Постанова

від 16.12.2020 по справі 219/10696/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 219/10696/19

Номер провадження 22-ц/804/3394/20

Єдиний унікальний номер 219/10696/19 Головуючий у 1 інстанції Дубовик Р.Є.

Номер провадження 22-ц/804/3394/20 Доповідач Корчиста О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 грудня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Корчистої О.І.

суддів: Космачевської Т.В., Мальованого Ю.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №219/10696/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Часівоярський вогнетривкий комбінат про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов`язків внаслідок виробничої травми,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Часівоярський вогнетривкий комбінат ,

на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2020 року,

встановив:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов`язків внаслідок виробничої травми у розмірі 100 000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 04 вересня 1996 року по 11 листопада 2004 року він перебував у трудових відносинах з ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат .

24 квітня 2004 року з ним стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок чого він отримав трудове каліцтво, а саме: струс головного мозку, закритий перелом обох кісток середньої третини лівого передпліччя зі зміщенням, неповний відрив лівої вушної раковини, відрив мочки правої вушної раковини, закритий перелом остистих відростків 2-3 шийних хребтів, забій спинного мозку, закритий перелом сідничної кістки справа.

Висновком МСЕК у 2004 році йому вперше було встановлено 80% стійкої втрати працездатності та II групу інвалідності. Згодом підтверджено 80% стійкої втрати працездатності та II групу інвалідності.

У зв`язку з трудовим каліцтвом, яке він зазнав під час роботи на підприємстві, він став інвалідом II групи та втратив 80% своєї працездатності, що призвело до порушення його особистих немайнових прав, а також порушення нормальної життєдіяльності, оскільки він прийшов працювати на підприємство та мав гарний стан здоров`я, а через травму втратив 80% своєї первісної працездатності та став інвалідом в молодому віці, вимушений з цим жити. Позивач постійно відчуває нестерпний біль, у зв`язку з чим постійно змушений проходити лікування, на що витрачає багато коштів. Крім того, за станом здоров`я його звільнили з роботи, що також спричинило йому моральні страждання. Через фізичні вади (він втратив повністю функцію лівої руки, яка на теперішній час повністю паралізована, в нього спотворене обличчя через чисельні шрами), він не має можливості вести повноцінне сімейне та особисте життя, частково порушені його відносини з оточуючими людьми, близькими, друзями та знайомими, а також були порушені його плани на подальше життя, через що в нього з`явилось почуття тривоги за майбутнє.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов`язків внаслідок виробничої травми задоволено. Стягнуто з ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов`язків внаслідок виробничої травми 100 000 гривень. Стягнуто з ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат (на користь держави судовий збір у розмірі 768,20 гривень.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2020 року, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 25000 гривень.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що нещасний випадок на виробництві стався внаслідок особистої необережності позивача внаслідок порушення п.3.1 Інструкції з охорони праці слюсаря-ремонтника та (чергового слюсаря), яке виразилось в тому, що ремонтні роботи елеватора слюсар-ремонтник (черговий) ОСОБА_1 виконував з порушенням вимог технологічної карти-не був зафіксований ланцюг стрічки елеватора від самостійного руху.

Вина роботодавця в нещасному випадку є формальної, оскільки з позивачем проведено всі необхідні інструктажі та навчання з охорони праці.

Суд першої інстанції не взяв до уваги рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2016 року справа №219/8905/16-ц, яким стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Артемівську Донецької області на користь ОСОБА_1 , у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої втратою здоров`я на виробництві 25000 гривень. В зазначеній справі розмір грошового відшкодування моральної шкоди був визначений судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого, позбавлення його можливості їх реалізації. На час розгляду та винесення рішення по справі №219/10696/19 від 14 вересня 2020 року позивач не надав жодних доказів, довідок про погіршення стану здоров`я.

Сума моральної шкоди задоволена судом першої інстанції занадто завищена, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд повинен ураховувати вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до Методичних рекомендацій Відшкодування моральної шкоди (лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 року №35-13/797) моральні страждання неможливо виміряти так, як це можливо зробити з матеріальної шкодою, моральну шкоду не можливо відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає майнового виразку душевного болю.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

26 жовтня 2020 року до Донецького апеляційного суду надійшов відзив від позивача, в якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування зазначає, що правовідносини, які були встановлені у справі №219/8742/19 не можуть прийматися до уваги в цій справі №219/10696/19, оскільки за загальновизнаним правилом судові рішення, які були скасовані, не мають юридичного значення для вирішення інших справ.

Верховний Суд розглядаючи аналогічний спір, у постанові від 03 червня 2020 року у справі №219/8742/19, якою скасовано рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, зазначив, що у зв`язку із формалізмом практики, що склалася у національних судах стосовно вирішення справ у спірних правовідносинах, позивачеві створено перешкоди у реалізації права на судовий захист. Тому з огляду на наведену вище аргументацію доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення відшкодування моральної шкоди з ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат у розмірі 50000 гривень.

Зазначає, що Верховний Суд, посилаючись на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №922/1974/19, від 28 квітня 2020 року у справі №182/18/17, від 07 листопада 2018 року у справі №757/56680/16-ц зазначив, що наявність рішень про відмову у позові у різних справах з аналогічними вимогами до роботодавця та до Фонду поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Посилання відповідача на те, що позивачем не надано жодних доказів, довідок про погіршення стану здоров`я та щодо завищеного розміру моральної шкоди, стягнутої судом, не заслуговують на увагу, оскільки в рішенні суду першої інстанції вказано, що у судовому засіданні досліджені докази: копія трудової книжки, копія акту №2 про нещасний випадок від 28 квітня 2004 року, копія довідки МСЕК про встановлення позивачу ступеня втрати професійної працездатності та ІІ групи інвалідності, копія виписки №1307 від 18 жовтня 2016 року із стаціонарного хворого, копія висновку спіральної та магнітно-резонансної комп`ютерної томографії від 12 травня 2014 року, копія медичної картки амбулаторного хворого від 21 жовтня 2014 року.

Вирішуючи питання про справедливий розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди у грошовому еквіваленті, необхідно враховувати, що зазначені в судовому рішення негативні обставини є істотними та носять довічний характер, а також не можуть бути усунуті зі спливом часу. Відшкодування спричиненої моральної шкоди відбувається одноразово та повторному відшкодуванню не підлягає. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення 100 000 гривень, оскільки саме такий розмір є справедливою сатисфакцією пережитих ним страждань, та розуміння неможливості в майбутньому змінити якість його життя, такий розмір відшкодування не призводить до його збагачення, а лише в певній мірі компенсує завдані моральні страждання.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат з 04 вересня 1996 року по 11 листопада 2004 року, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08 жовтня 1984 року.

24 квітня 2004 року під час виконання трудових обов`язків з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, внаслідок чого він отримав трудове каліцтво.

Згідно з актом №2 про нещасний випадок від 28 квітня 2004 року за формою Н-1, під час виконання 24 квітня 2004 року трудового обов`язку на підприємстві ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат ОСОБА_1 було травмовано. Причинами нещасного випадку зазначено: 1) не була зупинена ланцюгова стрічка від самовільного опускання слюсарем ОСОБА_1 - невиконання інструкції з охорони праці слюсаря; 2) неякісне проведення інструктажу ремонтним слюсарем - механіком дільниці ОСОБА_2 , невиконання посадової інструкції механіка цеху № 5.

Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0877253 від 01 грудня 2016 року та довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності серії АБ № 0041007 від 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 повторно встановлено 80% втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом та II групу інвалідності безстроково.

У зв`язку із вказаною виробничою травмою, позивач вимушений до теперішнього часу проходити лікування та медичні огляди, що підтверджується, зокрема, копією виписки № 1307 від 18 жовтня 2016 року із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 , згідно з якою він перебував на стаціонарному лікуванні з 03 жовтня 2016 року по 18 жовтня 2016 року у зв`язку із наслідками виробничої травми, копією висновку спіральної та магнітно-резонансної комп`ютерної томографії від 12 травня 2014 року, копією з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 від 21 жовтня 2014 року.

Відповідно до справи №219/8905/16-ц (провадження № 2/219/4220/2016) за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Артемівську Донецької області про відшкодування моральної шкоди, завданої втратою здоров`я на виробництві, встановлено, що рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2016 року стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Артемівську Донецької області (ідентифікаційний код 25968984) на користь ОСОБА_1 , у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої втратою здоров`я на виробництві, 25 000,00 гривень та судовий збір у розмірі 551,20 гривень на рахунок спеціального фонду Державного бюджету України.

Платіжним дорученням №2641 від 16 грудня 2016 року підтверджено виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Артемівську Донецької області, а саме виплачено ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої втратою здоров`я на виробництві, 25000 гривень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 29 червня 2017 року касаційну скаргу відділення фонду у м. Артемівську відхилено. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 29 червня 2017 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Наявність рішення про відмову у позові ОСОБА_1 у справі з аналогічними вимогами до Фонду поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 жовтня 2018 року у задоволенні заяви управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення про поворот виконання рішення в частині повернення грошових коштів у розмірі 25000 гривень та судового збору в розмірі 551,20 гривень у вищевказаній цивільній справі відмовлено у зв`язку із тим, що даний спір виник із трудових правовідносин.

Постановою Донецького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 жовтня 2018 року про поворот виконання рішення залишено без змін.

Судом першої інстанції встановлено наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі та стягнення відшкодування моральної шкоди з ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат на користь позивача у розмірі 100 000 гривень.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційна скарга Часівоярський вогнетривкий комбінат підлягає залишенню без задоволення.

МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої виходив з того, що ступінь втрати позивачем професійної працездатності складає 80%, встановлений висновком МСЕК від 01 грудня 2016 року у зв`язку з травмою від 24 квітня 2004 року, чим спричинено позивачу моральну шкоду, тому відповідно до вимог статті 237-1 КЗпП України, роботодавець повинен відшкодувати завдану працівнику моральну шкоду.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам, встановленим обставинам та нормам матеріального закону.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат з 04 вересня 1996 року по 11 листопада 2004 року, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08 жовтня 1984 року (а.с. 8-10).

24 квітня 2004 року під час виконання трудових обов`язків з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, внаслідок чого він отримав трудове каліцтво.

Згідно з актом № 2 про нещасний випадок від 28 квітня 2004 року за формою Н-1, під час виконання 24 квітня 2004 року трудового обов`язку на підприємстві ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат ОСОБА_1 було травмовано. Причинами нещасного випадку зазначено: 1) не була зупинена ланцюгова стрічка від самовільного опускання слюсарем ОСОБА_1 - невиконання інструкції з охорони праці слюсаря; 2) неякісне проведення інструктажу ремонтним слюсарем - механіком дільниці ОСОБА_2 , невиконання посадової інструкції механіка цеху № 5. (а.с. 11-12)

Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0877253 від 01 грудня 2016 року та довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності серії АБ № 0041007 від 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 повторно встановлено 80% втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом та II групу інвалідності безстроково. (а.с. 15-16)

У зв`язку із вказаною виробничою травмою, позивач вимушений до теперішнього часу проходити лікування та медичні огляди, що підтверджується, зокрема, копією виписки № 1307 від 18 жовтня 2016 року із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 , згідно з якою він перебував на стаціонарному лікуванні з 03 жовтня 2016 року по 18 жовтня 2016 року у зв`язку із наслідками виробничої травми, копією висновку спіральної та магнітно-резонансної комп`ютерної томографії від 12 травня 2014 року, копією з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 від 21 жовтня 2014 року. (а.с. 111-116)

Стаття 4 Закону України Про охорону праці передбачає, що державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України право працівника на відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, провадиться у разі якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок про відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Доводи апеляційної скарги про те, що нещасний випадок на виробництві стався внаслідок особистої необережності позивача внаслідок порушення п.3.1 Інструкції з охорони праці слюсаря-ремонтника та (чергового слюсаря), а також, що вина роботодавця в нещасному випадку є формальної, оскільки з позивачем проведено всі необхідні інструктажі та навчання з охорони праці є необґрунтованими.

Оскільки згідно з актом №2 про нещасний випадок від 28 квітня 2004 року за формою Н-1, причинами нещасного випадку зазначено: 1) не була зупинена ланцюгова стрічка від самовільного опускання слюсарем ОСОБА_1 - невиконання інструкції з охорони праці слюсаря; 2) неякісне проведення інструктажу ремонтним слюсарем - механіком дільниці ОСОБА_2 , невиконання посадової інструкції механіка цеху № 5. (а.с. 11-14)

Також, матеріали справи не містять підтверджень того, що з позивачем проведено всі необхідні інструктажі та навчання з охорони праці.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 встановлено 80% втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом та II групу інвалідності безстроково, що призвело до порушення його особистих немайнових прав, а також порушення нормальної життєдіяльності, у зв`язку з чим він постійно змушений проходити лікування.

Крім того, за станом здоров`я його звільнили з роботи, що також спричинило йому моральні страждання. Через фізичні вади (втрата функції лівої руки, яка на теперішній час повністю паралізована, спотворене обличчя через чисельні шрами), він немає можливості вести повноцінне життя.

Отже суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення позивачу моральної шкоди доведено.

Як зазначено в пункті 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до статей 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 3 постанови від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (далі - Постанова № 4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Частинами першою, другою статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Тобто, відповідно до вказаної норми за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування моральної шкоди, заподіяної здоров`ю.

Доводи апеляційної скарги, що суд не взяв до уваги наявність рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2016 року справа №219/8905/16-ц, яким стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Артемівську Донецької області на користь ОСОБА_1 , у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої втратою здоров`я на виробництві 25000 гривень, є необґрунтованими.

Оскільки постановою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 29 червня 2017 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Артемівську Донецької області про відшкодування моральної шкоди, завданої втратою здоров`я на виробництві.

Таким чином, наявність рішення про відмову у позові ОСОБА_1 у справі з аналогічними вимогами до Фонду не є підставою для відмови у задоволенні даного позову.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачу в зв`язку з отриманою виробничою травмою доведений матеріалами справи. Позивач змушений переносити щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку з тим, що виробнича травма обмежує його життєву активність і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Установивши, що травмування позивача сталося під час виконання трудових обов`язків, що призвело до стійкої втрати професійної працездатності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність моральної шкоди.

Підприємство, на якому працював позивач є заподіювачем шкоди, у тому числі і моральної, а саме дії або бездіяльність роботодавця, який не виконував вимоги охорони праці, привели до того, що позивач отримав ушкодження здоров`я, і як слідство втрату професійної працездатності та моральні страждання

Невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.

Такий висновок відповідає постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц (провадження № 61-37529сво18).

Зважаючи на те, що сторони перебували у трудових правовідносинах, нещасний випадок стався з позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, тому наявні підстави, передбачені статтями 173, 237-1 КЗпП України, для відшкодування роботодавцем працівнику моральної шкоди, розмір якої позивачем визначено з урахуванням засад розумності та справедливості.

Доказів, які б давали підстави для зміни визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди позивачу в грошовому еквіваленті відповідачем не надано.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди судом визначено з урахуванням характеру, глибини фізичних та душевних страждань, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості. Законних підстав для зменшення розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди не має.

Вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є обґрунтованими. Розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначений судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи з врахуванням вимог розумності і справедливості та у відповідності до вимог чинного законодавства (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Відтак, доводи апеляційної скарги щодо порушення норм матеріального права є безпідставними.

При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції, з урахуванням що професійне захворювання виникло у позивача саме під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, та

з урахуванням глибини та ступеню моральних і фізичних страждань позивача, яких він зазнав та зазнає внаслідок професійного захворювання, встановлення йому стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 80%, характеру ушкодження здоров`я, що є незворотнім, а також з урахуванням принципів розумності і справедливості належним чином обґрунтував свої висновки щодо стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 гривень, і цей розмір вважав таким, що відповідає глибині і ступеню моральних і фізичних страждань потерпілого.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства та обставинам справи.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і підстави для його скасування відсутні.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Часівоярський вогнетривкий комбінат залишити без задоволення.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.І. Корчиста

Судді: Т.В. Космачевська

Ю.М. Мальований