Ухвала

від 17.11.2020 по справі 375/1559/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5 , ОСОБА_6

потерпілого ОСОБА_7

представника потерпілого ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9

обвинуваченого ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві кримінальне провадження стосовно

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Запруддя Рокитнянського району Київської області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, розлученого, маючого на утримані двох неповнолітніх дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не працюючого, без реєстрації, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України за апеляційними скаргами начальника Рокитнянського відділу Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_13 , обвинуваченого ОСОБА_10 , його захисника адвоката ОСОБА_9 та представника потерпілого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2020 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком ОСОБА_10 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України та йому призначено покаранняу виді позбавлення волі строком 13 (тринадцять) років з конфіскацією частини майна, що є власністю обвинуваченого.

Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Згідно вироку суд визнав доведеним, що ОСОБА_10 27 березня 2018 року близько 22 години з метою отримання коштів від своєї матері ОСОБА_14 повідомив останній неправдиву інформацію щодо наявності у нього боргу перед громадянами в сумі 4000 гривень та отримав від неї грошові кошти на вказану суму.

В подальшому ОСОБА_10 спільно зі своїми знайомими ОСОБА_15 та ОСОБА_16 на автомобілі останнього марки Volkswagen LT28, білого кольору, д.н.з НОМЕР_1 поїхали в м. Київ, де в нічних розважальних закладах витратили всі грошові кошти, отримані ОСОБА_10 від своєї матері ОСОБА_14

28 березня 2018 року близько 09 години не маючи коштів на розрахунок за послуги таксі ОСОБА_10 запропонував ОСОБА_15 та ОСОБА_16 поїхати до його місця проживання в с. Запруддя Рокитнянського району Київської області, де він візьме грошові кошти у своєї матері ОСОБА_14 , на що останні погодились.

Цього ж дня, 28 березня 2018 року близько 10 год ОСОБА_10 разом з ОСОБА_15 та ОСОБА_16 на невстановленому автомобілі «таксі» марки «Шевролет Лачетті» коричневого кольору, приїхали до його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_15 та ОСОБА_16 залишились чекати ОСОБА_10 в автомобілі таксі поряд з будинком, а ОСОБА_10 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, увійшов до будинку, де в приміщенні кухні виявив свою матір ОСОБА_14 та попросив в останньої грошові кошти для розрахунку з таксистом, який привіз його з м. Києва, проте ОСОБА_14 відмовилась дати ОСОБА_10 кошти, мотивуючи відмову тим, що напередодні вона вже віддала йому всі гроші, які в неї були.

Після цього, ОСОБА_10 запропонував своїй матері ОСОБА_14 продати належне їй зерно кукурудзи та пшениці, яке знаходилось в господарському приміщенні, на що ОСОБА_14 категорично заперечила. На ґрунті цього між ними виникла сварка, під час якої ОСОБА_14 , взявши до рук металеву сокиру, пригрозила нею своєму синові, однак будь-яких реальних дій не вчиняла. В цей час у ОСОБА_10 виник умисел на вчинення кримінального правопорушення, а саме вбивства своєї матері ОСОБА_14 з метою подальшого заволодіння зерном кукурудзи та пшениці.

З цією метою ОСОБА_10 , вхопивши лівою рукою за праву руку ОСОБА_14 , в якій вона тримала сокиру, правою рукою вихопив сокиру з правої руки ОСОБА_14 та продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення умисного вбивства ОСОБА_14 з корисливих мотивів., ОСОБА_10 утримуючи своєю лівою рукою за праву руку ОСОБА_14 , відразу наніс гострою частиною сокири, яку тримав у правій руці, три удари по потиличній частині голови ОСОБА_14 .

Після отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , зробивши декілька кроків у напрямку виходу з приміщення кухні, впала на підлогу в коридорі. Переконавшись, що ОСОБА_14 перестала рухатись та подавати ознаки життя, ОСОБА_10 зняв з себе верхній одяг з плямами крові та залишив його в одній з кімнат будинку, де переодягнувшись вийшов з приміщення будинку, зачинивши двері будинку на внутрішній замок ззовні.

Смерть ОСОБА_14 , 1959 року народження, настала від відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток черепа та руйнуванням головного мозку. При дослідженні трупа було виявлено: рубані та забійні рани волосяної частини голови, вруби та переломи кісток черепа, розруби речовини головного мозку, кров в шлуночках головного мозку; понижене кровонаповнення внутрішніх органів; рідкий стан крові; три поверхневі колото-різаних ран лівого передпліччя та плеча; поверхнева колото-різана рана грудної клітки зліва.

Ушкодження на волосяній частині голови утворилися від дії гострого та тупого предмета, яким можна рахувати сокиру. Відкрита черепно-мозкова травма, що потягла за собою смерть потерпілої, має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

В подальшому завершуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння зерном кукурудзи та пшениці, а також алюмінієвої бочки об`ємом 200 л, в якій знаходилось зерно пшениці, ОСОБА_10 діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, шляхом вільного доступу здійснив викрадення 18 мішків кукурудзи загальною вагою 1000 кг, загальною вартістю 4500 грн., 16 відер зерна пшениці загальною вагою 128 кг, загальною вартістю 576 грн. та алюмінієвої бочки об`ємом 200 л вартістю 933,33 грн., якими розпорядився на власний розсуд, а саме того ж дня збув за грошові кошти місцевим мешканцям.

Ринкова вартість алюмінієвої бочки, що була у використанні протягом 10 років, об`ємом 200 л, станом на 28 березня 2018 року з урахуванням зносу складає 933,33 грн. Ринкова вартість 1 (однієї) тони зерна кукурудзи, станом на 28 березня 2018 рокускладає 4500 грн. Ринкова вартість 1 (однієї) тони зерна пшениці, станом на 28 березня 2018 складає 4500 грн.

В апеляційній скарзі начальник Рокитнянського відділу Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_13 не оспорюючи вирок в частині доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_10 та правильності кваліфікації його дій, просить вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2020 року, в частині призначеного судом покарання, у зв`язку з його невідповідністю ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України призначити покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією частини майна, що є власністю обвинуваченого. В іншій частині вирок суду залишити без зміни.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що в порушення п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» та положень п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, при визначенні ОСОБА_10 покарання суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно вимог КК України є одним з найбільш тяжких злочинів та передбачає найсуворіший вид покарання у виді довічного позбавлення волі.

Вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_10 покарання не відповідає загальним засадам, які передбачені ст. 65 КК України і є недостатнім для його виправлення та за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість.

Також апелянт вказує, що при призначенні ОСОБА_10 покарання, суд першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України визнав обставиною, яка пом`якшує покарання - перебування на утриманні обвинуваченого двох малолітніх дітей. Проте в суді було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_10 розлучений та на час вчинення злочину проживав окремо від колишньої дружини та своїх малолітніх дітей, ніде не працював, вів антисоціальний спосіб життя і фактично проживав за рахунок своєї матері. Отже, на думку сторони обвинувачення, сам факт наявності у обвинуваченого ОСОБА_10 двох малолітніх дітей жодним чином не свідчить, що вони перебували на його утриманні, так як останній з ними не проживав, нічим їм не допомагав та їх вихованням не займався. За вказаних обставин вважає безпідставним твердження суду про наявність у обвинуваченого ОСОБА_10 такої пом`якшуючої обставини, як перебування на його утриманні двох малолітніх дітей.

Крім того вказує, що судом першої інстанції не в повній мірі врахована моральна сторона вчиненого обвинуваченим ОСОБА_10 злочину, зокрема те, що останній, незважаючи на свій вік та фізичний розвиток, фактично перебував на утриманні своєї матері. При цьому бажання наживи та збагачення за рахунок матері не змогли перебороти в ньому синівські почуття та почуття людяності, а сам факт того, що ОСОБА_10 після вбивства своєї матері, відразу вийшов з будинку та почав збирати зерно для продажу, свідчить про його байдуже ставлення до вчиненого та аморальність.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 вказує, що не згоден з оскаржуваним вироком та заперечує проти його висновків, оскільки всі його дії були спрямовані на самозахист свого життя, а не на вмисне вбивство матері, що не було враховано судом першої інстанції. Вважає, що розгляд даного кримінального провадження відбувся з грубим порушенням КПК України, а участь безоплатного захисника, якого йому надали для захисту його прав, була формальною.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_9 ставить питання по скасування вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2020 року та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що 14 січня 2020 року в ході розгляду кримінального провадження стороною захисту було заявлено клопотання про призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи для з`ясування чи міг обвинувачений ОСОБА_17 під час вчинення інкримінованих йому дій усвідомлювати свої дії та керувати ними, оскільки наданий суду стороною обвинувачення висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 235 від 18 квітня 2018 року не в повній мірі відображає психічний стан обвинуваченого на момент вчинення ним інкримінованих діянь, так як цей висновок був складений в амбулаторних умовах без детального дослідження в умовах стаціонара психічного стану здоров`я обвинуваченого, проте суд першої інстанції, не зважаючи на положення ст.ст. 242, 332, 509 КПК України, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.

Вважає, що суд першої інстанції відмовивши у задоволенні його клопотання про призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи, поклав висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи як один з доказів вини обвинуваченого без будь-якої оцінки самого висновку цієї експертизи. Наведене, на думку сторони захисту, доводить, що судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду, в результаті чого залишилося недослідженим належним чином питання психічного стану обвинуваченого ОСОБА_10 на момент вчинення інкримінованого йому діяння.

В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а також прав і законних інтересів потерпілого, просить змінити вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2020 року в частині застосовування додаткового покарання у виді конфіскації частини майна, що є власністю обвинуваченого, визначивши (конкретизувавши) перелік майна (предметів), яке підлягає конфіскації.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що в порушення ч. 1 ст. 59 КК України суд першої інстанції при призначенні додаткового покарання у виді конфіскації частини майна, що є власністю обвинуваченого, не зазначив у вироку повний перелік майна, яке підлягає конфіскації. При цьому, апелянт вказує, що обвинувачений ОСОБА_10 та потерпілий ОСОБА_7 є близькими рідними, що зумовило появу спільного майна. Джерелом походження спільного майна, у тому числі, що не було виділено в натурі, є земельна ділянка, площею 4,2590 гектара, яка розташована на території Запруднянської сільської ради Рокитнянського району Київської області, кадастровий номер 3223782000:01:006:0044. Підставою виникнення права спільної власності на дану земельну ділянку стало свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НАС 709980 від 05 грудня 2015 року. У відповідності до даного свідоцтва, потерпілий ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_10 володіють зазначеною земельною ділянкою у рівних долях, яка складає від загальної частки, без виділення часток кожному в натурі, а оскільки оскаржуваний вирок не містить чіткого переліку майна, частина якого підлягає конфіскації, потерпілий ОСОБА_7 може втратити частину спільного майна.

Представник потерпілого вважає, що не зазначення у вироку повного переліку частини майна, яке підлягає конфіскації, призвело до порушення вимог ч. 1 ст. 59 КК України, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та у відповідності з п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи поданих ними апеляційних скарг і заперечували проти апеляційних скарг сторони обвинувачення; пояснення потерпілого та його представника на підтримку доводів поданих ними та прокурором апеляційних скарг та їх заперечення проти апеляційних скарг сторони захисту; пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу начальника Рокитнянського відділу Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області і заперечував проти апеляційних скарг сторони захисту та представника потерпілого, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст. 94 КПК України, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За приписами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і не упередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вказані вимоги кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 та при ухваленні вироку судом були дотримані.

Провівши в межах висунутого обвинувачення судовий розгляд даного кримінального провадження, дослідивши зібрані в установленому законом порядку докази та за встановлених фактичних обставин, за яких ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, суд першої інстанції дійшов висновку про його винуватість у вчиненні вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, з наведенням в обвинувальному вироку доказів на підтвердження свого висновку щодо доведеності вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, який грунтується на показаннях потерпілого ОСОБА_7 , який підтвердив, що після розлучення обвинувачений переїхав жити до матері, тривалий час зловживав алкоголем та фактично перебував на її утриманні, жив за рахунок її коштів, в тому числі і від продажу зерна; свідка ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , а також інших встановлених під час досудового розслідування та досліджених в ході судового розгляду доказах, зокрема протоколі огляду місця події від 29.03.2018 року зі схемою та ілюстраційною таблицею до нього; протоколі затримання особи та одночасного обшуку затриманого від 29.03.2018 року; протоколі освідування особи від 29.03.2018 року; протоколі огляду трупа від 30.03.2018 року; протоколі проведення слідчого експерименту від 30.03.2018 року з додатком у виді диску з відеозаписом; висновку дактилоскопічної експертизи № 8-1/1417 від 04.05.2018 року; висновку експертизи трупа № 36/д від 27.07.-10.08.2018 року; висновку судово-медичної криміналістичної експертизи № 117-мк від 07.08.-09.08.2018 року; висновках судової молекулярно-генетичної експертизи № 10-1/911 від 21.06.2018 року та № 10-1/910 від 26.06.2018 року; № 10-1/1083 від 06.07.2018 року; висновку судово-товарознавчої експертизи № 3031 від 13.08.2018 року, а також висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 235 від 18.04.2018 року.

Враховуючи наведену у вироку оцінку доказів, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що обсяг обвинувачення та кримінально-правова кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_10 повністю знайшли своє підтвердження під час судового розгляду даного кримінального провадження і його дії вірно кваліфіковані п.6 ч.2 ст. 115 КК України.

Наведені у вироку докази суд першої інстанції обґрунтовано визнав належними, допустимими і достовірними доказами, які з достатньою повнотою спростовують апеляційні твердження обвинуваченого про те, що всі його дії були спрямовані не на вмисне вбивство матері, яку він не хотів вбивати, а на самозахист свого життя.

На противагу таким доводам обвинуваченого, суд першої інстанції належним чином проаналізувавши докази, що мають значення для встановлення змісту та спрямованості умислу обвинуваченого при вчиненні злочину, з урахуванням сукупності всіх обставин вчиненого діяння, поведінки обвинуваченого, що передувала події, його стосунки з потерпілою, предмет конфлікту, який став підґрунтям для подальших дій обвинуваченого, спосіб та знаряддя вчинення злочину, кількість характер і локалізація тілесних ушкоджень нанесених потерпілій, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину та його ставлення до наслідків злочину, дійшов ґрунтовного висновку про наявність у обвинуваченого ОСОБА_10 умислу на вбивство потерпілої ОСОБА_14 саме з корисливих мотивів.

При цьому, суд обґрунтовано зазначив, що вчиненню вказаного злочину передував конфлікт, який виник між обвинуваченим та його матір`ю з приводу відмови останньої дати гроші обвинуваченому, коли він приїхав додому на таксі з міста Києва та який загострився, після того, як обвинувачений висловив намір продати зерно і переріс у сварку з подальшими діями потерпілої, направленими на захист свого майна від обвинуваченого у вигляді взяття до руки сокири та демонстрації її обвинуваченому як застороги від вчинення ним висловлених дій продати зерно.

Крім того, суд обґрунтовано зазначив, що виходячи з показань самого обвинуваченого мати лише замахнулась на нього сокирою, проте удару не наносила, крім сокири в руках у потерпілої ОСОБА_14 не було жодних інших предметів, що після того, як він вихопив з її руки сокиру вона не вчиняла будь-яких дій, які б становили загрозу його життю чи здоров`ю, проте обвинувачений, після заподіяння останній тілесних ушкоджень не вжив жодних заходів для надання допомоги матері, а відразу вчинив дії направлені на заволодіння майном потерпілої, переодягнувся, вийшов на вулицю та став збирати зерно у мішки, вантажити у автомобіль та займатися його реалізацією, тобто після скоєння вбивства матері продовжив виконувати дії по заволодінню майном.

Отже, в ході судового розгляду, судом першої інстанції поза розумним сумнівом встановлено, що дії обвинуваченого були направлені на позбавлення життя матері ОСОБА_14 вчиненні саме з корисливим мотивом, який виник до початку вчинення злочину та був обумовлений прагненням досягти матеріальної вигоди для себе шляхом заволодіння зерном і подальшим його продажем, а тому критично оцінив показання обвинуваченого в тій частині, що він наніс удари сокирою, захищаючись від дій матері і не хотів її вбивати, з чим також погоджується і суд апеляційної інстанції.

Також безпідставними колегія суддів вважає і доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 , який вважає висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 235 від 18.04.2018 року таким, що не в повній мірі відображає психічний стан обвинуваченого ОСОБА_10 та, посилаючись на неповноту судового розгляду вказує, що залишилось недослідженим належним чином питання психічного стану обвинуваченого на момент вчинення ним інкримінованого діяння, оскільки на думку захисника, повідомлення обвинуваченим про обставини події та про власну поведінку мають ознаки неадекватності, затьмарення його свідомості, порушення мислення, інтелекту та пам`яті, який не міг пояснити походження тілесних ушкоджень на руці матері, проте суд відхилив клопотання сторони захисту про призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи, що на переконання останнього є істотним порушенням вимог КПК та у відповідності з вимогами ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Згідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 235 від 18.04.2018 року обвинувачений ОСОБА_10 під час скоєння інкримінованих йому дій на психічне захворювання не страждав і не страждає. Крім того, ОСОБА_10 міг під час скоєння інкримінованих йому дій та в даний час може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Під час скоєння інкримінованих дій ОСОБА_10 у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності не перебував, а перебував у стані простого алкогольного сп`яніння, який не позбавив його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_10 не потребує.

Отже, всупереч апеляційним твердженням захисника обвинуваченого, суд, оцінивши вказаний висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 235 від 18.04.2018 року на предмет його достовірності та допустимості, надав йому відповідну оцінку та обгрунтовано поклав в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_10 .

Апеляційні посилання захисника ОСОБА_9 на неповноту судового розгляду у зв`язку з необґрунтованою відмовою суду першої інстанції у задоволенні його клопотання про призначення в порядку ст. ст. 242, 332, ч.1 ст. 509 КПК України стаціонарної судово-психіатричної експертизи, на переконання колегії суддів є необгрунтованими, оскільки захисником не наведено нових даних щодо медичних показань, які на його думку впливають на результати проведеної амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 235 від 18.04.2018 року або нових обставин, які б викликали обгрунтовані сумніви у правильності висновків цієї експертизи, а його доводи, що висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 235 від 18.04.2018 року є таким, що не в повній мірі відображає психічний стан обвинуваченого ОСОБА_10 та необхідності здійснення тривалого спостереження для дослідження психічного стану особи ОСОБА_10 в умовах стаціонара, не містять належного обгрунтування необхідності здійснення тривалого спостереження та дослідження особи обвинуваченого ОСОБА_10 , є надуманими і зводяться до його незгоди з висновком вказаної експертизи.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_10 покарання, суд першої інстанції не порушив загальних засад його призначення, передбачених ст. 65 КК України та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, даних про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочину проти власності, проте в силу ст. 89 КК України є особою не судимою, який розлучений, не працює, згідно характеристики сільського голови від 30.03.2018 року № 141 (т.2 а.с. 79) зловживає алкогольними напоями, під наглядом у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, дійшов обгрунтованого висновку, що обвинувачений ОСОБА_10 веде антисоціальний спосіб життя, та з урахуванням такої пом`якшуючої покарання обставини, як наявність у обвинуваченого двох малолітніх дітей та обтяжуючих покарання обставин, а також думки потерпілого щодо міри покарання, призначив обвинуваченому ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на певний строк в межах санкції ч.2 ст. 115 КК України, строком на 13 років.

Призначене обвинуваченому ОСОБА_10 покарання на переконання колегії суддів є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому вважає безпідставними апеляційні твердження прокурора, що призначене покарання у виді 13 років позбавлення волі є недостатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_10 і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора щодо скасування вироку та ухвалення апеляційним судом свого вироку і призначення обвинуваченому покарання у виді 15 років позбавлення волі, з конфіскацією частини майна, що є власністю обвинуваченого.

Крім того, всупереч апеляційним твердженням прокурора щодо не врахування судом думки потерпілого, який просив призначити обвинуваченому максимально суворе покарання, а також не врахування в повній мірі моральної сторони вчиненого ОСОБА_10 злочину та аморальності його дій, який після вбивства своєї матері почав збирати зерно для продажу, колегія суддів вважає, що з урахуванням обставин, встановлених під час кримінального провадження, у тому числі і тих, на які посилається прокурор у своїй апеляційній скарзі, а також даних про особу обвинуваченого ОСОБА_10 у суду були достатні підстави для призначення визначеного цим вироком виду та строку покарання, і своє рішення суд мотивував належним чином, з наведенням відповідних аргументів, а тому колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора, що призначене ОСОБА_10 покарання за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість, оскільки вважає призначене обвинуваченому ОСОБА_10 покарання таким, що відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора.

Доводи апеляційної скарги представника потерпілого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 щодо зміни вироку в частині застосування додаткового покарання у виді конфіскації частини майна, що є власністю обвинуваченогочерез неправильне застосування судом кримінального закону, зокрема вимог ч. 1 ст. 59 КК України та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, законних інтересів і прав потерпілого, так як оскаржуваний вирок суду першої інстанції не містить переліку майна (предметів), яке підлягає конфіскації, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки вимоги щодо змісту вироку чітко регламентовані ст.374 КПК України, і суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 59 КК України у зв`язку з конфіскацією не всього майна, а лише його частини, обгрунтовано зазначив у вироку, що конфіскації підлягає частина майна, що є власністю обвинуваченого ОСОБА_10 , а визначення переліку предметів та виду майна, яке підлягає конфіскації не входить до переліку тих питань, які вирішуються судом при призначенні покарання і, крім того, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями вирішувати такі питання.

За викладеним, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 був постановлений згідно з нормами матеріального права та з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, з наведенням належних й достатніх мотивів для його ухвалення, а тому вважає оскаржуваний вирок законним та обгрунтованим, покарання необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, а тому відсутні підстави як для його зміни, так і для його скасування та ухвалення апеляційним судом нового вироку або призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції, про що ставиться питання у поданих апеляційних скаргах обвинуваченого, його захисника, прокурора та представника потерпілого.

Процесуальних порушень, як під час досудового слідства, так і під час розгляду провадження в суді першої інстанції, які б давали підстави сумніватися в правильності прийнятого судом рішення стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 апеляційним судом не встановлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги начальника Рокитнянського відділу Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_13 , обвинуваченого ОСОБА_10 , його захисника адвоката ОСОБА_9 та представника потерпілого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2020 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України без зміни.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3