Постанова

від 22.03.2021 по справі 903/762/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року Справа № 903/762/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-Сервіс" на рішення Господарського суду Волинської області, від 17 грудня 2020 року в справі №903/762/20 (суддя - Дем`як В.М.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-Сервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ПАТ Любомльське ремонтно-транспортне підприємство

до Любомльської міської ради Волинської області; Фізичної особи-підприємця Лисого Віталія Володимировича

про стягнення 200000 грн

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Любомль-Сервіс (надалі- Позивач) звернулося в Господарський суд Волинської області з позовом до Любомльської міської ради (надалі -Відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця Лисого Віталія Володимировича (надалі - Відповідач 2) про стягнення солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 моральної шкоди в розмірі 200 000 грн на користь Позивача.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що враховуючи обставини щодо наявності судових процесів спричинених на його думку неправомірними діями Відповідача 1, щодо заволодінням права власності на нерухоме майно - станцію МТФ Л-2, площею 1004,9 кв.м., Позивач змушений перебувати в постійній напрузі, оскільки може позбудиться права власності на дане майно. Разом з тим, особа вказує на підірвану ділову репутацію спричинену судовими процесами із Відповідачем 1 та Відповідача 2. Також, Позивач вказує, що відомості про судові справи доступні широкому колу осіб, безкоштовно у Єдиному державному реєстрі судових рішень, що в свою чергу ставить під сумнів авторитет Позивача, а його діяльність - це торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 17 грудня 2020 року в позові відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що позов про відшкодування моральної шкоди, завданої зокрема зниженням престижу і довіри до діяльності Позивача та інших немайнових прав Позивача, не підтверджено належними та допустимими доками та не подано детального розрахунку визначення розміру моральної шкоди в сумі 200000 грн.

Також, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що судові провадження №903/857/17, №903/94/17, №7/179-91,№7/85-91,№4/54/75, №6/75-64 на які посилався Позивач як на підставу завданої Позивачу моральної шкоди на думку суду не є належним та беззаперечним доказом щодо юридичних підстав для відшкодування моральної шкоди, при цьому в зазначених судових справах Позивач був у процесуальному статусі, як позивач так і відповідач, а результат розгляду справ також різний (є рішення, як про задоволення позову так і про відмову в його задоволенні).

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 109-114), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач, зокрема виходив з того, що рішення місцевого господарського суду є необґрунтованим та таким, що прийнято не відповідно до обставин та матеріалів справи. Як зазначає Позивач, що судовими рішеннями, зокрема по справі №903/857/17 чітко встановлено, що права ні Відповідача 1 ні Відповідача 2 жодним чином не були порушені, а тому винесене Відповідачем 1 рішення №53/13 від 10 вересня 2015 року Про скасування рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради № 75 та позовні вимоги по справі №903/857/17 носили завідомо штучний характер у вигляді рейдерства, зловживаючи процесуальними правами відповідно до статті 43 ГПК України на протязі 14 років, а тому на переконання Позивача моральна шкода має бути відшкодована Відповідачами в солідарному порядку.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2021 року справу №903/762/20 було прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б.. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача та запропоновано Відповідачу 1 та Відповідачу 2 в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Відповідача 1, в котрому Відповідач 1, заперечив проти доводів апеляційної скарги Позивача та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Відповідач 1 зазначив, що звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди Позивач не надав суду належних, достовірних та достатніх доказів порушення його прав, які б свідчили про приниження честі, гідності, ділової репутації Позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали внаслідок дій Відповідача 1, а тому просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

12 березня 2021 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Відповідача 2, в котрому Відповідач 2 вказує, що в даному позові не наведено жодного факту страждань Позивача та не поданого доказів щодо приниження його ділової репутації, не встановлено і не доведено жодного факту в чому ж полягає моральна (немайнова) шкода, яким саме неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно Позивачеві, а тому просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа № 903/762/20 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2270 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 227000 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 25 лютого 2021 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи №903/762/20 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 26 квітня 2021 року включно.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

При цьому, суд виходив з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Волинської області від 27 лютого 2008 року в справі №2/22-76, позов задоволено частково. Рішення Наглядової ради ВАТ Любомльське РТП від 23 травня 2006 року в частині створення Позивача, яке оформлено протоколом засідання №2 від 23 травня 2006 року, визнано недійсним. В решті позову (в частині передачі станції МТФ) судом відмовлено.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 27 лютого 2008 року в справі №903/94/17, позов Позивача задоволено частково. Визнано дії Відповідача 1 протиправними по винесенню рішення №58/13 від 10 вересня 2015 року та скасовано рішення Відповідача 1 від 10 вересня 2015 року № 58/13 Про скасування рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради від 11 липня 2006 року № 75 Про оформлення права власності . В позові про відновлення становища, яке існувало до його порушення шляхом визнання рішення виконавчого комітету Відповідача 1 від 11 липня 2006 року № 75 Про оформлення права власності дійсним, відмовлено.

Постановою Північного-західного апеляційного господарського суду від 17 січня 2019 року в справі №903/94/17 вирішено апеляційну скаргу Відповідача 1 задоволити. Рішення Господарського суду Волинської області від 23 травня 2017 року в справі №903/94/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо визнання дій Любомльської міської ради протиправними по винесенню рішення №58/13 від 10 вересня 2015 року та скасування рішення Відповідача 1 від 10 вересня 2015 року №58/13 Про скасування рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради від 11 липня 2006 року №75 Про оформлення права власності . В цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в позові.

Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року по справі №903/94/17 касаційну скаргу Позивача задоволено. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 січня 2019 року у справі №903/94/17 скасовано. Рішення Господарського суду Волинської області від 23 травня 2017 року у справі № 903/94/17 про задоволення позову в частині визнання дій Відповідача 1 протиправними по винесенню рішення від 10 вересня 2015 року № 58/13 та скасування рішення Відповідача 1 від 10 вересня 2015 року № 58/13 Про скасування рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради від 11 липня 2006 року №75 Про оформлення права власності залишено в силі (том 1, а.с. 13-16).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 3 вересня 2018 року в справі № 903/857/17 в позові Відповідача 1 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 червня 2018 року у справі №903/857/17 рішення господарського суду Волинської області від 5 березня 2018 року в справі №903/857/17 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено, визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Відповідача 1 від 11 липня 2006 року № 75 Про оформлення права власності . Визнано недійсним та скасовано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - станцію МТФ Л-2, площею 1004,9 кв.м., що знаходиться у м. Любомль по вул. Дружби, 93, виданого для Позивача 21 липня 2006 року.

Постановою Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №903/857/17 від 23 жовтня 2018 року касаційну скаргу Позивача задоволено. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21 червня 2018 року скасовано, рішення Господарського суду Волинської області від 5 березня 2018 року в справі № 903/857/17 залишено в силі (а.с. 8-12).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 1 червня 2009 року по справі №7/123-77 задоволено позов Позивача (як власника майна) про примусове виселення Відповідача 2 із зайнятого приміщення станції МТФ. Дане рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2009 року (а.с. 83).

Позивач враховуючи обставини щодо наявності судових процесів, спричинених на його думку неправомірними діями Відповідача 1, щодо заволодінням права власності на нерухоме майно - станцію МТФ Л-2, площею 1004,9 кв.м., змушений перебувати в постійній напрузі, оскільки може позбудиться права власності на дане майно, а також зазначає про підірвану ділову репутацію спричинену через судові процеси із Відповідачем 1 та Відповідачем 2. Такі дії Відповідачів на його переконання стали підставою для звернення Позивача до суду з позовною вимогою про стягнення з Відповідача 1 та Відповідача 2 солідарно 200000 грн моральної шкоди.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Отже, вказане положення має загальне принципове значення, за змістом якого, саме особа, яка безпосередньо постраждала від протиправних дій іншої особи має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Частиною другою указаної статті надано визначення такої категорії як моральна шкода, а саме, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Виходячи із аналізу вищеописаних норм діючого законодавства, оцінюючи докази подані на підтвердження позовних вимог та досліджуючи заперечення апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що під поняттям моральна шкода слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При цьому під немайновим шкодою, завданою юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням ділової репутації, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності.

Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 91 Цивільного кодексу України, юридична особа має такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Таким чином, юридична особа так само, як і фізична, має право на спростування недостовірної інформації (статті 277 Цивільного кодексу України) і право на недоторканність ділової репутації (статті 299 Цивільного кодексу України).

Визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб`єкта.

Згідно з статтею 2 Закону Про банки і банківську діяльність , щодо фізичної особи визначено, що ділова репутація - це сукупність підтвердженої інформації про особу, яка дозволяє зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

В постанові від 12 вересня 2018 року в справі №335/11779/16-ц Верховний Суд вказав, що сама лише, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Водночас, враховуючи вищеописані судові акти, котрі в основу позовних вимог ставить Позивач, колегія суддів зазначає, що саме лише покликання на такі акти, не є підставою для встановлення обставин заподіяння Відповідачами моральної шкоди Позивачу внаслідок тривалого розгляду судових справ, оскільки дані справи стосуються речового права на майно, на яке кожна із сторін у вищеописаних справах хоче встановити певні права, в силу існування переконання щодо належності їм такого майна і права на нього.

Відтак судові провадження №903/857/17, №903/94/17, №7/179-91,№7/85-91,№4/54/75, №6/75-64 на які покликається Позивач як в своїй апеляційній скарзі, так і в позовній заяві, як на підставу завданої моральної шкоди, не є належним та беззаперечним доказом щодо юридичних підстав існування загальних підстав для цивільно-правової відповідальності, і як наслідок для відшкодування моральної шкоди.

При цьому колегія суддів зауважує, що в зазначених судових справах Позивач був у процесуальному статусі, як позивач так і відповідач. Результат розгляду справ також різний є рішення, як про задоволення позову так і про їх відмову.

Окрім того, не заслуговує на увагу покликання Позивача щодо підірвання ділової репутації внаслідок судових процесів та позбавлення права здійсненні нормальної господарської діяльності. Адже судові справи стосуються виключно підтвердження та збереження речового права на майно, яким володіє Позивач, а не створення негативної репутації його господарської діяльності, що в свою чергу могло б вплинути на кількість потенційних клієнті, а в цілому на отримання прибутку. Водночас в матеріалах справи відсутні докази які б свідчили про зменшення прибутку підприємства чи про його втрати як суб`єкта господарювання, які спричиненні саме вищеописаними судовими справами.

Зважаючи на усе вищевстановлене колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення з Відповідачів моральної шкоди, спричиненої судовими процесами та прийнятими за результатами розгляду таких справ судових актів, з огляду на відсутність усього складу правопорушення та підтвердження його належними доказами) який би давав суду підстави для стягнення моральної шкоди, а відтак у колегії суддів відсутні матеріальні та процесуальні підстави для скасування судового рішення та винесення іншого рішення, аніж те, яке було прийнято за результатами розгляду такої справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що приписами статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За таких обставин, враховуючи, що позов про відшкодування моральної шкоди, завданої зокрема зниженням престижу і довіри до діяльності товариства та інших немайнових прав Позивача, не підтверджено належними та допустимими доками зважаючи на відсутність детального розрахунку визначення розміру моральної шкоди в сумі 200000 грн (обмежившись лише посиланням на те, що така сума буде достатньою для невчиненням в подальшому відповідних дій Відповідачами), колегія суду прийшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а відтак відмовляє у стягненні 200000 грн моральної шкоди.

Дане рішення прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Позивача згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-Сервіс" на рішення Господарського суду Волинської області від 17 грудня 2020 року в справі №903/762/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 17 грудня 2020 року в справі №903/762/20 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5.Справу №903/762/20 повернути Господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.