Ухвала

від 26.11.2020 по справі 632/1847/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

---

Справа № 632/1847/17 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/1845/20 Суддя доповідач ОСОБА_2

Категорія: Умисне тяжке тілесне ушкодження

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

Головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі - ОСОБА_5

за участю прокурора - ОСОБА_6

обвинуваченої - ОСОБА_7

захисника - ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 17 січня 2020 року відносно ОСОБА_7 , -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_7 (попереднє прізвище ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку та мешканку АДРЕСА_1 , громадянки України, з повною загальною середньою освітою, яка має двох малолітніх дітей 2017 і 2018 років народження та перебуває у відпустці для догляду за дитиною, заміжню,не судиму,

Визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років.

На підставі ст. 79 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, як жінку, що має дітей віком до семи років,з іспитовим строком три роки.

На підставіст.76ККУкраїнипокладено на ОСОБА_7 наступніобов`язки:періодичноз`являтисядляреєстраціїдо уповноваженогоорганузпитань пробації;повідомлятиуповноваженийорган зпитаньпробаціїпро змінумісцяпроживаннята роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Згідно вироку 10 листопада 2017 року близько 11 години 20 хв. ОСОБА_7 (на день вчинення злочину мала прізвище ОСОБА_9 ), знаходячись у кімнаті квартири АДРЕСА_2 ,з особистої неприязні, яка виникла раптово на побутовому грунті, умисно ОСОБА_10 ззаду один удар ножем у грудну клітину зліва.

Своїми умисними діями ОСОБА_7 заподіяла ОСОБА_11 проникаюче колото різане поранення на тулубі, по задній поверхні зліва, на 5,5 см вліво від середньої умовної лінії та на 18 см донизу від верхнього краю проекції лівого плечового суглобу, по задній пахвовій лінії - тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_12 просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення.

В обґрунтування своєї вимоги зазначає, що показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 не можуть братися до уваги, оскільки вони не були присутніми під час події. Не могли бачити, що відбувалось між подружжям ОСОБА_16 . Показання ОСОБА_14 носять емоційний характер. Вона прямо заявила суду, що невістку ( ОСОБА_7 ) не любить і взагалі не бажає, щоб та була її невісткою.

Крім того, потерпілий ОСОБА_11 чітко не пам`ятає яким чином були йому нанесені тілесні ушкодження, як наносився удар, і навіть не пам`ятає якою рукою нанесений удар, чи взагалі був удар, адже він його не відчув. Він пам`ятає, що дійсно повертав тулуб. І відповідно можливо таке, що потерпілий міг наткнутися на ніж, який тримала в руках його дружина.

Під час слідчого експерименту ОСОБА_11 також чітко не визначав механізм та спосіб нанесення йому удару.

Суд при винесені вироку спотворює показання потерпілого, які були ним дані під час слідчого експерименту.

При цьому судом зазначено, що « ОСОБА_11 самостійно, добровільно, в умовах, що виключають сторонній тиск, детально розповів про обставини вчинення злочину щодо нього і послідовно продемонстрував механізм нанесення йому удару ножем ОСОБА_17 та його локалізацію…»

На думку сторони захисту потерпілий ОСОБА_11 на досудовому слідстві відчував моральний тиск з боку слідчого.

Це підтверджується відеозаписом слідчого експерименту, коли слідчий ставив навідні питання, які самі по собі не давали альтернативи та вже тримали у собі відповідь.

За таких обставин незрозуміло, на яких даних ґрунтується ствердження суду, що ОСОБА_11 детально розповів про обставини вчинення злочину щодо нього і послідовно продемонстрував механізм нанесення йому удару ножем.

В той же час жодного разу при показаннях: ні на досудовому слідстві, ні в суді ОСОБА_11 чітко не давав показання щодо цих питань, оскільки не пам`ятав як все відбулось.

Також, суд неправильно вказав у вироку факти, які були встановлені в суді, тим самим спотворюючи дійсність оскільки зазначив, що ОСОБА_7 підтвердила що наявний в матеріалах справи ніж саме той ніж, яким заподіяно тілесні ушкодження.

В той же час, під час судового засідання ОСОБА_7 показала, що вона невпевнена, що саме цим ножем нанесені тілесні ушкодження ОСОБА_11 .

Проте, наскільки пам`ятає обвинувачена, ніж був з малюнком в квіточки, а судом досліджено ніж з малюнком з полуничками.

Окрім цього суд дійшов висновку, що «ніж зайшов у тіло потерпілого щонайменше на 3 см, тобто на чверть його довжини», але такий висновок ґрунтується на припущеннях, оскільки висновок експерта № 1368-Ц/17/18 від 23.01.18 року у якому наведено характеристики ножу, яким були нанесені тілесні ушкодження та висновок експерта № 119-ПР/17 від 14.11.17 р. за результатами огляду потерпілого не містить таких висновків.

Таким чином, сторона захисту вважає, що ОСОБА_7 не завдавала акцентований удар, характерний для нанесення умисного тілесного ушкодження.

Суд вважав, що висновки судово-медичного експерта № 19/119-ПР/17 від 24.11.17 року № 20/119-ПР/17 від 28.11.17 р. можна покласти в основу доказування форми вини в діях ОСОБА_7 .

Проте, такі висновки є неправильними.

Під час слідчих експериментів експерт задавала питання, які свідчать про упереджене, необ`єктивне відношення до ситуації.

Так при слідчому експерименті з потерпілим ОСОБА_11 вона запитує чи були раніше випадки конфліктів з дружиною (5:51 хв.), чи говорила дружина після нанесення ушкоджень: «терпи, ты ж мужчина» (7:38 хв.) , експерт робить висновок, що «тілесні ушкодження могли виникнути у спосіб, на який вказує ОСОБА_11 ».

Однак про який спосіб та механізм нанесення тілесних ушкоджень говорить експерт в своєму висновку, не зрозуміло.

В той же час ОСОБА_11 взагалі не вказував на слідчому експерименті у який спосіб нанесені тілесні ушкодження, оскільки не бачив цього моменту.

Не бачив він основні моменти інциденту, зокрема на слідчому експерименті ОСОБА_11 показував, що ніж у підозрюваної знаходився у лівій руці, в той час, як слідством встановлено що ніж знаходився в правій руці.

Вислів у висновку: «виявлені тілесні ушкодження не могли виникнути при тому способі, на який він посилається підозрювана ОСОБА_18 під час проведення слідчого експерименту від 21.11.2017 р.». не дає змоги зрозуміти, що саме експерт мала на увазі.

Крім того, експерт не надає обґрунтування такого висновку.

На думку автора апеляційної скарги зазначена в експертизі ознака напрямку руху колото-ріжучого предмету ззаду наперед, характер та розташування тілесного ушкодження на тілі потерпілого ОСОБА_11 не можуть виключати можливість того, що ОСОБА_11 наткнувся на ніж, який ОСОБА_18 тримала у руці.

Отже, зазначені висновки експерта ґрунтуються на припущеннях, а не на підтверджених фактах, а тому не можуть бути доказами по справі.

Окрім цього допитана під час судового слідства експерт ОСОБА_19 не могла навіть пояснити, в чому різниця між способом та механізмом нанесення тілесних ушкоджень, підтвердила, що потерпілий та обвинувачена чітко не вказали, як були спричинені тілесні ушкодження.

В такому випадку від експерта вимагається вказати на неможливість надати відповідь на поставлені питання.

Натомість експерт робить висновок, про більшу вірогідність отримання тілесних ушкоджень у спосіб на який вказує ОСОБА_11 ніж у спосіб на який вказує ОСОБА_7 .

Тому сторона захисту вважала, що суд не міг взяти вказані висновки в основу вироку.

Також, суд, встановивши форму вини, ґрунтує свої висновки про наявність умислу на припущеннях, зокрема вважаючи підтвердженням наявності умислу «спосіб вчинення злочину та знаряддя - кухонний ніж»

Проте, на думку автора апеляційної скарги дане ствердження має стереотипний характер.

Показаннями свідків та потерпілого встановлено, що ОСОБА_7 вже неодноразово брала в руки ніж.

Жодного разу сварки при цьому закінчувались без наслідків. 10.11.2017 року ОСОБА_7 також розраховувала, що тяжкі наслідки не настануть;

Таким чином сторона захисту вважає, що в діяннях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 1. ст. 121 КК України, оскільки відсутня така його ознака, як суб`єктивна сторона, виражена в прямому або непрямому умислі.

Жоден з доказів не вказує на те, що ОСОБА_7 усвідомлювала суспільно небезпечний характер її дій, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання або свідомо припускала їх настання.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, обвинувачену та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи и з наступного.

Згідно ч.1ст.404 КПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимогст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог, передбаченихКПК України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94 цього Кодексу.

Відповідно дост. 91 КПК України, окрім іншого у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення; винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Відповідно дост. 94 КПК Українислідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Зазначених вимог суд першої інстанції дотримався.

Посилання сторони захисту на те, що покази свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 не можна брати до уваги, оскільки жоден з них не був присутнім під час події колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 97 КПК України суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

Дійсно, названі стороною захисту свідки не були безпосередніми очевидцями події злочину.

Натомість, їх покази стосовно факту конфлікту що стався між обвинуваченою та потерпілим та результатом цього конфлікту є послідовні,узгоджуються міжсобою тадоповнюють однеодного,а такожузгоджуються здоказами безпосередньо дослідженими судом першої інстанції під час судового розгляду про які наведено нижче.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими твердження в апеляційній скарзі про те, що обвинуваченій в судовому засіданні був продемонстрований інший ніж, а не той, яким було спричинено тілесні ушкодження потерпілому.

Як вбачається з протоколу огляду місця події, дані з якого ніким не оспорюються у приміщенні квартири де було вчинено злочин був виявлений лише один кухонний ніж, довжина рукоятки якого становить 11 см, довжина клинка 12,5 см.

Названий ніж був визнаний речовим доказом та долучений до матеріалів провадження.

Згідно з висновком судово-дактилоскопічної експертизи № 1743 від 28 листопада 2017 року на цьому ж кухонному ножі виявлений відбиток вказівного пальця правої руки ОСОБА_17 (т. 1 а.с. 150-155).

Версій щодо наявності в квартирі інших ножів із малюнком відмінним від того який був на вилученому ножі а ні обвинувачена а ні її захисник в апеляційній скарзі не висловлювали.

В судовому засіданні в суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_7 пояснила, що визнає провину частково.

Не заперечувала проти того, що тілесне ушкодження у потерпілого утворились саме від того ножа, який був у неї в руці під час сварки з ОСОБА_11 .

Зазначила, що оскільки вона не бажала, щоб ОСОБА_11 пішов від неї, то вирішила ножем пошкодити верхній одяг потерпілого, а саме - порізати рукав куртки, яка була на ньому.

З цією метою, підійшовши до чоловіка ззаду, схопила його за рукав.

У свою чергу потерпілий повернувся боком, вона його смикнула, внаслідок чого наявним у неї ножем, який вона тримала у правій руці, потерпілому було заподіяне вказане тілесне ушкодження.

В той же час механізм його заподіяння обвинувачена відтворити та описати не змогла.

Між тим, в ходіслідчого експерименту,який бувпроведений 21листопада 2017 року за участю понятих, судово-медичного експерта ОСОБА_19 та захисника, обвинувачена ОСОБА_17 з виходом на місце вказану вище квартиру, ОСОБА_7 повідомила про обставини заподіяння нею тілесного ушкодження ОСОБА_11 , продемонструвавши його спосіб, та зазначивши, що вранці 10 листопада 2017 року, коли вони слідували до ОСОБА_14 між нею та потерпілим на побутовому ґрунті виникла сварка, у зв`язку із чим вони повернулися до свого житла згаданої вище квартири, де у кімнаті ОСОБА_11 почав збирати речі свої та дитини.

Коли вона підійшла до потерпілого, він її відштовхнув, після чого вона взяла кухонний ніж, який лежав на полиці шафи у кімнаті, та схопила ОСОБА_11 за рукав куртки, маючи намір пошкодити верхній одяг потерпілого.

При цьому ніж тримала у правій руці в напрямку спини ОСОБА_11 .

У цей момент потерпілий смикнувся, смикнув її, після чого скрикнув, присів біля дивану та вона побачила кров.

Сам протокол слідчого експерименту за участі ОСОБА_7 стороною захисту не оспорюються.

В той же час, із висновку судово-медичної експертизи № 20/119-ПР/17 від 28 листопада 2017 року вбачається, що з урахуванням характеру та розташування тілесного ушкодження на тілі потерпілого ОСОБА_11 , а саме того, що рана утворилася внаслідок дії колючо-ріжучого твердого предмету з напрямком ззаду на перед, виявлене тілесне ушкодження не могло виникнути при тому способі, на який посилається ОСОБА_17 під час проведення слідчого експерименту від 21 листопада 2017 року (т.1 а.с. 147, 148).

Потерпілий ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що в ході сварки до нього ззаду підійшла обвинувачена, яка схопила його за верхній одяг - куртку, що сталося далі - не пам`ятає, оскільки прийшов до тями, коли вже лежав в кімнаті на підлозі біля дивану, де і відчув біль внаслідок заподіяного йому тілесного ушкодження, після чого він був доставлений каретою швидкої допомоги у лікарню.

При цьому потерпілий показав, що удару ножем у спину він не відчув, де знаходився ніж, не бачив, та не пам`ятає, яким чином його потягла обвинувачена.

В той же час потерпілий згідно його показів не заперечував факту отримання тілесного ушкодження саме під час сварки з обвинуваченою.

Під час слідчого експерименту від 21листопада 2017року потерпілий ОСОБА_11 пояснив,що вранці 10 листопада 2017 року під час слідування до ОСОБА_14 між ним та його дружиною ОСОБА_17 на побутовому ґрунті виник конфлікт, у зв`язку із чим вони повернулися до свого місця мешкання вказаної вище квартири, де він у кімнаті почав збирати речі - свої та дитини, щоб піти від обвинуваченої, оскільки вона на цьому неодноразово наполягала.

У цей час ОСОБА_17 пішла на кухню, де, як він почув, взяла ніж.

Після чого обвинувачена зайшла до кімнати, та підійшовши до нього ззаду нанесла йому удар кухонним ножем у ліву частину спини, а саме в область лопатки, від чого він впав на підлогу біля дивану.

При цьому потерпілий описав колір, розмір ножа та матеріал, з якого він був виготовлений, а також повідомив, що перед та під час нанесення йому удару ножем, обвинувачена за верхній одяг, який був на ньому куртку, його не хапала.

Також ОСОБА_11 вказав, що ОСОБА_17 пояснила йому мотив своїх дій тим, що вона була на нього розлючена.

У момент нанесення удару ножем він був у сорочці, яка залишилася в кімнаті квартири, та у куртці, в якій він і був доставлений до лікарні.

Посилання сторони захисту на те, що потерпілий давав пояснення під час слідчого експерименту під тиском слідчого є необґрунтованим.

З матеріалів провадження не вбачається, а в апеляційній скарзі не наводиться доказів того, що потерпілий сприймав уточнюючі питання слідчого як тиск та внаслідок цього його пояснення мали спотворений характер.

Таким чином, посилання автора апеляційної скарги на той факт, що потерпілий ОСОБА_11 взагалі не наводив ніяких чітких даних стосовно способу та механізму отримання ним тілесних ушкоджень не ґрунтується на матеріалах провадження та досліджених під час судового розгляду доказах.

В той же час, зіставлення показів потерпілого під час судового розгляду навіть за умови того, що він не пам`ятає момент отримання тілесних ушкоджень з даними протоколу слідчого експерименту за його участю та висновком судово медичного експерта дають уявлення щодо способу та механізму отримання ОСОБА_11 тілесних ушкоджень.

Більш того під час судового розгляду була допитана судово-медичнийексперт ОСОБА_19 , якароз`яснюючи своївисновки всудовому засіданніпоказала, що на підставі процесуальних рішень слідчого вона провела судово-медичні експертизи та склала висновки№№ 119-ПР/17, 19/119-ПР/17, 20/119-ПР/17.

Вона ж надала пояснення стосовно вказівки у висновку, а саме - у першому абзаці відповідей на поставлені питання, про те, що на тілі у ОСОБА_11 виявлене тілесне ушкодження у виді однієї колото різаної рани.

Експерт роз`яснила, що вона при складанні висновку припустилася помилки, та не вказала, що це поранення є проникаючим, що відповідає дійсності, однак зазначила про це у другому абзаці відповідей на питання цього ж висновку.

Посилання автора апеляційної скарги на упередженість експерта під час проведення слідчого експериментва є надуманими, окільки судово - медичні експертизи проведені у порядку, визначеному ст. ст. 242, 243 КПК України.

Висновки експерта складені уповноваженою особою з вищою медичною освітою, кваліфікацією лікаря, судово-медичного експерта, що працює у Первомайському РВ ХОБСМЕ та була попереджена про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України за завідомо неправдивий висновок, та відмову без поважних причин від виконання покладених на неї обов`язків.

Крім того, форма і зміст зазначених вище висновків судово-медичних експертиз відповідає вимогам, передбаченим ст. ст. 101, 102 КПК України, у тому числі в них зазначено: опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; докладний опис проведених досліджень; отримані результати та їх експертна оцінка, обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.

Таким чином, оспорювання в апеляційній скарзі висновків експерта з посиланням на їх незрозумілість та неправильність не позбавляло сторону захисту ініціювати як перед судом першої так і апеляційної інстанції питання щодо проведення повторних, (додаткових, комплексних або комісійних експертиз) для вирішення питань які на думку сторони захисту залишились не вирішеними, але таких клопотань заявлено не було.

Більше того, в апеляційній скарзі не висловлюються сумніви стосовно визначеного в експертизі ступеня тяжкості тілесного ушкодження, отриманого потерпілим ОСОБА_11 .

Відповідно до ч.3ст. 404 КПК Україниза клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1,2, 6ст.22КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне відстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

З прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що сторона захисту наполягає саме на закритті кримінального провадження щодо ОСОБА_7 саме з підстав відсутності в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст. 121 КК України.

При цьому автор апеляції не оспорює факту отримання потерпілим тяжкого тілесного ушкодження, але посилається при цьому на неправильну оцінку судом першої інстанції майже всього об`єму доказів.

Таким чином, автор апеляційної скарги орієнтував суд апеляційної інстанції на те, щоб дати оцінку доказам які вже були предметам дослідження судом першої інстанції, але при цьому не ініціює питання щодо їх повторного дослідження.

Не заявлено захисником таке клопотання і під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів позбавлена можливості надавати свою оцінку, відмінну від суду першої інстанції, щодо доказів безпосередньо досліджених в суді першої інстанції за участі сторін кримінального провадження.

Посилання сторони захисту на той факт, що обвинувачена не могла умисно вдарити потерпілого ножем, оскільки раніше між ними і раніше неодноразово виникали конфлікти в ході яких обвинувачена брала в руки ніж, але ці конфлікти закінчувались без будь-яких негативних наслідків,колегія суддів вважає неспроможними.

Факт таких сварок з використанням ножа, які закінчувались без наслідків не є доказом певної звички обвинуваченої.

Відтак, дана обставина не може свідчити про те, що вчинене нею умисне кримінальне правопорушення не узгоджувалося із її звичкою використовувати у сварках ніж, а отже виключало використання такого знаряддя для умисного спричинення тілесних ушкоджень.

Спростовуючи посилання сторони захисту про вчинення обвинуваченою злочину з необережності колегія суддів також зазначає наступне.

Обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 121 КК України, є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Тобто, особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати можливість настання цих наслідків (непрямий умисел).

Отже, відповідальність за ч.1 ст. 121 КК України настає не лише за умови бажання особи заподіяти тяжкі тілесні ушкодження потерпілому, а й за умови, коли особа, хоча і не бажала, але свідомо припускала настання таких суспільно небезпечних наслідків. При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК України) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого, у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.

Кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (ст. 128 КК України) настає за наявності таких самих елементів об`єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст. 121 КК України, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за суб`єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1ст. 121 КК України) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК України) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів.

Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до них.

Суд вірно врахував дані про спосіб і знаряддя злочину,зокрема те, що ОСОБА_7 нанесла удар ножем,тобто ріжучимінструментом, а тому була велика ймовірність того, що при його застосуванніможна заподіяти значну шкоду здоров`ю потерпілого.

Вказаний наслідок такої дії знайшов відображення у висновках експертиз стосовно тяжкості отриманого потерпілим тілесного ушкодження, ступінь тяжкості якого ніким не оспорюється.

Про факт саме нанесення потерпілою удару ножем свідчить і те, що колото-різане проникаюче поранення потерпілий отримав будучи одягнений у верхній зимовий одяг - куртку та сорочку.

Тобто, перед проникненням в тіло потерпілого ніж подолав перешкоду з двох шарів одягу.

При цьому посилання суду при аналізі доказів на глибину проникнення ножа в тіло потерпілого ґрунтується на сукупному аналізі даних з проведених судово-медичної експертизи, в якій констатовано наявність колото-проникаючого поранення в потерпілого, а також даних щодо механічного пошкодження одягу, що був на потерпілому в момент отримання ним тілесного ушкодження, показів як самої обвинуваченої так і потерпілого.

Викладене свідчить, що обвинувачена доклала зусиль під час завдання удару, її дії носили активний та раптовий характер щодо потерпілого, який стояв до неї спиною, що в свою чергу свідчить про наявність у неї умислу на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.

Отже, враховуючи, що при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 місцевим судом були встановлені і досліджені всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, а також з урахуванням того, що будь-які належні докази на спростування викладених у обвинуваченніобставин відсутні,колегія суддівдійшлависновку, що діям обвинуваченої надано правильну кримінально-правову оцінку, а її винуватість у вчиненому доведена поза розумним сумнівом.

Наведені в апеляційній скарзі захисника мотиви щодо незгоди з судовим рішенням в частині доведеності вини ОСОБА_7 , а також щодо незгоди з наданою судами оцінкою окремих доказів, не спростовують правильності висновків суду і не містять переконливих доводів, які би дозволили колегії суддів дійти висновку, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність в цій частині.

За таких обставин колегія суддів констатує, що судовий розгляд даного кримінального провадження проведено повно, всебічно, об`єктивно, із додержанням вимог закону України про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального закону, за результатами судового розгляду постановлено законне й обґрунтоване рішення, у зв`язку з чим підстав для його зміни або скасування та задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст.404,405,407,418,419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Первомайськогоміськрайонного судуХарківської областівід 17січня 2020року відносно ОСОБА_7 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Головуючий -

Судді -