Рішення

від 02.12.2020 по справі 433/1501/19

ТРОЇЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Троїцький районний суд Луганської області

Справа № 433/1501/19

Провадження № 2/433/60/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2020 року Троїцький районний суд Луганської області

в складі: головуючого - судді Суського О.І.,

за участю секретаря судового засідання - Юскевич Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт.Троїцьке цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до селянського фермерського господарства Олександрівське , третя особа: відділ Держгеокадастру у Троїцькому районі Луганської області, про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

До Троїцького районного суду Луганської області надійшов вищезазначений позов, в обґрунтування якого зазначено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 травня 2019 року позивач отримала у власність земельну ділянку площею 17,57 га, яка розташована на території Покровської сільської ради Троїцького району Луганської області, кадастровий номер земельної ділянки 4425484500:01:001:0009. При оформленні спадщини після смерті матері позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , серед її документів позивачем був знайдений примірник договору оренди землі від 12 лютого 2008 року про те, що між матір`ю позивача ОСОБА_2 та відповідачем селянським фермерським господарством Олександрівське було укладено договір оренди фактично частини цієї земельної ділянки у вигляді ріллі площею 13,29 га. Позивач вказує, що даний договір підписано не її матір`ю, а іншою особою. Крім цього, на думку позивача зі змісту договору оренди землі від 12 лютого 2008 року вбачається, що він не містить низки інших істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України Про оренду землі . Орендна плата, яка могла бути отримана матір`ю позивача, була значно меншою та не відповідала розміру орендної плати, встановленому Указом Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) , а саме мінімальному розміру у 3 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка з 01 січня 2019 року взагалі була відсутня. Також, на думку позивача відповідачем не виконувався належним чином п. 13 Договору щодо перегляду розміру орендної плати. Дані обставини позбавили позивача того, на що вона могла розраховувати та що визначено нормами чинного законодавства при наданні відповідачу своєї земельної ділянки у користування. На момент подачі даного позову до суду відповідачем з позивачем так і не було укладено додаткових угод до Договору, які б визначали та документально закріплювали зміну орендної плати на користь позивача. Також, на думку позивача, у порушення ч. 3 ст. 19 Закону України Про оренду землі при передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строк дії договору оренди земельної ділянки визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою, не визначено належним чином умов збереження стану об`єкта оренди. Договором не визначено права та обов`язки орендодавця та орендаря. Таким чином, на думку позивача відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, а також порушення інших вимог закону, було підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Спірний договір не встановлює однозначно та безспірно ні порядок визначення розміру орендної плати, ні розмір орендної плати, ні ще цілу низку істотних умов. Вказані порушення не є формальними, а дійсно у зв`язку з укладенням спірного договору були порушені права і законні інтереси позивача. Позивач просить суд визнати недійсним спірний договір оренди землі, витребувати у відповідача земельну ділянку з чужого незаконного володіння та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі.

Позивач у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.

Селянське фермерське господарство Олександрівське на неодноразові виклики свого представника до суду не направило. Надало відзив на позовні вимоги, згідно якого вказує, що позивач намагається ввести суд в оману, оскільки підпис у договорі оренди землі виконано саме ОСОБА_2 . Позивач вчасно отримує орендну плату, що свідчить про фактичне виконання договору оренди. Також відповідач вказує у відзиві, що позивачем фактично заявлені дві вимоги, майнового та немайнового характеру, однак судовий збір сплачено лише за одну, та не визначена вартість майна, яке необхідно витребувати.

Суд, з метою не допущення порушення встановлених строків вирішення цивільної справи, вважає за необхідне розглянути її без участі сторони відповідача.

Відділ Держгеокадастру у Троїцькому районі Луганської області свого представника у судове засідання не направив, неявка останнього не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а.с. 16).

За життя ОСОБА_2 належало право на земельну частку (пай) розміром 19,80 в умовних кадастрових гектарах у землі колишнього колективного сільськогосподарського підприємства Покровський с. Покровське Троїцького району Луганської області згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЛГ № 0144419 (а.с. 20).

Із вказаної земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 було виділено 13,29 га ріллі та 6,82 га кормових угідь, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛГ № 056186 (а.с. 19).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 травня 2019 року ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛГ № 056186 земельну ділянку площею 1,3163 ріллі га та земельну ділянку площею 9,9500 га ріллі, а також земельну ділянку площею 6,3037 га пасовищ (кадастровий номер земельної ділянки 4425484500:01:001:0009) (а.с. 18).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 166487199 від 14 травня 2019 року ОСОБА_1 успадкувала на підставі свідоцтва про право на спадщину № 252 від 14 травня 2019 року 2,54 га ріллі (кадастровий номер земельної ділянки 4425484500:01:001:0010) (а.с. 17).

На підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛГ № 056186 було складено договір оренди землі б/н від 12 лютого 2008 року на земельну ділянку площею 13,29 га ріллі. Договір зареєстрований 25 грудня 2008 року за № 254845/040841800144 (а.с. 11-14).

Згідно висновку експерта № 540-541/08 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 20 жовтня 2020 року підпис від імені ОСОБА_2 на звороті другого аркушу Договору оренди землі від 12 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та СФГ Олександрівське в рядку Орендодавець - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (а.с. 171-179).

На обґрунтування своїх заперечень, викладених у відзиві, відповідачем надано копії відомостей про отримання орендної плати за 2019 рік від імені ОСОБА_1 (а.с. 123, 126), та за 2017-2018 роки від імені ОСОБА_2 (а.с. 124-125), а також копію розписки про отримання ОСОБА_1 коштів за оренду землі за 2018 рік (а.с. 128).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 червня 2020 року (справа № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19) звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаючись на те, що цей договір не підписував спадкодавець земельної ділянки, остання умови договору не погоджувала, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки, покликаючись до умов договору, підписаного невстановленою особою замість спадкодавця земельної ділянки.

Вищезазначеним висновком експерта № 540-541/08 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 20 жовтня 2020 року достеменно встановлені обставини справи, за якими спірний договір спадкодавець земельної ділянки не підписувала та, відповідно, з істотними умовами цього договору не погоджувалася.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом вимоги про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Тому, суд приходить до висновку, що у частині вимог позову про визнання договору оренди землі недійсним слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Відмова у задоволенні позовних вимог у частині вимог позову про визнання договору оренди землі недійсним через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права на вирішення негаторного позову про повернення (витребування) земельної ділянки.

Щодо посилання відповідача на отримання орендної плати позивачем та спадкодавцем земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Між тим, статтею 18 Закону України Про оренду землі договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.

Отже, враховуючи конкретні встановлені судом обставини справи, що розглядається, суд не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.

Таким чином, відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

З огляду на викладене, суду приходить до висновку про те, що позовні вимоги слід задовольнити частково, витребувавши земельну ділянку з чужого незаконного володіння, так як у даному випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення спадкодавцем земельної ділянки договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Таким чином, суд вважає за необхідне встановити згідно ч. 1 ст. 267 ЦПК України порядок виконання рішення суду, вказавши відповідному реєстраційному органу на те, що дане рішення є підставою для скасування державної реєстрації спірного договору оренди землі.

Також, суд вважає за необхідне на підставі ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача судові витрати на користь позивача у виді сплаченого судового збору за вимоги про витребування земельної ділянки у сумі 768 гривень 40 копійок та 10789 гривень 10 копійок витрат за проведення судово-почеркознавчої експертизи. Також суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь держави суму судового збору у розмірі 768 гривень 40 копійок за вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 11, 15-16, 202-205, 207, 215, 229-233, 627, 638 ЦК України, ст.ст. 4-6, 11, 14-15, 17, 19 Закону України Про оренду землі , керуючись ст.ст. 5-13,18,76-81, 89, 142, 206,211, 258-259, 265, 267, 272, 293, 315 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Покровське Троїцького району Луганської області, зареєстрована в АДРЕСА_1 , НОМЕР_2 ) до селянського фермерського господарства Олександрівське (ЄДРПОУ 19072999, місце знаходження: с. Маковище Макарівський район Київська область, вул. Центральна, б. № 59) про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, - задовольнити частково.

Витребувати у селянського фермерського господарства Олександрівське з чужого незаконного володіння частину земельної ділянки площею 13,29 га ріллі з кадастровим номером земельної ділянки 4425484500:01:001:0009, розташованої на території Покровської сільської ради Троїцького району Луганської області, яка була предметом договору оренди землі б/н від 12 лютого 2008 року, зареєстрованого 25 грудня 2008 року за № 254845/040841800144.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Встановити згідно ч. 1 ст.267 ЦПК України порядок виконання рішення суду, вказавши реєстраційному органу на те, що дане рішення є підставою для скасування державної реєстрації договору оренди землі б/н від 12 лютого 2008 року, зареєстрованого 25 грудня 2008 року за № 254845/040841800144.

Стягнути з селянського фермерського господарства Олександрівське на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору за вимоги про витребування земельної ділянки у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок та 10789 (десять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять) гривень 10 (десять) копійок витрат за проведення судово-почеркознавчої експертизи.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок за вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається за правилами п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України через Троїцький районний суд Луганської області до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.І.Суський

02.12.20