Постанова

від 09.12.2020 по справі 380/539/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 380/539/16-ц

провадження № 61-201св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Київській області,

третя особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги головного управління Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 07 лютого 2017 року у складі судді Косович Т. П. та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання наказів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що наказами Головного управління Держземагенства у Київській області від 02 жовтня 2014 року, від 03 жовтня 2014 року та від 11 листопада 2014 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, які розташовані на території Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області орієнтовним розміром 26,0 га, 7,0245 га, 13,0 га, із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

У подальшому, наказами Головного управління Держземагенства у Київській області від 17 грудня 2014 року, від 30 грудня 2014 року та від 17 листопада 2015 року було затверджено проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області та надано в оренду наступні земельні ділянки: площею 7,0245 га строком на 21 рік, площею 26,0 га строком на 49 років, площею 13,0 га строком на 49 років.

Заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області зазначав, що Тетіївським відділом Білоцерківської місцевої прокуратури було встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення ОСОБА_1 вказаних земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Тетіївської міської ради Київської області.

Ураховуючи зазначене, заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області просив суд: визнати недійсними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 02 і 03 жовтня та 11 листопада 2014 року, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок в оренду, та від 17 грудня 2014 року, яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області та надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 7,0245 га строком на 21 рік; також визнати недійсними та скасувати накази від 17 грудня 2014 року, 30 грудня 2014 року та 17 листопада 2015 року, якими затверджено проекти із землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 07 лютого 2017 року позовні вимоги заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області задоволено.

Визнано недійсними та скасовано наступні накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області:

від 02 жовтня 2014 року № 10-6355/15-14-сг, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, яка розташована на території Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області орієнтовним розміром 26,0 га, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності;

від 03 жовтня 2014 року № 10-6389/15-14-сг, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, яка розташована на території Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області орієнтовним розміром 7,0245 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності;

від 11 листопада 2014 року № 10-13641/15-14-сг, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, яка розташована на території Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області орієнтовним розміром 13,0 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності;

від 17 грудня 2014 року № 10-12678/15-14-сг, яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області та надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 7,0245 га, кадастровий номер 3224610100:05:003:0030, строком на 21 рік;

від 30 грудня 2014 року № 10-14388/15-14-сг, яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області та надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 26 га, кадастровий номер 3224610100:05:016:0020, строком на 49 років;

від 17 листопада 2015 року № 10-7045/36-15-СГ, яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області та надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 13,0 га, кадастровий номер 3224610100:06:026:0030, строком на 49 років.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент прийняття оскаржуваних наказів Головним управлінням Держземагенства у Київській області та Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області фермерське господарство К-Агро (далі - ФГ К-Агро ), створене ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи і мало в оренді земельну ділянку, тому, як вважав суд першої інстанції, надання йому в подальшому трьох земельних ділянок без проведення торгів суперечить вимогам статті 124 ЗК України, а також є підставою для визнання відповідних наказів недійсними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тетіївського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки орган державної влади при вирішенні питання щодо надання ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства не дотримався вимог статей 1, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство та статей 116, 118, 121, 123, 124, 134 ЗК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційні скарги мотивовані тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини справи, у зв`язку із чим суди дійшли помилкових висновків про задоволення позовних вимог заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області.

Вважали, що прокуратурою не доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в цій справі у встановленому законодавством порядку, у зв`язку із чим прокуратура не може користуватися правами позивача у цьому процесі.

Зазначали, що діючим на момент прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області оспорюваних наказів законодавством не було встановлено імперативної заборони на отримання громадянином декількох земельних ділянок для ведення фермерського господарства на поза конкурсній основі у порядку статті 134 ЗК України. Вказаною статтею ЗК України було передбачено, що без аукціону громадянам передаються земельні ділянки для ведення фермерського господарства , а не для створення фермерського господарства , як це визначено судами попередніх інстанцій.

Вважали, що законодавством не встановлено заборони для громадянина створити декілька фермерських господарств, так само як і не встановлено будь-яких обмежень щодо часу, протягом якого вони можуть бути створені.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , зупинено виконання дії рішення Тетіївського районного суду Київської області від 07 лютого 2017 року та витребувано матеріали цієї справи із Тетіївського районного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою головного управління Держгеокадастру у Київській області.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року цивільну справу за позовом заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання недійсними наказів призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказами Головного управління Держземагенства у Київській області від 02 жовтня 2014 року № 10-6355/15-14-сг, від 03 жовтня 2014 року № 10-6389/15-14-сг та від 11 листопада 2014 року № 10-13641/15-14-сг надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, які розташовані на території Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області орієнтовним розміром 26,0 га, 7,0245 га, 13,0 га, із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності (а. с. 14, 15, 17).

Наказами Головного управління Держземагенства у Київській області від 17 грудня 2014 року № 10-12678/15-14-сг, від 30 грудня 2014 року № 10-14388/15-14-сг та від 17 листопада 2015 року № 10-7045/36-15-СГ затверджено проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області та надано в оренду наступні земельні ділянки: площею 7,0245 га, кадастровий номер 3224610100:05:003:0030, строком на 21 рік; площею 26,0 га, кадастровий номер 3224610100:05:016:0020, строком на 49 років; площею 13,0 га, кадастровий номер 3224610100:06:026:0030, строком на 49 років (а. с. 18-20).

У 2012 році ОСОБА_1 , як громадянин, на безконкурентних засадах реалізував своє право на отримання в оренду земельної ділянки, площею 13,0 га на території Тетіївської міської ради для ведення фермерського господарства, що підтверджується розпорядженням голови Тетіївської районної державної адміністрації від 04 травня 2012 року № 150, після чого 04 травня 2012 року ОСОБА_1 зареєстрував ФГ К-Агро , засновником і головою якого є він (а. с. 12, 21-28).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , та Головного управління Держгеокадастру у Київській області не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані з орендою землі для ведення фермерського господарства, регулюються відповідними нормами ЦК України, ЗК України, Законами України Про фермерське господарство , Про оренду землі та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із положеннями статей 22, 31, 93, 124 ЗК України (тут і далі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (частина друга статті 134 ЗК України).

Частиною першою статті 1 Закону України Про фермерське господарство (тут і далі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України Про фермерське господарство № 973-IV.

Так, згідно з абзацом 1 частини першої статті 7 Закону України Про фермерське господарство для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абзац 2 частини першої статті 7 цього Закону).

Частинами другою та четвертою статті 7 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, спеціальний Закон України Про фермерське господарство визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2902цс15.

Статтею 8 Закону України Про фермерське господарство встановлено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 ЦК України та статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності чи постійного користування на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини першої статті 31 ЗК України та частини першої статті 12 Закону України Про фермерське господарство землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Статтею 12 Закону України Про фермерське господарство встановлено, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18) дійшла висновку, що за змістом статей 1, 5, 7, 8 та 12 Закону України Про фермерське господарство після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства останнє реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надана.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, на підставі належним чином оцінених доказів, встановивши, що на час прийняття оскаржуваних наказів Головним Держземагенством у Київській області та Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області ОСОБА_1 вже було створено ФГ К-Агро , яке набуло статусу юридичної особи, обґрунтовано вважав, що органом державної влади при вирішенні питання щодо надання ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства не було дотримано вимог статей 1, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство та статей 116, 118, 121, 123, 124, 134 ЗК України, та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області.

Посилання у касаційних скаргах проте, що прокуратурою не доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді у цій справі є ідентичними доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, а тому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 , 59, 212 ЦПК Україниу редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК Україниу редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені у касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо зупинення виконання постанови

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року було зупинено виконання рішення Тетіївського районного суду Київської області від 07 лютого 2017 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , подану ОСОБА_2 , та Головного управління Держгеокадастру у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 07 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Тетіївського районного суду Київської області від 07 лютого 2017 року

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович