Ухвала

від 29.04.2021 по справі 915/650/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

про відмову в задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду

29 квітня 2021 року Справа № 915/650/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М. при секретарі судового засідання Степановій І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали заяви (вх. № 6026/21 від 21.04.2021) ТзОВ «Інгул Груп» про розстрочення виконання судового рішення по справі

за позовом Керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, пр. Богоявленський, 314, м. Миколаїв, 54050

в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгул Груп» , вул. Артема, 32-Б, кв. 15, м. Миколаїв, 54051 (код ЄДРПОУ 38524776)

про стягнення збитків в сумі 66 398, 20 грн.

за участю представників сторін:

від прокуратури: не з`явились

від позивача (стягувача): Горобченко О.В.;

від відповідача (боржника): Кецкало Р.Р., адвокат.

ВСТАНОВИВ:

21.04.2021 року до господарського суду Миколаївської області надійшла заява, в якій заявник просить суд розстрочити виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2019 року по справі № 915/650/18 на строк 12 місяців з дати постановлення ухвали суду про розстрочення виконання рішення суду.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.04.2021 року призначено розгляд заяви в судовому засіданні на 29.04.2021 року.

Явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

Прокуратура в судове засідання 29.04.2021 року повноважних представників не направила, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином у порядку, встановленому ч. 5 ст. 242 ГПК України з додержанням вимог ч. 3, 4 ст. 120 ГПК України шляхом направлення на адресу місцезнаходження належним чином завіреної копії ухвали рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Враховуючи, що неявка представника прокуратури не є перешкодою для вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду, суд вважає за можливе здійснити розгляд заяви за відсутності повноважного представника прокуратури.

1. Правова позиція заявника (боржника).

В обґрунтування заяви про розстрочення виконання судового рішення заявник, посилаючись на постанову КМУ № 215 від 16.03.2020 року, зазначає, що на території України запроваджено карантин з 12.03.2020 року до 03.04.2020, а також введено ряд обмежувальних заходів, які впливають на сферу діяльності ТзОВ Інгул Груп .

Боржник зазначає, що у зв`язку з карантином ТзОВ Інгул Груп в 2020 році взагалі не отримало прибутку, що підтверджується податковою декларацією платника єдиного податку третьої групи.

Боржник вказує, що завдяки укладенню з ТзОВ Будексп договору найму житлових приміщень ТзОВ Інгул Груп отримує невеликий гарантований дохід кожного місяця.

Таким чином, у ТзОВ Інгул Груп наразі відсутня можливість відразу виконати рішення господарського суду Миколаївської області, проте є невеликий розмір вільних коштів кожного місяця, які можуть бути спрямовані на часткове погашення заборгованості.

На підтвердження обставин викладених у заяві заявником додано податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи та договір № 01-03/21 найму нежитлових приміщень від 01.03.2021 року.

2. Правова позиція прокурора.

Від прокуратури жодних письмових пояснень, клопотань, заяв на адресу господарського суду не надходило.

3. Правова позиція стягувача (позивача).

В судовому засіданні представник позивача (стягувача) проти заяви заперечив, зазначивши, що з часу набрання рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.09.2019 року законної сили відповідачем жодного платежу сплачено не було.

4. Обставини справи, встановлені судом.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.01.2019 року (том 1, арк. 174-183) позов задоволено.

Стягнуто з ТзОВ «Інгул Груп» на користь Миколаївської міської ради грошові кошти у сумі 66 398, 20 грн.

Стягнуто з ТзОВ «Інгул Груп» на користь прокуратури Миколаївської області суму судового збору в розмірі 1 762, 00 грн.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2019 року набрало законної сили 15.02.2019 року та в цей же день на виконання вищевказаного рішення суду господарським судом видано відповідні накази від 15.02.2019 року (том 1, арк. 187-188).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2019 поновлено ТзОВ «Інгул Груп» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2019 року у справі № 915/650/18 (том 1, арк. 193-195).

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 року (том 1, арк. 220-226) рішення господарського суду Миколаївської області від 16 січня 2019 року у справі № 915/650/18 скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з прокуратури Миколаївської області на користь ТзОВ «Інгул Груп» судові витрати в сумі 2 643 грн.

02.07.2019 року на виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 року господарським судом Миколаївської області видано відповідний наказ від 02.07.2019 року (том 1, арк. 229).

Постановами державного виконавця Корабельного відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 13.03.2020 у закінчено виконавче провадження ВП № 58501928 та ВП № 58653216 з виконання наказів господарського суду Миколаївської області від 15.02.2019, у зв`язку зі скасуванням рішення, яке підлягало виконанню (том 2, арк. 151-154).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.10.2020 року (том 2, арк. 92-105) постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 у справі № 915/650/18 скасовано. Справу направлено до Південно-західного апеляційного господарського суду на новий розгляд.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2020 року (том 2, арк. 130-142) рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2019 у справі № 915/650/18 залишено без змін.

Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 року стягнуто з ТзОВ «Інгул Груп» на користь Миколаївської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 року в розмірі 3 524, 00 грн. (том 2, арк. 189-192).

14.04.2021 року на виконання додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 року господарським судом Миколаївської області видано наказ від 14.04.2021 року (том 1, арк. 195).

5. Оцінка аргументів учасників справи та джерела права, які застосував суд.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

У рішеннях Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012р. та у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012р. вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" ( Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї зі сторін.

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, «Бурдов проти Росії» , заява N 59498/00; «Ясіуньєне проти Латвії» , заява N 41510/98, 6 березня 2003 року).

У рішеннях у справі Антонюк проти України, no. 17022/02, від 11.12.2008р. та у справі Мкртчян проти України, no. 21939/05, від 20.05.2010р. Європейский суд з прав людини вказує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні та обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 ГПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення , ухвали, постанови.

За змістом наведених норм відстрочення та розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до п. 7.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Відповідно до п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Тобто, законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Разом з тим, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Крім того, питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.

Так, згідно зі ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, при вирішенні питання про відстрочку/розстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки/розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки або розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У зв`язку з тим, що відстрочка або розстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача, при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), суд, який надає відстрочку виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Суд зазначає, що в силу приписів ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення , ухвали, постанови. Цей строк встановлений законом і суд не має права встановлювати інший термін відстрочки або розстрочки рішення.

Згідно з ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У судовому засіданні 16.01.2019 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Отже, датою ухвалення рішення є дата його проголошення, а саме 16.01.2019, тому період його розстрочення не може перевищувати більше одного року та тривати більше ніж до 16.01.2020.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.07.20 у справі 908/1884/19 та від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17.

Враховуючи вищевикладене, суд при розгляді даної заяви про розстрочення виконання судового рішення встановив наступне. Судовим рішенням у даній справі стягнуто з відповідача (боржника) грошові кошти у сумі 66 398, 20 грн., яка є лише сумою основного боргу. Штрафні санкції, індексація позивачем до відповідача не застосовувались. З моменту набрання рішення суду від 16.01.2019 року законної сили (18.12.2020 року) боржником не здійснено жодного платежу. При цьому, подана податкова декларація платника єдиного подану третьої групи за три квартали не може вважатись належним доказом фінансового стану боржника та неможливості або утруднення виконання судового рішення. В матеріалах справи відсутні докази відсутності у боржника коштів на банківських рахунках (готівкових) та/або майна, на яке можливо було б звернути стягнення. Боржник, як на доказ отримання фінансів, посилається на укладений 01.03.2021 року між ТзОВ Інгул Груп та ТзОВ Будексп договір № 01-03/21 найму нежитлових приміщень, проте з моменту укладення договору станом на день розгляду справи суду не подано доказів здійснення боржником оплат на виконання рішення суду.

Боржник просить суд розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців з дати постановлення ухвали суду, тобто боржник просить розстрочити виконання рішення поза межами строку, встановленого ч. 5 ст. 331 ГПК України, що прямо порушує вказану норму.

Посилання боржника на та, що введення на території України карантину суттєво вплинуло на господарську діяльність божника є безпідставним, оскільки введений на території України карантин, у зв`язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричинений короновірусом SARS-CoV-2, впливає як на божника, так і на стягувача.

В силу приписів ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В розумінні вищевказаних приписів законодавства, обставини, на які посилається відповідач (боржник) свідчать про несприятливість для нього наслідків під час виконання рішення суду, натомість не є обставинами, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Наведені боржником обставини не відносяться до виключних, непереборних обставин.

Враховуючи ступінь вини відповідача у виникненні спору та тривалий строк невиконання зобов`язання з повернення суми основного боргу, проаналізувавши подані у справу докази у їх сукупності, врахувавши інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розстрочення виконання судового рішення.

Таким чином, сукупність зазначених обставин свідчить про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення у даній справі, у зв`язку з чим, судом відмовлено у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Керуючись ст. 233-235, 254-255, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні заяви (вх. № 6026/21 від 21.04.2021 року) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгул Груп» про розстрочення виконання судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оглошення та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 29.04.2021 року

Суддя Е.М. Олейняш