Ухвала

від 14.12.2020 по справі 520/4945/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 грудня 2020 року

м. Київ

справа №520/4945/19

провадження № 61-18007ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2019 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, третя особа: Державний заклад Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Зелена Гірка Міністерства охорони здоров`я , про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони здоров`я України і з урахуванням уточнень просив суд визнати незаконним наказ про звільнення, поновити його на роботі на посаді головного лікаря Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Зелена гірка МОЗ України та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2019 року , залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним наказ МОЗ України про звільнення позивача. Поновлено позивача на роботі на посаді головного лікаря Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Зелена гірка МОЗ України та стягнуто з МОЗ України середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 29111,07 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У грудні 2020 року МОЗ України подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2019 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вивчивши касаційну скаргу, суд дійшов висновку, що вона не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху, виходячи з таких підстав.

Для касаційних скарг, поданих після 08 лютого 2020 року, законодавцем встановлений новий порядок подання та підстави звернення особи з касаційною скаргою до суду.

Право на касаційне оскарження та підстави касаційного оскарження судових рішень визначені положеннями статті 389 ЦПК України.

Цивільний процесуальний закон містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги, за умови дотримання яких касаційна скарга може бути прийнята судом до розгляду (стаття 392 ЦПК України). Положеннями цієї статті передбачено, що у касаційній скарзі повинні бути зазначені підстави касаційного оскарження.

У даній справі скаржник оскаржує в касаційному порядку судові рішення, право на касаційне оскарження яких передбачене пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вищенаведена норма передбачає, що посилаючись як на підставу касаційного оскарження, в обґрунтування її крім іншого скаржнику необхідно зазначити, яку норму застосував суд апеляційної інстанції, без врахування правових висновків Верховного Суду.

Натомість обґрунтування скаржника зводяться до порівняння змісту постанов Верховного Суду з висновками судів попередніх інстанцій з приводу спірних правовідносин на основі узагальнюючих понять.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на положення статті 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Верховний Суд роз`яснює скаржнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За правилами частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що зазначення скаржником підстав для касаційного оскарження є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.

Виконання вищенаведених вимог необхідне для коректного зазначення підстав касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.

Скаржником не виконано в повній мірі вимоги законодавства стосовно зазначення підстав касаційного оскарження, в зв`язку з чим касаційна скарга не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.

Суд касаційної інстанції роз`яснює, що скаржнику для усунення даного недоліку, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги, конкретизувати мотивувальну частину касаційної скарги відповідно до вимог цієї ухвали.

За таких підстав касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду, оскільки скаржником не виконані в повній мірі вимоги статті 392 ЦПК України щодо оформлення касаційної скарги.

За правилами частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала

З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням строку на усунення вищевказаних недоліків.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2019 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя А. А. Калараш