Постанова

від 18.12.2020 по справі 915/650/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/650/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Колоколова С.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул Груп"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2019

у справі № 915/650/18

за позовом Керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул Груп"

про стягнення 66 398,20 грн.

(суддя місцевого господарського суду: Алексєєв А.П., Господарський суд Миколаївської області, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 22)

У червні 2018 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул Груп" (далі - ТОВ "Інгул Груп") про стягнення збитків в сумі 66 398,20 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства не ініціював укладення договору про пайову участь, у зв`язку з чим договір пайової участі між відповідачем та Миколаївською міською радою укладено не було, кошти пайової участі до бюджету відповідачем не сплачено, чим завдано шкоди місцевому бюджету та унеможливило виконання Миколаївською міською радою функцій з розвитку інфраструктури територіальної громади міста Миколаєва.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2019 позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Інгул Груп" на користь Миколаївської міської ради грошові кошти у сумі 66 398,20 грн., стягнуто з ТОВ "Інгул Груп" на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір у розмірі 1762 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування збитків, завданих Миколаївській міській раді внаслідок невиконання визначеного Законом № 3038-VI обов`язку замовника будівництва щодо перерахування до місцевого бюджету коштів пайової участі у створенні та розвитку інфраструктури міста.

Місцевий господарський суд встановив, що відповідач є замовником будівництва (реконструкції), а тому реконструкція, здійснена ним, охоплюється законодавчим визначенням забудови, виходячи з вказаних положень законодавства, договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту має бути укладеним в обов`язковому порядку, в межах встановленого строку, неукладення договору свідчить про недотримання вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади, в діях ТОВ "Інгул Груп" наявний склад цивільного правопорушення, Миколаївська міська рада була позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, здійснений розрахунок розміру пайової участі у розвитку інфраструктури міста Миколаєва, який необхідно було сплатити ТОВ "Інгул Груп", є таким, що відповідає пункту 4.2 Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, стягнуто з прокуратури Миколаївської області на користь ТОВ "Інгул Груп" судові витрати в сумі 2643 грн.

Поставновою Верховного Суду у складі касаційного господарського суду від 02.10.2020 по даній справі Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області задоволено частково, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 у справі №915/650/18 скасовано, справу направлено до Південно-західного апеляційного господарського суду на новий розгляд.

Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного господарського суду та зазначив, що аналізу встановлених обставин на відповідність/невідповідність проведених робіт наведеним вище нормам, які визначають зміст понять "будівництво", "реконструкція" та "капітальний ремонт", суд апеляційної інстанції не здійснив.

Верховний Суд звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції визнав вказані доводи відповідача встановленими, однак за відсутності будь-яких посилань на відповідні докази у справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Інгул Груп" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2019 у справі №915/650/18, вирішено розглянути апеляційну скаргу ТОВ "Інгул Груп" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2019 у справі №915/650/18 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

10.11.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Прокурор зазначає, що є обгрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача збитків, завданих позивачу внаслідок невиконання визначеного Законом України Про регулювання містобудівної діяльності , обов`язку замовника будівництва щодо перерахування до місцевого бюджету коштів пайової участі у створенні та розвитку інфраструктури міста.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів спарви, 19.02.2013 за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за №95, ТОВ "Інгул Груп" придбало у ТОВ "Альпстрой" нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: м.Миколаїв, вул. Остапа Вишні, 157/1, та складаються з адмінбудівлі загальною площею 431,4 кв м.

13.11.2013 Миколаївською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Інгул Груп" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі рішення від 28.08.2013 №30/41 передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 2000 кв м для обслуговування майнового комплексу по вул. Остапа Вишні, 157/1, у тому числі 263 кв.м під капітальною забудовою.

Листом від 31.03.2014 №727/02.0204-22/12/14 Миколаївська міська рада з посиланням на отримання ТОВ "Інгул Груп" в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області дозволу на виконання будівельних робіт з реконструкції виробничої будівлі з адміністративно-побутовим блоком по вул. Остапа Вишні, 157/1 в м. Миколаєві, повідомила останнього про зобов`язання товариства взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, у зв`язку з чим виклала вимогу терміново надати копії документів про загальну кошторисну вартість реконструкції виробничої будівлі.

Відповідно до листів виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 18.10.2017 та Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 04.05.2018 №17-1770 відповідач до Миколаївської міської ради з приводу укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва не звертався, сплату коштів на розвиток інфраструктури міста до міського бюджету м. Миколаєва не здійснив.

31.07.2015 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області затверджено Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - реконструкція виробничої будівлі з адміністративно-побутовим блоком по вул. Остапа Вишні, 157/1 в м. Миколаєві, згідно з якою загальна площа будівлі складає 426,7 кв м, кошторисна вартість будівництва 1 327 964 грн.

Враховуючи несплату ТОВ "Інгул Груп" коштів пайової участі на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури при будівництві об`єктів містобудування у місті Миколаєві, керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся з позовом до Господарського суду Миколаївської області про стягнення з відповідача 66 398,20 грн. збитків.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм процесуального права і правильним застосуванням норм матеріального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок), і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною 1 ст. 2 цього Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Згідно з приписами ч.2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини 3 статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Умовами ч.ч.5, 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Зі змісту ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" випливає, що у наведених у цьому законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності"для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18.

Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

Рішенням Миколаївської міської ради від 25.08.2011 № 8/22 затверджено Порядок пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва (далі - Порядок), який встановлює порядок та умови участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва та визначає коло суб`єктів, які залучаються до пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва; об`єкти, при будівництві яких забудовник зобов`язаний взяти пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва; розмір пайової участі.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку:

- будівництво - спорудження нового об`єкта, а також реконструкція (у тому числі зміна функціонального призначення житлових приміщень на нежитлові), розширення, добудова, надбудова існуючих об`єктів, реставрація і капітальний ремонт об`єктів, технічне переоснащення;

- об`єкт будівництва - об`єкт нового будівництва, добудови та надбудови до існуючих будівель (споруд) як житлово-громадського, так і виробничого призначення (крім тимчасових закладів торгівлі та сфери послуг), на будівництво якого повинні бути складені окремо проект і кошторис, фінансування якого здійснює інвестор або забудовник та який підлягає прийняттю в експлуатацію в установленому чинним законодавством порядку;

- замовник - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва;

- пайова участь - кошти, що вносяться замовниками до міського цільового фонду створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва (далі - Фонд ) у відповідності з цим Порядком;

- договір про пайову участь договір, який укладається між замовником та міською радою (міським головою від імені міської ради), з метою участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 04.06.2014 №163 затвердило ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво" (далі - ДБН А.2.2-3:2014)

За ДБН А.2.2-3:2014 новим будівництвом є будівництво будинків, будівель, споруд, їх комплексів, що здійснюється з метою створення об`єктів виробничого і невиробничого призначення, а також лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури, в тому числі добудова зупинених об`єктів незавершеного будівництва.

Відповідно до положень ДБН А.2.2-3:2014 реконструкцією є перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.

Також за визначенням, наявним у ДБН А.2.2-3:2014, капітальний ремонт - це сукупність робіт на об`єкті будівництва, введеному в експлуатацію в установленому порядку, без зміни його геометричних розмірів та функціонального призначення, що передбачають втручання у несучі та огороджувальні системи при заміні або відновленні конструкцій чи інженерних систем та обладнання у зв`язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення його експлуатаційних показників, а також благоустрій території.

Поза тим у пункті 25 Переліку об`єктів будівництва для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що під час реконструкції житлових та нежитлових приміщень, без зміни їх зовнішньої конфігурації, улаштування в існуючих житлових будинках, адміністративно-побутових будівлях підприємств та громадських будівлях вбудованих приміщень громадського призначення, містобудівні умови та обмеження не надаються.

Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 констатувала, зокрема, що норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не поширюють пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту на всі без винятку випадки здійснення будівельних робіт, а охоплюють випадки забудови у розумінні положень статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

На підтвердження позовних вимог про стягнення збитків у зв`язку з неукладенням відповідачем договору про пайову участь у розвиток інфраструктури м.Миколаєва прокурором в якості доказу надано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, в якому зазначено про реконструкцію виробничої будівлі з адміністративно-побутовим блоком, по вул.О.Вишні, 157/1 в м.Миколаєві. (а.с. 116-117)

Згідно вказаної Декларації відповідачем було укладено Договір від 08.01.2014 на здійснення технагляду за будівництвом (п.3 Декларації) та залучено в якості підрядника ОП Ремсервіс . Також Декларація містить інформацію про генерального проектувальника, про розроблення проектної документації, затвердженої замовником - ТОВ Інгул Груп 11.01.2014, а саме робочого проекту реконструкція виробничої будівлі з адміністративно-побутовим блоком, по вул.О.Вишні, 157/1 в м.Миколаєві, подання 14.01.2014 Декларації про початок виконання будівельних робіт.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач вказує про проведення ним поточного ремонту будівлі, не надаючи при цьому жодних доказів, які б підтверджували характер та обсяги здійснених робіт та спростовували б інформацію, в зареєстрованій ним в Управлінні ДАБІ у Миколаївській області 31.07.2015 Декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги доводи апелянта щодо проведення ним поточного ремонту.

Згідно з ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Враховуючи вищезазначене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту має бути укладений в обов`язковому порядку, у межах строку, встановленого ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Неукладення договору свідчить про недотримання вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади, що правильно встановлено судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, про необхідність укладення договору та сплати коштів для розвитку інфраструктури населеного пункту товариство повідомлялось листом №727/02.02.01-22/12/14 від 31.03.2014 року за підписом заступника міського голови, який отримано відповідачем 07.05.2014 року (а.с. 46-47).

Разом з тим, відповідач до Миколаївської міської ради з приводу укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури при будівництві об`єктів містобудування у місті Миколаєві не звертався, сплату коштів на розвиток інфраструктури міста до міського бюджету м. Миколаєва не здійснив, що підтверджується інформацією виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 18.10.2017 року (а.с. 20-22), інформацією Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради № 17-1770 від 04.05.2018 року (а.с. 41-43).

Відповідач не уклав договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов`язкових дій щодо такого звернення та укладення договору.

Таким чином, неправомірна бездіяльність відповідача щодо його обов`язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, який кореспондується зі зверненням відповідача до позивача із заявою про укладення такого договору, є протиправною формою поведінки, внаслідок якої позивач був позбавлений права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності у діях відповідача у справі у справі №915/650/18 усіх елементів складу цивільного правопорушення, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно із ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, як відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські та адміністративно-господарські санкції.

Статтею 224 Господарського кодексу України, яка кореспондується із статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

На кредитора покладено обов`язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов"язання, прямого причинного зв"язку між порушенням зобов"язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника відсутність вини (ст. ст. 614, 623 ЦК України).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного звязку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов"язана зі збитками.

Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

При відшкодуванні збитків застосовуються загальні умови відшкодування шкоди визначені ст. 1166 Цивільного кодексу України, які передбачають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2).

Отже, відповідальність за порушення зобов"язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов: протиправної дії чи бездіяльності особи; заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи; причинного зв"язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками; вини боржника.

Як свідчать матеріали цієї господарської справи, відповідач не уклав договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Миколаєва, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством (ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ) обов`язкових дій щодо такого звернення та укладення договору.

Таким чином, неправомірна бездіяльність відповідача щодо його обов`язку взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який який реалізується шляхом укладення відповідного договору, є протиправною формою поведінки, внаслідок якої територіальна громада була позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів.

При цьому наслідки перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача.

Внаслідок невиконання відповідачем встановленого ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язку щодо участі у у розвитку інфраструктури населеного пункту, територіальній громаді м. Городенка завдано збитки в розмірі не отриманих коштів пайової участі.

Обов`язок замовника будівництва взяти участь у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язковими в силу закону.

Відповідно до п. 15 декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області 31.07.2015 року за №МК142152120651, кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією складає 1327964 грн.

Згідно з п.4.2 Порядку, розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Миколаєва становить 5 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва.

Таким чином, розмір пайової участі, а отже і збитків складає 66398,20 грн.

Судовою колегією не приймаються до уваги доводи заявника апеляційної скарги щодо невірного визначення позивачем розміру збитків, оскільки відповідно до Декларації про готовінсть б`єкта до експлуатації кошторисна вартість будівництва становить 1327964 грн.

З огляду на вищевикладене, враховуючи наведені приписи чинного законодавства, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта в частині того, що ним здійснювався поточний ремонт будівлі, а не її реконструкції, спростовується матеріалами справи, а саме декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, в якій зазначено, що відповідачем здійснено саме реконструкцію. А як зазначено вище, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова територій - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає в тому числі реконструкцію існуючої забудови. Отже, реконструкція підпадає під ознаки забудови і тому замовник також приймає пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Дана правова позиція узгоджується із висновком Верховного суду України, викладеного у постанові від 22.03.2017 року по справі №908/312/16.

При цьому, судом враховується, що згідно Договору оренди землі від 13.11.2013, укладеного між Миколаївською міською радою та відповідачем, останньому в оренду передавалася земельна ділянка площею 2000 кв.м, у тому числі 263 кв.м. під капітальною забудовою. Натомість, в наданому відповідачем технічному паспорті на виробничий будинок, виготовленому у 2015 році, площа земельної ділянки під будинком становить 281,6 кв.м., що відповідає площі, зазначеній в Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 31.07.2015.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з доводами прокурора стосовно того, що відбулися внаслідок реконструкції відбулися зміни відповідних зовнішніх геометричних розмірів, розташованої на земельній ділянці будівлі.

Відповідно до вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (76 ГПК України).

Згідно із ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федорченко та Лозенко проти України від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення поза розумним сумнівом . Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом у ході розгляду справи було досліджено усі обставини справи, перевірено їх наявними у ній доказами, та надано їм відповідну правову оцінку, а доводи апелянта не спростовуються вірних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул Груп" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2019 у справі №915/650/18 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2019 у справі №915/650/18 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул Груп" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2019 у справі №915/650/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2019 у справі №915/650/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

С.І. Колоколов