів, є 02 грудня 2020 року. Оскільки, згідно поштового штемпелю заявник подав касаційну скаргу 01 грудня 2020 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, а тому відсутні підстави для вирішення клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частинипершої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необгрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необгрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною першою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Судом встановлено, що представником ФГ Даценко був керуючий адвокатського бюро Архипенка - Архипенко О. А., який діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 27 листопада 2018 року № 01/12-2018.

16 березня 2020 року під час розгляду справи в апеляційному суді представник ФГ Даценко - керуючий адвокатського бюро Архипенка Архипенко О. А. подав заяву про стягнення судових витрат, пов`язаних із оплатою правової допомоги та витрат, пов`язаних з переїздом представника до іншого населеного пункту. Оскільки апеляційним судом не було вирішено питання про судові витрати, 19 березня 2020 року представник ФГ Даценко - Архипенко О. А. звернувся із відповідною заявою про ухвалення додаткового судового рішення, до якої додав розрахунок судових витрат, здійснений відповідно до умов укладеного договору про надання професійної правничої допомоги та додатків №№ 8, 9 до нього. З указаного розрахунку убачається, що вивчення матеріалів апеляційної скарги та підготовки обгрунтованих заперечень (3 год. 10 хв.) складає 3 170,00 грн, участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції (з 9 год.

00 хв. до 12 год 45 хв.) складає 3 000,00 грн, витрати на дорогу (відстань Черкаси - Київ в обидві сторони 410 км. з розрахунку 5 грн за 1 км. дороги, час, втрачений адвокатом в дорозі 5 год) складає 2 140,00 грн, а всього - 8 310,00 грн.

На підтвердження витрат, пов`язаних з правовою допомогою та витрат, пов`язаних з переїздом представника до іншого населеного пункту, надано акт приймання-передачі від 17 березня 2020 року, платіжне доручення від 18 березня 2020 року № 244 на суму 8 310,00 грн, договір про надання професійної правничої допомоги від 27 листопада 2018 року № 01/12-2018 з додатками та ордер.

Установивши, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із: складністю справи та наданими адвокатом послугами, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, підтверджені відповідними доказами, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення заяви адвоката Архипенка О. А. При цьому, зауваживши, що за відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження понесених адвокатом дорожніх витрат, у суду відсутні підстави для їх стягнення.

Саме такий та подібні до нього правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та

від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року № 753/15683/15, від 14 листопада 2018 року у справі

№ 753/15687/15-ц, від 05 лютого 2019 року у справі № 906/194/18, від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18.

Перевіряючи наведені заявником підстави для відкриття касаційного провадження, зокрема, що апеляційний суд, вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 908/1051/16 та постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц, від 06 листопада

2018 року у справі № 911/3386/17, від 12 грудня 2019 року у справі

№ 2040/6747/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 Верховний Суд вважає їх необгрунтованими, оскільки встановлені судами фактичні обставини справи у зазначених справах не є подібними у справі, яка переглядається.

Доводи касаційної скарги у цілому зводяться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішеннями, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки апеляційного суду, який їх обгрунтовано спростував. Переглядаючи законність та обгрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Узагальнюючи наведене, додаткова постанова Київського апеляційного суду

від 02 листопада 2020 року є законною та обгрунтованою , ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі 755/9215/15-ц, що свідчить про необгрунтованість скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства Даценко про визнання недійсними договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та поновлення договорів оренди земельної ділянки на новий строк , відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак