Рішення

від 07.12.2020 по справі 372/2469/19

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/2469/19

Провадження № 2-204/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2020 року м.Обухів

Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Зінченко О.М.

при секретарях Авсюкевич Н.В., Євдокімова В.С., Денисенко Ю.С.,Тищенко І.Д.

представників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Плюти до ОСОБА_1 , треті особи Приватне підприємство Вуднесс , ТОВ Вуднесс Компані про встановлення земельного сервітуту,-

В С Т А Н О В И В:

09 липня 2019 року позивач в особі директора Товариства з обмеженою відповідальністю Плюти звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , треті особи Приватне підприємство Вуднесс , ТОВ Вуднесс Компані про встановлення земельного сервітуту.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що 01 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Колекторська компанія Гарант та Товариством з обмеженою відповідальністю Плюти було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, який зареєстрований в реєстрі під № 2414. Згідно умов вищевказаного Договору, Продавець передає у власність, а Покупець приймає земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:058:0012, площею 0,2501 та цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, село Плюти, жилий масив Краєвид . Поруч із вказаною земельною ділянкою, знаходиться інша земельна ділянка з кадастровим номером 3223151001:02:012:0035, площею 4,729 га, що належить громадянинові ОСОБА_1 . Користувачами даної земельної ділянки, є ТОВ Вуднесс Компані що являється орендарем та Приватне підприємство Вуднесс , що являється суборендарем. З урахуванням місця розташування вищевказаних земельних ділянок, доступ до земельної ділянки Позивача, з дороги загального користування, можливий лише через земельну ділянку Відповідача. Тобто, Товариству для того, щоб належним чином користуватися, в тому числі і здійснювати будівельні роботи на своїй ділянці потрібно буде використовувати сусідню ділянку, що належить ОСОБА_1 . На теперішній час виникла потреба у здійсненні будівельних робіт на земельній ділянці, що належить Товариству, а саме: прокладати комунікації, постачати будівельні матеріали, пісок, цеглу тощо, а також подальшого проходу та проїзду до Земельної ділянки. Товариство не має жодного іншого способу задовольнити свої потреби, ніж встановити право користування (сервітут) чужою земельною ділянкою.

Ухвалою судді від 10.07.2019 року відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду.

23.10.2020 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області витребувано з Центру надання адміністративних послуг Обухівської районної державної адміністрації належним чином завірені матеріали, технічної документації з поворотними точками меж земельної ділянки з кадастровим номером 3223151001:02:012:0035, площею 4,729 га, та документацію на підставі якої зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 , а також належним чином завірену копію державного акту на земельну ділянку та копію технічної документації з каталогом координат, яка стала підставою для формування земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:058:0012, площею 0,2501 га, що розташована в с. Плюти Обухівського району Київської області та належить ТОВ Плюти .

Ухвалою суду від 31.01.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві, крім того повідомив, що Товариство планує використовувати свою земельну ділянку згідно її цільового призначення, тобто здійснювати будівництво, ремонтні роботи, прокладати комунікації тощо і вільного доступу до своєї земельної ділянки не має, то є потреба у встановленні постійного безоплатного сервітуту на право проходу та проїзду транспортними засобами через земельну ділянку з кадастровим номером 3223151001:02:012:0035, площею 4,729 га, яка належить на праві власності громадянину ОСОБА_1 . На замовлення позивача Українським незалежним інститутом судових експертиз зроблено висновок за результатами проведення земельно-технічної експертизи, з висновку якого зазначено, що для проїзду (проходу) до земельної ділянки, яка на праві приватної власності належить позивачу пропонується встановити сервітут по земельній ділянці, яка перебуває у власності відповідача.

Відповідач в судовому засідання не з`явився, надав до суду відзив на позовну заяву, проти задоволення заявлених вимог заперечив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення заявлених вимог заперечив, та повідомив, що заявлені позовні вимоги позивача є нічим іншим як зловживанням своїх прав, крім того повідомив, що позивач розглядає можливість встановлення сервітуту лише через земельну ділянку Відповідача, не враховуючи інші можливі способи, а доводи Позивача щодо необхідності встановлення сервітуту, зводяться лише до забезпечення йому певного рівня комфорту в користуванні майном - земельною ділянкою, а реальної необхідності для встановлення сервітуту, підкріпленої відповідними доказами, ним не наведено.

Представник третьої особи Приватного підприємства ВУНДЕСС та ТОВ Вуднесс Компані в судовому засіданні проти задоволення заявлених вимог заперечив та повідомив, що встановлення сервітуту на право проходу та проїзду транспортними засобами через Земельну ділянку, яка перебуває в суборенді, унеможливить її повноцінне, цільове використання та суперечитиме законним інтересам Суборендаря.

Вислухавши представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України , під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч.1,5,6ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що 01 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Колекторська компанія Гарант та Товариством з обмеженою відповідальністю Плюти було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, який зареєстрований в реєстрі під № 2414.

Згідно умов вказаного Договору, Продавець передає у власність, а Покупець приймає земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:058:0012, площею 0,2501 та цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, село Плюти, жилий масив Краєвид .

Користувачами даної земельної ділянки, згідно відомостей з державного реєстру речових прав па нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна є ТОВ Вуднесс Компані , що являється орендарем та Приватне підприємство Вуднесс , код в ЄДРПОУ: 35178030, що являється суборендарем.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Водночас згідно з ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Земельний сервітут здійснюється способом найменш обтяжливим для власника земельної ділянки.

Згідно зі ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів.

Згідно з п. 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Згідно зі ст. 15 ЦК України , кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України ).

За положеннями статті 77 ЦПК України , належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 102 ЦПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Статтею 106 ЦПК України визначено порядок проведення експертизи на замовлення учасників справи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Стаття 107 ЦПК України визначає порядок збирання матеріалів для проведення експертизи. Матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи. Експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв`язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати. Призначений судом експерт не має права спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання, крім випадків вчинення інших дій, безпосередньо пов`язаних із проведенням експертизи. При визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів. У разі скасування судом ухвали про призначення експертизи, призначений судом експерт зобов`язаний негайно повернути суду матеріали та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.

За клопотанням представника позивача приєднано до матеріалів справи копію висновку експерта від 27.01.2020 року №127/01-2020 проведеного Українським незалежним інститутом судових експертиз за результатом якого зазначено, що пропонується для розгляду два варіанти встановлення земельного сервітуту для проїзду (проходу) до земельної ділянки з кадастровим номером 3223151001:04:058:0012, яка перебуває у власності ТОВ Плюти по земельній ділянці з кадастровим номером 3223151001:02:012:0035, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , з урахуванням детального плану забудови житлового масиву в с. Плюти, Обухівського району, Київської області.

Відповідно до висновку судового експерта Ковальчук Олега Ульяновича, наданого за клопотання представника третьої особи Приватного підприємства ВУДНЕСС встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту. В результаті дослідження даних матеріалів встановлено, що земельна ділянка кадастровий №3223151001:02:012:0035, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка та земельна ділянка кадастровий №3223151000:04:058:0012, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район,с. Плюти пройшли державну реєстрацію Обухівським районним відділом КОФ ДА Центр ДЗК. Крім того в державному земельному кадастрі не зазначенні межі земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту. Отже враховуючи зазначене, а також відсутність будь - якої забудови на земельній ділянці, можливо припустити, що проектом землеустрою була врахована можливість під`їзду до земельної ділянки кадастровий №3223151000:04:058:0012, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Плюти. Таким чином враховуючи вище зазначене, приймаючи до уваги що документації із землеустрою на земельну ділянку кадастровий №3223151001:02:012:0035 площею 4,729га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка не надано, запропонувати варіант встановлення сервітуту, без вивчення проектних рішень за якими відводилась земельна ділянка, які були передбачені проектом відведення, не надається можливим.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 351/1146/16-ц від 16 січня 2019 року висловив наступну правову позицію: закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом. Крім того, земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів. Поряд з цим, ч. 2 ст. 373 ЦК України передбачає, що право власності па землю гарантується Конституцією України, а право власності на земельну ділянку набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідач ОСОБА_1 набув в законний спосіб права власно на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 4,729 га, яка розташована на території с. Плюти, Обухівського району, Київської області.

Відповідно до договору суборенди земельної ділянки, вказана земельна ділянка з кадастровим номером 3223151001:02:012:0035 щодо якої Позивач просить встановити сервітут на право проходу та проїзду транспортними засобами, належить на праві користування Приватному підприємство ВУДНЕСС , що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 131 ЦК України, громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод.

Згідно ч. 2 ст. 90 ЗК, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 5 ЗК України, одними з принципів земельного законодавства є принцип невтручання держави в здійснення громадянами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом та принцип забезпечення гарантій прав на землю.

Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст.78 ЗК України встановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками; право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них; земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Громадяни України, відповідно до ч.1 ст.81 ЗК України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділенні в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до п.п. „а","б" ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Стаття 153 ЗК України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2,4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2,4,7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами, міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила . У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції .

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За таких обставин, встановлення безоплатного постійного земельного сервітуту щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:02:012:0035 позбавить відповідача права власності на земельну ділянку, на думку суду, буде мати ознаки непропорційного втручання держави у його право власності.

Статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Як неодноразово визначалось у судових рішеннях судів вищих інстанцій вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов`язку від інших осіб.

Отже лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, але позивач не вказав, яке його право не порушено, а тому не встановивши, яке право не порушено, суд не має право його захистити.

Втручання в право володіння Відповідача земельною ділянкою шляхом встановлення постійного та безоплатного сервітуту буде найбільш обтяжливим для нього. Зокрема, встановлення такого сервітуту призведе до позбавлення власника цієї земельної ділянки - Відповідача, можливості повноцінно користуватись нею.

Враховуючи те, що при вирішенні спору не встановлено що з метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земної ділянки для ефективного її використання, умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потереби в інший спосіб, тому не встановлено достатніх підстав для застосування повноважень суду щодо втручання у право власності відповідачів в межах судового захисту порушених права позивача. Втручання у право власності Відповідача шляхом встановлення на користь Позивача земельного сервітуту не відповідає критеріям правомірного втручання в право на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Таке втручання не забезпечить дотриманням справедливого балансу між інтересами сторін по справі, та поставить Відповідача у невигідне становище.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене вище, суд вважає недоведеними посилання позову на порушення прав чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, які б підлягали судовому захисту.

Згідно зі ст. ст. 7 6, 89 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів;показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групі доказів).

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки суд ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 81, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Плюти до ОСОБА_1 , треті особи Приватне підприємство Вуднесс , ТОВ Вуднесс Компані про встановлення земельного сервітуту, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Киівського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Зінченко