Окрема думка

від 16.12.2020 по справі 201/9256/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 201/9256/16-ц

провадження № 61-3802св19

судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Мартєва С. Ю.

при розгляді у порядку спрощеного позовного провадження касаційної скарги Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2017 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Ткаченко І. Ю.,-

Короткий зміст позовних вимог

Позовна заява мотивована тим, щоз Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30 листопада 2016 року стало відомо, що останньою власницею земельної ділянки на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:326:0025, є ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що під час розгляду справи за позовом Дніпропетровської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю Солар-Холдінг (далі - ТОВ Солар-Холдінг ) про повернення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:326:0025, площею 0,0705 га, в Господарському суді Дніпропетровської області стало відомо, що згідно з договором дарування власником зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_2 (договір дарування від 19 листопада 2015 року № 1269, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М.).

Попереднім власником спірної земельної ділянки на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:326:0025, площею 0,0705 га, була ОСОБА_3 , яка стала власником цієї землі на підставі договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2015 року № 1196, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М.

Перед цим, в свою чергу, громадянин ОСОБА_4 продав земельну ділянку на АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_3 . Ці факти підтверджуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 травня 2016 року.

Право власності у громадянина ОСОБА_4 на цю земельну ділянку виникло на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 29 січня 2014 року № 25/47. Позивач зазначав, що згідно з оригіналом цього рішення, яке перебуває в протокольній частині міської ради, взагалі відсутні відомості щодо передачі даної земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_4 .

Змінивши предмет та підстави позову Дніпропетровська міська рада просила витребувати з чужого незаконного володіння у громадянки ОСОБА_1 нерухоме майно: земельну ділянку на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:326:0025, скасувати запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:326:0025 за: ОСОБА_4 (запис про право власності 8581438), ОСОБА_3 (запис про право власності 11800867), ОСОБА_5 (запис про право власності 12126517), ОСОБА_1 (запис про право власності 15530368), судові витрати покласти на відповідача

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2017 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що станом на час розгляду цієї справи ТОВ Солар-Холдінг не є власником нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а право користування спірною земельною ділянкою припинено, у той час як право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0705 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:03:32:0025, набуто іншими особами, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами. Крім того, позивачем не надано суду належних доказів недійсності договорів купівлі-продажу на спірний об`єкт, а тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_4 не мав права відчужувати його на користь інших осіб.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що право власності у ОСОБА_4 на земельну ділянку виникло на підставі рішення міської ради від 29 січня 2014 року № 25/47, однак в оригіналі рішення, яке перебуває у міській раді, відсутні відомості щодо передачі цієї земельної ділянки, в тому числі і ОСОБА_4 ; у висновку експертизи зазначено про додаток № 9 до рішення ради від 29 січня 2014 року № 25/47, який дійсно прийнятий міською радою, а не того примірнику додатку № 9 на підставі якого було видане свідоцтво про право власності ОСОБА_4 ; спірна земельна ділянка передавалася ТОВ Солар-Холдінг без будівель та споруд та проведеними перевірками встановлено, що на земельній ділянці відсутнє нерухоме майно.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Із зазначеними судовими рішеннями погодитися не можна, оскільки вони постановлені унаслідок помилкового застосування норм матеріального і процесуального права.

Суд, вирішуючи цивільну справу, має насамперед визначитися із характером спірних правовідносин, обрати норму права, що їх регулює і правильно застосувати її.

Справа за характером спірних правовідносин є нескладною.

Дніпровська міська рада, як не володіючий власник, звернулася із позовом про витребування земельної ділянки до відповідачів, зокрема останнього набувача з підстав, визначених пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України як такої, що вибула з володіння власника поза його волею іншим шляхом.

Подібні правовідносини неодноразово були предметом перегляду як Верховного Суду України, так і Великої Палати Верховного Суду.

Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК (частина третя пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ).

У справі № 19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року сформувала таку правову позицію: Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване .

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Таким чином висновки судів про необхідність визнання недійсними проміжкових правочинів щодо переходу права власності на спірну земельну ділянку є необґрунтованими.

Крім того, судами порушено правила оцінки доказів і вони дійшли висновку про недоведеність вимог позивача на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною шостою статті 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_4 надав суду копію рішення Дніпропетровської міської ради від 29 січня 2014 року № 25/47 разом з реєстраційною справою № 564001712101 земельної ділянки, у якій містяться відомості про передачу у приватну власність громадянину ОСОБА_4 земельної ділянки загальною площею 0,0705 га, кадастровий номер 1210100000:03:32:0025 (а. с. 14, 28 т. 3).

На підтвердження заявлених позовних вимог Дніпровська міська рада надала копію цього ж рішення від 29 січня 2014 року № 25/47 разом із додатками, відповідно до якої питання про надання відповідачу спірної земельної ділянки за зазначеною адресою не вирішувалося.

З огляду на частину 6 ст. 95 ЦПК Україниєдиним належним доказом достовірності однієї із наданих копій могло бути лише дослідження оригіналу рішення, що зберігається у протокольній частині міської ради, зокрема за ініціативою суду.

Призначення будь яких експертиз зазначене процесуальне питання не потребувало.

На зазначене порушення суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

Наведене порушення унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а тому за змістом пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Суддя С. Ю. Мартєв