Постанова

від 10.12.2020 по справі 127/16630/17

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/16630/17

Провадження № 22-ц/801/1805/2020

Категорія: 49

Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 рокуСправа № 127/16630/17м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Оніщука В.В (суддя-доповідач),

суддів: Стадника І.М., Копаничук С.Г.,

з участю секретарів судового засідання: Богацької О.М., Очеретної М.Ю.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2 цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Антонюка В.В., в залі суду,

встановив:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя.

Заявлені вимоги позивач мотивувала тим, що з січня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька - ОСОБА_3 . Позивач та відповідач були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали єдиний спільний сімейний бюджет.

З 2000 року по липень 2005 року сторони проживали у квартирі, що належала на праві власності позивачу. В липні 2005 року ОСОБА_1 продала вказану квартиру з метою поліпшення побутових умов сім`ї та купила квартиру в новобудові. 28 липня 2006 року позивач уклала договір купівлі - продажу, відповідно до якого вона продала вказану квартиру і 08 лютого 2007 року сторони придбали квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку оформили на відповідача, а інші кошти витратили на благоустрій нової квартири. Після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було прийнято рішення про розподіл квартири, у зв`язку з чим рішенням виконавчого комітету ВМР №1520 від 03.07.2014 квартиру, що була розташована за адресою: АДРЕСА_7 було розділено на дві квартири: чотирикімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 та однокімнатну квартиру, якій було присвоєно номер 137, власником яких є відповідач.

Крім того, за час спільного проживання сторони придбали земельні ділянки за кадастровими номерами 0520680503:04:001:0152, 0506805000:05:001:0831, 0521080600:07:002:0108.

Також сторонами було придбано автомобіль марки Mercedes-Benz , д.н.з. НОМЕР_1 , який зареєстровано на відповідача; нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , а у 2007 році разом побудували офіс - майстерню за адресою: АДРЕСА_4 , який ще не введено в експлуатацію.

Позивач вважає, що вказане майно, яке набуте під час спільного проживання, є спільною сумісною власністю та підлягає поділу, тому звернувшись в суд і з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

1. Встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу з 01 січня 2000 року по 03 серпня 2017 року ;

2. Визнати спільним сумісним майном подружжя наступне майно:

- квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 122,7 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м.;

- квартиру, загальною площею 55,2 кв.м., житловою площею 17,2 кв.м., під номером АДРЕСА_5 ;

-земельну ділянку площею 0,0375га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на землях Бохоницької сільської ради по АДРЕСА_6 ;

- автомобіль марки Mercedes-Benz, модель Vito 115 CDI державний номер НОМЕР_1 ;

- нежитлові приміщення гаражу - майстерні № 195-198 , 251-254 , з площею приміщень - 262,4 кв.м., що розташовані на території гаражно - будівельного кооперативу (ГБК) Поляна-2 по АДРЕСА_2 ;

- нежитлові приміщення гаражу - майстерні № 239-241 , 292-296 , з площею приміщень - 374,7 кв.м., що розташовані на території гаражно - АДРЕСА_8 ;

- земельну ділянку площею 0,0394 га, яка розташована в АДРЕСА_9 , цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер - 0520680503:04:001:0136.

3. Поділити спільне з відповідачем майно в наступному порядку:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 122,7 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м.;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на нежиле приміщення загальною площею 82,6 кв.м., яке розташоване в АДРЕСА_3 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову різницю між вартістю майна, право власності на яке залишається у власності ОСОБА_2 та право власності на яке частково було ним переоформлено на батька відповідача - ОСОБА_4 без згоди та відома позивача, в сумі 1 577 782,76 грн.

4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію Ѕ частки земельної ділянки площею 0,0394 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136, що розташована в с. Бохоники Вінницького району Вінницької області, яка 25.09.2017 була подарована відповідачем ОСОБА_4 , в сумі 72 495 грн.

5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всі судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи та підтверджені документально.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя - задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2000 року до 2010 року, включно.

Визнано спільним сумісним майном подружжя наступне майно:

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 122,7 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м.;

- квартиру АДРЕСА_5 ,

загальною площею 55,2 кв.м., житловою площею 17,2 кв.м;

- земельну ділянку, площею 0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на землях Бохоницької сільської ради по АДРЕСА_6 ;

- автомобіль марки Mersedes - Benz, модель Vito 115 CDI, державний номер НОМЕР_1 ;

- нежиле приміщення, загальною площею 82,6 кв.м., яке розташоване в АДРЕСА_3 .

Поділено спільне майно подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнавши за ОСОБА_1 право власності на:

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 122,7 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м.;

- нежиле приміщення, загальною площею 82,6 кв.м., яке розташоване в АДРЕСА_3 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про незаконність та невмотивованість рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, яке на думку останньої постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На думку скаржника, суд першої інстанції вирішив спір без з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, висновки суду не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, досліджених в судовому засіданні. Висновки суду є суперечливими, тому місцевим судом порушено принцип законності та обґрунтованості, що встановлений ст. 263 ЦПК України.

Також у апеляційній скарзі зазначено про те, що висновок суду першої інстанції про недоведеність факту проживання сторін однієї сім`єю після 2010 року спростовується як показами свідків, так і дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме: довідкою ТОВ Уют , довідкою за формою №2, виданою ОСББ Подолянка - 3 , особовим рахунком № НОМЕР_6 , довідкою за формою №3, виданою ОСББ Подолянка - 3 , рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07.11.2012 у справі №212/2-5062/11.

Разом з тим, необґрунтованим є висновок місцевого суду про відсутність будь-яких доказів належності відповідачу права на нежитлові приміщення гаражу - майстерні № 195-198 , 251-254 та №239-241, 292-296, що розташовані на території гаражно-будівельного кооперативу (ГБК) Поляна-2 по АДРЕСА_2.

Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту набуття у власність відповідачем не в межах норм безоплатної приватизації, а на підставі відплатних договорів у період проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю земельної ділянки, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати та постановити нове рішення про задоволення заявлених нею вимог.

На апеляційну скаргу ОСОБА_1 представником відповідача надано відзив, у якому вказавши на безпідставність скарги просив залишити її без задоволення.

Також, не погодившись із вищевказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення в частині визнання спільним сумісним майном подружжя земельної ділянки площею 0,0375 га, з кадастровим номером 0520680503:04:001:0152 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на землях Бохоницької сільської ради по АДРЕСА_6 , а також в частині визначеного судом порядку поділу спільного майна подружжя.

Визначаючи спільним сумісним майном подружжя земельну ділянку площею 0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152, суд першої інстанції не обґрунтував на підставі яких доказів він дійшов такого висновку. Доказів того, що вказана земельна ділянка була набута у власність відповідачем у період його проживання із позивачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу та на підставах, які дають право віднести її до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, не було надано, а відтак вказана позовна вимога не була доведена у встановленому законом порядку.

Суд першої інстанції безпідставно відступив від презумпції рівності часток подружжя у спільному сумісному майні, оскільки загальна вартість спільного сумісного майна подружжя, право власності на яке визнано за позивачем - 3 366 257,00 грн. не відповідає загальній вартості спільного сумісного майна подружжя, залишеного у власності відповідача - 1 308 831,76 грн., тому оскаржуване рішення є незаконним та не справедливим.

Відповідачем до матеріалів справи надавались докази укладання ним у період проживання однієї сім`єю без реєстрації шлюбу договорів в інтересах сім`ї, за рахунок отримання коштів за якими було придбано спільне сумісне майно подружжя, а також докази як погашення відповідачем самостійно та за особисті кошти після припинення фактичних шлюбних відносин з позивачем боргових зобов`язань за такими договорами, так і непогашених станом на момент розгляду справи боргових зобов`язань. Однак, суд першої інстанції вказані обставини залишив поза увагою, внаслідок чого безпідставно не врахував при поділі спільного майна подружжя вказані боргові зобов`язання.

На апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 надала відзив, у якому вказала, що скарга є безпідставною і підлягає залишенню без задоволення.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник власну апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені в ній обставини, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечували.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні власну апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені в ній обставини, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечував.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вищевказаним вимогам закону.

Так, звертаючись із позовом у даній справі, на підтвердження факту спільного проживання з відповідачем в період з 01 січня 2000 року по 03 серпня 2017 року позивач надала довідку за формою № 2 вих. № 271 від 25.07.2017р., видану ОСББ Подолянка-3 , копію Особового рахунку № НОМЕР_6 на квартиру АДРЕСА_1 сформованого 26.07.2017р. ОСББ Подолянка-3 , довідку за формою № 3 вих. № 271 від 26.07.2017р., видану ОСББ Подолянка-3 , з яких вбачається, що сторони по справі були зареєстровані або проживали без реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 . Крім того, позивач посилалась на те, що від проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у них з відповідачем народилась спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно із статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком і жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства; наявності у сторін спільного бюджету; проведення спільних витрат; придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, потрібно встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Сам факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на частину майна за кожною із сторін.

З наведеного вище положення про осіб, які складають сім`ю випливає ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, наявність усталених відносин, що притаманні подружжю, спільне проживання.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Під час застосування статті 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У зв`язку зі зміною сімейного та цивільного законодавства і введення у дію з 01 січня 2004 року нових Сімейного та Цивільного кодексів України було встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (стаття 3 СК України). Встановлення факту проживання однією сім`єю в період до 01 січня 2004 року не передбачено Кодексом законів про шлюб та сім`ю України.

Згідно з частиною 1 статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Відповідно до пункту 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Отже, суд першої інстанції принцип дії закону в часі, а саме КЗпШС УРСР та статтю 5 ЦК України не застосовував та дійшов помилкового висновку про встановлення факту проживання позивача і відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період до 01 січня 2004 року.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи надані сторонами докази щодо підтвердження та спростування вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, а також положення СК України, якими врегульовано відносини між особами, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, приходить до висновку, що підлягає встановленню факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період із 01 січня 2004 року до 31 грудня 2010 року, включно.

Разом з тим, належні та допустимі докази того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існували усталені сімейні відносини зі спільним побутом і взаємними правами та обов`язками як подружжя в період з початку 2011 року і до 03 серпня 2017 року, суду не надано.

В свою чергу для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Вказані обставини судом не встановлено, а покази свідків не можуть бути єдиною та беззаперечною підставою для встановлення вказаного факту.

Зазначене узгоджується із правовими основами Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 лютого 2018 року по справі №129/2115/15-ц та від 16 вересня 2020 року по справі № 127/14077/13-ц.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя колегія суддів виходить з наступного.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статі 60, 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Перевіряючи доводи апеляційних скарг та наданих сторонами відзивів, суд виходить з наступного.

Так, судом встановлено, що 08 лютого 2007 року на підставі свідоцтва про право власності на квартиру в багатоквартирному будинку в„– 215 , відповідач ОСОБА_2 набув у власність двокімнатну квартиру, загальною площею 67,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому відповідачем вказану квартиру було переобладнано за рахунок технічного поверху, у зв`язку з чим збільшилась її площа.

Рішенням Ленінського районного м. Вінниці від 13.10.2008 року у справі № 2-4679/08 позов ОСОБА_2 до ТОВ УЮТ про визнання права власності- задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на новостворене нерухоме майно по квартирі АДРЕСА_1 , яка самочинно переобладнана та складається з: коридору 104-1, площею 12,1 кв.м., кімнати 104-2, площею 17,3 кв.м., кімнати з кухнею-нішею 104-3, площею 30,7 кв.м., гардеробу 104-4, площею 1.7 кв.м., санвузлу 104-5, площею 7,2 кв.м., вітальні 104-6, площею 22,2 кв.м., санвузлу 104-7, площею 2,8 кв.м., кімнати 104-8, площею 11,6 кв.м., кімнати 104-9, площею 17,1 кв.м., більярдного залу 104-10, площею 57,4 кв.м., загальною площею 181,1 кв.м.

Згодом, вказана квартира була поділена на 2 окремі квартири, загальними площами 55,2 кв.м. та 122,7 кв.м. і рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 03.07.2014 р. № 1520, належній ОСОБА_2 квартирі, яка розташована на 10 поверсі житлового будинку по АДРЕСА_7 , загальною площею 55,2 кв.м., було присвоєно № 137.

27.07.2015 року на ім`я ОСОБА_2 були видані свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер: 41243242 щодо права власності на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 55,2 кв.м., а також свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер: 41241906 щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 122,7 кв.м. Право власності на вказані квартири зареєстроване за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи те, що вперше право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а також право власності на переобладнану за рахунок технічного поверху квартиру АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_2 набув у період проживання з позивачем ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, суд вважає, що набуті у власність ОСОБА_2 27.07.2015 року квартири в„– 137 , загальною площею 55,2 кв.м. та № 104 , загальною площею 122,7 кв.м., в будинку АДРЕСА_7 , необхідно визнати спільним сумісним майном подружжя, оскільки такі квартири хоча й були набуті у власність відповідачем після припинення фактичних шлюбних відносин з позивачем, однак створені в результаті поділу квартири, набутої у власність в період проживання з позивачем ОСОБА_1 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Крім того, в період проживання позивача ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу було набуто наступне майно:

- автомобіль марки Mersedes - Benz, модель Vito 115 CDI, державний номер НОМЕР_1 , набутий у власність та зареєстрований на ім`я відповідача ОСОБА_2 26.09.2008 року, що сторонами не заперечується;

- нежиле приміщення, загальною площею 82,6 кв.м., яке розташоване в АДРЕСА_3 , набуте у власність та зареєстроване на ім`я відповідача ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на вбудоване приміщення від 24.12.2007 року;

- земельна ділянка площею 0,0394 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136, яка розташована в АДРЕСА_9 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

- земельна ділянка площею 0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152, яка розташована в АДРЕСА_6 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 0,0394 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136, яка розташована в АДРЕСА_9 в порядку приватизації, є безпідставним, оскільки спростовується матеріалами справи.

Зокрема, ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку розташовану в АДРЕСА_9 на підставі рішення Третейського суду від 05 вересня 2007 року, що підтверджується договором дарування від 25 вересня 2017 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Щодо позовних вимог позивача про визнання спільним сумісним майном нежитлових приміщень гаражу-майстерні № 195-198, 251-254, з площею приміщень 262,4 кв.м., та нежитлових приміщень гаражу-майстерні № 239-241, 292-296, з площею приміщень 374,7 кв.м., що розташовані на території гаражно-будівельного кооперативу (ГБК) Поляна-2 по АДРЕСА_2 , то слід зазначити наступне.

Майном відповідно до частини першої статті 190 та статті 179 ЦК України є окремі речі, сукупність речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини другої статі 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

У даному випадку слід врахувати кому була виділена земельна ділянка для будівництва і обслуговування нежитлових приміщень, ким та коли отримано дозвіл на будівництво спірного об`єкту нерухомості, в який конкретно період та ким проводились будівельні роботи та хто є власником цього майна на час вирішення спору.

Як слідує з матеріалів справи, що рішенням Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 11 серпня 2005 року надано ОСОБА_4 у власність земельну ділянку під гаражне будівництво № 273 ТВГ Поляна-2 .

Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна власником нежитлових приміщень гаражу-майстерні № 195-198, 251-254, з площею приміщень 262,4 кв.м., та нежитлових приміщень гаражу-майстерні № 239-241, 292-296, з площею приміщень 374,7 кв.м., що розташовані на території гаражно-будівельного кооперативу (ГБК) Поляна-2 по АДРЕСА_2 , є ОСОБА_4 .

Право власності на вказані об`єкти ОСОБА_4 набув як на новозбудоване майно, а не в порядку переходу права власності від відповідача. Будь-які належні докази належності відповідачу права власності на вказані об`єкти, позивач суду не надала, у зв`язку з чим підстави визнавати таке майно спільним сумісним майном подружжя, відсутні.

Доводи позивача про те, що вони з відповідачем здійснювали будівництво спірних нежитлових приміщень документально не підтверджені.

Сам лише факт проведення сторонами експертизи з метою визначення ступеню готовності об`єктів будівництва та виготовлення технічного паспорту, не може підтверджувати факту побудови ними вказаного нерухомого майна.

Щодо інших об`єктів нерухомого майна, зокрема земельної ділянки площею 1,9 га, кадастровий номер 0521080600:74:002:0108, яка розташована на території Демидівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, то вказана земельна ділянка була отримана відповідачем в порядку приватизації та поділу не підлягає.

За вказаних обставин поділу між сторонами підлягає наступне майно: квартири в„– 137 , загальною площею 55,2 кв.м. та АДРЕСА_1 ; автомобіль марки Mersedes - Benz, модель Vito 115 CDI, державний номер НОМЕР_1 ; нежиле приміщення, загальною площею 82,6 кв.м., яке розташоване в АДРЕСА_3 ; земельна ділянка площею 0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152, яка розташована в АДРЕСА_6 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Згідно із висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 14 січня 2019 року №65/66, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 2135517,00 грн; ринкова вартість квартири в„–137, загальною площею 55,2 кв. м., що розташована у будинку АДРЕСА_7 становить 1002125,00 грн; ринкова вартість нежитлового приміщення, загальною площею 82,6 кв.м., яке розташоване в АДРЕСА_6 становить 1230740,00 грн; ринкова вартість земельної ділянки площею 0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152, яка розташована в АДРЕСА_6 становить 153458,00 грн.

Відповідно до висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 25 червня 2019 року №110 ринкова вартість автомобіля марки Mersedes - Benz, модель Vito 115 CDI, державний номер НОМЕР_1 становить 153248,76 грн.

Крім цього, судом встановлено, що ОСОБА_2 25 вересня 2017 року відчужив без згоди позивача земельну ділянку площею 0,0394 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136, яка розташована в АДРЕСА_9 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16.

Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договору стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 14 січня 2019 року №65/66 встановлено, що ринкова вартість земельної ділянки площею 0,0394 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136, яка розташована в АДРЕСА_9 становить 161233,00 грн.

Установивши, що ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку та за відсутності доказів використання отриманих від продажу цього майна коштів в інтересах сім`ї, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача грошової компенсації за належну їй частку у праві власності на це майно з урахуванням вартості, визначеної висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 14 січня 2019 року №65/66, а саме 80 616,5 (161233,00 ? 2).

Під час здійснення поділу майна у судовому порядку колегія суддів виходить з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України).

Так, колегія суддів вважає за можливе виділити ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 вартістю 2135517,00 грн, в якій вона фактично проживає та автомобіль марки Mersedes - Benz, модель Vito 115 CDI, державний номер НОМЕР_1 , вартістю 153248,76 грн, всього на суму 2 288 765,76 грн.

ОСОБА_2 виділити квартиру в„–137, загальною площею 55,2 кв. м., що розташована у будинку АДРЕСА_7 , вартістю 1002125,00 грн; нежитлове приміщення, загальною площею 82,6 кв.м., яке розташоване в АДРЕСА_3 , вартістю 1230740,00 грн, земельну ділянку площею 0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152, яка розташована в АДРЕСА_6 , вартістю 153458,00 грн., а всього на суму 2 386 323,00 грн.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 виділено майна на суму меншу ніж відповідачу, тому з ОСОБА_2 на користь позивача необхідно стягнути 97557,24 грн (2 386 323,00 - 2288765,76) компенсації різниці вартості виділеного майна.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки при вирішенні справи суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення.

Статтею 382 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції проводить розподіл судових витрат.

Судом першої інстанції судові витрати у справі були розподілені додатковим рішенням від 12 серпня 2020 року (Т. 3. а.с. 205), яке сторонами не оскаржується, однак враховуючи те, що апеляційним судом постановлено нове рішення у справі, колегія суддів приходить до висновку про можливість виходу за межі апеляційних скарг та скасування додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2020 року з огляду на наступне.

У пункті 3 частині першій статті 270 ЦПК України зазначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Згідно з частинами першою та третьою статті 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (стаття 209 ЦПК України).

Таким чином цивільним процесуальним законодавством обмежено можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому судовому рішенні саме після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження №61-39028св18), висловлено висновок про те, що розподіл судових витрат у справі здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Подібні висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, і у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 175/4366/15-ц (провадження № 61-37111св18), від 02 липня 2020 року в справі № 522/24665/16-ц (провадження № 61-46336св18).

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку про скасування додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області 12 серпня 2020 року та здійснення нового розподілу судових витрат.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_5 сплатила за подання позовної заяви 6955 грн. судового збору, 12870 грн. - послуги експерта, 10000 грн. - витрати на професійну правничу допомогу та 5138,88 грн судовий збір за подання апеляційної скарги, а всього 34963,88 грн.

ОСОБА_2 понесено наступні судові витрати: 14046 грн - вартість проведення експертизи, 10000 грн. - витрати на професійну правничу допомогу та 10433,55 грн судовий збір за подання апеляційної скарги, а всього 34479,55 грн.

Оскільки, апеляційним судом ухвалено рішення про часткове задоволення позову та поділ майна подружжя у рівних частинах, тому колегія суддів приходить до висновку про розподіл судових витрат відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різниці понесених судових витрат у розмірі 484,33 грн (34963,88 - 34479,55).

Керуючись ст. ст. 367 , 368 , 374 , 376 , 382 , 384 , 389 ЦПК України , Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня 2020 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна подружжя, задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 року до 31 грудня 2010 року, включно.

Визнати спільним сумісним майном подружжя наступне майно:

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 122,7 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м.;

- квартиру АДРЕСА_5 ,

загальною площею 55,2 кв.м., житловою площею 17,2 кв.м;

- земельну ділянку, площею 0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на землях Бохоницької сільської ради по АДРЕСА_6 ;

- земельну ділянку, площею 0,0394 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на землях АДРЕСА_9 ;

- автомобіль марки Mersedes - Benz, модель Vito 115 CDI, державний номер НОМЕР_1 ;

- нежиле приміщення, загальною площею 82,6 кв.м., яке розташоване в АДРЕСА_3 .

Виділити у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 вартістю 2135517,00 грн та автомобіль марки Mersedes - Benz, модель Vito 115 CDI, державний номер НОМЕР_1 вартістю 153248,76 грн, а всього на суму 2288765,76 грн.

Виділити у власність ОСОБА_2 квартиру в„–137, загальною площею 55,2 кв. м., що розташована у будинку АДРЕСА_7 вартістю 1002125,00 грн; нежитлове приміщення, загальною площею 82,6 кв. м., яке розташоване в АДРЕСА_6 вартістю 1230740,00 грн, земельну ділянку площею 0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152, яка розташована на землях Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, по АДРЕСА_6 вартістю 153458,00 грн., а всього на суму 2 386 323 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці вартості виділеного майна у розмірі 97557,24 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію половини вартості земельної ділянки площею 0,0394 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136, яка розташована на землях Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, по АДРЕСА_9 , у розмірі 80616,5 грн.

В задоволенні решти позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя відмовити.

Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2020 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 484,33 грн судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді: С. Г. Копаничук

І. М. Стадник