Рішення

від 02.12.2020 по справі 912/2343/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2020Справа № 912/2343/20 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1

до 1. Бобринецької міської ради

2. Міністерства юстиції України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - державний реєстратор Грузької сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Обрежа Володимир Леонідович

про визнання протиправними, скасування наказу та визнання права постійного користування

Представники учасників справи:

від позивача: Буров С.В.;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Немирівська А.Г.;

від третьої особи: Обрежа В.Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

22.07.2020 до Господарського суду міста Києва від Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 надійшла позовна заява з вимогами до Бобринецької міської ради та Міністерства юстиції України про визнання протиправними, скасування наказу та визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що він не був обізнаний про розгляд Мінюстом скарги Бобринецької міської ради, був позбавлений можливості подати пояснення по суті скарги; позивачу не було надано копії скарги та доданих до неї документів; закінчився строк для подання скарги.

Більш того, позивач зазначає, що після заснування фермерського господарства останнє є належним користувачем земельної ділянки, наданої засновнику для ведення селянського (фермерського) господарства, так як після смерті громадянина - засновника фермерського господарства право користування земельною ділянкою не припиняється, а зберігається за фермерським господарством.

За таких обставин, позивач просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №2295/5 від 03.07.2020;

2) визнати право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га для ведення фермерського господарства (Кіровоградська обл., Бобринецький р-н, Червонодолинська сільська рада), кадастровий номер 3520887900:02:000:9006, за Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 24.07.2020 позовну заяву Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Внаслідок проведеного автоматизованого розподілу позовну заяву Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 передано на розгляд судді Спичака О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 відкрито провадження у справі №912/2343/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідачів - державного реєстратора Грузької сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Обрежу Володимира Леонідовича; підготовче засідання призначено на 30.09.2020, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 відмовлено у задоволенні заяви Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 про забезпечення позову.

21.09.2020 третьою особою подані письмові пояснення по справі, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 30.09.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого зсідання на 21.10.2020.

08.10.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.20202 відмовлено у задоволенні заяви Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 про забезпечення позову.

20.10.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що спірна земельна ділянка передавалась у постійне користування громадянину України - ОСОБА_1 , а не Селянському (фермерському) господарству ОСОБА_1 . Крім того, відповідач 2 зазначив, що про розгляд скарги Бобринецької міської ради позивач повідомлявся відповідно до Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України, а саме шляхом розміщення відповідного оголошення на сайті Мінюсту.

У підготовчому засіданні 21.10.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку проведення підготовчого провадження на тридцять днів та відкладення підготовчого засідання на 10.11.2020.

30.10.2020 позивачем подано відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 10.11.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.11.2020.

У судовому засіданні 24.11.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 02.12.2020.

Представник позивача у судовому засіданні 02.12.2020 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 02.12.2020 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

Третя особа у судовому засіданні 02.12.2020 надала усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача 1 у судове засідання 02.12.2020 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 02.12.2020 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з Державного акту на право постійного користування на землю КР№000113 від 09.09.1996, громадянину Україну ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Червонодолинської сільської ради народних депутатів Бобринецького району Кіровоградської області надано у постійне користування земельна ділянка площею 50,0 га, яка розташована на території Червонодолинської сільської ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-3511483552020 від 13.07.2020 встановлено, що державна реєстрація вказаної земельної ділянки відбулась 26.12.2018, кадастровий номер земельної ділянки 3520887900:02:000:9006.

Зі Статуту Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 вбачається, що в користуванні фермерського господарства перебуває, зокрема, земельна ділянка, надана на підставі рішення сесії Бобринецької районної ради народних депутатів від 31.03.1994 №165 громадянину України ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства (державний акт на право постійного користування землею від 09.07.1997 серії КР№000113), кадастровий номер 3520887900:02:000:9006, площею 50,0 га, яка розташована на території Червонодолинської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області; право володіння та користування земельними ділянками,які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (п.п. 4.2, 4.3 Статуту).

31.01.2019 державним реєстратором Грузьківської сільської ради Кіровоградської області Обрежею В.Л. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №45305713, яким зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, площею 50,0 га, кадастровий номер 3520887900:02:000:9006, що знаходиться за адресою: Кіровоградська обл., Бобринецький р-н, сільська рада Червонодолинська, за Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1 .

Бобринецькою міською радою подано до Міністерства юстиції України скаргу на рішення державного реєстратора Грузької сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Обрежи Володимира Леонідовича №45305713 від 31.01.2019 (№03-40/5/1 від 15.01.2020).

Скарга обґрунтована тими обставинами, що спірна земельна ділянка надавалась громадянину України ОСОБА_1 , а не Селянському (фермерському) господарству ОСОБА_1 . Крім того, ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Про вказані обставини скаржнику стало відомо 03.12.2019 під час розгляду питання, пов`язаного з припиненням права постійного користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_1 .

Наказом Міністерства юстиції України №2295/5 від 03.07.2020 (відповідно до ч. 3 ст. 26, підпунктів а, г пункту 2 ч. 6 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ) скасовано рішення від 31.01.2019 №45305713, прийняте державним реєстратором Грузівської сільської ради Кіровоградської області Обрежею Володимиром Леонідовичем.

Підстава скасування - Висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 10.06.2020 за результатами розгляду скарги Бобринецької міської ради від 15.01.2020 №03-40/5/1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2020 за №1885-26-20.

Як вбачається з Висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 10.06.2020, воно мотивоване наступними обставинами:

1) згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Обрежею В.Л. на підставі оскаржуваного рішення від 31.01.2019 №45305713 внесено запис про право постійного користування №30089119 за Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1. До заяви будо додано відомості ДЗК від 26.01.2020 №7386011, державний акт на право постійного користування землею від 09.09.1996 серії КР №000113;

2) однак, державний акт на право постійного користування землею від 09.09.1996 серії КР №000113 видано ОСОБА_1 , тоді як право постійного користування спірною земельною ділянкою зареєстровано за Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1;

3) таким чином, оскаржуване рішення прийняте державним реєстратором за відсутності документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що він не був обізнаний про розгляд Мінюстом скарги Бобринецької міської ради, був позбавлений можливості подати пояснення по суті скарги; позивачу не було надано копії скарги та доданих до неї документів; закінчився строк для подання скарги.

Більш того, позивач зазначає, що після заснування фермерського господарства останнє є належним користувачем земельної ділянки, наданої засновнику для ведення селянського (фермерського) господарства, так як після смерті громадянина - засновника фермерського господарства право користування земельною ділянкою не припиняється, а зберігається за фермерським господарством.

За таких обставин, позивач просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №2295/5 від 03.07.2020;

2) визнати право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га для ведення фермерського господарства (Кіровоградська обл., Бобринецький р-н, Червонодолинська сільська рада), кадастровий номер 3520887900:02:000:9006, за Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-2 зазначив, що ОСОБА_1 , саме якому і надавалась спірна земельна ділянка у постійне користування, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим припинилось право користування вказаною земельною ділянкою, а тому Мінюст правомірно скасував рішення державного реєстратора від 31.01.2019 про реєстрацію права постійного користування спірною земельною ділянкою за Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1. При цьому, спірна земельна ділянка передавалась у постійне користування громадянину України - ОСОБА_1 , а не селянському (фермерському) господарству. Крім того, про розгляд скарги позивач повідомлявся шляхом розміщення відповідного оголошення на сайті Мінюсту.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори). Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

У ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зазначено, що Міністерство юстиції України, зокрема, здійснює нормативно-правове регулювання у сфері державної реєстрації прав; здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

У ч. 5 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зазначено, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав подається представником скаржника, до скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;

б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

в -1 ) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.

У рішенні Міністерства юстиції України чи його територіального органу за результатами розгляду скарги можуть визначатися декілька шляхів задоволення скарги.

Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

У разі якщо за результатами розгляду скарги Міністерством юстиції України чи його територіальними органами виявлено прийняття державними реєстраторами чи суб`єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законодавства, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство юстиції України, його територіальні органи вживають заходів щодо негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів.

Згідно з п. 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

Відповідно до п. 14 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації висновок комісії, на підставі якого суб`єктом розгляду скарги приймається рішення про задоволення скарги, обов`язково містить інформацію про те, що:

1) рішення, дії або бездіяльність суб`єкта оскарження не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації;

2) скарга підлягає задоволенню в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням у якій частині) шляхом прийняття суб`єктом розгляду скарги рішень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктом 2 частини шостої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Згідно з ч. 9 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 10 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з п. 9 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації під час розгляду скарги по суті обов`язково запрошується скаржник та / або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до п. 10 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації суб`єкт розгляду скарги своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті, повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів:

1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі);

2) шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту;

3) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах, що додаються до скарги).

Судом встановлено, що на офіційному сайті Мінюсту за посиланням https://minjust.gov.ua/m/ogoloshennya-pro-zasidannya-kolegii-10-chervnya-2020-roku розміщено оголошення наступного змісту: 10 червня 2020 року за адресою: м. Київ, вул. Євгена Сверстюка 15, в Офісі протидії рейдерству відбудеться засідання Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції. Запрошуються скаржники/їх представники, державний реєстратор, суб`єкт державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується та заінтересовані особи/їх представники для розгляду наступних скарг: на 14 год. 30 хв. Розгляд скарги Бобринецької міської ради Кіровоградської області від 15.01.2020 № 03-40/5/1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2020 за № 1885-26-20. Тип об`єкта нерухомого майна: земельна ділянка. Адреса: 3520887900:02:000:9006. Суб`єкт оскарження: державний реєстратор Глузівської сільської ради Кіровоградської області Обережа В.Л. Заінтересована сторона: Селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1 (06687794) .

Враховуючи викладені обставини, суд вважає необгрунтованими доводи позивача стосовно того, що його не було належним чином повідомлено про розгляд Мінюстом скарги на рішення державного реєстратора Грузької сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Обрежи Володимира Леонідовича №45305713 від 31.01.2019 (№03-40/5/1 від 15.01.2020), оскільки таке повідомлення було здійснено відповідачем відповідно до п. 10 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Як було зазначено скаржником у поданій до Мінюсту скарзі, про порушення своїх прав Бобринецька міська рада дізналась 03.12.2019 під час розгляд питання, пов`язаного з припиненням права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , на пленарному засіданні сесії Бобринецької міської ради.

За таких обставин, суд вважає недоведеними твердження позивача стосовно того, що скаржником було пропущено строк звернення до Мінюсту з вказаною скаргою.

Що стосується тверджень позивача, що після заснування фермерського господарства останнє є належним користувачем земельної ділянки, наданої засновнику для ведення селянського (фермерського) господарства, так як після смерті громадянина - засновника фермерського господарства право користування земельною ділянкою не припиняється, а зберігається за фермерським господарством, суд вважає їх обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату створення Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату створення Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 ) користування землею може бути постійним або тимчасовим.У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату створення Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України від 25.10.2001 було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

З листа Бобринецького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 17.12.2019 вбачається, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд зазначає, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 ) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

З огляду на викладене суд зазначає, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Отже, у зв`язку зі смертю засновника Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 (громадянина України ОСОБА_1 ) право постійного користування земельною ділянкою, площею 50,0 га, кадастровий номер 3520887900:02:000:9006, що знаходиться за адресою: Кіровоградська обл., Бобринецький р-н, сільська рада Червонодолинська, яка була надана для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 не припинилось, а зберігається за Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

13 -1 ) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;

9 -1 ) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з п. 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.

У ч. 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зазначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що державним реєстратором Грузьківської сільської ради Кіровоградської області Обрежею В.Л. правомірно було прийнято 31.01.2019 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №45305713, яким зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, площею 50,0 га, кадастровий номер 3520887900:02:000:9006, що знаходиться за адресою: Кіровоградська обл., Бобринецький р-н, сільська рада Червонодолинська, за Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1.

Водночас, Міністерство юстиції України своїм наказом №2295/5 від 03.07.2020 (відповідно до ч. 3 ст. 26, підпунктів а, г пункту 2 ч. 6 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ) скасувало рішення від 31.01.2019 №45305713, прийняте державним реєстратором Грузівської сільської ради Кіровоградської області Обрежею Володимиром Леонідовичем, з тих підстав, що спірна земельна ділянка надавалась у постійне користування не фермерському господарству, а громадянину ОСОБА_1 .

Однак, зважаючи на встановлені судом обставини, що у зв`язку зі смертю засновника Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 (громадянина України ОСОБА_1 ) право постійного користування земельною ділянкою, площею 50,0 га, кадастровий номер 3520887900:02:000:9006, що знаходиться за адресою: Кіровоградська обл., Бобринецький р-н, сільська рада Червонодолинська, яка була надана для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 не припинилось, а зберігається за Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №2295/5 від 03.07.2020 Про задоволення скарги .

Суд зазначає, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та абз. 2 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно приписів ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Враховуючи наявність спору щодо належності права постійного користування землею та відсутності правових підстав для невизнання такого права за позивачем, суд дійшов висновку про задоволення позову Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 в частині вимог про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га для ведення селянського (фермерського) господарства кадастровий номер 3520887900:02:000:9006 за адресою: Кіровогардська обл., Бобринецький р-н, Червонодолинська сільська рада за Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства Юстиції України №2295/5 від 03.07.2020 Про задоволення скарги .

3. Визнати право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га для ведення селянського (фермерського) господарства кадастровий номер 3520887900:02:000:9006 за адресою: Кіровогардська обл., Бобринецький р-н, Червонодолинська сільська рада за Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1 (27200, Кіровоградська обл., Бобринецький р-н, м. Бобринець, вул. Паркова, буд. 5А; ідентифікаційний код: 06687794).

4. Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13; ідентифікаційний код: 00015622) на користь Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 (27200, Кіровоградська обл., Бобринецький р-н, м. Бобринець, вул. Паркова, буд. 5А; ідентифікаційний код: 06687794) судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

5. Стягнути з Бобринецької міської ради (27200, Кіровоградська обл., Бобринецький р-н, м. Бобринець, вул. Незалежності, буд. 80; ідентифікаційний код: 04055239) на користь Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 (27200, Кіровоградська обл., Бобринецький р-н, м. Бобринець, вул. Паркова, буд. 5А; ідентифікаційний код: 06687794) судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 14.12.2020.

Суддя О.М. Спичак