Постанова

від 03.12.2020 по справі 627/1130/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 627/1130/18 Головуючий суддя І інстанції Вовк Л. В.

Провадження № 22-ц/818/5674/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори про спадкове право

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 21 вересня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Вовк Л.В. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області про визнання заповіту недійсним, третя особа Краснокутська державна нотаріальна контора Харківської області,

в с т а н о в и в:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, третя особа Краснокутська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивовано тим, що позивач та її сестра ОСОБА_3 є доньками ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. У встановлений законом строк позивач звернулася до Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області для отримання спадщини за законом, сестра ОСОБА_3 відмовилася від своєї частки у спадщині на користь позивача.

Зазначає що їй стало відомо, що за життя ОСОБА_4 було складено заповіт, спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2 . З тексту заповіту від 24 грудня 2014 року вбачається, що текст прочитано вголос ОСОБА_4 та відповідає її дійсним намірам.

Зауважує, що її мати на той час мала катаракту обох очей, перебувала на стаціонарному лікуванні з 05 серпня 2014 р. по 07 серпня 2014 року та після оперування не відновила свій зір і тому, на думку позивача , не могла прочитати самостійно вказаний заповіт. Крім того, заповіт був посвідчений без присутності свідків, оскільки мати мала фізичні вади та не могла сама прочитати його текст.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 21 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано покази свідків, які пояснили, що ОСОБА_4 за життя мала поганий зір, самостійно читати не могла, обличчя людей не впізнавала.

Не надано оцінки і тому факту, що заповіт був складений за відсутністю свідків, що порушує вимоги чинного законодавства, оскільки маючи вади здоров`я вона не мала змоги прочитати заповіт самостійно.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Шадрін О.С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_4 мала фізичні вади, які за станом здоров`я перешкоджали їй самостійно прочитати або підписати заповіт.

Зазначає, що доводи скарги грунтуються на суперечливих показах свідків, які спростовуються показами інших свідків та висновком експертизи про те, що спадкодавець за станом здоров`я та з використанням окулярів або лупи мала змогу прочитати та підписати заповіт.

Зауважує, що оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивач належних та допустимих доказів не надав.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності ОСОБА_1 та її представника, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду, вважає, що скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , видане Краснокутським РВ ДРАЦСу ГТУЮ у Харківській області від 10 січня 2018 року.

На день смерті ОСОБА_4 зареєстрована та проживала за адресою АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_2

ОСОБА_1 є рідною донькою померлої ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого Харківським місцевим бюро ЗАГСу від 16 травня 1950 року та витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу від 10.01.2018 року.

Після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_5 звернулася до Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області із заявою про прийняття спадщини, внаслідок чого була заведена спадкова справа №340/14, що підтверджує витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

За життя ОСОБА_4 24 грудня 2014 року склала заповіт, посвідчений секретарем Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області Тимченко Н.П. за реєстром № 336 , згідно з яким ОСОБА_4 на випадок своєї смерті належне їй нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та земельні ділянки, заповідала ОСОБА_2 .

Позивач не погодилася із заповітом, та звернулася до суду із вказаним позовом, оскільки, на її думку, мати не могла прочитати самостійно вказаний заповіт та посвідчення заповіту відбувалося без свідків.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх доказів, що волевиявлення заповідача не було вільним, зміст оспорюваного заповіту не відповідав її волі, а на момент складання заповіту ОСОБА_4 мала фізичні вади, які б не давали змогу прочитати або підписати заповіт.

Колегія судів погоджується з такими висновками суду виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статей1233,1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247,1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 207 ЦК України встановлено, що якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю і не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Аналогічні положення містяться у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595, за змістом пунктів 1.4., 1.8, 1.11 глави 3 якого заповіт особисто підписує заповідач; якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою; на бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках.

Частинами першою, другою статті 1257 ЦК України встановлено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Така ж норма міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз`яснено у пунктах 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215,216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Звертаючись до суду позовом ОСОБА_1 вказувала, що підставою визнання оспорюваного заповіту недійсним є вади зору ОСОБА_4 , які не давали змогу їй самостійно прочитати заповіт, тому заповіт мав бути посвідчений у присутності свідків проте, позивач по справі не надала суду належних доказів та не довела зазначених обставин.

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_4 24 грудня 2014 року склала заповіт, посвідчений секретарем Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області Тимченко Н.П. за реєстром № 336 , згідно з яким ОСОБА_4 на випадок своєї смерті належне їй нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та земельні ділянки, заповідала ОСОБА_2 . Сспадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2 . Спадкодавець ОСОБА_4 підписала заповіт, складений з її слів секретарем Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області за допомогою комп`ютерної техніки, прочитано ОСОБА_4 вголос та відповідає її дійсним намірам.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 перед цим знаходилася в офтальмологічному відділенні з 05 серпня 2014 р по 07 серпня 2014 року з приводу зрілої вікової катаракти правого ока. 06 серпня 2014 року була прооперована на правовому оці. При виписці гострота зору правового ока складає 0,2 , лівого - 0, 03 н.к. , що підтверджується довідками КНП Харківської обласної ради Обласна клінічна лікарня від 12.12.2018 року та 24.01.2019 року.

Для з`ясування фізичних вад зору заповідача, судом, за клопотанням представника позивача, було призначено посмертну комісійну судово-медичну експертизу.

Згідно висновку експерта комісійної судово-медичної експертизи № 08-276/2019 року від 18 травня 2020 року, ОСОБА_4 , 1927 р.н., знаходилася на обстеженні і лікуванні з 05.08. по 07.08.2014 р. із заключним клінічним діагнозом Зріла катаракта правого ока . Майже зріла катаракта лівого ока . Під час перебування ОСОБА_4 в лікувальному закладі 06.08.2014 року було проведено оперативне втручання на правому оці з приводу наявного у неї хронічного захворювання, яке формується протягом тривалого часу. На момент виписки ОСОБА_4 із стаціонару 07.08.2014 року гострота її зору складала правого ока - 0,2 , лівого ока - 0,03. Така гострота зору дозволяла ОСОБА_4 прочитати текст розміром шрифту 11, виготовленим методом комп`ютерного друку, за умов застосування спеціальних окулярів або приладів для збільшення відображення.

Окрім цього, судом першої інстанції були допитані свідки:

свідок ОСОБА_6 пояснив, що з 1995 року знав ОСОБА_4 , оскільки її дочку ОСОБА_1 возив до м. Харкова, а у вечері заїжджали в с. Мурафа до її матері ОСОБА_4 .. З 2010 року у ОСОБА_4 погіршився зір, вона погано бачила, по обличчю не впізнавала, користувалася спеціальними темними окулярами.

Свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що він є мешканцем с. Мурафа та знав ОСОБА_4 , у якої з 2010 року погіршився зір. Вона не могла прочитати текст квитанції за комунальні платежі, оскільки не бачила. Від жителів села він чув, що ОСОБА_8 зовсім втратила зір та після оперування не бачила.

Допитаний свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що в 2014 році разом зі своєю знайомою ОСОБА_1 декілька разів приїжджали до її матері ОСОБА_4 , яка була сліпою. Дочка їй привезла спеціальні окуляри. ОСОБА_4 говорила, що вони їй не допомагають, в неї від них болить голова. Вона потихеньку ходила та читати не могла. Після операції вона не бачила .

Допитана по справі свідок ОСОБА_10 пояснила в судовому засіданні, що працювала в 2014 році секретарем Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області. До сільської ради декілька разів особисто, без супроводу , приходила ОСОБА_4 , яка цікавилася, які необхідно принести документи, щоб скласти заповіт. Вона повідомила, що має намір скласти заповіт на ОСОБА_2 , оскільки дочки проживають далеко та не їдуть до неї. Свідок за допомогою комп`ютерної техніки склала заповіт та надала читати ОСОБА_4 , яка прочитала його та підписала. Свідок зазначила, що остання самостійно виявила таку волю на користь ОСОБА_2 та особисто його прочитала і підписала.

Свідок ОСОБА_11 пояснив суду, що працює пастором в с. Мурафа, та в 2013-2015 р.р. ОСОБА_4 відвідувала церкву. Вона була без будь-яких фізичних вад, співала та читала текст зі збірника. В 2016-2017 р.р зір в неї погіршився ОСОБА_4 повідомляла, що за нею доглядає ОСОБА_12 та вона хоче заповісти йому будинок.

Свідок ОСОБА_13 пояснив суду , що був знайомий зі ОСОБА_4 та допомагав їй по господарству. Вона до часу смерті сама обробляла город, виписувала та читала газети. Зі слів ОСОБА_4 мала намір заповісти майно ОСОБА_2 ..

Допитана свідок ОСОБА_14 пояснила суду, що працює соціальним працівником Краснокутського територіального центру та обслуговувала ОСОБА_4 . Їй відомо, що ОСОБА_4 було проведено операцію на очах. Після оперування вона писала записки, що необхідно їй купити в магазині, сама рахувала гроші. З 2016 р. в неї погіршився зір .

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що є прийомною дочкою ОСОБА_4 , яка до оперування очей читати не могла, але всіх впізнавала. Вона її возила на оперування очей , оскільки в неї була катаракта ока. Після операції вона бачила добре, читала та записувала рецепти.

Допитана по справі в якості спеціаліста ОСОБА_16 , пояснила суду, що працює з 2011 року по теперішній час офтальмологом Краснокутської ЦРЛ. З медичної документації їй відомо, що ОСОБА_4 проведено оперативне втручання, була заміна кришталика на штучний, який дає стовідсотковий зір, була поставлена лінза в око, яка виконує функцію окуляр. Зір ОСОБА_4 після оперування правового ока відновлено на 0,2, та вона не потребувала коригуючих лінз для близької відстані. Свідок підтвердила, що ОСОБА_4 могла прочитати розміром шрифт 11 у заповіті без коригуючих лінз.

Всупереч процесуального обов`язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивач не надала до суду належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності у спадкодавця на день укладення спірного заповіту таких вад зору, що не дозволили їй самостійно прочитати спірний заповіт та його підписати, необхідність його посвідчення при свідках згідно ст. 1253 ЦК України, внаслідок чого не спростувала його чинність.

Показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , та відомості з медичної документації, які мають загальний характер, про те, що ОСОБА_4 мала вади зору не є достатніми доказами того, що станом здоров`я на день складання та підписання спірного заповіту вона не змогла його самостійно прочитати та підписати. З урахуванням результатів перенесеної спадкодавцем операції, що підтверджується висновками посмертної судово-медичної експертизи, та згідно показань лікаря, пастора, близьких до неї людей, чия доброчесність не викликає у суду сумнівів, щодо стану здоров`я спадкодавця на день укладання спірного заповіту - спадкодавець могла самостійно прочитати заповіт та його підписати.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, у справі відсутні належні, допустимі та достатні докази про те, що спірний заповіт не відповідав волевиявленню спадкодавця або не був посвідчений в законному порядку. Висновки суду першої інстанції належним чином обґрунтовані, відповідають наявним у справі доказам, суд правильно застосував норми матеріального права, доводи скарги не доведені та висновків суду не спростовують.

Оскаржене рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів відповідно до ст. 375 ЦПК України вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 21 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 15 грудня 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії І.В.Бурлака.

О.М.Хорошевський.