Постанова

від 24.02.2021 по справі 127/16630/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 127/16630/17

провадження № 61-83св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду,

у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Стадника І. М., Копаничук С. Г.,

від 10 грудня 2020 року .

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з січня 2000 року вона та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 ОСОБА_1 вказувала, що сторони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали єдиний спільний сімейний бюджет. ОСОБА_1 зазначала, що з 2000 року по липень 2005 року вона та відповідач проживали у квартирі, що належала їй на праві власності. У липні 2005 року вона продала зазначену квартиру з метою поліпшення побутових умов сім`ї та купила квартиру в новобудові. 28 липня 2006 року вона уклала договір купівлі-продажу, відповідно до якого продала і цю квартиру. 08 лютого 2007 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку оформили на відповідача, а інші кошти витратили на благоустрій нової квартири. ОСОБА_1 посилалась на те, що ними було прийнято рішення про розподіл квартири, у зв`язку з чим рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 03 липня 2014 року № 1520

квартиру АДРЕСА_1 було розділено на дві квартири: чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , власником яких є відповідач. Крім того стверджувала, за час спільного проживання сторони придбали земельні ділянки, кадастрові номери: 0520680503:04:001:0152, 0506805000:05:001:0831, 0521080600:07:002:0108. Також зазначала, що під час спільного проживання було придбано автомобіль Mercedes-Benz , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстровано на відповідача; нежиле приміщення № 145 по АДРЕСА_3 , а у 2007 році сторони побудували офіс-майстерню по АДРЕСА_4 , який не введено в експлуатацію. Позивачка вважала, що зазначене майно, яке набуте під час спільного проживання, є спільною сумісною власністю сторін та підлягає поділу.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд: встановити факт її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2000 року по 03 серпня 2017 року ; визнати спільним сумісним майном подружжя наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_5 ; земельну ділянку, площею 0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_6 ; автомобіль Mercedes-Benz Vito 115 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; нежитлові приміщення гаражу-майстерні № НОМЕР_2 , НОМЕР_7,

площею 262,4 кв. м, що розташовані на території гаражно-будівельного кооперативу (далі - ГБК) Поляна-2 по АДРЕСА_4 ; нежитлові приміщення гаражу-майстерні № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , площею 374,7 кв. м, що розташовані на території ГБК Поляна-2 по АДРЕСА_4 ; земельну ділянку, площею 0,0394 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136, яка розташована по АДРЕСА_6 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Також позивачка просила поділити спільне з відповідачем майно

в наступному порядку: визнати за нею право власності на квартиру

АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_7 , загальною площею 82,6 кв. м; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову різницю між вартістю майна, яке залишається у власності ОСОБА_2 , та право власності на яке частково було ним переоформлено на батька відповідача - ОСОБА_4 без згоди

та відома позивачки, у сумі 1 577 782, 76 грн. Крім того, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 72 495 грн в якості грошової компенсації вартості 1/2 частки земельної ділянки, площею 0,0394 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136, розташованої по АДРЕСА_6, яка 25 вересня 2017 року була подарована відповідачем

ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня

2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю

як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2000 року до

2010 року включно.

Визнано спільним сумісним майном подружжя: квартиру

АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_5 ; земельну ділянку, площею 0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152, розташовану по АДРЕСА_6 на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); автомобіль Mercedes-Benz Vito 115 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; нежитлове приміщення № 145, загальною площею

82,6 кв. м, яке розташоване у будинку АДРЕСА_3 .

Поділено спільне майно подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнано за ОСОБА_1 право власності на: квартиру

АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення

№ 145 , загальною площею 82,6 кв. м, у будинку АДРЕСА_3 .

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області

від 12 серпня 2020 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу у період

з січня 2011 року по 03 серпня 2017 року , у зв`язку з чим суд задовольнив частково позовну вимогу про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2000 року до 2010 року. За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з січня 2011 року по 03 серпня 2017 року, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для визнання майна, набутого у власність за вказаний період, таким, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Також суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази належності відповідачу на праві власності нежитлових приміщень гаражу-майстерні № 195-198, НОМЕР_7, загальною площею 262,4 кв. м, та нежитлових приміщень гаражу-майстерні № 239-241, 292-296, загальною площею 374,7 кв. м, що розташовані на території ГБК Поляна-2 по АДРЕСА_4 , у зв`язку з чим підстави для визнання зазначених нежитлових приміщень спільним сумісним майном подружжя відсутні. Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність факту набуття у власність відповідачем ОСОБА_2 не в межах норм безоплатної приватизації, а на підставі відплатних договорів у період проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу земельної ділянки, кадастровий номер 0521080600:74:002:0108, та земельної ділянки, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня

2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року

до 31 грудня 2010 року включно.

Визнано спільним сумісним майном подружжя: квартиру

АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_5 ; земельну ділянку, площею

0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152, по

АДРЕСА_6 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельну ділянку площею 0,0394 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136, по АДРЕСА_6; автомобіль Mersedes-Benz Vito 115 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; нежитлове приміщення № 148, загальною площею 82,6 кв. м, у будинку АДРЕСА_3 .

Виділено у власність ОСОБА_1 квартиру

АДРЕСА_1 , вартістю 2 135 517 грн,

та автомобіль Mersedes-Benz Vito 115 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 153 248, 76 грн, всього на суму 2 288 765, 76 грн.

Виділено у власність ОСОБА_2 квартиру

АДРЕСА_5 , вартістю 1 002 125 грн; нежитлове приміщення № 148, загальною площею 82,6 кв. м, у будинку АДРЕСА_3 , вартістю 1 230 740 грн; земельну ділянку, площею 0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152, по АДРЕСА_6 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), вартістю 153 458 грн, всього на суму 2 386 323 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці вартості виділеного майна у розмірі 97 557, 24 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 вартості

земельної ділянки, площею 0,0394 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136, по АДРЕСА_6 , у розмірі 80 616, 50 грн.

У задоволенні іншої частини позову про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя відмовлено.

Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 12 серпня 2020 року скасовано.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не застосував принцип дії закону в часі та дійшов помилкового висновку про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період до 01 січня 2004 року. Посилаючись на надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачкою доведено факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період із 01 січня 2004 року до 31 грудня

2010 року включно. Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про визнання спільним сумісним майном подружжя нежитлових приміщень гаражу-майстерні, суд апеляційної інстанції виходив із того, що власником цих нежитлових приміщень є ОСОБА_4 , який набув право власності на зазначені об`єкти як на новозбудоване майно, а не на підставі договору купівлі-продажу з відповідачем. Суд апеляційної інстанції зазначив, що сам лише факт проведення сторонами експертизи з метою визначення ступеню готовності об`єктів будівництва та виготовлення технічного паспорту не може підтверджувати факт побудови ними вказаного нерухомого майна. Здійснюючи поділ майна, зокрема шляхом виділення у власність позивача автомобіля, а у власність відповідача нежитлового приміщення та стягуючи з відповідача на користь позивача компенсацію різниці виділеного майна, суд апеляційної інстанції, посилаючись на презумпцію рівності часток, а також на положення статті 71 СК України, виходив із того, що поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у частині відмови у визнанні майна спільною сумісною власністю та поділу майна подружжя і направити справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши,

що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц та постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції не були взяті до уваги докази, які містяться в матеріалах справи та підтверджують факт будівництва сторонами під час спільного проживання нежитлових приміщень, право власності на які під час розгляду справи відповідач зареєстрував за своїм батьком ОСОБА_4 . ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання позивачки про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 127/24300/20 за її позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності на новостворене майно, чим сприяв зменшенню обсягу спільного майна. Заявниця стверджує, що вирішуючи позовні вимоги про припинення права на частку у спільному майні, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що такі вимоги можуть бути вирішені на підставі статті 365 ЦК України та лише за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду та не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц (провадження № 61-12168св18). Також ОСОБА_1 не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції у частині виділення їй у власність автомобіля, оскільки зазначеним автомобілем з моменту його придбання користується відповідач, позивачка не просила виділяти автомобіль їй у власність, не має посвідчення водія та не може керувати транспортним засобом.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання об`єктами спільної сумісної власності подружжя гаражів-майстерень, поділу майна подружжя у частині виділення у власність ОСОБА_2 нежитлового приміщення № 145, загальною площею 82,6 кв. м, у будинку АДРЕСА_3 , у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки грошової компенсації різниці вартості виділеного майна у розмірі

97 557,24 грн та у частині виділення у власність ОСОБА_1 автомобіля Mersedes-Benz Vito 115 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 . В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, а тому касаційному перегляду не підлягає в силу вимог статті 400 ЦПК України.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

ОСОБА_2 наголошує на тому, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними та фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 січня 2004 року до 31 грудня 2010 року включно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Зазначена обставина сторонами не оспорюється.

08 лютого 2007 року ОСОБА_2 набув у власність квартиру АДРЕСА_8 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру в багатоквартирному будинку від 08 лютого 2007 року № 215.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 жовтня 2008 року у справі № 2-4679/08 позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю УЮТ про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на новостворене нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка самочинно переобладнана та складається з: коридору 104-1, площею 12,1 кв. м, кімнати 104-2, площею 17,3 кв. м, кімнати з кухнею-нішею 104-3, площею 30,7 кв. м, гардеробу 104-4, площею 1,7 кв. м, санвузлу 104-5, площею 7,2 кв. м, вітальні 104-6, площею 22,2 кв. м, санвузлу 104-7, площею 2,8 кв. м., кімнати 104-8, площею 11,6 кв. м, кімнати 104-9, площею

17,1 кв. м, більярдного залу 104-10, площею 57,4 кв. м, загальною площею 181,1 кв. м. Судом у справі № 2-4679/08 встановлено, що після переобладнання загальна площа квартири становить 180,1 кв. м, житлова - 71,7 кв. м.

У подальшому квартира

АДРЕСА_8 була поділена на дві окремі квартири, загальними площами 55,2 кв. м та 122,7 кв. м. Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 03 липня 2014 року № 1520 квартирі, загальною площею 55,2 кв. м, яка розташована у будинку АДРЕСА_3 було присвоєно № 137.

27 липня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 були видані: свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 55,2 кв. м, а також свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 122,7 кв. м. Право власності на вказані квартири зареєстроване за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Судами встановлено, що у період проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу також було набуто наступне майно:

автомобіль Mersedes-Benz Vito 115 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , набутий у власність та зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 26 вересня

2008 року;

нежиле приміщення АДРЕСА_9 , набуте у власність та зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на вбудоване приміщення від 24 грудня 2007 року;

земельна ділянка площею 0,0394 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136, яка розташована по

АДРЕСА_6 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (яка була подарована

ОСОБА_2 його батькові ОСОБА_4 на підставі договору дарування

від 25 вересня 2017 року без згоди позивачки);

земельна ділянка, площею 0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152, яка розташована по

АДРЕСА_6 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 11 серпня 2005 року ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку товариства власників гаражів Поляна-2 під гаражне будівництво № НОМЕР_6 .

Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна власником нежитлових приміщень гаражу-майстерні № 195-198, НОМЕР_7, загальною площею 262,4 кв. м, та нежитлових приміщень гаражу-майстерні № 239-241, 292-296, загальною площею 374,7 кв. м, розташованих на території ГБК Поляна-2 по АДРЕСА_4 ,

є ОСОБА_4 .

Згідно із висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України

від 14 січня 2019 року № 65/66 ринкова вартість квартири АДРЕСА_10 становить 2 135 517,00 грн; ринкова вартість квартири АДРЕСА_11 становить 1 002 125,00 грн; ринкова вартість нежитлового приміщення № 145, загальною площею 82,6 кв. м, по АДРЕСА_3 становить 1 230 740,00 грн; ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,0375 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0152 по АДРЕСА_6, становить 153 458,00 грн; ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,0394 га, кадастровий номер 0520680503:04:001:0136, по АДРЕСА_6, становить 161 233,00 грн; ринкова вартість гаражу-майстерні № НОМЕР_2 , НОМЕР_7 , загальною площею 262,4 кв. м, по АДРЕСА_4 становить

1 088 978,00 грн; ринкова вартість гаражу-майстерні № НОМЕР_3 , НОМЕР_8 , загальною площею 374,7 кв. м, по АДРЕСА_4 становить 1 555 031,00 грн.

Відповідно до висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2019 року № 110 ринкова вартість автомобіля Mersedes-Benz, Vito 115 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 153 248,76 грн.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу Українисім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За змістом статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення, за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року

у справі № 404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Згідно частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статті 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Згідно зі статтею 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України .

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Положення частини п`ятої статті 71 СК України не вимагають обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду

від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження

№ 61-37616св18).

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними належить до поділу порівну, з урахуванням обставин справи, що мають істотне значення. У випадку неможливості поділу майна подружжя порівну, суд може присудити до стягнення відповідну компенсацію за збільшення частки.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановивши обсяг спільно нажитого сторонами за час спільного проживання майна, з`ясувавши джерело і час його придбання, врахувавши презумпцію рівності часток, а також положення статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна, встановивши, що виділені у власність одного з подружжя об`єкти спільної сумісної власності не використовуються іншим для професійної діяльності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, поділивши спільне майно ОСОБА_1 і ОСОБА_5 шляхом виділення окремих об`єктів у власність сторін й стягнувши з відповідача на користь позивачки різницю вартості виділеного майна. Варіант поділу, визначений судом апеляційної інстанції, є таким, що враховує інтереси обох сторін. При такому поділі ОСОБА_1 , зокрема, виділено у власність квартиру в м. Вінниці, вартістю 2 135 517 грн, а

ОСОБА_2 - квартиру і нежитлове приміщення в м. Вінниці, вартістю

2 232 865 грн. За результатами проведення поділу майна судом апеляційної інстанції визначена сума компенсації різниці вартості виділеного майна, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, яка не є обтяжливою для сторони, з якої така компенсація підлягає стягненню. При цьому майнові права позивачки не були обмежені.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у частині відмови у визнанні об`єктами спільної сумісної власності сторін гаражу-майстерні № 195-198, НОМЕР_7, загальною площею 262,4 кв. м, по АДРЕСА_4 та гаражу-майстерні № НОМЕР_3 ,

НОМЕР_8 , загальною площею 374,7 кв. м, по АДРЕСА_4 , оскільки позивачка не надала належних та достатніх доказів на підтвердження того, що спірне нерухоме майно було збудововано сторонами за спільні кошти під час фактичного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Право власності на зазначене нерухоме майно як новозбудоване було зареєстровано за ОСОБА_4 . При цьому матеріали справи не містять доказів, що вона або відповідач мали будь-які права щодо земельної ділянки, на якій розміщено спірне нерухоме майно, або вони виготовляли проектну документацію на будівництво гаражів-майстерень, чи отримували дозвіл на виконання будівельних робіт. Натомість з витребуваних судом першої інстанції документів, на підставі яких за ОСОБА_4 була проведена державна реєстрація права власності на вказане нерухоме майно, слідує, що ОСОБА_4 є членом гаражного кооперативу Поляна-2 , і останній не заперечує проти набуття ОСОБА_4 права власності на збудовані приміщення гаражів-майстерень. В той же час позовних вимог до ОСОБА_4 , який є власником вищевказаного нерухомого майна, позивачкою заявлено не було.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених упостанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц та постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявницею постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржена постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 410 , 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2020 року залишити без змін .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович