Постанова

від 25.11.2020 по справі 192/2257/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 192/2257/16-ц

провадження № 61-20704св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Солонянська селищна рада Солонянського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року в складі судді Цаберябого Б. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Солонянської селищної ради Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про визнання протиправним і скасування рішення селищної ради, визнання недійсним договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є мешканцем багатоквартирного двоповерхового будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Солонянської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області від 09 листопада 2011 року № 22-13VI Про надання в оренду земельної ділянки для комерційного використання ОСОБА_2 було надано в оренду земельну ділянку площею 0,0272 га строком на три роки та присвоєно земельній ділянці кадастровий номер 12225055100:03:005:9013.

03 вересня 2015 року Солонянська селищна рада Дніпропетровської області прийняла рішення № 18-56/VI Про поновлення договору оренди земельної ділянки з ОСОБА_2 , відповідно до якого 04 вересня 2015 року між селищною радою та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0272 га, кадастровий номер 12225055100:03:005:9013, на АДРЕСА_2 (далі - земельна ділянка), який зареєстровано 21 грудня 2015 року нотаріусом Солонянської державної адміністрації Дніпропетровської області Супруненко А. М., номер запису про інше речове право 12650018.

Земельна ділянка є частиною прибудинкової території вищезазначеного будинку.

Посилаючись на те, що вказане рішення селищної ради та укладений договір оренди земельної ділянки порушують права позивача та права мешканців багатоквартирного будинку на АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним і скасувати рішення Солонянської селищної ради Солонянського району від 03 вересня 2015 року № 18-56/VI Про поновлення договору оренди земельної ділянки з ОСОБА_2 та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 04 вересня 2015 року, укладений між Солонянською селищної радою Дніпропетровської області і ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивач не надав суду доказів створення співвласниками будинку на АДРЕСА_2 об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та передачі земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, співвласникам у власність або постійне користування, тому Солонянська селищна рада Дніпропетровської області як власник має право розпоряджатися земельною ділянкою на АДРЕСА_2 , зокрема, укладати договір оренди цієї земельної ділянки.

Постановою Верховного Суду від 04 липня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходив з того, що всупереч вимогам статей 212 - 214, 315 ЦПК України 2004 року суди не навели норм земельного законодавства, які передбачали б можливість передачі у власність чи користування окремих співвласників багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини. Також суди не встановили, чи непередана у власність чи у користування співвласникам багатоквартирного будинку земельна ділянка змінює правового статусу цієї ділянки, як прибудинкової території, та чи це дає право її використання без згоди співвласників будинку.

Під час нового перегляду заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2018 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Солонянської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області Про поновлення договору оренди земельної ділянки з ОСОБА_2 від 03 вересня 2015 року за № 18-56/VI.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 04 вересня 2015 року, укладений між Солонянською селищною радою та ОСОБА_2 , зареєстрований нотаріусом Солонянської державної адміністрації Дніпропетровської області Супруненко А. М. 21 грудня 2015 року, номер запису про інше речове право 12650018.

Ухвалою Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2018 року заочне рішення, винесене 28 вересня 2018 року Криничанським районним судом Дніпропетровської області у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Солонянської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі, скасовано, справу призначено до розгляду.

Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 01 липня 2019 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішення суду мотивоване тим, що власником спірної земельної ділянки є територіальна громада, яка реалізувала це право через Солонянську селищну раду, яка, у свою чергу, правомірно відповідно до вимог Закону України Про місцеве самоврядування в Україні уклала оспорюваний договір оренди цієї земельної ділянки. Доказів передачі цієї ділянки у власність або постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку на АДРЕСА_2 суду не надано. Позивач під час розгляду справи не довів суду, в чому саме полягають порушення його прав шляхом прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та шляхом укладання спірного договору оренди.

Постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позивач не надав доказів приватизації квартири, в якій він проживає, та доказів щодо передачі земельної ділянки, на якій побудований багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 , в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками, або доказів передачі безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Також позивач не надав до матеріалів справи будь-яких доказів стосовно того, що співвласники багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 створили та зареєстрували у порядку, визначеному Законом України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку від 29 листопада 2001 року № 2866-III відповідне ОСББ.

Оскільки будинок станом на 16 грудня 2016 року знаходився на балансі комунального підприємства Солонянське ЖКУ , земельна ділянка, на якій розташований будинок, є землею комунальної власності, а відповідач Солонянська селищна рада, зокрема, на спірну земельну ділянку здійснила реєстрацію свого права комунальної власності, то саме Солонянська селищна рада має право щодо розпорядження цією земельною ділянкою на підставі статті 12 ЗК України.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

15 листопада 2019 року через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку, що Солонянська селищна рада мала право на укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок, оскільки статтею 42 ЗК України визначено, що ця ділянка може надаватися лише у постійне користування підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють управління багатоквартирним будинком, та у постійне користування або у власність співвласникам багатоквартирного будинку. При цьому законодавством не передбачено можливості передачі цієї ділянки у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки.

Прибудинкова територія є об`єктом загального користування, тому надання окремій особі одноосібного права користування частиною цієї ділянки порушує права інших співвласників багатоквартирного будинку, крім того, позбавляє у майбутньому можливості оформити правовстановлюючі документи на всю земельну ділянку прибудинкової території.

Тому оспорюваний договір оренди сторонами укладено всупереч правовим нормам, а тому підлягає визнанню недійсним.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із Криничанського районного суду Дніпропетровської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у січні 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Власником квартири АДРЕСА_3 в указаному будинку є ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 13 зв.)

Рішенням Солонянської селищної ради Дніпропетровської області від 20 травня 2010 року № 6 квартиру АДРЕСА_3 було виключено із житлового фонду та змінено її цільове призначення, погоджено розробку містобудівного обґрунтування реконструкції квартири під магазин промислових товарів з можливою добудовою за рахунок земель прибудинкової території (т. 1, а. с. 79).

Рішенням Солонянської селищної ради Дніпропетровської області від 19 липня 2011 року № 30-10VI ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки некомерційного використання орієнтовною площею 0,0272 га для передачі в оренду для реконструкції (з добудовою) та обслуговування нежитлового приміщення (магазину промтоварів), за рахунок земель житлової та громадської забудови (прибудинкова територія) відповідно до частки нежитлового приміщення у загальній площі будинку, розташованого на АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 58 зв.).

Рішенням Солонянської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області від 09 листопада 2011 року № 22-13VI Про надання в оренду земельної ділянки для комерційного використання ОСОБА_2 було надано в оренду земельну ділянку площею 0,0272 га строком на три роки та присвоєно земельній ділянці кадастровий номер 12225055100:03:005:9013 (т. 1 а. с. 93).

03 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Солонянської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області з заявою щодо поновлення договору оренди на спірну земельну ділянку, яка була розглянута, та рішенням № 18-56/VI Про поновлення договору оренди земельної ділянки з ОСОБА_2 поновлено договір оренди земельної ділянки площею 0,0272 га, кадастровий номер 1225055100:03:005:9013 на АДРЕСА_2 і укладено договір оренди земельної ділянки від 04 вересня 2015 року між Солонянською селищною радою та ОСОБА_2 терміном на п`ять років (т. 1, а. с. 6-7, 30-32).

Договір було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 21 грудня 2015 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори, номер запису про інше речове право 12650018 (т. 1 а. с. 27).

Солонянська селищна рада 16 вересня 2015 року згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв`язку їх розмежуванням здійснила реєстрацію прав та обтяжень на земельну ділянку на АДРЕСА_2 , площею 0,0272 га (т. 1 а. с. 28).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі статтею 12 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку встановлено, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Правовий режим спірної земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, та прибудинкової території визначається земельним законодавством, зокрема ЗК України.

Частинами першою, другою, третьою статті 42 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 4 ЦПК України передбачає право на звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

Аналізуючи положення законодавства, беручи до уваги наявні у матеріалах справи докази та встановлені судами обставини, колегія суддів вважає, що доводи позивача щодо обґрунтованості його позовних вимог та наявності підстав для визнання протиправним та скасування рішення Солонянської селищної ради та визнання недійсним договір оренди спірної земельної ділянки є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Посилання позивача на положення статті 42 ЗК України та на те, що надання ОСОБА_2 земельної ділянки в оренду відбулося за рахунок прибудинкової території житлового будинку АДРЕСА_2 є необґрунтованими з огляду на таке.

Із результатів аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку.

Колегія суддів бере до уваги те, що на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій житловий будинок АДРЕСА_2 , а також земельна ділянка для обслуговування будинку на баланс об`єднання співвласників не передавалися, у користування чи у власність співвласників прибудинкова територія не надавалась, відповідна землевпорядна документація щодо визначення розмірів і конфігурації земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок, належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, не розроблялась.

Крім того, як встановлено судами, та відомо з матеріалів справи право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за Солонянською селищною радою, яка у свою чергу, правомірно відповідно до вимог Закону України Про місцеве самоврядування в Україні уклала оспорюваний договір оренди цієї земельної ділянки.

Отже, спірна земельна ділянка передана в оренду ОСОБА_2 на законних підставах.

Подібні за своїм змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 607/7536/16 (провадження № 61-16968св18).

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що спір виник щодо користування земельною ділянкою багатоквартирного житлового будинку, доказів про створення у якому об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не надано. Також позивач не надав доказів про порушення його права користування спірної земельною ділянкою. Позивач не є ні власником, ні належним користувачем земельної ділянки. Тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні позовних вимог є правильним та таким, що ґрунтується на нормах матеріального права.

Позивач під час розгляду справи не довів суду, в чому саме полягають порушення його прав шляхом прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та шляхом укладання спірного договору оренди.

Доводи касаційної скарги, що оспорюваним рішенням та договором оренди порушене право позивача як власника квартири в багатоквартирному будинку є неприйнятними, оскільки не містять свого підтвердження, а також спростовуються матеріалами справи.

Посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 285/1837/16-ц (провадження № 61-33647св18) є неприйнятними, оскільки у вказаній справі встановлені інші фактичні обставини.

Вказані доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги позивача, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку та їх спростував, з посиланням на зібрані у справі докази та сформулював обґрунтовані висновки у прийнятій ним постанові, з якими у повній мірі погоджується Верховний Суд.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, правильно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров