Постанова

від 14.12.2020 по справі 640/4436/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4436/19 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Енерго-Промислова група Югенергопромтранс про визнання дій протиправними, скасування дозволу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила:

- визнати неправомірними дії Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації неправомірними, які підлягають у недотриманні вимог п. 8.33 ДСП-173-96, у використанні недостовірної інформації - неправильно встановлена санітарно-захисна зона; застосуванні географічних координат, а не геодезичних; не перевірили походження труби котельні як джерела шкідливості; ситуаційний план з нанесенням санітарно-захисної зони не відповідає розташуванню санітарно-захисної зони на генеральному плані; збільшена площа складських приміщень для зберігання тріски та деревини, що є порушенням п. 2.7.3 дозволу; взято за основу експертний звіт та висновок, які не давали позитивних висновків на встановлене обладнання; закуплена електростанція відпрацювала чотири роки, а не сто годин та мала дефекти; обсяги викидів розраховано на підставі недостовірної інформації; використано не повний пакет необхідних документів; не враховано думку громади та позивача; не розглянуто характеристики джерел залпових викидів; сприяння порушенню законодавства у зв`язку з приховуванням відсутності заяви про наміри, відсутності оцінки ризику впливу планової діяльності на здоров`я населення, відсутності оцінки соціального ризику впливу планової діяльності;

- визнати неправомірними дії Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації неправомірними, які підлягають у порушення ст.ст. 3, 16, 50, 68 Конституції України; ст. 3, ч. 3 ст. 6, п. 3 ст. 16, п.п. 1 та 7 ст. 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації ; ст.ст. 3 та 4 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності , п. а ст. 3, ст.ст. 10, 11, 40, 50, 51 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища , ст. 3 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , ст. 10 Закону України Про охорону атмосферного повітря , ст.ст. 8 та 10 Закону України Про екологічну експертизу , п.п. 2 та 4, ч. 2 п. 7 Порядку проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємства, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2002 №302; п.п. 1.7, 2.7.1, 2.7.4, 2.9.2, 2.10 Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців від 09.03.2006 №108; ч.ч. 2 та 3 п. 19 Порядку залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля від 29.06.2011 №771;

- скасувати дозвіл № 3211000000-82 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами від 14.09.2018.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона просить оскаржуване рішення скасувати як таке, що постановлене із порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації видано ТОВ Енерго-Промислова група Югенергопромтранс дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами від 14.09.2018 № 3211000000-82.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо видачі вказаного дозволу та вважаючи сам дозвіл протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що право позивача не порушено в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без надання вірної правової оцінки обставинам справи та без повного дослідження обставин справи. Вказує, що Орхуська Конвенція не потребує будь-яких послаблень існуючих прав на доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. Наголошує, що заявлені позовні вимоги є належним способом захисту прав позивача. Метою звернення позивача до суду є не посягання на чужі права та інтереси, а намагання забезпечити дотримання вимог чинного законодавства, захистити свої інтереси проживати в екологічно чистому місті, мати безпечні для життя і здоров`я умови проживання, отримувати достовірну інформацію про довкілля.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України Про місцеві державні адміністрації (із змінами і доповненнями) (далі - Закон № 586), Законом України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності (із змінами і доповненнями) (далі - Закон № 2806), Законом України Про екологічну експертизу (далі - Закон № 2059), Законом України Про охорону навколишнього природного середовища (із змінами і доповненнями) (далі - Закон № 264), Законом України Про охорону атмосферного повітря (із змінами і доповненнями) (далі - Закон № 2707).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 16 Закону №586 місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, зокрема, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Згідно з пунктами 1, 7 частини першої статті 13 Закону № 586 до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань щодо забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, а також використання землі, природних ресурсів і охорони довкілля.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2059 державна екологічна експертиза організовується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, із залученням інших органів виконавчої влади.

Згідно з положеннями статті 11 Закону № 1264 викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть: здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Відповідно до пункту 4 Положення про Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 22.02.2018 №94, основними завданнями Департаменту є забезпечення реалізації на території Київської області державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, оцінки впливу на довкілля, спрямованої на запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду України на території Київської області; забезпечення екологічної та у межах компетенції радіаційної безпеки.

Відповідно до підпункту 5.67 пункту 5 вищевказаного Положення Департамент видає дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб`єктам господарювання, об`єкти якого належать до другої або третьої групи.

Частиною першою статті 1 Закону № 2806 визначено, що дозвільні органи - суб`єкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру.

Згідно з пунктами 4 та 30 додатку до Закону України 19.05.2011 № 3392-VI Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №3392) висновок державної екологічної експертизи та дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відносяться до документів дозвільного характеру.

Системний аналіз зазначених норм законодавства України дає підстави для висновку, що Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації є дозвільним органом, до повноважень якого входить, у тому числі, видача документів дозвільного характеру, в тому числі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб`єктам господарювання, об`єкти якого належать до другої або третьої групи.

Відповідно до частини сьомої статті 4-1 Закону № 3392 дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру з таких підстав: звернення суб`єкта господарювання із заявою про анулювання документа дозвільного характеру; наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення та ліквідації, якщо інше не встановлено законом; наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації; 2) здійснення суб`єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення. Анулювання документа дозвільного характеру з підстав, не передбачених законом, забороняється.

Таким чином, законодавством визначено підстави, за наявності яких дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру самостійно, та підстави, за наявності яких такий орган має право звернутись до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру.

Тобто, суб`єктом звернення до суду з позовом про застосування заходу реагування у вигляді анулювання документа дозвільного характеру може виступати відповідний дозвільний орган. Такому зверненню має передувати встановлення фактів, які законом визначені як підстава для анулювання такого документу, зокрема і подання недостовірної інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 809/437/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач у даній справі - фізична особа ОСОБА_1 не наділена правом на звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправними/неправомірними дій Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, пов`язаних з видачею ТОВ Енерго-Промислова група Югенергопромтранс дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами та скасування самого такого дозволу.

Статтями 8, 55 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви про розгляд навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді

Як зазначалося, статтею 55 Конституції України передбачено, що кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не має права відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду, які зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає помилковими та не беруться колегією суддів до уваги, оскільки висновки Верховного Суду у вказаних апелянтом справах є неспівставними з обставинами даної справи.

Щодо доводів апелянта про те, що видача дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суперечить нормам законодавства, оскільки навколо підприємств, які здійснюють викиди в навколишнє середовище, встановлюється 300-метрова санітарна зона і у такій санітарній зоні заборонено розміщення будь-яких об`єктів містобудування, у т.ч. житлових будинків, колегія суддів зазначає наступне.

Встановлення санітарно-захисної зони здійснюються відповідно до Земельного Кодексу, містобудівного законодавства та державними будівельними і санітарними нормами і правилами.

Відповідно до ст. 114 Земельного кодексу України санітарно-захисні зони створюються навколо об`єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об`єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей. Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Відповідно до п. 5.4 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 липня 1996 року за №379/1404, промислові, сільськогосподарські та інші об`єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами.

Санітарно-захисну зону слід встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд , в тому числі дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд та ін., а також територій парків, садів скверів та інших об`єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших, прирівняних до них об`єктів, в тому числі:

- для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими, із неприємним запахом хімічними речовинами та біологічними факторами, безпосередньо від джерел забруднення атмосфери організованими викидами (через труби, шахти) або неорганізованими викидами (через ліхтарі будівель, димлячі і паруючі поверхні технологічних установок та інших споруд, тощо), а також від місць розвантаження сировини, промпродуктів або відкритих складів;

- для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та інших шкідливих факторів від будівель, споруд та майданчиків, де встановлено обладнання (агрегати, механізми), що створює ці шкідливості;

- для теплових електростанцій, промислових та опалювальних котелень - від димарів та місць зберігання і підготовки палива, джерел шуму;

- для санітарно-технічних споруд та установок комунального призначення, а також сільськогосподарських підприємств та об`єктів - від межі об`єкта.

Відповідно до п.п. 5.6 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класифікація підприємств, виробництв та об`єктів, що наведена у додатку № 4.

Згідно п.п. 8.8. Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів промислові підприємства, а також об`єкти з технологічними процесами, які супроводжуються викидами шкідливих речовин в атмосферу, повинні мати санітарно-захисні зони, створені відповідно до вимог пп. 5.4 - 5.10 цих Правил.

Позивач в даному випадку вказує на поширення на спірні правовідносини п.п. 8.33 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, відповідно до якого розміри санітарно-захисних зон від майданчиків-накопичувачів промвідходів до сельбищної території визначаються видом, агрегатним станом і класом небезпеки відходів: для териконів і відвалів гірничодобувної промисловості, золошламових сумішей металургійних підприємств і об`єктів енергетики встановлюються розрахунковим методом, але не менше 300 м.

Однак, колегія суддів зазначає, що в даному випадку відсутні терикони і відвали гірничодобувної промисловості та золошламові суміші, оскільки основне призначення об`єкту Електростанція на біомасі встановленою потужністю 5 мВт в м. Переяславі-Хмельницькому по вул. Героїв Дніпра, 38-А/1 - виробництво електричної енергії у генераторі, що приводиться паровою турбіною конденсаційного типу, з використанням пари від парового котла у якому спалюється деревна тріска, яка є основним та резервним паливом для котла; основними забрудниками атмосферного повітря від об`єкту будуть викиди забруднюючих речовин від роботи котла, що вбачається з висновку державної екологічної експертизи від 15.12.2017 № 062-04/5929.

Відтак, доводи апелянта про необхідність чіткого дотримання 300-метрової санітарної зони між териконами і відвалами гірничодобувної промисловості та/або золошламових сумішей Електростанції на біомасі встановленою потужністю 5 мВт в м. Переяславі-Хмельницькому по вул. Героїв Дніпра, 38-А/1 до житлових будинків, чи самої граничної межі електростанції до житлових будинків є необґрунтованими, а така санітарна зона має встановлюватись розрахунковим методом.

Щодо доводів апелянта, що наразі електростанція на біомасі встановленою потужністю 5 мВт в м. Переяславі-Хмельницькому по вул. Героїв Дніпра, 38-а/1 порушує права позивача та жителів міста Переяслав-Хмельницький на безпечне довкілля та є джерелом забруднення, колегія суддів зазначає, що таким чином позивач фактично не погоджується загалом із діяльністю електростанції, однак, колегія суддів звертає увагу, що оскаржуваний позивачем дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами від 14.09.2018 № 3211000000-82 надавався до початку функціонування електростанції, і на момент видачі такого документу електростанція не була здана в експлуатацію.

При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що у разі порушення ТОВ Енерго-промислова група Югенергопромтранс прав позивача на безпечне довкілля шляхом його забруднення, позивач не позбавлений права вже після початку експлуатації електростанції на біомасі встановленою потужністю 5 мВт в м. Переяславі-Хмельницькому по вул. Героїв Дніпра, 38-А/1 звернутися до відповідних органів з заявами про проведення перевірок, звертатися зі скаргами, в тому числі, з заявами до правоохоронних органів, тобто, в такому випадку у разі незгоди з діяльністю та функціонуванням такої електростанції існує інший порядок відповідного реагування у разі наявності порушень законодавства.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить висновку, що позивачем не надано належних доказів, а колегією суддів не встановлено, у межах спірних правовідносин, протиправних дій відповідача та протиправність дозволу від 14.09.2018 № 3211000000-82, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія враховує рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.