Рішення

від 16.12.2020 по справі 464/6314/17

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/6314/17

пр.№ 2/464/37/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.12.2020 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

суддя Тімченко О.В.

секретар судового засідання Мерза Д.С.

справа № 464/6314/17

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

відповідач Львівська міська рада

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

вимоги: про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради

представники учасників справи:

позивача ОСОБА_1 - адвокат Роюк Л.І.

відповідача - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9

третіх осіб - адвокат Мелешко М.І.

Стислий виклад позицій сторін

Позивачі у вересні 2017 року звернулися до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просять визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 28 лютого 2013 року № 2189 Про внесення змін до ухвали міської ради від 14 листопада 2012 року № 1931 . Покликаються на те, що на підставі первісної ухвали про передачу земельної ділянки у власність площею 732 кв.м оформлено право власності, таку ухвалу виконано в повному обсязі. Натомість спірною ухвалою неправомірно зменшено розмір наданої земельної ділянки до 376 кв.м, що, в свою чергу, порушує право власності.

Відповідачем подано відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Покликається, що позивачі приховали інформацію про знаходження на частині земельної ділянки житлового будинку, у якому фактично проживав ОСОБА_3 . Ураховуючи закріплений у чинному законодавстві принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, вважає спірну ухвалу законною.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому покликається на відсутність у ОСОБА_10 правовстановлюючих документів на будинок, а тому доводи відзиву не відповідають дійсності. Також у відповідача з урахуванням Рішення Конституційного суду від 16 квітня 2009 року відсутні повноваження на внесення змін до своїх попередніх рішень, якщо відповідно до них виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни.

Треті особи надали суду письмові пояснення, в яких просять відмовити у задоволенні позову з підстав правомірності оскаржуваної ухвали, яка винесена в межах повноважень відповідача. Неодноразово звертались до відповідача із заявами про надання у власність спірної земельної ділянки як таку, що раніше була надана для обслуговування індивідуального житлового будинку, гаражу і ведення садівництва. Заявили про застосування строку позовної давності.

При розгляді справи у судових засіданнях:

позивач ОСОБА_1 з представником позов підтримали та просять задоволити та пояснили, що спірна ухвала винесена як порушенням законодавства, так і з порушенням права власності позивачів. Просять поновити строк звернення до суду з даним позовом, який пропущено з поважних причин;

представники відповідача проти позову заперечили та пояснили, що спірна ухвала прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства та спрямована на відновлення прав третіх осіб;

третя особа ОСОБА_3 та представник третіх осіб проти позову заперечив та пояснив, що первісною ухвалою було передано позивачам земельну ділянку під його будівлями, а крім того рішенням суду в іншій справі скасовано за позивачами державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Інші учасники справи до суду не з`явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Горбань О.Ю.

Ухвалою суду від 27 вересня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року ухвалу суду першої інстанції від 27 вересня 2017 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Тімченко О.В.

Ухвалою суду від 14 грудня 2018 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 18 січня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 15 травня 2019 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, залучено до участі в справі третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 19 листопада 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Мотиви та висновки суду

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ухвалою Львівської міської ради Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок від 14 листопада 2012 року № 1931 позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_11 передано у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 732 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Львівської міської ради Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.11.2012 № 1931 від 28 лютого 2013 року № 2189 внесено зміни в частині розміру земельної ділянки позивачів - з 732 кв.м зменшено до 376. Суд вважає, що у даному випадку оскаржувана позивачами ухвала органу місцевого самоврядування має ознаки ненормативного акту (акту індивідуальної дії).

Натомість свідоцтво про право власності (індексний номер 23694249), видане позивачам 02 липня 2014 року Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції на земельну ділянку кадастровий номер 4610136800:02:005:0281 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0732 га, тобто за ухвалою від 14 листопада 2012 року № 1931 без урахування ухвали від 28 лютого 2013 року № 2189, якою зменшено площу ділянки.

Постановою Верховного Суду від 08 травня 2019 року за № 464/9842/15-ц рішення Сихівського районного суду м.Львова від 17 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року скасовано, а у задоволенні позову ОСОБА_3 (третя особа у даній справі) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (позивачі у даній справі) про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку відмовлено. Касаційною інстанцією встановлено, що саме по собі скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно не тягне за собою припинення самого права власності за наявності нескасованого рішення міської ради про передачу землі у власність та свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Оскільки позивачами заявлено вимоги про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 28 лютого 2013 року № 2189, то між сторонами виникли цивільні правовідносини, врегульовані наступними законодавчими актами:

ст.14 Конституції України - право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

ст.19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

ст.41 Конституції України - право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним;

ст.144 Конституції України - органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території;

ст.21 ЦК України - суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси;

ч.ч.1,2 ст.116 ЗК України - громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування;

ч.1 ст.122 ЗК України - сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Позивачі заперечують зміни наданої їм земельної ділянки згідно з ухвалою відповідача від 14 листопада 2012 року № 1931 в сторону зменшення.

На адвокатський запит представнику позивачу листом від 29 липня 2019 року № 2403-3244 Управлінням земельних ресурсів департаменту містобудування надано всі документи, на підставі яких прийнято ухвалу від 28 лютого 2013 року № 2189: пояснювальна записка начальника управління М.Бокало, витяг з протоколу № 83 засідання комісії землекористування Львівської міської ради від 26 лютого 2013 року та експлікація земельної ділянки. Указане не заперечили у суді і представники відповідача.

Наведене свідчить, що у матеріалах, які слугували підставою для зміни свого попереднього рішення не на користь позивачів, була відсутня їх згода на такі дії чи відсутність заперечень.

З врахуванням вищенаведеного, приймаючи оскаржуване рішення, Львівська міська рада діяла всупереч наведеним положенням закону, якими за жодних умов не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування зміни своїх рішень таким чином, щоб погіршувати існуюче становище громадян.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування визнаються незаконними та скасовуються в судовому порядку, і тому у провадженні Сихівського районного суду м.Львова знаходиться цивільна справа № 464/4580/19, предметом позову в якій є визнання незаконною та скасування ухвали відповідача від 14 листопада 2012 року № 1931 в певній частині, де і вирішуватимуться дані питання.

Прийняття відповідачем оскаржуваного рішення за наявності не скасованого, не визнаного незаконним (протиправним) в судовому порядку попереднього рішення в частині земельної ділянки, що стосуються позивачів, суперечить чинному законодавству, і свідчить про незаконність такого.

Наведене повністю спростовує доводи представників відповідача щодо правомірності оскаржуваної ухвали.

Доводи третіх осіб щодо порушення їх земельних прав не спростовують висновків суду про неправомірність дій відповідача при прийнятті оскаржуваної ухвали, не впливає на вирішення питання щодо законності такої і можуть бути предметом дослідження у справі про визнання незаконною та скасування ухвали відповідача від 14 листопада 2012 року № 1931.

Інші наявні у справі письмові докази, в тому числі, що стосуються самочинного будівництва сторін, не є належними, тобто не стосуються предмета доказування і не приймаються судом до уваги.

При цьому суд звертає увагу на те, що спірною ухвалою від лютого 2013 року визначено позивачам внести зміни до технічної документації та землекористування; Департаменту містобудування внести відповідні зміни у земельно-кадастрові дані; контроль за виконанням ухвали покласти на заступника міського голови з питань містобудування та інфраструктури.

Натомість, як встановлено судом, жодним чином виконання такої ухвали відповідачем не проконтрольовано і не забезпечено реалізацію такої, адже свідоцтво про право власності без урахування такої ухвали позивачам видано 02 липня 2014 року Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції. Позивачі не повинні нести відповідальність за дії чи бездіяльність як органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування.

Указане узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, що є джерелом права. Потреба виправити колишню помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Пінковата Пінк проти Чеської Республіки від 18 листопада 2010 року, заява № 36548/97).

З урахуванням, що при прийнятті 28 лютого 2013 року ухвали № 2189 відповідачі не діяли на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позов є обґрунтованим.

Розглядаючи заяву третіх осіб про застосування строку позовної давності, суд ураховує таке.

За вимогами ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач, а треті особи є тільки учасниками справи (ч.1 ст.42, ст.48 ЦПК України).

Отже, без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність, а відповідач з відповідною заявою до суду не звертався.

Указана позиція висловлена Верховним Судом у справі № 509/3589/16-ц у постанові від 21 жовтня 2020 року, що підлягає врахуванню.

Наведене свідчить, що суд не бере до уваги заяву третіх осіб про застосування строку позовної давності, а також і не вирішує питання пропущення такого.

Виходячи із принципу диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених вимог та наданих доказів, оцінюючи аргументи учасників справи та докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов підлягає до задоволення. Порушене відповідачем цивільне право позивачів підлягає захисту в судовому порядку. Такий спосіб захисту цивільного права як визнання незаконним та скасування акта органу місцевого самоврядування передбачений ст.ст.16, 21 ЦК України.

У матеріалах справи відсутні відомості, які б спростовували даний висновок суду, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Розподіл судових витрат

Також в порядку ст.141 ЦПК України на відповідача слід покласти сплачені позивачами при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати, а саме по 640 грн судового збору.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

задоволити позов.

Визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 2189 від 28 лютого 2013 року "Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.11.2012 № 1931".

Стягнути з Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 640 гривень сплаченого судового збору.

Стягнути з Львівської міської ради на користь ОСОБА_2 640 гривень сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.354 ЦПК України). Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

позивачі:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;

відповідач Львівська міська рада, код ЄДРПОУ 04055896, м.Львів, пл.Ринок,1;

треті особи:

ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 16 грудня 2020 року.

Суддя О.В.Тімченко