Постанова

від 16.12.2020 по справі 761/36220/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 761/36220/17

провадження № 61-3100 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна установа Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України ,

третя особа - директор Державної установи Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України Тимченко Анатолій Сергійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року у складі судді Волошина В.О. та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної установи Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України (далі - ДУ Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України ), третя особа - директор ДУ Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України Тимченко А. С., про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 липня 2017 року вона була прийнята на посаду начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера ДУ Інститут гематології і трансфузіології Національної академії медичних наук України , з випробувальним терміном два місяці.

З 08 вересня 2017 року директором інституту на неї чинився психологічний тиск, з погрозами звільнення, у зв`язку з непроходженням нею іспитового строку, хоча вона належним чином виконувала свої посадові обов`язки. У зв`язку з вказаними обставинами вона була вимушена 11 вересня 2017 року написати заяву про звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, за угодою сторін. Проте у день звільнення вона перебувала на лікарняному. Розрахунок у день звільнення з нею проведено не було.

Вважала своє звільнення незаконним, оскільки воно відбулось під час тимчасової непрацездатності, вищевказаними протиправними діями відповідача їй було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, унаслідок втрати єдиного джерела доходів.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ відповідача від 11 вересня 2017 року № 76-к про її звільнення; поновити її на роботі на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера, враховуючи лікарняний лист серія АДВ № 862821 з його оплатою; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення позивачки на роботі; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 12 вересня 2017 року до дня поновлення на роботі; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 28 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між позивачем, як працівником,та відповідачем, як роботодавцем, існувала домовленість про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, що підтверджується заявою ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін від 11 вересня 2017 року. Позивачкою належними доказами не доведено, що нею вживались заходи по відкликанню вищевказаної заяви про звільнення та доказів, які б свідчили про вчинення на неї тиску з боку директора відповідача під час написання заяви про звільнення. Крім того, 11 та 25 вересня 2017 року позивачкою було подано на ім`я Президента Національної академії медичних наук України, третьої особи у справі, заяви, в яких вона зазначала лише про неналежну організацію роботи і непроведення з нею, як звільненим працівником, остаточного розрахунку при звільненні.

Таким чином, звільнення позивачки відбулось з дотриманням положень трудового законодавства за угодою сторін, прав останньої порушено не було.

Вимоги ОСОБА_1 про врахування отриманого нею листка непрацездатності серія від 11 вересня 2017 року, який було надіслано на адресу відповідача, та оплати їй відповідачем періоду непрацездатності, задоволенню не підлягають, оскільки цей листок непрацездатності було отримано позивачкою після її звільнення. Позивачкою не надано доказів про завдання їй моральної шкоди.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що 08 вересня 2017 року відповідач, як роботодавець, попередив позивачку про її невідповідність займаній посаді та подальше звільнення 11 вересня 2017 року.

11 вересня 2017 року позивачка написала заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін, на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП Україниз 11 вересня 2017 року, яку вона особисто подала відповідачу. ОСОБА_1 заходів щодо відкликання зазначеної вище заяви про звільнення не вживала та належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення на неї тиску з боку посадових осіб відповідача під час написання цієї заяви, не надала. Сукупність вказаних фактів свідчить про домовленість між роботодавцем та працівником про звільнення на підставі угоди сторін.

Безпідставними є доводи позивачки про невиплату їй допомоги за листом непрацездатності від 11 вересня 2017 року, так як її було звільнено 11 вересня 2017 року та проведено повний розрахунок того ж дня.

Звільнення працівника за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України) можливе у будь-який час, у разі коли між роботодавцем та працівником досягнуто угоду про припинення трудових правовідносин, а посилання на положення частини третьої статті 40 КЗпП України щодо заборони звільнення під час тимчасової непрацездатності є безпідставними, оскільки вони не поширюються на ці правовідносини .

Доводи ОСОБА_1 про те, що відповідачем їй не надано відпустки, чим порушено її права, як ліквідатора аварії на Чорнобильській атомній електростанції, спростовуються розрахунками за вересень 2017 року відшкодування компенсації потерпілим унаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції відповідно до Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи . Відсутні докази завдання позивачці моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 761/36220/17 з Шевченківського районного суду м. Києва .

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ДУ Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України , третя особа - директор ДУ Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України Тимченко А. С., про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 205/4196/18, провадження № 61-3537 св 19 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Державного підприємства Дніпровський електровозобудівний завод про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 рокуу зв`язку з розглядом Великою Палатою Верховного Суду справи відновлено касаційне провадження у вищевказаній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення позивачки з роботи відбулось під час її тимчасової непрацездатності, чим порушено положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Таким чином, ОСОБА_1 звільнено з роботи з порушенням положень трудового законодавства.

Позивачка написала заяву про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України під тиском відповідача, оскільки він зазначав про її звільнення у зв`язку з невідповідністю займаній посаді, у неї не було волевиявлення на припинення трудових правовідносин. Відповідачем не проведено розрахунок за наданим нею листком непрацездатності від 11 вересня 2017 року.

Доводи особи, яка подала відзив

У квітні 2020 року ДУ Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Звільнення позивачки відбулось відповідно до положень трудового законодавства, на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін. ОСОБА_1 не доведено здійснення на неї тиску відповідачем при звільненні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 11 липня 2017 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера ДУ Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України , з випробувальним терміном два місяці.

08 вересня 2017 року відповідач, як роботодавець, попередив позивачку про її невідповідність займаній посаді та звільнення 11 вересня 2017 року (а.с. 58, 59).

11 вересня 2017 року ОСОБА_1 подала відповідачу заяву про звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, за угодою сторін (а.с. 125).

11 вересня 2017 року наказом ДУ Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України № 76-вк ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, за угодою сторін (а.с. 113).

11 вересня 2017 року ОСОБА_1 надала відповідачу листок непрацездатності, відповідно до якого останній зазначено стати до роботи 23 вересня 2017 року (а.с. 7).

11 та 25 вересня 2017 року позивачкою було подано на ім`я ПрезидентаНаціональної академії медичних наук України та директора інституту заяви, в яких вона зазначала про неналежну організацію роботи та не проведення з нею остаточного розрахунку при звільненні (а.с. 12-14).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення частково не відповідають.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 написала заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін, на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 11 вересня 2017 року, яку вона особисто подала відповідачу, будь-яких заходів щодо відкликання зазначеної вище заяви про звільнення не вживала.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суди дійшли правильного висновку про те, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення на неї тиску відповідачем під час написання заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін. Сукупність вищевказаних фактів свідчить про домовленість між роботодавцем та працівником про звільнення на підставі угоди сторін, тому звільнення позивачки було правомірним.

Щодо звільнення позивачки у період її тимчасової непрацездатності

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до цієї Конвенції (статті 1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзаци четвертий, п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Аналіз положень частини третьої статті 40 КЗпП України свідчить про те, що закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні Конституційний Суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення).

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що оскільки позивачка звільнена на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України , а суди встановили факт законності цього звільнення, тому Верховний Суд дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави для її поновлення на роботі.

Проте наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, у цьому випадку слід усунути шляхом зміни дати звільнення позивачки, а саме: визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, оскільки 23 вересня 2017 року, день коли позивачці зазначено стати до роботи, є вихідним, то датою припинення трудових відносин є 25 вересня 2017 року.

До подібних висновків дійшла Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, провадження № 14-670 цс 19, до вирішення якої і зупинялося провадження у цій справі.

Щодо стягнення середнього заробітку

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи зі змісту частини першоїстатті 235 КЗпП України, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою.

Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Водночас пряма заборона на звільнення у період тимчасової непрацездатності, закріплена у частині третій статті 40 КЗпП України, що є самостійною гарантією, яку не варто ототожнювати з підставами звільнення . Іншими словами, звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, за наявності на те законних підстав для звільнення (як-то порушення умов трудового договору тощо), свідчить про порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП України, а не про відсутність законних підстав для звільнення.

Аналіз положень КЗпП України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України Про оплату праці середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме: неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків (протиправні дії або бездіяльність); наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв`язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків і заподіяною шкодою; вина роботодавця.

Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності необхідні усі чотири вищезазначені умови.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причинами того, що працівник не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Ураховуючи викладене, зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом , за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

У випадку зміни дати звільнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу не виплачується, а працівникові за його заявою чи за позовом до суду за період тимчасової непрацездатності виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності відповідно до положень Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування оскаржуваних судових рішень, часткове задоволення позовних вимог, а позивачка відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір звільнена від сплати судового збору.

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір відповідно до задоволених вимог, що підлягав сплаті позивачкою за подачу позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2 880 грн.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Державної установи Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України , третя особа - директор Державної установи Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України Тимченко Анатолій Сергійович, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера Державної установи Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, з 11 вересня 2017 року на 25 вересня 2017 року.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути із Державної установи Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України на користь держави судовий збір за розгляд справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 2 880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк