Рішення

від 17.12.2020 по справі 903/762/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 грудня 2020 року Справа № 903/762/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за № 903/762/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-Сервіс", Волинська область, м.Любомль

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ПАТ Любомльське ремонтно-транспортне підприємство м. Любомль

до відповідача-1: Любомльської міської ради Волинської області, Волинська область, м. Любомль

відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Лисого Віталія Володимировича, Волинська область, м.Любомль

про стягнення 200000,00 грн.

Встановив: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Любомль-Сервіс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ПАТ Любомльське ремонтно-транспортне підприємство , звернувся з позовом до відповідачів Любомльської міської ради Волинської області; Фізичної особи-підприємця Лисого Віталія Володимировича про стягнення 200000,00 грн. моральної шкоди заподіяної незаконними рішеннями діями або бездіяльністю органом місцевого самоврядування Любомльською міською радою Волинської області та Фізичною особою-підприємцем Лисим Віталієм Володимировичем.

Ухвалою суду від 19.10.2020 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, залишено позовну заяву без руху.

Позивачу не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме подати суду:

- надати докази сплати судового збору у розмірі 2102,00 грн.

29.10.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-Сервіс" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви за вх. № 01-57/6850/20, яким долучив:

- платіжне доручення про сплату судового збору №1 від 27.10.2020 року на суму 2102,00 грн.;

Ухвалою суду від 02.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду; належно засвідчені копії Статуту, свідоцтва про державну реєстрацію, довідки органу статистики про включення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій, у разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачам подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву, попереджено відповідача, що у разі не подання протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин, запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачам, відповідачам - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Відповідач -1 ухвалу суду отримав 06 . 11.2020, відповідач-2 ухвалу суду отримав 06.11.2020 позивач 09 . 11.2020, третя особо отримала 09.11.2020, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №4430102733079, №4430102721798, №4430102733168.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні від відповідачів відсутні.

Відповідач -1 через відділ діловодства суду подав відзив за вх.№01-57/7437/20 від 25.11.2020 в якому вказує, що звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду належних, достовірних та достатніх доказів порушення його прав, які б свідчили про приниження честі, гідності, ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали внаслідок дій Любомльської міської ради, а тому просить суд відмовити в позові.

Відповідач -2 через відділ діловодства суду подав відзив за вх.№01-57/7438/20 від 25.11.2020 в якому вказує, що в даному позові не наведено жодного факту страждань ТзОВ Любомль-Сервіс не поданого доказів щодо приниження його ділової репутації, не встановлено і не доведено жодного факту в чому ж полягає моральна (немайнова) шкода, яким саме неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві

Позичав через відділ діловодства суду подав:

1) письмові пояснення за вх.№01-57/7328/20 від 20.11.2020 в яких просить позов задоволити в повному об`ємі, оскільки визначену у позові суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 грн. на думку ПрАТ Любомльське РТП слід вважати низькою, тому, що менший розмір не може служити достатньої компенсацією немайнових втрат позивача ТзОВ Любомль -Сервіс та був би по суті заохоченням для подальшого продовження відповідачами їх протиправної діяльності та бездіяльності, яким слід останній доводить покласти край справедливим і законним судовим рішенням при відшкодуванні моральної шкоди у 200 000 грн.

2) заяву від 04.12.2020 про перехід із спрощеного позовного провадження у загальне позовне провадження з викликом сторін у судове засідання.

3) заяву від 04.12.2020 про колегіальний розгляд справи.

4) відповідь на відзив за вх.№01-57/7629/20 в якому просить суд задоволити позов в повному об`ємі.

Дослідивши матеріали справи та подані сторонами клопотання, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. ч. 3-5 ст. 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України , питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України , у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій).

Відповідно до ч. 4 ст. 250 ГПК України визначено, що якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження , суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про:

1) залишення заяви відповідача без задоволення;

2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Отже, статтею 250 ГПК України віднесено право на подання відповідної заяви лише відповідачу, а не позивачу.

Проте, заяви про заперечення розгляду справи в спрощеному позовному провадженні від відповідачів не надходила.

Крім того, згідно ціни позову, який (не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), категорію справи, обсяг та характер долучених до позовної заяви доказів, суд дійшов висновку, що дана справа є малозначною та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вищевикладене в заяві про від 04.12.2020 про перехід із спрощеного позовного провадження у загальне позовне провадження з викликом сторін у судове засідання, суд дійшов висновку про відмову.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, крім випадків, визначених цим кодексом. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку наказного і спрощеного позовного провадження.

Отже, в заяві від 04.12.2020 про призначення колегіального розгляду справи №903/762/20 також слід відмовити, оскільки дана заява подана в спрощеному позовному провадженні, що суперечить приписам ч.1 ст.33 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке .

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.02.2008 у справі 2/22-76, позов задоволено частково. Рішення Наглядової ради ВАТ "Любомльське РТП" від 23.05.2006р. в частині створення ТзОВ "Любомль-сервіс", яке оформлено протоколом засідання №2 від 23.05.2006р., визнано недійсним. В решті позову: - в частині передачі станції МТФ - відмовлено.

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.02.2008 у справі №903/94/17, позов задоволено частково. Визнано дії Любомльської міської ради протиправними по винесенню рішення № 58/13 від 10.09.2015 року та скасувано рішення Любомльської міської ради від 10.09.2015 року № 58/13 "Про скасування рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради від 11.07.2006 року № 75 "Про оформлення права власності". В позові про відновлення становища, яке існувало до його порушення шляхом визнання рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради від 11.07.2006 року № 75 "Про оформлення права власності" дійсним - відмовлено. Стягнуто з Любомльської міської ради в користь ТзОВ "Любомль-Сервіс" 1600,00 грн. витрат по судовому збору. Стягнуто з ТзОВ "Любомль-Сервіс" в доход державного бюджету України 1600,00 грн. судового збору.

Постановою Північного-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 у справі №903/94/17 вирішено апеляційну скаргу Любомльської міської ради Волинської області від 30.06.17р. задоволити. Рішення господарського суду Волинської області від 23 травня 2017 року у справі №903/94/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо визнання дій Любомльської міської ради протиправними по винесенню рішення №58/13 від 10.09.15р. та скасування рішення Любомльської міської ради від 10.09.2015 року №58/13 "Про скасування рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради від 11.07.2006 року №75 "Про оформлення права власності". В цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в позові.

Рішенням господарського суду Волинської області від 05.03.2018 р. у справі № 903/857/17 в позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 у справі №903/857/17. Рішення господарського суду Волинської області від 05.03.2018 р. у справі № 903/857/17 скасовано. Прийнято нове рішення. Позов задоволено, визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради від 11.07.2006 р. № 75 "Про оформлення права власності". Визнано недійсним та скасовано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - станцію МТФ Л-2, площею 1004,9 кв.м., що знаходиться у м. Любомль по вул. Дружби, 93, виданого для товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-Сервіс" 21.07.2006 р. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-Сервіс" та приватного акціонерного товариства "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство" на користь Любомльської міської ради - 8000,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-Сервіс" та приватного акціонерного товариства "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство" на користь фізичної особи-підприємця Лисого Віталія Володимировича - 4800,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №903/857/17 від 23.10.2018 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-Сервіс" задоволено. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 скасовано, рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2018 у справі № 903/857/17 залишено в силі.

Рішенням господарського суду Волинської області від 12.09.2007 . Позов товариства з обмеженою відповідальністю „Любомль-Сервіс" задоволено частково. Підприємця Лисого Віталія Володимировича примусово виселити із займаного останнім приміщення станції МТФ, котре знаходиться за адресою: Волинська область, м. Любомль, вул. Дружби, 93. В частині позовних вимог щодо розірвання укладеного між відкритим акціонерним товариством Любомльське ремонтно-транспортне підприємство та підприємцем Лисим Віталієм Володимировичем договору купівлі-продажу з відстрочкою платежу від 01.01.2005р. провадження у справі припинити. Стягнути з підприємця Лисого Віталія Володимировича на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Любомль-Сервіс" 85 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 118 грн. в повернення витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову підприємця Лисого Віталія Володимировича відмовлено.

Як доводить позивач враховуючи обставини щодо наявності судових процесів спричинених на його думку неправомірними діями Любомльської міської ради, щодо заволодінням права власності на нерухоме майно - станцію МТФ Л-2, площею 1004,9 кв.м., що знаходиться у м. Любомль по вул. Дружби, 93, товариство змушене перебувати в постійній напрузі, оскільки може позбудиться права власності на дане майно. Разом з тим, доводить, що підірвана ділова репутації спричинена через судові процеси із Любомльською міською радою та ФОП Лисим В.В. Також, звертає увагу суду на те, що відомості про судові справи доступні широкому колу осіб, безкоштовно у Єдиному державному реєстрі судових рішень, що в свою чергу ставить під сумнів авторитет фірми ТзОВ Любомль - Сервіс - це торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

Посилаючись на статті 1166, 1167, 1174, 1175 Цивільного кодексу України, позивач звернувся з позовною вимогою до відповідачів про стягнення солідарно 200 000 грн. моральної шкоди.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в позові при цьому виходив із такого.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що cпособом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.

Згідно із частинами 1 та 4 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова (немайнова) шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Отже, під поняттям "моральна шкода" слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу (стаття 94 ЦК України).

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України, юридична особа має такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Таким чином, юридична особа так само, як і фізична, має право на спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦК) і право на недоторканність ділової репутації (ст. 299 ЦК). Зокрема, відповідно до ст. 299 ЦК, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації, тобто може позиватися до суду про захист своєї ділової репутації.

Поняття моральна шкода також визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 р. Тож моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При цьому під немайновим шкодою, завданою юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням ділової репутації, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності.

Визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб`єкта. Згідно з ст. 2 Закону Про банки і банківську діяльність , щодо фізичної особи визначено, що ділова репутація - це сукупність підтвердженої інформації про особу, яка дозволяє зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.

Приписами частин 1, 2 статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В постанові від 12.09.2018 у справі №335/11779/16-ц ВС вказав, що сама лише, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Водночас, судом у даній справі з урахуванням обставин наведених вище не встановлено факту заподіяння відповідачами моральної шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю Любомль-Сервіс внаслідок тривалого розгляду судових справ.

Судові провадження №903/857/17, №903/94/17, №7/179-91,№7/85-91,№4/54/75, №6/75-64 на які посилався ТзОВ "Любомль-Сервіс", як на підставу завданої товариству моральної шкоди на думку суду не є належним та беззаперечним доказом щодо юридичних підстав для відшкодування моральної шкоди.

При цьому судом взято до уваги те, що в зазначених судових справах ТзОВ "Любомль-Сервіс" був у процесуальному статусі, як позивач так і відповідач. Результат розгляду справ також різний є рішення, як про задоволення позову так і про їх відмову.

Також, суд звертає увагу, що приписами статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За таких обставин, враховуючи, що позов про відшкодування моральної шкоди, завданої зокрема зниженням престижу і довіри до діяльності товариства та інших немайнових прав позивача, не підтверджено належними та допустимими доками та не подано детального розрахунку визначення розміру моральної шкоди в сумі 200000 грн., суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача та не стягувати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено

21.12.2020.

Суддя В. М. Дем`як